17 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 182/1047/25
провадження № 61-13288св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М.,
Фаловської І. М.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Пугачов Ігор Федорович, на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 13 жовтня 2025 року у складі суддів Єлізаренко І. А., Макарова М. О., Свистунової О. В.
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на час навчання,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_3 про стягнення аліментів на час навчання.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 посилалася на те, що вона з відповідачем перебували в зареєстрованому шлюбі. Рішенням Нікопольского міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2011 року шлюб між ними розірвано. Від шлюбу мають дочку ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка на даний час досягла повноліття та є студенткою першого курсу Запорізького національного університету, термін навчання - до 30 червня 2028 року. Дочка, у зв'язку з навчанням, потребує матеріальної допомоги, яку відповідач як батько дитини, надавати в добровільному порядку не бажає.
На підставі викладеного ОСОБА_2 просила суд стягнути на свою користь аліменти на дочку на час її навчання в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку щомісячно, починаючи від дня пред'явлення позову до суду та до закінчення навчання, але не більше, ніж до досягнення нею 23 років.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 липня 2025 року позов частково задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно на період її навчання, починаючи
з 24 лютого 2025 року і до 30 червня 2028 року, але не більше, ніж до досягнення дитиною 23-х років.
Суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_4 є студенткою першого курсу Запорізького національного університету, з терміном навчання до 30 червня 2028 року, виходячи з принципу розумності та справедливості, дійшов висновку, що з ОСОБА_3 підлягають стягненню аліменти на утримання дочки у розмірі 1/6 частки заробітку щомісячно до закінчення терміну навчання, а саме - до 30 червня 2028 року, але не більше, ніж до досягнення дитиною 23-х років.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 , як особа, яка не брала участь у справі, подала апеляційну скаргу.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 13 жовтня 2025 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 липня 2025 року, на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Встановивши, що заочним рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на час навчання, не вирішувалися питання про права, інтереси, обов'язки особи, яка не є учасником справи та яка подала апеляційну скаргу ОСОБА_1 , апеляційний суд зробив висновок, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 слід закрити.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
26 жовтня 2025 року представник ОСОБА_1 - Пугачов І. Ф. через підсистему «Електронний Суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 13 жовтня 2025 року.
У касаційній скарзі представник заявника просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від13 жовтня 2025 року та витребувано матеріали справи.
У грудні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права (абзац 6 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім цього, представник заявника вважає, що суд не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц, від 14 липня 2021 року у справі № 490/8470/19,
від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18, від 13 червня 2023 року у справі № 922/2733/21, від 06 березня 2024 року у справі № 295/8297/20.
В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 зазначила, що з 21 квітня 2023 року вона перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , а відповідно до вимог частини другої статті 61 СК України заробітна плата, інші доходи, одержані одним із подружжя під час шлюбу є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Отже, заочне рішення першої інстанції впливає на майнові права та інтереси ОСОБА_1 як співвласника цього доходу.
Апеляційний суд неправильно застосував постанову Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц, обмежившись формальним посиланням на відсутність статусу учасника справи.
Крім того, посилалась на те, що заочне рішення було ухвалено за відсутності відомостей про належне повідомлення відповідача про розгляд справи.
Також суд першої інстанції не звернув увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження тієї обставини, що дочка проживає разом з позивачем та знаходиться на її утриманні.
Позиція інших учасників справи
Інші учасники не скористались своїм правом на подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу протягом строку, встановленого в ухвалі про відкриття касаційного провадження.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційне провадження відкрито з підстав порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права (абзац 6 частини другої статті 389 ЦПК України).
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).
У справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право, зокрема, на апеляційний перегляд справи.
У частині першій статті 352 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
За частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) указано, що аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків.
При цьому судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків.
В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі
№ 32/77 (провадження № 12-17гс21), якою також закрито касаційне провадження з тих самих підстав, указано, що особи, які не брали участі у справі, можуть оскаржити рішення суду лише за умови, що суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки. Відтак, передумовою реалізації такими особами їх права на оскарження судового рішення є матеріально-правова заінтересованість цих осіб, тобто їх власна, особиста заінтересованість у конкретному результаті розгляду спору судом.
Отже, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести, що суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов'язки. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав та обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Відтак при вирішенні питання про те, чи прийнято оскаржуване рішення про права, обов'язки, свободи чи інтереси особи, яка не брала участі у справі, суд має з'ясувати, чи буде у зв'язку із прийняттям судового рішення з цієї справи таку особу наділено новими правами, чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права, свободи та/або обов'язки, або позбавлено певних прав, свобод та/або обов'язків у майбутньому.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося. З огляду на вказані процесуальні норми суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу після спливу річного строку з дня складання повного тексту судового рішення. При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю. Тобто апеляційному суду необхідно було відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, а у разі з'ясування, що судовим рішенням питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки не вирішувалося, закрити апеляційне провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Аналогічний за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року № 360/1938/16 (провадження № 61-48003св18),
від 10 квітня 2019 року у справі № 235/2452/16-ц (провадження
№ 61-3433св19), від 05 лютого 2020 року № 521/12093/19 (провадження
№ 61-20975св19), від 03 червня 2020 року у справі № 2-2630/03 (провадження № 61-14624св19), від 11 листопада 2022 року у справі
№ 2-905/1991 (провадження № 61-8160св22).
У касаційній скарзі заявник зазначила, що заочним рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 липня 2025 року порушені її майнові права, оскільки з 21 квітня 2023 року вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який є військовослужбовцем, а тому всі його доходи є спільною сумісною власністю подружжя.
Суд апеляційної інстанції встановив, що заочним рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на час навчання, не вирішувалися права, інтереси, обов'язки
ОСОБА_1 ..
Таким чином, встановивши, що ОСОБА_1 не належить до кола осіб, які відповідно до статті 352 ЦПК України мають право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції в цій справі, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 липня 2025 року на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
При цьому, Верховний Суд звертає увагу на те, що після звернення
ОСОБА_1 до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 липня 2025 року, вирішенню підлягало насамперед питання про те, чи порушуються права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_1 , як особи, яка не брала участь у справі, вказаним рішенням, яким стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Отже, дійшовши висновку про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, апеляційний суд не надавав оцінки доводам ОСОБА_7 по суті спору.
Як свідчать матеріали справи відповідач ОСОБА_3 не скористався своїм правом на подання заяви про перегляд заочного рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 липня 2025 року, а тому касаційний суд не надає оцінки доводам ОСОБА_7 про ухвалення вказаного рішення за відсутності належного повідомлення відповідача та неповного дослідження доказів.
У постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 297/1389/21 (провадження № 61-5627св22) викладено висновок про те, що рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті у разі якщо ним не вирішено питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки особи, що звернулися з апеляційною скаргою.
Вирішення питання про порушення оскаржуваним судовим рішенням прав, свобод, інтересів та (або) обов'язків особи, яка звернулася до суду з апеляційною скаргою на таке судове рішення, вирішується після відкриття апеляційного провадження, за апеляційною скаргою цієї особи. Тобто відповідно до пункту 3 частини 1 статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції не позбавлений можливості після відкриття провадження в справі закрити апеляційне провадження з вищезазначених підстав.
У даному випадку не вбачається виняткове значення для учасників справи, оскільки сам відповідач не скористався своїм правом на перегляд заочного рішення у порядку, передбаченому ЦПК України.
За встановлених обставин, висновки судів не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі
№ 668/17285/13-ц, від 14 липня 2021 року у справі № 490/8470/19,
від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18, від 13 червня 2023 року у справі № 922/2733/21, від 06 березня 2024 року у справі № 295/8297/20, на які посилається заявник в обґрунтування касаційної скарги, оскільки у зазначених справах з апеляційними скаргами звертались сторони у справах і апеляційним судом не вирішувалось питання про те, чи порушуються права, свободи, інтереси та (або) обов'язки особи, яка не брала участь у справі, оскаржуваними рішеннями, яке підлягає першочерговому розгляду.
Отже, оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам закону, підстав для її скасування немає.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.
З огляду на викладене Верховний Суд, у межах доводів касаційної скарги, дійшов висновку, що вони належним чином не підтверджені та не дають підстав стверджувати про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Пугачов Ігор Федорович, залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 13 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська