11 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 522/2245/21
провадження № 61-8405св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Грушицького А. І.,
суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , публічне акціонерне товариство «МТБ БАНК»,
треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Білоусова Наталія Володимирівна, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Поліщук Галина Петрівна, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Іллічова Наталія Артемівна,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Одеського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року у складі колегії суддів Кострицького В. В., Назарової М. В., Лозко Ю. П.
у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , публічного акціонерного товариства «МТБ БАНК», треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Білоусова Наталія Володимирівна, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Поліщук Галина Петрівна, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Іллічова Наталія Артемівна, про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсним договору іпотеки та припинення обтяжень нерухомого майна.
Короткий зміст позовних вимог
05 лютого 2021 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , публічного акціонерного товариства «МТБ БАНК» (далі - ПАТ «МТБ БАНК»), треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Білоусова Н. В., приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Поліщук Г. П., приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Іллічова Н. А., про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсним договору іпотеки та припинення обтяжень нерухомого майна.
В обґрунтування позову вказувала, що вона є спадкоємцем за заповітом своєї двоюрідної сестри - ОСОБА_5 , котра померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Факт того, що заповіт, складений ОСОБА_5 , посвідчений 15 серпня 2011 року Першою одеською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 1-1993, складений на ім'я ОСОБА_6 , 1952 року народження встановлено рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 травня 2020 року з урахуванням ухвали про виправлення описки від 12 жовтня 2020 року.
Під час підготовки документів, необхідних для прийняття спадщини, їй стало відомо, що майно, яке входить до спадкової маси, а саме - квартира АДРЕСА_1 , належить не спадкодавцю, а ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 01 квітня 2020 року, укладеного з ОСОБА_7 . Крім того, вказана квартира згідно іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н. А. 08 липня 2020 року, передана в іпотеку ПАТ «МТБ БАНК».
При з'ясуванні обставин, за яких квартира вибула з володіння спадкодавця, стало відомо про існування договору купівлі-продажу цієї квартири, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н. В. 26 серпня 2011 року.
Позивач стверджувала, що квартира вибула з володіння її законного
власника - ОСОБА_5 поза її волею на підставі підроблених документів, а тому ОСОБА_8 не мав права на відчуження цієї квартири, й подальша її передача в іпотеку також є безпідставною.
Посилаючись на викладене, позивач просила суд:
- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1 , визнавши за ОСОБА_1 право власності на цю квартиру в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 , котра померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- визнати недійсним іпотечний договір, укладений 08 липня 2020 року між ОСОБА_2 та ПАТ «МТБ БАНК»;
- припинити обтяження нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Приморський районний суд м. Одеси у складі судді Чернявської Л. М. рішенням від 16 лютого 2023 року позовну заяву задовольнив.
Витребував з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1 , визнавши за ОСОБА_1 право власності на цю квартиру в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 , котра померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнав недійсним іпотечний договір, який укладений 08 липня 2020 року між ОСОБА_2 та ПАТ «МТБ БАНК», який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н. А. і зареєстрований в реєстрі за № 2766.
Припинив обтяження нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , яке зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: іпотеку, номер запису про іпотеку 37222360, зареєстровану 08 липня 2020 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н. А. на підставі іпотечного договору, який посвідчений 08 липня 2020 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н. А. і зареєстрований в реєстрі за № 2766; заборону на нерухоме майно, номер запису про обтяження 37222095, яка зареєстрована 08 липня 2020 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н. А. на підставі іпотечного договору, який посвідчений 08 липня 2020 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н. А. і зареєстрований в реєстрі за № 2766.
Вирішив питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що реєстрація права власності на спірну квартиру була здійснена на підставі договору, який фактично не посвідчувався нотаріусом, а отже не створював законних правових наслідків. Надалі квартира була відчужена шляхом укладення договору дарування особою, яка не мала права нею розпоряджатися.
Суд дійшов висновку, що спадкодавець не вчиняла дій щодо відчуження квартири, майно вибуло з її володіння поза волею, а спадкоємець набув право на нього з моменту відкриття спадщини, незалежно від державної реєстрації. Хоча кінцевий набувач визнається добросовісним, відповідно до частини третьої статті 388 ЦК України майно, набуте безвідплатно від особи, яка не мала права його відчужувати, підлягає витребуванню на користь власника (спадкоємця).
Оскільки іпотечний договір був укладений особою, яка не була законним власником квартири і не мала права розпорядження нею, тому договір іпотеки не відповідає вимогам закону і є недійсним. Оскільки встановлена заборона на відчуження спірної квартири порушує право власника на розпорядження майном, вона підлягає припиненню.
Обраний позивачем спосіб захисту - витребування майна, визнання недійсним договору іпотеки та припинення обтяжень - суд визнав належним і ефективним, таким, що відповідає положенням національного законодавства, практиці Верховного Суду та Європейського суду з прав людини.
Одеський апеляційний суд постановою від 30 квітня 2024 року задовольнив апеляційні скарги ОСОБА_2 та ПАТ «МТБ БАНК», подані їх представниками. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2023 року скасував і ухвалив у справі нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вказав на те, що місцевий суд не повною мірою визначився із характером спірних правовідносин й нормами права, які підлягають застосуванню. Зазначив, що оскільки Одеський апеляційний суд постановою від 29 червня 2023 року у справі № 522/14062/19 скасував рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 травня 2020 року у справі № 522/14062/19 та залишив без розгляду заяву ОСОБА_6 про встановлення факту належності заповіту, ОСОБА_4 станом на момент апеляційного перегляду не має підтвердженого судом права спадкоємства після смерті ОСОБА_5 , відповідно її права реєстрацією права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 не порушуються, а тому у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у червні 2024 року засобами поштового зв'язку, ОСОБА_10 , яка діє від імені ОСОБА_6 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року та залишити в силі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2023 року.
В касаційній скарзі заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 26 червня 2024 року відкрив касаційне провадження у даній цивільній справі, витребував справу із Приморського районного суду м. Одеси.
15 липня2024 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Ухвалою від 05 лютого 2026 року Верховний Суд призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п'яти суддів.
Згідно із протоколом автоматизованого визначення складу колегії суддів
від 09 лютого 2026 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І.
(суддя-доповідач), Калараш А. А., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Пророк В. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Обґрунтовуючи наявність підстави для оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, представник ОСОБА_1. посилається на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц та постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 та від 21 листопада 2023 року у справі № 442/486/13.
Обґрунтовуючи наявність підстави для оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зазначає, що суд апеляційної інстанції свій висновок про відсутність підстав для задоволення позову зробив на підставі доказів, які заявник вважає недопустимими.
Наголошує на тому, що апеляційний суд без дослідження та встановлення всіх обставин справи обмежився лише фактом наявності постанови Одеського апеляційного суду від 29 червня 2023 року про скасування рішення суду першої інстанції у справі про встановлення факту належності заповіту.
24 січня 2025 року через систему «Електронний суд» до Верховного Суду також надійшло клопотання позивача про долучення доказів.
Згідно із частинами першою, другою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Таким чином, оскільки Верховний Суд переглядає в касаційному порядку судові рішення і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, підстави для задоволення клопотання ОСОБА_6 про долучення доказів відсутні.
Доводи інших учасників справи
29 липня 2024 року через систему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , поданий її представником.
Відзив містить посилання на законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції та відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, доводи якої є безпідставними.
Фактичні обставини справи
15 серпня 2011 року ОСОБА_5 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори Садовою Т. В. за реєстраційним № 1-1933, відповідно до якого заповіла усе своє майно ОСОБА_11 , 1953 року народження.
З договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мельник О. М. 10 червня 2008 року за реєстраційним № 1923 та свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 , виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради 15 травня 2008 року відомо, що ОСОБА_5 є власником квартири АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, що підтверджується відповідним актовим записом № 13185, складеним 20 грудня 2018 року.
Згідно листа Приморської державної нотаріальної контори у місті Одеса № 221л/2020/02-14 від 28 грудня 2020 року, в провадженні нотаріальної контори є заведена спадкова справа № 221л/2019 до майна ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Із заявою про прийняття спадщини звернулася ОСОБА_4 , інші спадкоємці з заявами про прийняття спадщини не зверталися.
Як відомо із постанови державного нотаріуса Приморської державної нотаріальної контори у місті Одеса про відмову у вчиненні нотаріальних дій
від 02 липня 2019 року № 882/02-31, після спливу шестимісячного строку з дня відкриття спадщини ОСОБА_4 звернулась до державного нотаріуса Приморської державної нотаріальної контори у місті Одеса з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, проте нотаріус відмовив у вчиненні нотаріальних дій, оскільки в заповіті визначено, що все майно, яке належить спадкодавцю на день смерті заповідається « ОСОБА_11 , 1953 року народження», і визнати « ОСОБА_12 , 1952 року народження» спадкоємцем та видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом немає підстав.
Позивач звернулась до Приморського районного суду м. Одеси з заявою про встановлення факту належності заповіту. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 травня 2020 року у справі № 522/14062/19 (з урахуванням ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 12 жовтня 2020 року) встановлено факт, що має юридичне значення, а саме те, що заповіт складений ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчений 15 серпня 2011 року Першою одеською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 1-1993, складений на ім'я ОСОБА_3 , 1952 року народження, ІПН НОМЕР_2 .
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та аргументи відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду робить висновок про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною першою статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Стаття 1217 ЦК України передбачає, що спадкування здійснюється за заповітом
або за законом.
Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини
і не припинилися внаслідок його смерті.
Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина друга статті 1220 ЦК України).
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (частини перша, друга статті 1223 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У справі, яка розглядається Верховним Судом, суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , й після її смерті відкрилася спадщина на все належне їй майно. З реєстраційної справи № 2058285051101 щодо об'єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , наданої на виконання ухвали місцевого суду Відділом документального та інформативного забезпечення Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради 31 березня 2021 року відомо, що згідно з рішенням державного реєстратора Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Турецького Олександра Сергійовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 51703083 від 19 березня 2020 року внесено запис № 36016993 про реєстрацію права власності за ОСОБА_7 , РНОКПП НОМЕР_3 , підстава виникнення права власності - договір купівлі-продажу від 26 серпня 2011 року за № 6550.
З матеріалів, наданих приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Поліщук Г. П. на виконання ухвали місцевого суду відомо, що нотаріусу був наданий договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н. В. 26 серпня 2011 року за № 5650, викладений на спеціальному бланку нотаріального документа ВРМ № 795238 за змістом якого ОСОБА_5 передала, а ОСОБА_7 прийняв у власність квартиру АДРЕСА_1 .
Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_13 письмово пояснила суду, що не посвідчувала договір купівлі-продажу спірної квартири від 26 серпня 2011 року за № 5650. Окрім того, бланк серії ВРМ № 795238 приватному нотаріусу не видавався та не використовувався.
Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_4 , серед іншого, посилалась на те, що Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 13 травня 2020 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 12 жовтня 2020 року, встановив, що заповіт, складений ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчений 15 серпня 2011 року Першою одеською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 1-1993, складений на ім'я ОСОБА_6 , 1952 року народження, ІПН НОМЕР_2 .
Задовольняючи позов, місцевий суд керувався тим, що ОСОБА_7 не мав права відчужити ОСОБА_2 спірну квартиру, оскільки державний реєстратор Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Турецький О. С. зареєстрував право власності на спірну квартиру за ОСОБА_7 на підставі правочину (договору купівлі-продажу), який не посвідчувався нотаріусом.
Апеляційний суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції мотивував відсутністю у позивача, станом на момент апеляційного перегляду, підтвердженого права спадкоємства після смерті ОСОБА_5 з огляду на те, що рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 травня 2020 року у справі № 522/14062/19 скасоване постановою Одеського апеляційного суду від 29 червня 2023 року.
При цьому, апеляційний суд залишив поза увагою ту обставину, що у справі № 522/14062/19 заява ОСОБА_6 про встановлення факту не була переглянута судом апеляційної інстанції по суті вимог, оскільки суд, вбачаючи наявність спору про право, дійшов висновку про залишення такої заяви без розгляду.
Більше того, з інформації, яка є загальнодоступною та міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень, відомо, що Верховний Суд постановою
від 29 травня 2024 року скасував постанову Одеського апеляційного суду від 29 червня 2023 року у справі № 522/14062/19 та направив справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
З урахуванням наведеного, колегія суддів Верховного Суду вважає передчасним висновок апеляційного суду про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки його зроблено без належного встановлення обставин справи, перевірки доводів сторін та за відсутності оцінки висновків, які зроблені судом першої інстанції.
Зазначене, в свою чергу, свідчить про часткову обґрунтованість відповідних доводів касаційної скарги стосовно незгоди із оскаржуваною постановою суду апеляційної інстанціїта наявність підстав для її скасування й направлення справи на новий апеляційний розгляд.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Згідно із пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
За таких обставин касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова апеляційного суду - скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
Під час нового розгляду справи апеляційному суду необхідно взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всіх передбачених законом заходів для ґрунтовного дослідження усіх обставин справи та перевірки висновків місцевого суду.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А. І. Грушицький
Судді А. А. Калараш І. В. Литвиненко Є. В. Петров
В. В. Пророк