Ухвала
18 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 522/10541/24
провадження № 61-698ск26
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Крат В. І. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 квітня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у праві користування майном,
У липні 2024 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у праві користування майном.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 . Після придбання квартири позивач виявив, що в ній проживає ОСОБА_1 , яка без будь-яких правових підстав займає нерухомість позивача. Просить виселити ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 та вселити ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 квітня 2025 року позов ОСОБА_2 задоволено. Ухвалено виселити ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 . Вселено ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
між сторонами склалася конфліктна ситуація з приводу користування квартирою, внаслідок якої позивач фактично позбавлений можливості проживати в ній, зокрема, з пояснень представника позивача встановлено, що відповідачка заперечує правомірність набуття позивачем права власності на квартиру;
порушене право позивача підлягає захисту шляхом усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення відповідачки із займаної квартири та вселення ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_1 .
Постановою Одеського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року:
апеляційну скаргу адвоката Ставніченка М. В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишено без задоволення;
рішення Приморського районного суду міста Одеси від 17 квітня 2025 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
між сторонами склалася конфліктна ситуація з приводу користування квартирою, внаслідок якої позивач фактично позбавлений можливості проживати в ній, зокрема, з пояснень представника позивача встановлено, що відповідачка заперечує правомірність набуття позивачем права власності на квартиру.
у листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Кременчуцького районного суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_2 та ТОВ «Інкас Безпека Україна» про визнання договору купівлі-продажу від 28.06.2024 № 704 недійсним, який ухвалою суду переданий для розгляду за підсудністю до Приморського районного суду м. Одеси та 27 березня 2025 року судом прийнятий до розгляду (справа № 536/2903/24);
порушене право позивача підлягає захисту шляхом усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення відповідачки із займаної квартири та вселення ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_1 ;
посилання скаржника на відсутність доказів її проживання у спірній квартирі є безпідставними, оскільки подання позову про усунення перешкод у користуванні житлом та заперечення відповідача проти його задоволення, свідчить про наявність таких перешкод. Наведене відповідає висновку, викладеному у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2022 року у справі № 334/815/21 та від 13 жовтня 2021 року у справі № 759/23652/19;
доводи апеляційної скарги про те, що позивач оглянув квартиру до укладення договору купівлі-продажу та підтвердив відсутність перешкод, не спростовують встановленого судом факту незаконного користування квартирою після набуття ним права власності. Огляд квартири на момент укладення договору не позбавляє власника права на захист у разі подальшого порушення його прав;
твердження скаржника про відсутність предмета спору є необґрунтованими, оскільки предметом даної справи є усунення перешкод у користуванні майном, що прямо передбачено Цивільним кодексом України та наявність у позивача доступу до квартири сама по собі не свідчить про відсутність перешкод у користуванні, якщо інша особа фактично займає житло без законних підстав;
посилання скаржника на розгляд іншої справи щодо визнання договору купівлі-продажу недійсним не є підставою для зупинення провадження у цій справі. Станом на момент ухвалення оскаржуваного рішення договір купівлі-продажу є чинним, не визнаним недійсним у встановленому законом порядку, а отже позивач є належним власником спірної квартири. Сам факт відкриття провадження у іншій справі не впливає на вирішення цього спору та не створює об'єктивної неможливості його розгляду;
доводи апеляційної скарги щодо порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 1 Першого протоколу до Конвенції є неспроможними. Втручання у право на житло скаржника здійснене на підставі закону, з легітимною метою захисту прав власника та є пропорційним, оскільки скаржник користується квартирою без правових підстав. Практика ЄСПЛ не надає захисту особі, яка займає житло всупереч правам законного власника;
посилання скаржника на те, що вона є попередньою власницею квартири, не створює для неї жодних речових прав після відчуження майна. Відсутність у скаржника іншого житла не може обмежувати право власника на володіння, користування та розпорядження своїм майном, що відповідає усталеній практиці Верховного Суду;
суд першої інстанції надав належну оцінку всім доказам у справі, правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
ОСОБА_1 15 січня 2026 року через підсистему Електронний суд подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 квітня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року.
Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків, зокрема, вказати підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав), обґрунтувати неправильне застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права і надати уточнену касаційну скаргу.
Особою, яка подала касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 30 січня 2025 року подано уточнену касаційну скаргу, у якій вона просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В уточненій касаційній скарзі ОСОБА_1 підставою касаційного оскарження судового рішення указує пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Обґрунтовуючи указану підставу касаційного оскарження, особа, яка подала касаційну скаргу, зазначає, що спірні правовідносини стосуються усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення особи, яка фактично проживає у спірному житлі, у контексті співвідношення статті 391 ЦК України, статей 9, 109 ЖК України, статті 47 Конституції України, статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Наразі відсутній єдиний та чіткий правовий висновок Верховного Суду, який би визначав порядок застосування зазначених норм саме у правовідносинах з виселення особи, яка не є власником житла, але тривалий час фактично проживає у ньому, з обов'язковою оцінкою принципу пропорційності втручання у право на житло.
Касаційна скарга підлягає поверненню з таких мотивів.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Тлумачення вказаних норм ЦПК України дозволяє зробити висновок, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково вказуватися у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Аналіз пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України свідчить, що ця норма процесуального закону спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору. При касаційному оскарженні 389 ЦПК України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, конкретизацію змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (див. подібний висновок в пункті 132 постанови судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року в справі № 522/22473/15-ц (провадження № 12-13гс22)).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку заявника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Про повернення касаційної скарги постановляється ухвала (частина шоста статті 393 ЦПК України).
Аналіз уточненої касаційної скарги свідчить, що особа, яка подала касаційну скаргу, не обґрунтовує передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження судових рішень. Формальна вказівка на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України. ОСОБА_1 не обґрунтовано неправильне застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права та обґрунтування власне необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Зазначення в уточненій касаційній скарзі про необхідність надання висновку, який би визначав порядок застосування зазначених норм саме у правовідносинах з виселення особи, яка не є власником житла, але тривалий час фактично проживає у ньому, з обов'язковою оцінкою принципу пропорційності втручання у право на житло не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України та не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України), ураховуючи встановлені судами обставини справи.
Тому особою, яка подала касаційну скаргу, не виконано вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, і згідно пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, касаційна скарга підлягає поверненню.
Крім цього, повернення касаційної скарги не є перешкодою у доступі до правосуддя, оскільки повернення касаційної скарги не обмежує право особи в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду.
Керуючись статтями 260, 389, 392, 393, 394 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 квітня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року повернути.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя В. І. Крат