11 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 404/4795/21
провадження № 61-9366св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (далі - Верховний Суд):головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. (суддя-доповідач)
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Пузир Владислав Олександрович,
на постанову Кропивницького апеляційного суду від 10 червня 2025 року у складі колегії суддів: Мурашка С. І., Єгорової С. М., Карпенка О. Л.
у справі
за позовом ОСОБА_1 (далі - позивачка)
до
відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (далі - відповідачі)
про визнання заповіту недійсним,
ухвалив постанову про таке:
I. Вступ
1. У червні 2021 рокупозивачка звернулася до суду з позовом до відповідачів про визнання заповіту недійсним.
2. Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 позовні вимоги не визнали.
3. Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив, і його позицію підтримала апеляційна інстанція.
4. Позивачка оскаржила постанову апеляційного суду в касаційному порядку. Підставою касаційного оскарження вказала те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи.
5. Оскаржувані судові рішення переглядаються в межах, передбачених статтею 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), у зв'язку із чим Верховний Суд вирішує питання права, а не факту.
Аналіз матеріалів касаційної скарги свідчить про те, що постанову апеляційного суду позивачка оскаржує лише в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову. В частині відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення постанова апеляційного суду не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.
ІІ. Короткий зміст позовних вимог
6. Позов обґрунтований так:
- позивачка є онукою ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та останнім місцем проживання якої було: АДРЕСА_1 ;
- після смерті спадкодавця залишилося спадкове майно: квартира АДРЕСА_2 , земельна ділянка та житловий будинок АДРЕСА_3 ;
- приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Стоєва Г. Ф. після смерті ОСОБА_5 завела спадкову справу;
- після подачі заяви про прийняття спадщини позивачці стало відомо про наявність заповіту, згідно з яким спадкодавець заповіла зазначене вище спадкове майно ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які не є її родичами, а фактично є чужими людьми;
- складений заповіт не відповідає вимогам цивільного законодавства та суперечить вільному волевиявленню спадкодавця, оскільки ОСОБА_5 його не підписувала. Підпис у заповіті виконаний іншою особою.
7. Враховуючи викладене, позивачка просила визнати недійсним заповіт ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округуСтоєвою Г. Ф. 05 грудня 2014 року, зареєстрований в реєстрі за № 1270.
ІII. Короткий зміст рішень суду першої інстанції
8. Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 10 лютого 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
9. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для визнання заповіту недійсним, враховуючи висновок експерта від 02 вересня 2024 року за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи, відповідно до якого підпис у заповіті від 05 грудня 2014 року імовірно виконаний ОСОБА_5 .
10. Додатковим рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 04 березня 2025 року заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Семенова Є. О. про винесення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу залишено без розгляду.
11. Додаткове судове рішення мотивоване тим, що представником відповідача не подано відповідної заяви про те, що ним будуть надані докази щодо понесених витрат на правничу допомогу протягом п'яти днів після ухвалення рішення по суті спору у відповідності до частини восьмої статті 141 ЦПК.
ІV. Короткий зміст постанови апеляційного суду
12. Постановою Кропивницького апеляційного суду від 10 червня 2025 року рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 10 лютого 2025 року залишено без змін, а додаткове рішення цього ж суду від 04 березня 2025 року змінено. У задоволенні заяви ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Семенов Є. О., про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу відмовлено.
13. Постанова апеляційного суду мотивована так:
- суд першої інстанції обґрунтовано виснував про відсутність підстав для визнання заповіту недійсним;
- беручи до уваги висновок експерта, яким встановлено, що спірний заповіт підписано імовірно ОСОБА_5 , волевиявлення заповідача було вільним;
- належних доказів на підтвердження того факту, що заповіт було підписано не ОСОБА_5 , а іншою особою, позивачкою не надано, клопотань про призначення інших експертиз сторонами до суду першої інстанції не заявлялося;
- суд першої інстанції надав належну оцінку експертному висновку та у сукупності з іншими доказами зробив правильний висновок про недоведеність позовних вимог;
- доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не надав можливості заявити клопотання про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи та виступити у судових дебатах, апеляційний суд відхилив. Позивачка не була позбавлена можливості у встановленому законом порядку надати докази на підтвердження обставин, викладених у позовній заяві, подати відповідне клопотання про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи та приймати безпосередню участь у судовому засіданні, призначеному на 10 лютого 2025 року;
- представник позивачки - адвокат Науменко І. Ф. 10 лютого 2025 року заявив клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням його на лікарняному, проте у позивачки був ще один представник - адвокат Пузир В. О., доказів неможливості участі якого в судовому засіданні матеріали справи не містять;
- незаявлення до ухвалення судового рішення про необхідність розподілу витрат на правничу допомогу та про подання відповідних доказів протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат, а не підставою для залишення відповідної заяви без розгляду.
V. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
14. У касаційній скарзі представник позивачки - адвокат Пузир В. О. просить скасувати постанову апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
15. Касаційна скарга обґрунтована таким:
- заповіт ОСОБА_5 суперечить її вільному волевиявленню, оскільки вона його не підписувала, що є порушенням частини третьої статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), а тому в силу статті 215 ЦК є недійсним;
- з метою проведення повторної судової почеркознавчої експертизи позивачкою під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції заявлено відповідне клопотання. Проте Кропивницький апеляційний суд необґрунтовано ухвалою від 10 червня 2025 року відхилив таке клопотання, що в силу пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК є підставою для скасування оскаржуваної постанови;
- висновок експерта від 02 вересня 2024 року № 796/24-27 є недопустимим та неналежним доказом, оскільки він має ймовірний характер і не містить чіткої відповіді на поставлені позивачкою питання, тому викликає сумніви в його правильності;
- зазначену експертом імовірність можливо тлумачити як таку, що підпис від імені ОСОБА_5 виконаний або нею, або іншою особою;
- висновки суду апеляційної інстанції зводяться лише до того, що експерт надав відповідь на питання суду, але зміст самого висновку та надана експертом відповідь судом досліджена не у повному обсязі;
- відмовивши позивачці у відкладенні судового засідання, призначеного на 10 лютого 2025 року, суд першої інстанції розглянув справу без її участі, чим позбавив її права на виступ із промовою в судових дебатах;
- позивачка не змогла в силу поважних причин реалізувати свої процесуальні права щодо доказування обставин в повному обсязі, а саме: заявити клопотання про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи; виступити на стадії судових дебатів. Цим суд першої інстанції поставив позивачку у нерівне становище порівняно з відповідачем, що є неприпустимим.
VІ. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
16. 19 листопада 2025 року представник ОСОБА_2 та ОСОБА_4 - адвокат Семенов Є. О. подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив залишити цю скаргу без задоволення, вказавши такі мотиви:
- твердження позивачки про те, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджений зміст висновку експерта, є голослівними;
- клопотання позивачки про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи є безпідставним, оскільки повторна експертиза може бути призначена лише за наявності сумнівів у правильності попереднього висновку експерта (його необґрунтованість, суперечність з іншими матеріалами справи тощо);
- не зрозуміло, чому позивачка заявила клопотання про проведення повторної експертизи саме у Тернопільському відділенні КНДІСЕ, а не в якійсь іншій експертній установі;
- відмова суду апеляційної інстанції у призначенні повторної експертизи є обґрунтованою, враховуючи і той факт, що як Кіровоградське, так і Тернопільське відділення КНДІСЕ являються структурними підрозділами одного Київського науково-дослідного інституту судових експертиз;
- позивачка не була позбавлена можливості заявити клопотання про проведення такої експертизи під час розгляду справи судом першої інстанції до ухвалення судового рішення;
- факт того, що підпис від імені ОСОБА_5 виконаний нею, не спростований, тому відсутні будь-які підстави для визнання заповіту недійсним;
- ще до підписання спірного заповіту, тобто 05 червня 2013 року, спадкодавиця підписала інший заповіт, яким заповіла будинок АДРЕСА_3 ОСОБА_2 . Цей заповіт був посвідчений іншим нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу - державним нотаріусом Биковим С. Є.;
- дії ОСОБА_5 як у червні 2013 року, так і в грудні 2014 року свідчать про її бажання (волевиявлення) заповісти нерухоме майно ОСОБА_2 ;
- посилання на те, що спадкоємці за заповітом були сторонніми заповідачці особами, не заслуговує на увагу, виходячи з її дій, що свідчать про вільне волевиявлення щодо свого майна;
- позивачка обрала неналежний спосіб захисту її цивільних прав, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні як позовних вимог, так і касаційної скарги (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17, Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі 369/1797/19, від 24 липня 2025 року у справі 570/2752/23);
- безпідставними є доводи позивачки щодо позбавлення її процесуальних прав, оскільки саме представники останньої з різних причин неодноразово клопотали про відкладення судових засідань, і суд першої інстанції ці клопотання задовольняв, у зв'язку з чим справа розглядалася протягом трьох з половиною років. Неодноразова неявка представників позивачки у судові засідання, яких у неї було двоє, відповідачі розцінюють як зловживання своїми процесуальними правами.
VІІ. Рух справи у суді касаційної інстанції
17. 16 липня 2025 року представник позивачкизвернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
18. Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху.
19. Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.
20. 02 січня 2026 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
21. Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2026 року справу призначено до судового розгляду.
22. Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.
VІIІ. Фактичні обставини, встановлені судами
23. Позивачка є онукою ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , останнім місцем проживання якої було: АДРЕСА_1 .
24. Факт їхніх родинних відносин підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_1 , а також її батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 і був рідним сином ОСОБА_5 .
25. Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_2 , земельну ділянку та житловий будинок АДРЕСА_3 .
26. Приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Стоєвою Г. Ф. після смерті ОСОБА_5 заведено спадкову справу № 15/2021 (номер у спадковому реєстрі 67343296).
27. За життя ОСОБА_5 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Стоєвою Г. Ф. 05 грудня 2014 року, зареєстрований в реєстрі за № 1270, яким заповіла належне їй рухоме та нерухоме майно відповідачам.
ІХ. Позиція Верховного Суду
28. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (див. пункт 5) Верховний Суд зазначає таке.
29. У цій справі позивачка порушила питання про визнання недійсним правочину.
30. Верховний Суд підкреслює, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК).
31. Для приватного права апріорі притаманна диспозитивність, яка проявляється, зокрема, в тому, що особа, з урахуванням принципу свободи правочину, сама вирішує вчиняти чи не вчиняти певний правочин (див. постанову Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 303/2983/19, постанови Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 369/7921/21, від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22).
32. Касаційний суд вже звертав увагу, що автономія волі та приватний інтерес є «підвалинами» сучасного приватного права. Завдання приватного права полягає у «напрацюванні» таких правил, які максимальною мірою забезпечують автономію волі та реалізацію приватного інтересу кожної особи, без порушення прав і інтересів інших осіб (див. постанову Верховного Суду від 14 серпня 2024 року у справі № 601/1396/21).
33. У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 21 грудня 2021 року у справі № 148/2112/19, Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22).
34. Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17).
35. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК).
36. Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 759/24061/19).
37. В ЦК закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22).
38. Верховний Суд наголошував, що оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов) (див. постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22).
39. Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див. постанову Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17).
40. Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним» (див. постанову Верховного Суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16). Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків.
41. Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
42. Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 359/12165/14-ц, Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року у справі № 398/1796/20).
43. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що визнання недійсним нікчемного правочину чи встановлення нікчемності правочину не є належним способом захисту права чи інтересу. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (пункти 53-54), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (пункти 69-70)).
44. Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанови Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21, Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19).
45. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (абзац 1 частини другої статті 207 ЦК).
46. Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 1247 ЦК заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.
47. Підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц, Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2025 року у справі № 144/1440/22).
48. Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним (частина перша статті 1257 ЦК).
49. Верховний Суд вже звертав увагу, що непідписання заповіту заповідачем свідчить, що заповіт складено з порушенням вимог щодо його форми, та, відповідно до частини першої статті 1257 ЦК, це має наслідком його нікчемність (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 716/1051/17, від 03 липня 2024 року у справі № 465/2710/20, від 12 лютого 2025 року у справі № 369/1797/19).
50. У цій справі позивачка, посилаючись на статтю 1257 ЦК, просила визнати недійсним правочин, для якого законом встановлена нікчемність.
51. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що заповіт, імовірно, підписаний спадкодавцем, що підтверджує висновок експерта, а тому в позові відмовив внаслідок його необґрунтованості.
52. Разом з тим, суди не звернули увагу на те, що визнання недійсним нікчемного правочину чи встановлення нікчемності правочину не є належним способом захисту права чи інтересу. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
53. Відповідно до висновку експерта від 02 вересня 2024 року № 796/24-27 підпис від імені ОСОБА_5 у заповіті від 05 грудня 2014 року, імовірно, виконаний ОСОБА_5 .
54. Таким чином, судові рішення підлягають зміні в мотивувальній частині, оскільки у задоволенні позову потрібно було відмовити внаслідок того, що позовна вимога про визнання нікчемного заповіту недійсним не є належним способом захисту прав, і підстави для кваліфікації заповіту як нікчемного відсутні. Отже, суди зробили обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову, проте помилилися щодо мотивів такої відмови.
55. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 липня 2025 року у справі 570/2752/23.
X. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
56. Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення ухвалені частково з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
57. Оскільки суди дійшли обґрунтованого по суті висновку про відмову в позові, проте помилилися щодо мотивів, колегія суддів дійшла висновку, що мотивувальні частини рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в оскарженій частині необхідно змінити в редакції цієї постанови, що відповідатиме статтям 409, 412 ЦПК.
58. Враховуючи те, що касаційний суд змінює судові рішення, але виключно у частині мотивів їх ухвалення, новий розподіл судових витрат не здійснюється.
Із цих підстав,
керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 415, 416, 419 ЦПК, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Пузир Владислав Олександрович, задовольнити частково.
2. Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 10 лютого 2025 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 10 червня 2025 року в оскарженій частинізмінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: В. І. Крат Д. А. Гудима І. О. Дундар Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко