11 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 202/10424/24
провадження № 61-7978св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І., Крата В. І.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - російська федерація,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 лютого 2025 року у складі судді Доценко С. І. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2025 року у складі колегії суддів: Космачевської Т. В., Агєєва О. В., Никифоряка Л. П.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до російської федерації (далі - рф) про відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є громадянином України. Починаючи з 2014 року, коли відповідач незаконно здійснив військове вторгнення, він зазнає моральної та психологічної шкоди своєму здоров'ю, а також значних майнових втрат.
Внаслідок незаконної окупації Криму та Донецької області рф присвоїла чимало українських родовищ корисних копалин, внаслідок чого український народ, тобто громадяни України понесли збитки у сумі більше 36 трильйонів дол. США.
Вважає, що особисто йому спричинена майнова шкода в розмірі 1 990 149,79 дол. США. Крім того, такі дії з боку рф завдали йому моральну шкоду в розмірі 500 000 грн.
Також через постійні обстріли з боку відповідача значно погіршився його стан здоров'я.
Позивач просив стягнути з відповідача на його користь компенсацію за заподіяну моральну шкоду в сумі 500 000,00 грн.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 серпня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження в цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до рф в особі Уряду Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди. Розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Призначено розгляд справи у судовому засіданні на 21 жовтня 2024 року о 14-30 год в приміщенні Індустріального районного суду м. Дніпропетровська за адресою: м. Дніпро, просп. Слобожанський, 84. В судове засідання викликано осіб, які беруть участь у справі.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 січня 2025 рокупозовну заяву ОСОБА_1 до рф про відшкодування моральної шкоди, залишено без руху. Надано ОСОБА_1 строк п'ять днів з дня отримання ухвали для усунення зазначених в ухвалі недоліків, а саме сплати судового збору в розмірі 5000 грн або надання доказів на підтвердження наявності підстав для застосування положень пункту 22 статті 5 Закону України « Про судовий збір», які зазначено в ухвалі.
Суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав докази на підтвердження того, що він відноситься до кола осіб, на яких поширюється пункт 22 статті 5 Закону України «Про судовий збір». Згідно відомостей паспорта позивач не має реєстрації на окупованій території України. До позовної заяви не додані докази на підтвердження його вимушеного переселення з тимчасово окупованої території, поранення, перебування в полоні, викрадення, незаконного позбавлення волі, а також порушення права власності на рухоме/нерухоме майно.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від17 лютого 2025 рокупозовну заяву ОСОБА_1 до рф в особі уряду рф про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок експропріації рф природних ресурсів проти українського народу під час незаконної збройної агресії залишено без розгляду. Роз'яснено позивачу право повторного звернення з такою позовною заявою після усунення зазначених в ухвалі недоліків.
Суд першої інстанції виходив з того, що позовна заява була залишена без руху на підставі частини 11 статті 187 ЦПК України. Позивачу надано строк 5 днів для виправлення недоліків позовної заяви, а саме, сплатити судовий збір, або надати докази на підтвердження підстав про звільнення від сплати судового збору. Позивачу роз'яснені наслідки не усунення недоліків у встановлений судом строк. 07 лютого 2025 року позивач подав заяву про поновлення судового розгляду, але ж судовий збір сплачений не був і не надані докази на підтвердження підстав для його звільнення, Таким чином, зазначену позовну заяву слід залишити без розгляду, тому що провадження у справі відкрите за заявою, яка подана без додержання вимог статті 177 ЦПК України, та у встановлений судом строк позивачем не був сплачений судовий збір та не надані докази про наявність підстав для звільнення від сплати судового збору.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 лютого 2025 року - без змін.
Апеляційний суд з висновками суду першої інстанції погодився та зазначив, що в позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача на його користь компенсацію за заподіяну моральну шкоду внаслідок експропріації рф природних ресурсів проти українського народу під час збройної агресії у сумі 500 000,00 грн, зазначивши, що він звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 22 статті 5 Закону України «Про судовий збір». Аналіз вказаної норми матеріального права дає підстави зробити висновок про те, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі, які внаслідок тимчасової окупації території України, збройної агресії, збройного конфлікту рф вимушено переселилися з тимчасово окупованих територій України, були поранені, перебували в полоні, незаконно були позбавлені волі або викрадені, а також внаслідок таких дій було порушено їх право власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Тобто, звільнення від сплати судового збору за цим пунктом, відбувається при наявності зазначених в законі негативних наслідків для особи позивача, а саме «що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно».
На переконання апеляційного суду, законодавець передбачив звільнення від сплати судового збору позивачів - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої моральної шкоди у зв'язку з збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели, зокрема, до порушення права власності на нерухоме та рухоме майно, тільки те, що належить особисто позивачу. Судом встановлено, що позивач не є вимушено переселеною з тимчасово окупованих територій України особою, що він був поранений чи перебував в полоні, незаконно був позбавлений волі або викрадений, а також внаслідок таких дій порушено його право власності на рухоме/нерухоме майно.
Отже, ОСОБА_1 не є тією особою, яка підлягає звільненню від сплати судового збору в розумінні пункту 22 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про наявність підстав для залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду, оскільки провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк.
Довід апеляційної скарги щодо відкриття провадження у справі, а потім залишення позовної заяви без руху, апеляційний суд відхиляє, оскільки законодавець не пов'язує таке процесуальне рішення з певною стадією судового провадження.
Позов має бути залишений без руху на стадії, коли суд встановить, що позовна заява подана без дотримання вимог, встановлених законами (наприклад, законами про цивільний чи адміністративний судочинство). Це може бути, якщо не сплачено судовий збір, або не дотримано інші формальні вимоги до позову.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У червні 2025 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 лютого 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2025 року, направити справу до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська для подальшого розгляду.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суди порушили норми процесуального права, а саме, суд першої інстанції скасував через пів року власну ухвалу суду, витлумачив з власної позиції положення Закону України «Про судовий збір», а суд апеляційної інстанції також, по власному тлумачив даний закон, попри те, що розгляд апеляційної скарги провів без сплати судового збору;
така мотивація не узгоджується з позиціями судів в рамках вирішення спорів до рф, де позивачі не сплачують судовий збір, з огляду на загальне порушення права власності на корисні копалини та завдання значної моральної шкоди народові України, про що неодноразово наголошував Верховний Суд, так і апеляційні суди у своїх постановах в рамках розгляду подібних спорів. Тотожна позиція апеляційних судів, де зокрема Хмельницький апеляційний суд 25 липня 2024 року в справі № 686/11476/24 скасував ухвалу суду першої інстанції, та відправив справу на продовження розгляду;
позивач первинно виконав вимоги ЦПК України, що судом зафіксовано в ухвалі суду від 26 серпня 2024 року, де суд призначив розгляд справи у судовому засіданні, а все, що відбулося після, то це є свавіллям та відступленням від норм ЦПК, з огляду чого потребує висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: чи може суддя першої інстанції скасувати власну ухвалу суду про відкриття провадження? чи повинні громадяни України сплачувати судовий збір, що подали до суду на компенсацію з російської федерації в особі уряду російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок експропріації рф природних ресурсів проти українського народу під час незаконної збройної агресії?
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 202/10424/24 та витребувано справу із суду першої інстанції.
У серпні 2025 року справа № 202/10424/24 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2025 року справу № 202/10424/24 призначено до судового розгляду
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (частина друга статті 3 Конституції України).
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Законом України «Про судовий збір» визначено правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.
Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (частина перша статті 1 Закону України «Про судовий збір»).
Платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом (частина перша статті 2 Закону України «Про судовий збір»).
Гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя‚ від 14 травня 1981 року № R (81) 7: «В тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати" (підпункт 12 пункту D).
Отже, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України.
У частині другій статті 3 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік об'єктів - заяв до суду, за подання яких судовий збір не справляється, а в статті 5 цього закону - вичерпний перелік суб'єктів, які звільняються від сплати судового збору за подання до суду позовів, заяв, скарг та за видачу судами документів, а також підстави звільнення від сплати судового збору осіб, які звертаються із заявами про захист не власних прав, а охоронюваних законом прав та інтересів інших осіб.
Згідно із частиною першою статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, зокрема, звільняються: 22) позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Отже, пільги, надані цим Законом особі, відповідно до її статусу та у пов'язаних з його реалізацією справах не розповсюджуються на подання позовів, відмінних за характером спору.
Наведені у Законі України «Про судовий збір» випадки звільнення від сплати судового збору є вичерпними.
В той же час у Верховному Суді склалася неоднорідна практика щодо застосування пункту 22 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 листопада 2025 року у cправі № 911/591/25 зазначено, що «відповідно до пункту 22 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно. Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що дана норма не підлягає застосування у цьому випадку, оскільки за цією нормою від сплати судового збору звільняються лише позивачі за позовом до держави - агресора і ця норма Закону містить пряме вказання до застосовування і не має розповсюдження до справ за позовами до господарюючих суб'єктів (пов'язаних чи не пов'язаних з державою-агресором, як і таких що замінюють або доповнюють останню). Однак позивач, у якості відповідачів, визначає господарюючих суб'єктів, а не саму державу - агресора, що не свідчить про наявність підстави для звільнення позивача від сплати судового збору, оскільки приписи вказаної норми такої умови не передбачають».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 березня 2025 року у справі № 947/16221/24 (провадження № 61-13223св24) зазначено, що «позивач обґрунтовував позов до російської федерації про відшкодування моральної шкоди тим, що 24 лютого 2022 року росія здійснила широкомасштабну військову агресію проти України, внаслідок територистичних дій відповідача йому завдано моральної шкоди, адже він опинився на межі життя і смерті. Через військові події він змушений перебувати в бомбосховищах, не спати вночі та постійно перебувати в тривозі. Через війну залишився безробітним, не може реалізувати себе на ринку праці, постійно відчуває хвилювання за власне життя. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Аналіз практики ЄСПЛ дає змогу зробити висновок, що термін «майно» стосується цілої низки об'єктів, щодо яких у фізичних і юридичних осіб виникли або можуть виникати в майбутньому майнові інтереси, зокрема щодо очікуваного доходу. Зміст терміна охоплює як наявне майно, так й активи, включаючи вимоги, стосовно яких заявник може обґрунтувати, що вони випливають із його «законних очікувань» (рішення ЄСПЛ у справах «Мелахер та інші проти Австрії» від 19 грудня 1989 року, «Прессос Компанія Нав'єра С. А. та інші проти Бельгії» від 20 листопада 1995 року, «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії» від 23 жовтня 1991 року, «Беєлер проти Італії» від 05 січня 2000 року, «Остапенко проти України» від 14 червня 2007 року). Отже, концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном». За певних обставин справи законне очікування на отримання певного активу може розглядатися як «майно» відповідно до практики ЄСПЛ, що дозволяє його захистити від неправомірного втручання згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві. Останнє повинно давати змогу чітко визначити конкретний майновий інтерес особи, який має бути передбаченим у відповідних нормативних приписах або підтвердженим в іншому правовому акті, зокрема, в судовому рішенні. Очікування не буде легітимним, коли є спір щодо правильності тлумачення та застосування національного законодавства, і доводи заявника відхиляє національний суд (рішення ЄСПЛ у справі «Копецький проти Словаччини» від 28 вересня 2004 року). Тобто суд першої інстанції мав вимагати від позивача уточнити свої позовні вимоги саме в контексті можливості застосування пункту 22 статті 5 Закону про судовий збір, однак цього не зробив. Не звернув уваги на цю обставину і суд апеляційної інстанції».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2025 року у справі № 947/16602/24 (провадження № 61-13565св24) зазначено, що «результат аналізу вказаної норми матеріального права дає підстави зробити висновок про те, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі, які внаслідок тимчасової окупації території України, збройної агресії, збройного конфлікту рф вимушено переселилися з тимчасово окупованих територій України, були поранені, перебували в полоні, незаконно були позбавлені волі або викрадені, а також внаслідок таких дій було порушено їх право власності на рухоме та/або нерухоме майно. У справі, що переглядається, ОСОБА _1 звернувся до суду з позовом до держави-агресора російської федерації про стягнення моральної шкоди у зв?язку із порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції щодо права на мирне володіння своїм майном внаслідок збройної агресії рф, що призвело до порушення права власності позивача на нерухоме майно. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без руху апеляційну скаргу, а згодом її повертаючи, не врахував пункт 22 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», не звернув уваги на те, що вказаною нормою передбачено звільнення від сплати судового збору позивачів - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої моральної шкоди у зв'язку з збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до порушення права власності на нерухоме майно. Апеляційний суд залишив поза увагою те, що ОСОБА _1 звернувся з позовом до держави-агресора російської федерації про відшкодування моральної шкоди у зв?язку з збройною агресією, що призвело до порушення права власності на нерухоме майно, а тому він є таким, що відповідно до пункту 22 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору за подання цього позову. За таких обставин Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно поклав на заявника обов'язок зі сплати судового збору та повернув апеляційну скаргу».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 серпня 2023 року у справі № 463/5308/22 (провадження № 61-876св23) зазначено, що «апеляційний суд, залишаючи без руху апеляційну скаргу ОСОБА_2 , а згодом її повертаючи, помилково не врахував приписи пункту 22 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». Суд апеляційної інстанції належно не врахував те, що ОСОБА_2 як третя особа із самостійними вимогами щодо предмета спору звернувся до суду із позовом до держави-агресора про відшкодування шкоди, тому за законом, а саме відповідно до пункту 22 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору».
В той же час в ухвалі Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2025 року у справі № 619/1857/25 (провадження № 61-9994ск25) зазначено, що «як убачається з касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, позовна заява ОСОБА _1 не містить доводів, що заявлена нею моральна шкода, завдана у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, призвела позивача до передбачених у цьому пункті наслідків (вимушене переселення з тимчасово окупованих територій, загибель, поранення, перебування в полоні, незаконне позбавлення волі або викрадення, порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно (оскільки останнє стосується прав власника майна, а позивач таким не є). Ураховуючи наведене, позивач не звільняється від сплати судового збору за подання цієї касаційної скарги».
В ухвалі Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2025 року у справі № 381/5233/24 (провадження № 61-9661ск25) зазначено, що «у справі, судове рішення у якій оскаржується в касаційному порядку, ОСОБА _1 звернулася з позовом до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди, а не з позовом про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Таким чином, дія пункту 6 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» на заявника не поширюється. Крім того, безпідставним є посилання заявника на пункт 22 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки позовна заява ОСОБА _1 не містить доводів, що заявлена нею моральна шкода, завдана у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, призвела відносно позивача до передбачених у цьому пункті наслідків (вимушене переселення з тимчасово окупованих територій України, загибель, поранення, перебування в полоні, незаконне позбавлення волі або викрадення, порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно). Ураховуючи наведене, заявник не звільнена від сплати судового збору за подання цієї касаційної скарги».
Колегія суддів вважає, що необхідним є встановлення однозначного розуміння пункту 22 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору».
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України).
Цей принцип є однією з основних засад цивільного судочинства (пункт 1 частини третьої статті 2 ЦПК України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України, частина перша статті 10 ЦПК України), на якому має бути засноване судове рішення (частина перша статті 263 ЦПК України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Одним із елементів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
Ухвалення протилежних чи суперечливих судових рішень, особливо судом вищої інстанції, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
На думку ЄСПЛ, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «C. G. та інші проти Болгарії» від 24 квітня 2008 року (C. G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» від 9 січня 2013 року (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170)).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року (Cantoni v. France, заява № 17862/91, § 31, 32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, § 65)).
Відсутність ясності та двозначність формулювань приписів не може гарантувати їх однакове застосування та захист від свавілля (див. також: перше речення абзацу другого підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010; абзац шостий пункту 2.1 мотивувальної частини рішення Великої палати Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017, абзац третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення Великої палати Конституційного Суду України від 6 червня 2019 року № 3-р/2019).
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за необхідне передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку щодо застосування норми у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 листопада 2025 року у cправі № 911/591/25 та зробити висновок про те, що: «від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціяхвідповідно до пункту 22 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», звільняються позивачі виключно у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно».
Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Справу № 202/10424/24 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: І. О. Дундар
Д. А. Гудима
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко
В. І. Крат