17 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 577/69/24
провадження № 61-11402св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М.,
Фаловської І. М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 19 січня 2024 року
у складі судді Гетьмана В. В. та постанову Сумського апеляційного суду
від 25 червня 2024 року у складі колегії суддів: Собини О. І., Криворотенка В. І., Рунова В. Ю., у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії
державного виконавця Конотопського відділу державної виконавчої служби у Конотопському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, заінтересована особа - публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»,
Короткий зміст вимог скарги
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Конотопського відділу державної виконавчої служби у Конотопському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, заінтересована особа - публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк»).
Скарга мотивована тим, що 22 листопада 2023 року йому стало відомо, що на виконанні у державного виконавця Конотопського відділу державної виконавчої служби у Конотопському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконанню виконавчого листа
№ 2-1534/2010, виданого 01 липня 2011 року Конотопським міськрайонним судом Сумської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» боргу в сумі 193 647,35 грн.
Заявник вказував про те, що не отримував документів по вищевказаному виконавчому провадженню, а тому звернувся із заявою до державного виконавця з проханням надати можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження.
22 листопада 2023 року він ознайомився з виконавчим провадженням та довідався про допущені державним виконавцем порушення закону, а саме
09 червня 2016 року державним виконавцем Логвіновою В. В. прийнято постанову про відкриття вказаного виконавчого провадження № НОМЕР_1, яку заявник не отримував. 21 грудня 2017 року державним виконавцем
Денисенко А. С. прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, з підстав відсутності у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявились безрезультатними, проте державним виконавцем стягнення не здійснювалося. Зазначену постанову державного виконавця він також не отримував.
27 грудня 2017 року державним виконавцем Денисенко А. С. прийнято постанову про скасування процесуального документа, в якій зазначено про скасування документу «Постанови про повернення виконавчого документа стягувачу» від 22 грудня 2017 року. Вказану постанову державного виконавця він не отримував, а ознайомився з нею лише 22 листопада 2023 року.
Заявник вважав, що постанова державного виконавця від 27 грудня 2017 року щодо скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачу є незаконною, тому він звернувся зі скаргою до відділу державної виконавчої служби, в якій зазначив про порушення державним виконавцем вимог
абзацу 2 частини третьої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження».
Разом з тим державним виконавцем було відмовлено у задоволенні його скарги, оскільки ним пропущено строк на оскарження постанови про відкриття виконавчого провадження, та зазначено, що державним виконавцем було помилково винесено постанову від 22 грудня 2017 року про повернення виконавчого документа стягувачу. Також зазначено, що технічна можливість скасування вказаних постанов державного виконавця відсутня.
Заявник вказував про те, що постанова державного виконавця від 22 грудня 2017 року про повернення виконавчого документа стягувачу винесена на підставі закону, тому відсутні правові підстави для її скасування.
Начальником Конотопського відділу державної виконавчої служби у Конотопському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції не було вчинено належних дій щодо усунення зазначених порушень закону. Державний виконавець не міг надавати правову оцінку власним діям та виносити постанову від 27 грудня 2017 року про скасування власної постанови про повернення виконавчого документа стягувачу. Тому виконавчий документ безпідставно перебуває на примусовому виконанні у державного виконавця.
З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд визнати незаконними дії начальника Конотопського відділу державної виконавчої служби у Конотопському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо відмови у задоволенні скарги заявника
від 01 грудня 2023 року; скасувати постанову державного виконавця Денисенко А. С. від 27 грудня 2017 року про скасування процесуального документа, яка винесена у виконавчому провадженні № НОМЕР_2.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 19 січня
2024 року відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявником належними та допустимими доказами не підтверджено, що оскаржуваними постановою і діями начальника відділу державної виконавчої служби порушено його права. Фактично скарга зводиться до небажання боржника виконувати рішення суду про стягнення боргу, що суперечить закону.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що з виконавчого провадження
№ НОМЕР_1 вбачається, що 06 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звертався до відділу державної виконавчої служби з відповідною скаргою, до якої додав постанову державного виконавця від 08 липня 2020 року про арешт коштів боржника без підпису, копію виконавчого листа з відміткою про повернення від 22 грудня 2017 року та результат пошуку виконавчих проваджень в Автоматизованій системі виконавчого провадження від 02 жовтня 2020 року.
Отже, суд першої інстанції зазначив, що про оскаржувану постанову державного виконавця ОСОБА_1 знав з 02 жовтня 2020 року, тому він пропустив строк передбачений статті 449 ЦПК України на подання скарги. Поновити пропущений строк заявник не просив.
Постановою Сумського апеляційного суду від 25 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 19 січня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Конотопського відділу державної виконавчої служби у Конотопському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції залишено без розгляду.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що 29 грудня 2023 року
ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подав до суду скаргу на дії державного виконавця, в якій просив скасувати постанову державного виконавця
від 27 грудня 2017 року про скасування процесуального документа.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що
ОСОБА_1 був обізнаний про прийняття державним виконавцем постанови
від 27 грудня 2017 року про скасування процесуального документа,
оскільки 08 жовтня 2020 року вже звертався до відділу державної виконавчої служби з відповідною скаргою та надавав відомості з пошуку виконавчих проваджень в Автоматизованій системі виконавчого провадження
від 02 жовтня 2020 року.
Крім того, як зазначив заявник у скарзі, він ознайомився з матеріалами виконавчого провадження 22 листопада 2023 року, проте звернувся до суду з цією скаргою лише 29 грудня 2023 року.
Отже, апеляційний суд вказав про те, що вищезазначена скарга подана до суду з пропуском десятиденного строку встановленого вимогами статті 449 ЦПК України. ОСОБА_2 не заявляв клопотання про поновлення пропущеного строку на оскарження дій та рішень державного виконавця.
Разом з тим апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні скарги заявника, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Конотопського міськрайонного суду Сумської області
від 19 січня 2024 року та постанову Сумського апеляційного суду від 25 червня 2024 року, просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове рішення, яким його скаргу задовольнити.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2024 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 19 січня 2024 року та постанову Сумського апеляційного суду від 25 червня 2024 року, витребувано справу із суду першої інстанції.
У листопаді 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що з оскаржуваною постановою заявник ознайомився лише 22 листопада 2023 року.
ОСОБА_1 вважав, що постанова державного виконавця від 27 грудня
2017 року, якою скасовано постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, є незаконною, оскільки з її змісту незрозумілі підстави її прийняття. Начальником відділу державної виконавчої служби не було вжито заходів щодо контролю дій державного виконавця, який без належних правових підстав скасував власну постанову.
Суди дійшли помилкового висновку про подання заявником скарги з пропуском встановленого законом строку, оскільки державним виконавцем не направлялась заявнику оскаржувана постанова.
Позиція інших учасників справи
У жовтні 2024 року Конотопський відділ державної виконавчої служби у Конотопському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції направив до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 , а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін, оскільки вона є законною і обґрунтованою, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на їх законність не впливають.
У матеріалах виконавчого провадження наявні пояснення ОСОБА_1 на вимогу державного виконавця від 23 червня 2016 року з приводу виконання вказаного виконавчого документа та скарга останнього від 07 жовтня
2020 року, яка містить виконавчий документ з відміткою про його повернення від 22 грудня 2017 року, що було встановлено судом при розгляді цієї справи.
Заявник не зміг відповісти на запитання суду як саме він отримав виконавчий документ з відміткою про повернення 22 грудня 2017 року та надав його в якості додатків до скарги, якщо він не знав про виконавче провадження.
Таким чином, доводи позивача про те, що він не знав про відкриття виконавчого провадження та про оскаржувані постанови є безпідставними.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Судом установлено, що на примусовому виконанні у Конотопському відділі державної виконавчої служби у Конотопському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1534/2010, виданого 01 липня 2011 року Конотопським міськрайонним судом Сумської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» боргу в сумі 193 647,35 грн.
Постановою старшого державного виконавця Конотопського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області Денисенко А. С. від 21 грудня 2017 року повернуто виконавчий документ стягувачу у зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Стягнення не проводилося.
Постановою старшого державного виконавця Конотопського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області від 27 грудня 2017 року Денисенко А. С. скасовано процесуальний документ «Постанова про повернення виконавчого документа стягувачу» від 22 грудня 2017 року, який видав Денисенко А. С., у зв'язку з помилкою державного виконавця.
З виконавчого провадження № НОМЕР_1 вбачається, що 08 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звертався до відділу державної виконавчої служби зі скаргою, в якій просив визнати дії державного виконавця протиправними, скасувати постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження
від 09 червня 2016 року № НОМЕР_1 та постанову про арешт коштів боржника від 08 липня 2020 року. До скарги додано постанову від 08 липня 2020 року про арешт коштів боржника без підпису та незавірену копію виконавчого листа з відміткою про повернення від 22 грудня 2017 року та результат пошуку виконавчих проваджень в Автоматизованій системі виконавчого провадження від 02 жовтня 2020 року.
01 грудня 2023 року ОСОБА_1 звернувся зі скаргою до Конотопського відділу державної виконавчої служби у Конотопському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якій просив визнати дії державного виконавця Денисенко А. С. у частині винесення постанови про скасування процесуального документу від 27 грудня 2017 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 незаконними та скасувати цю постанову.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Тобто виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов'язки суб'єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Отже, права та обов'язки виконавців передбачені статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження».
Водночас загальні права та обов'язки сторін та інших учасників виконавчого провадження визначені в частині першій статті 19 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця
у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.
Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до частин другої та третьої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Частинами першою - другою статті 449 ЦПК України встановлено, що скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений для подання скарги строк може бути поновлено судом за наявності поважних причин його пропуску на підставі клопотання особи, яка подає скаргу, що має бути заявлено одночасно зі скаргою. У разі подання скарги з пропуском строку і за відсутності поважних причин для його поновлення та клопотання особи, яка подає скаргу, така скарга залишається судом без розгляду.
Аналогічні норми містить частина п'ята статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Аналіз вищезазначених норм дає підстави для висновку, що законодавцем передбачено право особи на оскарження дій чи рішень органу виконавчої служби у 10-денний строк саме з моменту, коли така особа дізналася про порушення своїх прав діями або бездіяльністю посадових осіб органу виконавчої служби (приватним виконавцем), за винятком випадків оскарження постанови виконавця про відкладення провадження виконавчих дій.
За порівняльного аналізу змісту термінів «дізнався» та «повинен був дізнатися», слід дійти висновку про презумпцію обов'язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні; доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо. У цьому висновку суд врахував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя і сторони повинні очікувати їх застосування задля забезпечення дотримання принципу юридичної визначеності.
Отже, під час визначення початку перебігу строку звернення до суду із скаргою на дії (бездіяльність) суб'єкта, необхідно враховувати поведінку скаржника (чи мав він реальну можливість (повинен був) дізнатися про стверджуване ним порушення його прав, вчинені ним дії, направлені на з'ясування стану виконавчого провадження тощо).
Подібні за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 918/333/13-г, від 23 червня 2022 року
у справі № 914/2265/20, від 06 серпня 2025 року у справі № 756/1800/24,
від 01 грудня 2025 року у справі № 2-180/06, від 03 грудня 2025 року у справі
№ 2-612/2006.
Верховний Суд у постанові від 05 листопада 2025 рокуу справі № 345/245/25 зазначив, що строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. Під час вирішення питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, приватного виконавця необхідно виходити з того, що у ЦПК України не міститься переліку поважних причин пропуску строку, їх з'ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга залишається без розгляду та повертається заявникові.
Строк звернення до суду зі скаргою на дії державного, приватного виконавця є не строком позовної давності, а процесуальним строком, а тому у разі його пропуску, скарга може бути розглянута по суті лише після вирішення питання про його поновлення, оскільки відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Верховний Суд у постанові від 01 листопада 2023 року у справі № 904/3734/20 зазначив, що передумовою для розгляду скарги на дії чи бездіяльність державного, приватного виконавця по суті є встановлення факту подання цієї скарги у передбачений законом строк або наявності відповідного клопотання та обставин для поновлення такого строку, якщо його було пропущено саме з поважних причин.
В іншому випадку дії суду матимуть наслідком порушення права інших учасників спору, зокрема виконавця, дії якого оскаржуються, а також загальних засад судочинства (диспозитивності, рівності перед законом і судом та змагальності сторін).
Судом установлено, що 08 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звертався зі скаргою на дії державного виконавця щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 09 червня 2016 року ВП № НОМЕР_1 та постанови про арешт коштів боржника від 08 липня 2020 року і надавав відомості з пошуку виконавчих проваджень в Автоматизованій системі виконавчого провадження від 02 жовтня 2020 року, що спростовує доводи касаційної скарги заявника про те, що зі змістом оскаржуваної у цій справі постанови він ознайомився лише 22 листопада 2023 року
Ураховуючи викладене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що заявнику було відомо про існування спірного виконавчого провадження, оскільки у жовтні 2020 року він вже звертався зі скаргою на дії державного виконавця, проте з цією скаргою він звернувся до суду лише у грудні 2023 року.
Питання про поновлення строку на подання скарги заявник не порушував.
Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що, з огляду на вищевказані обставини та відсутність поданого разом зі скаргою клопотання про поновлення строку, заявником було допущено пропуск строку на звернення зі скаргою, передбаченого пунктом «а»
частини першої статті 449 ЦПК України.
Отже, апеляційний суд дійшов правильного висновку про залишення скарги ОСОБА_1 без розгляду відповідно до вимог частини другої статті 449 ЦПК України.
Доводи касаційної скарги заявника про те, що постанова державного виконавця від 27 грудня 2017 року є незаконною, на увагу не заслуговують, оскільки заявником пропущено встановлений законом строк на звернення до суду з відповідною скаргою, унаслідок чого у суду були відсутні правові підстави для перевірки законності дій державного виконавця при винесенні оскаржуваної постанови.
Посилання заявника у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду
від 08 травня 2019 року у справі № 815/893/17, від 10 грудня 2020 року у справі № 400/24/20, є безпідставними, оскільки у цій справі наявні інші фактичні обставини.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду
від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися, висновки апеляційного суду є законними та обґрунтованими, тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Сумського апеляційного суду від 25 червня 2024 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська