18 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 341/2443/23
провадження № 61-9723св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області, Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області,
третя особа - Івано-Франківська обласна прокуратура,
розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційні скарги виконувача обов'язків керівника Івано-Франківської обласної прокуратури та ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Парфан Тарас Дмитрович, на рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 10 квітня 2025 року у складі судді Куценка М. О. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 26 червня 2025 року у складі колегії суддів Баркова В. М., Василишин Л. В., Максюти І. О. у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області, третя особа - Івано-Франківська обласна прокуратура, про відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірною бездіяльністю органу досудового розслідування,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області (далі - ГУНП в Івано-Франківській області), Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області (далі - ГУ ДКС України в Івано-Франківській області), третя особа - Івано-Франківська обласна прокуратура, в якому просила стягнути з Державного бюджету України на свою користь 2 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю органу досудового розслідування.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що 09 листопада 2018 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) були внесені відомості за № 12018090140000345 за фактом виявлення тіла її сина - ОСОБА_2 , із тілесними ушкодженнями, які він, ймовірно, отримав унаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП). За цим фактом розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України). У межах цього кримінального провадження позивача визнано потерпілою.
08 липня 2021 року за заявою позивача до ЄРДР також внесено відомості за № 12021091140000076 та розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 135 КК України.
Досудове розслідування у вказаних кримінальних провадженнях здійснювалося з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального законодавства. Зокрема, кримінальне провадження № 12018090140000345 було закрито 11 травня 2020 року з формальних підстав, без всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин події. Не проведено експертизу велосипеда загиблого, не ідентифіковано автомобіль, яким користувалися працівники служби охорони фермерського господарства і який, за показаннями свідків, перебував поблизу місця ДТП; не встановлено місцезнаходження цього автомобіля та не проведено його експертизу; не встановлено і не допитано працівників служби охорони, які перебували в районі місця події. Крім того, не долучено до матеріалів кримінального провадження відеозаписи з камер спостереження домогосподарства, розташованого поруч із місцем виявлення тіла загиблого, а внаслідок бездіяльності органу досудового розслідування ці записи були втрачені. Не проведено також інші необхідні слідчі (розшукові) дії, які могли б сприяти встановленню особи, причетної до вчинення ДТП.
Факти протиправної бездіяльності органу досудового розслідування підтверджуються вказівками процесуального керівника від 09 липня 2021 року, 03 вересня 2021 року, 30 березня 2022 року, дорученням заступника керівника Івано-Франківської окружної прокуратури від 26 серпня 2021 року, а також дорученням прокурора Галицького відділу цієї прокуратури від 23 березня 2023 року, частина яких залишається невиконаною й донині.
Унаслідок такої протиправної бездіяльності органу досудового розслідування можливість зібрати докази фактично втрачено. Неефективність досудового розслідування, що унеможливила встановлення винних у смерті ОСОБА_2 осіб і притягнення їх до відповідальності, спричинила позивачу моральні страждання, відчуття несправедливості, безпорадності, приниження, розчарування та інші негативні емоційні переживання, які призвели до погіршення її фізичного здоров'я. Крім того, смерть сина, який надавав матері допомогу та здійснював догляд, змінила усталений спосіб життя позивача та погіршила її матеріальне становище.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Галицький районний суд Івано-Франківської області рішенням від 10 квітня 2025 рокупозов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Стягнув із Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди в розмірі 50 000,00 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що з листопада 2018 року, тобто понад п'ять років до звернення ОСОБА_1 до суду, орган досудового розслідування не вжив належних заходів для швидкого, повного й неупередженого розслідування, спрямованого на встановлення винних осіб і притягнення їх до відповідальності.
Надмірна тривалість кримінального провадження може спричиняти моральні страждання, зумовлені тривалою невизначеністю, необхідністю неодноразового звернення до правоохоронних органів, неможливістю вести звичний спосіб життя та підривом репутації.
Орган досудового розслідування систематично бездіяв щодо проведення повного та швидкого розслідування, потерпіла (позивач у справі) була змушена звертатися до прокуратури із відповідними заявами (скаргами).
З огляду на викладене суд дійшов висновку про доведеність факту заподіяння позивачу моральної шкоди бездіяльністю посадових осіб, пов'язаною з невиконанням покладених на них обов'язків і непроведенням комплексу процесуальних дій, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України(далі - КПК України).
Разом із тим суд зазначив, що у справі відсутні належні докази на підтвердження завдання позивачу немайнових втрат у заявленому розмірі - 2 000 000,00 грн, а тому, керуючись принципами справедливості, добросовісності та розумності, визначив розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 50 000,00 грн.
Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 26 червня 2025 рокуапеляційні скарги Івано-Франківської обласної прокуратури та представника ОСОБА_1 адвоката Парфана Т. Д. залишив без задоволення, а рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 10 квітня 2025 року - без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційних скарг не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг
У липні 2025 року виконувач обов'язків керівника Івано-Франківської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 10 квітня 2025 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 26 червня 2025 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 та у постановах Верховного Суду від 28 січня 2019 року у справі № 686/7576/18, від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, від 12 квітня 2019 року у справі № 686/10651/18, від 16 травня 2019 року у справі № 686/20079/18, від 22 травня 2019 року у справі № 686/24243/18, від 31 липня 2019 року у справі № 686/22133/18, 13 січня 2020 року у справі № 227/2572/19, від 17 січня 2020 року у справі № 638/11414/18, від 16 грудня 2020 року у справі № 757/37203/16, від 25 січня 2021 року у справі № 227/4410/19, від 25 березня 2021 року у справі № 227/3052/19, від 14 квітня 2021 року у справі № 646/7688/19, від 17 травня 2021 року у справі № 686/24995/19, від 31 травня 2021 року у справі № 686/27705/19, від 03 червня 2021 року у справі № 686/34047/19, від 19 травня 2022 року у справі № 646/7385/19, від 09 листопада 2022 року у справі № 641/5005/20, від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20, від 17 січня 2023 року у справі № 454/287/22, від 19 лютого 2025 року у справі № 85/4747/23 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційну скаргу виконувач обов'язків керівника Івано-Франківської обласної прокуратури мотивував тим, що ОСОБА_1 не обґрунтувала існування причинно-наслідкового зв'язку між шкодою та протиправними, на її думку, діянням, не надавши документального підтвердження погіршенню стану здоров'я та інших негативних наслідків, викликаних неправомірними діями або бездіяльністю органу досудового розслідування.
Позивач не довела належними та допустимими доказами факту заподіяння їй моральних страждань чи втрат немайнового характеру, а отже, і заподіяння моральної шкоди, розмір якої жодним чином не обґрунтований.
Проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні, в тому числі тривалого, внаслідок об'єктивних причин, з метою виконання вимог щодо всебічного, повного і неупередженого дослідження обставин кримінального провадження, не може мати наслідком завдання моральної шкоди особі, яка звернулася із заявою про вчинення кримінального правопорушення.
ОСОБА_1 скористалася своїм правом, передбаченим статтею 303 КПК України, на оскарження дій слідчого і в такий спосіб отримала захист своїх прав, які вважала порушеними.
Таким чином, правові підстави для застосування норм статей 1173, 1174, 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та відшкодування моральної шкоди відсутні, що засвідчує незаконність оскаржуваних судових рішень.
При цьому наявність певних недоліків у процесуальній діяльності органів досудового розслідування сама собою не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної або матеріальної шкоди.
У серпні 2025 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 також подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить змінити рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 10 квітня 2025 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 26 червня 2025 року в частині визначеного розміру моральної шкоди змінити, стягнувши з Державного бюджету України на користь позивача 2 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначила, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 522/10157/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивувала тим, що суди першої та апеляційної інстанцій визначили моральну шкоду у розмірі, який не відповідає засадам верховенства права та вимогам розумності, виваженості і справедливості. Тобто суди не з'ясували усі доводи позивача щодо обґрунтування нею як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди.
Вважає, що пред'явлений нею позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Аргументи інших учасників справи
У вересні 2025 року ГУНП в Івано-Франківській області та керівник Івано-Франківської обласної прокуратури подали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просили залишити цю скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 31 липня 2025 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою виконувача обов'язків керівника Івано-Франківської обласної прокуратури та витребував матеріали цієї справи з Галицького районного суду Івано-Франківської області.
Верховний Суд ухвалою від 14 серпня 2025 рокувідкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 у цій справі.
Верховний Суд ухвалою від 01 жовтня 2025 року зупинив виконання рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 10 квітня 2025 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
28 жовтня 2025 року матеріали справи № 341/2443/23 надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини, з'ясовані судами
09 листопада 2018 року за фактом смерті ОСОБА_2 до ЄРДР внесені відомості за № 12018090140000345 та розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України. Потерпілою у цьому кримінальному провадженні визнано матір загиблого ОСОБА_2 позивача ОСОБА_1 (том 1, а. с. 6).
Органом досудового розслідування здійснено ряд слідчих дій, зокрема, огляд місця події та допит свідків (том 1, а. с. 7-13, 17-19).
11 травня 2020 року старший слідчий слідчого відділення Галицького відділення поліції Тисменицького відділу поліції ГУНП в Івано-Франківській області Марущак А. М. прийняв постанову про закриття кримінального провадження № 12018090140000345 у зв'язку із закінченням строку досудового розслідування (том 1, а. с. 24).
08 липня 2021 року за заявою ОСОБА_1 до ЄРДР внесені відомості за № 12021091140000076 та розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 135 КК України. Потерпілою у цьому кримінальному провадженні визнано позивача ОСОБА_1 (том 1, а. с. 27).
На час розгляду справи в суді першої інстанції досудове розслідування кримінального провадження № 12021091140000076 ще не завершено.
Із відповідей органів досудового розслідування та прокуратури, наданих на звернення ОСОБА_1 , відомо, що позивач неодноразово зверталася до цих органів із питань досудового розслідування за фактом ДТП, що мало місце 09 листопада 2018 року, у результаті якої загинув її син ОСОБА_2 . Позивачу роз'яснено про можливість оскарження бездіяльності слідчого, прокурора до слідчого судді протягом 10 (десяти) днів з моменту прийняття рішень, вчинення дій чи бездіяльності (том 1, а. с. 25, 26).
Прокуратура неодноразово надавала органам досудового розслідування вказівки (в порядку частини другої статті 36 КПК України), які слідчі дії необхідно виконати з метою забезпечення швидкого, повного, всестороннього та об'єктивного розслідування обставин справи (том 1, а. с. 28-31).
Так, 09 липня 2021 року з метою забезпечення швидкого, повного, всебічного та об'єктивного розслідування всіх обставин у кримінальному провадженні № 12021091140000076 прокурор Галицького відділу Івано-Франківської окружної прокуратури Тюшка І. І. надав слідчому СВ ВП № 3 (м. Галич) Івано-Франківського районного управління поліції ГУНП в Івано-Франківській області Кравецькій М. В. вказівки щодо необхідності виконання таких слідчих дій: скласти детальний план слідчих (розшукових) дій; здійснити тимчасовий доступ до матеріалів кримінального провадження № 12018090140000345 та вилучені матеріали долучити до кримінального провадження; визнати вилучені матеріали речовими доказами; допитати ОСОБА_4 для з'ясування подробиць роботи наявної в його будинку камери спостереження, її стан, термін зберігання записів, обставин надання дозволу працівникам поліції на перегляд відеозаписів та інші обставини, що мають значення; допитати ОСОБА_5 та встановити і допитати працівників поліції, які переглядали відеозаписи, з'ясувавши отримання дозволу на перегляд та процес здійснення цього перегляду, за допомогою якої техніки здійснювався перегляд, чи проводилась виїмка відеозапису або виготовлення його копії, хто був присутній під час перегляду відеозапису та інші обставини, які мають значення; повторно допитати свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , детально з'ясувавши у них обставини виявлення зовнішнього дзеркала, перевірити їх алібі та можливу причетність до вчинення злочину; повторно допитати свідка ОСОБА_8 , з'ясувавши у нього хто були три особи, яких він бачив неподалік місця ДТП; встановити та допитати осіб, на яких укаже ОСОБА_8 ; встановити та допитати осіб, які в день ДТП на автомобілі «Рено Дастер» та перевірити їх алібі; встановити місце перебування ОСОБА_9 , який міг перебувати в автомобілі «Рено Дастер»; встановити інших осіб, які 08 листопада 2018 року спілкувалися по мобільному телефону з ОСОБА_10 та ОСОБА_9 ; провести впізнання ОСОБА_10 та ОСОБА_9 ; повторно допитати сестру покійного ОСОБА_11 для з'ясування подробиць її телефонної розмови з ОСОБА_10 ; з цього ж приводу допитати повторно ОСОБА_10 ; встановити працівників поліції, які 09 листопада 2018 року проводили огляд транспортного автопарку ПП «Оскар»; встановити, чи є на автомобілях ПП «Оскар» марки «Рено Дастер» навігатори; встановити місцезнаходження велосипеда ОСОБА_2 з метою з'ясування наявності на ньому слідів контактування із транспортним засобом та призначити і провести відповідну експертизу; встановити місцезнаходження автомобіля «Рено Дастер», який знаходився неподалік місця вчинення кримінального правопорушення, та провести відповідну експертизу на предмет виявлення пошкоджень, характерних для ДТП; встановити і допитати інших осіб та провести інші слідчі дії, необхідність в яких виникне у ході розслідування.
03 вересня 2021 року з метою забезпечення швидкого, повного, всебічного та об'єктивного розслідування всіх обставин у кримінальному провадженні № 12021091140000076 прокурор Галицького відділу Івано-Франківської окружної прокуратури Тюшка І. І. надав слідчому СВ ВП № 3 (м. Галич) Івано-Франківського районного управління поліції ГУНП в Івано-Франківській області Кравецькій М. В. вказівки щодо необхідності виконання таких слідчих дій: виконати в повному обсязі вказівки від 09 липня 2021 року; провести тимчасовий доступ до матеріалів кримінального провадження № 12018090140000345; провести інженерно-технічну експертизу для з'ясування питання, чи є на вилученому велосипеді сліди контактування із транспортним засобом; витребувати інформацію про зареєстровані за ПП «Оскар» транспортні засоби та встановити, чи належав підприємству автомобіль «Рено Дастер» та чи знаходився він поблизу місця ДТП, хто ним користувався та чи не відчужений він з наступним проведенням експертизи; витребувати у ПП «Оскар» інформацію про працівників, які працювали станом на 08 листопада 2018 року та хто з них перебував у районі вчинення ДТП, а також допитати цих осіб з метою перевірки їх причетності до вчинення злочину; встановити і допитати інших осіб, які знаходилися у районі ДТП; здійснити виїзд за місцем проживання ОСОБА_4 та допитати його щодо наявності відеозапису; провести інші слідчі дії, необхідність у яких виникне у ході розслідування.
30 березня 2022 року з метою забезпечення швидкого, повного, всебічного та об'єктивного розслідування всіх обставин у кримінальному провадженні № 12021091140000076 прокурор Івано-Франківської окружної прокуратури надав слідчому СВ ВП № 3 (м. Галич) Івано-Франківського районного управління поліції ГУНП в Івано-Франківській області Кравецькій М. В. вказівки щодо необхідності виконання таких слідчих дій: виконати в повному обсязі вказівки від 09 липня 2021 року та від 03 вересня 2021 року, а також провести слідчі дії, аналогічні у попередніх вказівках.
Крім того, у своєму листі від 26 серпня 2021 року заступник керівника Івано-Франківської окружної прокуратури Павлів Р. І. звернув увагу начальника СВ ВП № 3 (м. Галич) Івано-Франківського районного управління поліції ГУНП в Івано-Франківській області на те, що досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12021091140000076 проводиться з грубим порушенням вимог кримінального процесуального законодавства, оскільки впродовж 1,5 місяця проведення досудового слідства слідчим було виконано тільки одну слідчу дію - допит потерпілого.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статей 55, 56 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
У частині першій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Однак цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків або відшкодування моральної шкоди.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про відшкодування шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Зазначений правовий висновок Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).
Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт завдання цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування» (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18)).
У частинах першій та другій статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має керуватися засадами розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню під час вирішення спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіяювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з'ясувати, зокрема, чим підтверджується факт завдання позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони завдані, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює завдану йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просила стягнути з Державного бюджету України 2 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок неефективного ведення досудового розслідування кримінальної справи та надмірної тривалості кримінального провадження, посилаючись, зокрема, на те, що з листопада 2018 року слідство триває, а винні особи не притягнуті до кримінальної відповідальності.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначає, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (рішення від 12 липня 2007 року у справі «Stankovv. Bulgaria» («Станков проти Болгарії»), заява № 68490/01).
Відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Право особи на ефективний засіб правового захисту закріплено у статті 13 Конвенції, згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.
Щоб вважатися ефективним і в такий спосіб відповідати статті 13 Конвенції, внутрішній засіб правового захисту повинен надати змогу компетентному національному органу як розглянути суть відповідної скарги за Конвенцією, так і забезпечити «належний захист» (рішення ЄСПЛ від 27 вересня 1999 року у справі «Smith and Grady v. The UK» («Сміт і Ґрейді проти Сполученого Королівства»), від 18 грудня 1996 року у справі «Aksoy v. Turkey» («Аксой проти Туреччини»)). Результатом такого провадження може бути, зокрема, присудження відшкодування у зв'язку з порушенням.
ЄСПЛ, оцінюючи ефективність різних національних засобів правового захисту у зв'язку з надмірною тривалістю провадження, розробив кілька критеріїв та принципів, які сформулював у своїх рішеннях. Так, ЄСПЛ указав, що вирішальним питанням під час оцінювання ефективності засобу правового захисту у випадку скарги щодо тривалості провадження є те, чиможе заявник податицю скаргу до національних судів з вимогою конкретного відшкодування; іншими словами, чи існує будь-який засіб, який міг би вирішити його скаргу шляхом надання безпосереднього та швидкого відшкодування, а не просто опосередкованого захисту його прав, ґарантованих статтею 6 Конвенції (рішення від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України»). Суд також постановив, що цей засіб вважатиметься «ефективним», якщо його можна використати, щоб прискорити постановлення рішення судом, який розглядає справу, або надати скаржникові належне відшкодування за зволікання і затримки, що вже відбулися.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов'язаних зі справою (рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі «Pelissier and Sassi v France» («Пелісьє і Сассі проти Франції»), від 27 червня 1997 року у справі «Philis v. Greece» («Філіс проти Греції»)). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) зазначила, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.
Висновки про відшкодування моральної шкоди, завданої особі надмірною тривалістю досудового розслідування, викладені також у постановах Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 585/724/19 (провадження № 61-18673св19), від 16 вересня 2020 року у справі № 638/6363/19 (провадження № 61-9220св20), від 21 липня 2021 року у справі № 646/7015/19 (провадження № 61-1452св21), від 06 березня 2024 року у справі № 398/3747/22 (провадження № 61-16552св23), від 11 квітня 2024 року у справі № 335/12338/19 (провадження № 61-7930св23), від 22 травня 2024 року у справі № 757/30529/22 (провадження № 61-14820св23), від 31 липня 2024 року у справі № 183/960/23 (провадження № 61-2810св24), від 30 вересня 2024 року у справі № 201/227/23 (провадження № 61-698св24), від 02 жовтня 2024 року у справі № 554/2588/23 (провадження № 61-3629св24), від 31 жовтня 2024 року у справі № 463/1700/21 (провадження № 61-250св24).
У справі № 638/6363/19 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, керувався тим, що позивач довів тривалу протиправну бездіяльність посадових осіб прокуратури щодо проведення необхідної перевірки заяви позивача про злочин, надмірну тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні за його заявою (з 2013 року), неодноразове винесення слідчими прокуратури постанов про закриття кримінального провадження у спосіб, який демонструє заявнику ігнорування його доводів. Указані обставини свідчать про заподіяння позивачу моральної шкоди, судами визначено її розмір (5 000,00 грн) відповідно до характеру та розміру душевних страждань позивача, виходячи із вимог розумності, виваженості і справедливості.
У справі № 646/7015/19 Верховний Суд, скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, зазначив, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Ураховуючи викладене, Верховний Суд вважав, що суд першої інстанції, встановивши доведеними факти тривалої протиправної бездіяльності посадових осіб відповідача щодо проведення необхідної перевірки заяви позивача про злочин, надмірну тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні за її заявою, неодноразове прийняття слідчими прокуратури рішень про закриття кримінального провадження у спосіб, який для заявника демонструє ігнорування її доводів, дійшов обґрунтованого висновку про заподіяння позивачу моральної шкоди, визначивши її розмір (7 000,00 грн) відповідно до характеру та розміру душевних страждань, з урахуванням вимог виваженості, розумності і справедливості.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Встановивши, що слідчі дії у кримінальному провадженні тривають з 2018 року, позивач для відновлення порушеного права впродовж п'яти років була вимушена неодноразово звертатися до правоохоронних органів із відповідними клопотаннями, заявами та скаргами, внаслідок чого порушено її звичайний ритм життя, суди попередніх інстанцій обґрунтовано керувалися тим, що тривалою бездіяльністю органів досудового розслідування, пов'язаною із невиконанням своїх обов'язків, непроведенні комплексу дій, передбачених КПК України, позивачу завдано моральних страждань, що свідчить про наявність підстав, передбачених статтями 23, 1167 ЦК України, для відшкодування їй моральної шкоди.
При цьому, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суди попередніх інстанцій навели належне обґрунтування такого висновку, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Тобто суди з'ясували доводи позивача щодо обґрунтування нею як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідили надані докази, оцінили їх та правильно визначили конкретний розмір шкоди, який є достатнім для розумного задоволення потерпілої особи.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції визначив моральну шкоду у розмірі, який не відповідає засадам верховенства права та вимогам розумності, виваженості і справедливості, з посиланням на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 522/10157/20, не заслуговують на увагу, оскільки визначений судами розмір відшкодування моральної шкоди, з урахуванням характеру та обсягу заподіяних ОСОБА_1 моральних страждань, їх тривалості та тяжкості, вимушених змін у її житті, вимог розумності та справедливості, є достатнім і не призведе до безпідставного збагачення позивача за рахунок коштів державного бюджету.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги позивача щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди з посиланням на прецедентну практику ЄСПЛ, оскільки, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності, ураховуючи конкретні обставини справи, і щодо обставин цієї справи судами враховані усі критерії визначення розміру відшкодування моральної шкоди. Натомість основна функція ЄСПЛ полягає в перевірці дотримання державами, що ратифікували Конвенцію, обов'язків, передбачених нею, і, відповідно, винесенні рішень стосовно наявності чи відсутності порушень державою положень Конвенції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Верховний Суд є судом права, а не судом факту, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку відповідно до статті 400 ЦПК України.
Верховний Суд звертає увагу, що визначення розміру моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом, при визначенні розміру такої компенсації суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у статті 23 ЦК України, враховувати вимоги розумності і справедливості. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій відповідні критерії врахували та належним чином обґрунтували висновок у частині визначення розміру компенсації моральної шкоди, відсутні підстави вважати, що суди порушили норми матеріального та процесуального права під час ухвалення рішення в цій частині, а наведені позивачем у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами.
Доводи касаційної скарги виконувача обов'язків керівника Івано-Франківської обласної прокуратури про те, що задоволення скарг на рішення дізнавача слідчим суддею у розумінні статті 23 ЦК України не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав особи, необґрунтовані, так як у цій справі правовою підставою для відшкодування шкоди є не самі собою факти оскарження позивачем дій та бездіяльності органів досудового розслідування, а очевидна надмірна тривалість (понад п'ять років) та неефективність досудового розслідування кримінального провадження.
Аргументи касаційної скарги прокуратури про ненадання позивачем доказів заподіяння їй моральної шкоди, колегія суддів відхиляє, оскільки обставина протиправності діянь слідчих та/або прокурорів не підлягає обов'язковому встановленню в окремому судовому рішенні. Правовідносини у цій справі виникли з факту завдання шкоди, питання наявності між сторонами деліктних зобов'язань перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами КПК України, а суд при розгляді цивільної справи самостійно встановлює наявність чи відсутність підстав для відшкодування немайнової шкоди під час оцінки наданих сторонами доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) та постанови Верховного Суду від 22 грудня 2023 року у справі № 639/6667/21 (провадження № 61-10971св23), від 24 січня 2024 року у справі № 193/1132/22 (провадження № 61-10406св23)).
Доводи прокуратури про застосування судами попередніх інстанцій норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених упостанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 та у постановах Верховного Суду від 28 січня 2019 року у справі № 686/7576/18, від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, від 12 квітня 2019 року у справі № 686/10651/18, від 16 травня 2019 року у справі № 686/20079/18, від 22 травня 2019 року у справі № 686/24243/18, від 31 липня 2019 року у справі № 686/22133/18, 13 січня 2020 року у справі № 227/2572/19, від 17 січня 2020 року у справі № 638/11414/18, від 16 грудня 2020 року у справі № 757/37203/16, від 25 січня 2021 року у справі № 227/4410/19, від 25 березня 2021 року у справі № 227/3052/19, від 14 квітня 2021 року у справі № 646/7688/19, від 17 травня 2021 року у справі № 686/24995/19, від 31 травня 2021 року у справі № 686/27705/19, від 03 червня 2021 року у справі № 686/34047/19, від 19 травня 2022 року у справі № 646/7385/19, від 09 листопада 2022 року у справі № 641/5005/20, від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20, від 17 січня 2023 року у справі № 454/287/22, від 19 лютого 2025 року у справі № 85/4747/23 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України),суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки у кожній із наведених справ суди керувалися конкретними обставинами справи та фактично-доказовою базою з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Крім того, висновки, зроблені Верховним Судом у зазначених справах, не суперечать висновкам, зробленим судами під час розгляду цієї справи.
Таким чином, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень з точки зору застосування норм права, які стали підставою для вирішення справи по суті, колегія суддів дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Висновки судів у цій справі не суперечать правовим висновкам, викладеним у постановах суду касаційної інстанції, на які послалися заявники у касаційних скаргах.
Інші наведені у касаційних скаргах доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував ЄСПЛ,право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» («Hirvisaari v. Finland»), заява № 49684/99).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в обох касаційних скаргах, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційні скарги є необґрунтованими, а тому підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.
Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки Верховний Суд ухвалою від 01 жовтня 2025 року зупинив виконання оскаржуваного рішення суду першої інстанції, то необхідно поновити його виконання.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявників.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги виконувача обов'язків керівника Івано-Франківської обласної прокуратури та ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Парфан Тарас Дмитрович, залишити без задоволення.
Рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 10 квітня 2025 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 26 червня 2025 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 10 квітня 2025 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:Є. В. Петров
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко