11 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 688/198/23
провадження № 61-14390св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючий - Крат В. І.
судді: Гудима Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,
учасники справи:
позивач - керівник Шепетівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Михайлюцької сільської ради,
відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 , яка подана представником ОСОБА_4 , на постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: П'єнти І. В., Корніюк А. П., Талалай О. І.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2023 року керівник Шепетівської окружної прокуратури звернувся до Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області в інтересах держави в особі Михайлюцької сільської ради до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним наказу, витребування земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності та державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.
Позов обґрунтовано тим, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області № 22-23634-СГ від 12 вересня 2016 року затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність зі зміною виду цільового призначення з для ведення фермерського господарства (01.02) на вид для ведення особистого селянського господарства (01.03) та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 2 га, кадастровий номер 6825584600:07:051:0210, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка розташована за межами населених пунктів Михайлюцької сільської ради Шепетівського району Хмельницької області.
Надалі, в Державному реєстрі речових прав без будь-яких правових підстав зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку за
ОСОБА_1 . В подальшому, ОСОБА_1 вказану земельну ділянку продала ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу № 1248
від 23 листопада 2016 року. Згодом, ОСОБА_3 здійснено об'єднання вказаної земельної ділянки з іншими земельними ділянками, та новоствореній земельній ділянці, площею 6 га, присвоєно новий кадастровий номер 6825584600:07:051:0248, за яким її 11 квітня 2018 року зареєстровано в Державному земельному кадастрі.
Посилався на те, що спірна земельна ділянка, кадастровий номер 6825584600:07:051:0210, вибула з державної власності незаконно з огляду на те, що розпорядженням Шепетівської РДА №404/2010-р від 29 жовтня
2010 року затверджено проєкт консервації деградованих та малопродуктивних земель на території Шепетівського району, який розроблено на замовлення Головного управління Держкомзему у Хмельницькій області, за яким із активного господарського обігу вилучено 40 га сільськогосподарських угідь (пасовища), які розташовані на території Михайлюцької сільської ради з метою здійснення їх консервації шляхом заліснення. Однак, за наявності прямої заборони зміни цільового призначення земельної ділянки та використання для цілей, не пов'язаних із консервацією, ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області на підставі наказу затверджено документацію із землеустрою із зміною цільового призначення земельних ділянок та надано ОСОБА_2 у приватну власність земельну ділянку на території Михайлюцької сільської ради, яка знаходяться в межах земель, які підлягають консервації шляхом заліснення.
Оскільки спірна земельна ділянка вибула з володіння власника держави не з його волі на підставі незаконного рішення державного органу, якому держава делегувала повноваження щодо розпорядження землями державної власності, то відновлення права держави на неї слід здійснювати шляхом її витребування від добросовісного набувача, тобто у ОСОБА_3 . Факт об'єднання ОСОБА_3 земельних ділянок, у результаті якого земельна ділянка, площею 2 га, кадастровий номер 6825584600:07:051:0210, увійшла до складу новоутвореної земельної ділянки, кадастровий номер 6825584600:07:051:0248, площею 6 га, не перешкоджає витребуванню земельної ділянки в тих же координатах, межах та конфігурації, що і земельна ділянка, кадастровий номер 6825584600:07:051:0210.
Враховуючи наведене, на час подання позову територіальні органи Держгеокадастру позбавлені права на розпорядження землями сільськогосподарського призначення, які в силу закону перейшли до комунальної власності. Відповідно, власником земель сільськогосподарського призначення за межами Михайлюцької сільської ради (Михайлюцька ОТГ) є територіальна громада в особі Михайлюцької сільської ради. А тому, спірна земельна ділянка підлягає витребуванню на користь територіальної громади в особі Михайлюцької сільської ради Шепетівського району.
Зазначив, що належним додатковими способами захисту інтересів позивача є також заявлення вимог про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права приватної власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, кадастровий номер 6825584600:07:051:0248, а також про скасування у Державному земельному кадастрі її державної реєстрації.
З урахуванням заяви про зміну предмета позову, прокурор остаточно просив:
визнати незаконним (недійсним) наказ Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області № 22-23634-СГ від 12 вересня
2016 року, яким затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність зі зміною виду цільового призначення з для ведення фермерського господарства (01.02) на вид для ведення особистого селянського господарства (01.03) та надано у власність ОСОБА_2 , площею 2 га, кадастровий номер 6825584600:07:051:0210, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка розташована за межами населених пунктів Михайлюцької сільської ради Шепетівського району Хмельницької області;
скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, кадастровий номер 6825584600:07:051:0210, площею 2 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1037027668255);
витребувати у ОСОБА_3 у комунальну власність територіальної громади Михайлюцької сільської ради земельну ділянку, площею 1,8573 га, яка розміщена в межах земельної ділянки, кадастровий номер 6825584600:07:051:0210;
скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, кадастровий номер 6825584600:07:051:0248, площею 6 га, скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки, кадастровий номер 6825584600:07:051:0248.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 24 квітня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення обґрунтовано тим, що виходячи із характеру спірних правовідносин, у цій справі підлягає встановленню обставина, чи накладаються (перетинаються) земельна ділянка з кадастровим номером 6825584600:07:051:0210, що була передана у власність ОСОБА_2 , з земельною ділянкою, що була вилучена з обігу з метою консервації на підставі розпорядження Шепетівської РДА № 404/2010-р від 29 жовтня 2010 року.
Натомість, прокурор чи позивач з клопотанням про призначення у справі судової земельно-технічної експертизи не зверталися.
Суд вважає, що наданий прокурором т.з. «збірний кадастровий план», який був виготовлений інженером-землевпорядником ОСОБА_5 на підставі постанови слідчого Шепетівського РУП ГУНП в Хмельницькій області Ковальчука А. В. від 22 грудня 2022 року у кримінальному провадженні
№ 42022242250000062 та на підставі якого встановлено порушення відповідачами земельного законодавства, не є належним та допустимим доказом накладення (перетинання) земельних ділянок у даній справі, оскільки отриманий в порядку, не передбаченому законодавством.
Виготовлення збірного кадастрового плану на замовлення слідчого у кримінальному провадженні не передбачено законодавством.
Прокурор та позивач не надали належних і допустимих доказів на підтвердження того, що при передачі ОСОБА_2 у власність земельної ділянки з кадастровим номером 6825584600:07:051:0210 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області № 22-23634-СГ від 12 вересня 2016 року, було передано частину земельної ділянки, яка підлягає консервації, в зв'язку з чим така земельна ділянка підлягає витребуванню у добросовісного набувача.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року Апеляційну скаргу першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури задоволено.
Рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області
від 24 квітня 2024 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про витребування земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації земельної ділянки скасовано та ухвалено в цих частинах нове судове рішення.
Витребувано у ОСОБА_3 у комунальну власність територіальної громади Михайлюцької сільської ради Шепетівського району Хмельницької області земельну ділянку, площею 1,85573 га, що розміщена в межах земельної ділянки, кадастровий номер 6825584600:07:051:0210, що ввійшла до складу земельної ділянки, кадастровий номер 6825584600:07:051:0248.
Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, Реєстрі прав власності на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 6 га, кадастровий номер 6825584600:07:051:0248.
Скасовано у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки, площею 6 га, кадастровий номер 6825584600:07:051:0248.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що зважаючи на те, що відповідно до проєкту землеустрою консервації деградованих і малопродуктивних земель на території Михайлюцької сільської ради, затвердженого розпорядженням Шепетівської РДА № 404/2010-р
від 29 жовтня 2010 року, термін консервації земель визначений як «постійний»; за наявності збірного кадастрового плану, що, відповідно до статей 77, 79 ЦПК України, є належним та достовірним доказом у цій справі, відповідно до якого земельна ділянка, площею 1,8573 га, яка увійшла до земельної ділянки, кадастровий номер до об'єднання 6825584600:07:051:0210, накладається на межі земель, що підлягають консервації шляхом заліснення; враховуючи відсутність доказів створення комісії з обстеження законсервованих земель в натурі (на місцевості), відсутність пропозицій щодо повернення земель до попереднього використання, апеляційний суд дійшов до висновку, що на час винесення спірного наказу ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області
№ 22-23634-СГ від 12 вересня 2016 року, про передачу ОСОБА_2 у власність земельної ділянки, кадастровий номер 6825584600:07:051:0210, земельна ділянка, площею 1,8573 га, відносилась до малопродуктивних деградованих земель державного фонду на території Михайлюцької сільської ради та підлягала консервації шляхом заліснення, а тому зазначений наказ є незаконним.
Так як ОСОБА_2 , ОСОБА_1 набули право власності на земельну ділянку, площею 2 га, кадастровий номер 6825584600:07:051:0210, що розташована за межами населених пунктів Михайлюцької сільської ради Шепетівського району Хмельницької області, до якої ввійшла земельна ділянка, площею 1,8573 га, яка відносилась до малопродуктивних деградованих земель державного фонду на території Михайлюцької сільської ради, в цілому незаконно та розпорядилися цією ділянкою зазначеної площі поза волею власника і враховуючи, що ОСОБА_3 придбала спірну земельну ділянку в особи, яка не мала права відчужувати її в цілому, тому колегія суддів вважає, що земельна ділянка, площею 1,8573 га, підлягає витребуванню у останньої, як добросовісного набувача.
Оскільки нормами пункту 24 розділу Х «Перехідні положення»
ЗК України передбачено, що з дня набрання чинності цим пунктом землям комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель визначених пп. а-е, тому земельну ділянку, площею 1,8573 га, що входить до земельної ділянки, кадастровий номер до об'єднання 6825584600:07:051:0210, що ввійшла до складу земельної ділянки, кадастровий номер 6825584600:07:051:0248, слід витребувати на користь територіальної громади Михайлюцької сільської ради.
Разом з тим, у контексті цієї справи, з урахування особливостей її фактичних обставин, колегія суддів вважає, що задоволення лише віндикаційного позову шляхом витребування частини земельної ділянки, площею 1,8573 га, не призведе до повного відновлення порушеного права держави, оскільки вона, як власник майна, за наявності державної реєстрації об'єднаної земельної ділянки та прав на неї, не зможе вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (її державну реєстрацію), у зв'язку з відсутністю державної реєстрації на вказане конкретно взяте майно.
З огляду на викладене вище, позовні вимоги в частині скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, Реєстрі прав власності на нерухоме майно державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 6 га, кадастровий номер 6825584600:07:051:0248, та скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки, площею 6 га, кадастровий номер 6825584600:07:051:0248, підлягають до задоволення.
А тому рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про витребування земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації земельної ділянки підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового судового рішення в цих частинах про задоволення таких позовних вимог.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області № 22-23634-СГ від 12 вересня 2016 року, скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, кадастровий номер 6825584600:07:051:0210, не оскаржується, а тому апеляційним судом, відповідно до статті 367 ЦПК України, не переглядалося.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У жовтні 2024 року ОСОБА_3 через підсистему «Електронний Суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу, через представника ОСОБА_4 , у якій просила скасувати постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року, залишити в силі рішення суду першої інстанції, а також зупинити дію та виконання оскаржуваного судового рішення.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
звертаючись до Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області із позовною заявою про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру в Хмельницькій області, витребування земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та до Хмельницького апеляційного суду із апеляційною скаргою на рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області
від 24 квітня 2024 року у цивільній справі № 688/198/23, керівником Шепетівської окружної прокуратури та першим заступником керівника Хмельницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Михайлюцької сільської ради не доведено факту порушення прав держави в особі Михайлюцької сільської ради зі сторони відповідача, що, в свою чергу, є підставою для скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції;
позивачем жодним належним та допустим доказом не доведено факт накладення спірної земельної ділянки, яка належить на праві власності ОСОБА_3 , на межі земель, які підлягають консервації, що свідчить про невмотивованість та необґрунтованість вимоги про витребування у відповідача належної останній на праві власності земельної ділянки;
враховуючи факт набуття ОСОБА_3 права власності на спірну земельну ділянку на підставі відплатного договору, в силу необізнаності останньої про будь-які обмеження продавця (навіть у разі їх існування) щодо відчуження спірної земельної ділянки, вказане свідчить про добросовісність дій ОСОБА_3 , як набувача права власності на таку земельну ділянку й правові підстави для її витребування у зазначеного добросовісного
відповідача - відсутні;
матеріали справи свідчать про те, що прокурор прийняв на себе функції альтернативного суб'єкта звернення до суду, який не може замінювати належного суб'єкта владних повноважень. При цьому, сам лише факт відсутності звернення суб'єкта владних повноважень із позовом до відповідача не може свідчити про свідоме зволікання уповноваженого органу щодо захисту своїх прав та інтересів. Наведене свідчить про недоведеність наявності підстав до звернення з позовною заявою та апеляційною скаргою саме прокурором в інтересах держави саме в особі визначеного у позовній заяві позивача, оскільки їх наявність визначається не лише обґрунтованістю у позові інтересів держави, а сукупністю наявності таких інтересів з обґрунтованими (документально підтвердженим) представницькими функціями;
судом апеляційної інстанції не враховано правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.
У грудні 2024 року ОСОБА_3 року через підсистему «Електронний Суд» подала клопотання, через представника ОСОБА_4 , про зупинення виконання (дії) постанови Хмельницького апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків. Особою, яка подала касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 07 листопада
2024 року, указані недоліки було усунуто.
Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою у справі № 688/198/23та витребувано справу з суду першої інстанції. У задоволенні клопотання ОСОБА_3 про зупинення дії постанови Хмельницького апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_3 , яка подана представником ОСОБА_4 , про зупинення дії постанови Хмельницького апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року відмовлено. Зупинено виконання постанови Хмельницького апеляційного суду
від 23 жовтня 2024 року в частині розподілу судових витрат до закінчення його перегляду у касаційному порядку.
У січні 2025 року матеріали справи № 688/198/23 надійшли до Верховного Суду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 09 грудня 2024 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 14 березня 2019 року у справі № 757/55244/17-ц, від 23 липня 2018 року у справі № 760/8892/17, від 02 вересня 2019 року у справі № 500/5291/13-ц, від 14 вересня 2022 року у справі № 686/14731/21, від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17, ід 20 вересня 2018 року у справі № 924/1237/17, від 23 жовтня 2018 року у справі № 926/03/18, від 23 жовтня 2018 року у справі № 906/240/18, від 01 листопада 2018 року у справі № 910/18770/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 26 лютого 2019 року у справі № 920/284/18, від 21 грудня 2018 року у справі № 922/901/17, від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, ід 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 тасудове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що розпорядженням Шепетівської районної державної адміністрації №293/2010-р від 05 серпня 2010 року надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо консервації малопродуктивних, деградованих і непридатних до сільськогосподарського використання земель (шляхом заліснення) Державному підприємству «Хмельницький науково-дослідний та проєктний інститут землеустрою» на території Михайлюцької сільської ради орієнтовною площею 40,00 га.
Розпорядженням Шепетівської районної державної адміністрації № 404/2010-р від 29 жовтня 2010 року затверджено проєкт землеустрою щодо консервації деградованих і малопродуктивних земель на території Михайлюцької сільської ради, площею 40,00 га, та відповідно до цього проєкту вилучено з активного господарського обігу на території Михайлюцької сільської ради 40,00 га сільськогосподарських угідь та здійснено їх консервацію шляхом заліснення.
В розробленому Державному підприємству «Хмельницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» проекті землеустрою щодо консервації деградованих і малопродуктивних земель на території Шепетівського району наведені основні характеристики, показники та причини віднесення обстежених земель до малопродуктивних та деградованих земель.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області
№ 22-23634-СГ від 12 вересня 2016 року затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність зі зміною виду цільового призначення в межах категорії земель за основним цільовим призначенням землі сількогосподарського призначення; змінено вид цільового призначення земельної ділянки з «для ведення фермерського господарства (01.02)» на вид «для ведення особистого селянського господарства (01.03)»; надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 2,000 га, кадастровий номер 6825584600:07:051:0210, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка розташована за межами населених пунктів Михайлюцької сільської ради Шепетівського району Хмельницької області.
На підставі вказаного наказу 23 листопада 2016 року приватним нотаріусом Хмельницького районного нотаріального округу Стожик Н. В. зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
23 листопада 2016 року ОСОБА_1 відчужила вказану земельну ділянку ОСОБА_3 , що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Ярмолинецького районного нотаріального округу Хмельницької області Стожик Н. В. та зареєстрованого в реєстрі за №1248.
Вказану земельну ділянку було об'єднано з іншими земельними ділянками на підставі технічної документації із землеустрою щодо об'єднання земельних ділянок, виготовленої Приватним підприємством «Поділляінвентарбюро»
від 26 березня 2018 року, та новоствореній земельній ділянці, площею 6 га, присвоєно кадастровий номер 6825584600:07:051:0248, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.
В межах досудового розслідування кримінального провадження
№ 42022242250000062 від 15 вересня 2022 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 364, частиною 2 статті 366 КК України, постановою слідчого Шепетівського РУП ГУНП в Хмельницькій області від 22 грудня 2022 року залучено спеціалістів Хмельницької регіональної філії ДП «Центр Державного земельного кадастру» з метою встановлення факту перебування спірної земельної ділянки в межах земельної ділянки, яка відведена для консервації шляхом заліснення відповідно до проєкту консервації деградованих та малопродуктивних земель на території Шепетівського району, затвердженого розпорядженням Шепетівської РДА №404/2010-р від 29 жовтня 2010 року.
На виконання вказаної постанови, посадовою особою ДП «Центр Державного земельного кадастру» Хмельницької регіональної філії інженером-землевпорядником ОСОБА_5 (кваліфікаційний сертифікат інженера-землевпорядника НОМЕР_1 від 25 грудня 2021 року) проведено відповідну накладку та виготовлено збірний кадастровий план.
Відповідно до збірного кадастрового плану, земельна ділянка кадастровий номер 6825584600:07:051:0210, площею 1,8573 га накладається на межі земель, що підлягають консервації шляхом заліснення.
Позиція Верховного Суду
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі№ 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором (пункти 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17 (провадження № 12-89гс19)).
Способами захисту суб'єктивних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 68)).
Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункт 40)).
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог (частина перша статті 13 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55) та ін.).
Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19)).
Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)).
Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння,є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23) також вказала, що у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 148). Крім того, Велика Палата Верховного Суду у цій справі звернула увагу, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Іншими словами, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та повернення сторін у попередній стан призведе до того, що ОСОБА_2 буде позбавлений права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку позивачки, а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання у власність відповідача якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 09 липня 2025 року у справі № 472/184/20 (провадження № 61-15126св24) зазначено, що «Велика Палата Верховного Суду виснувала, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Крім того, встановивши, що частина земельної ділянки відповідача накладається на землі позивача, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у спорах з подібними обставинами належним способом захисту є віндикаційний позов про витребування частини земельної ділянки, що накладається… Належним способом захисту є звернення до суду з віндикаційним позовом про витребування тієї частини земельної ділянки, яка, на думку позивачки, належить їй, але незаконно знаходиться у володінні відповідачки-2. Проте позивачка з такими вимогами до суду не зверталася».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2025 року у справі № 911/906/23 (провадження № 12-61гс24) зроблено висновок, що "Земельна ділянка, яка була об'єднана з іншою ділянкою, проте межі, координати та конфігурація якої відомі, може бути витребувана в порядку статей 387, 388 ЦК України. Проте саме лише судове рішення про витребування такої земельної ділянки, яка до об'єднання існувала не лише як частина земної поверхні, а й як об'єкт цивільних прав в розумінні статті 79-1 ЗК України, не може бути підставою для проведення державної реєстрації права власності позивача на цю ділянку, адже її кадастровий номер скасований, а відповідний розділ в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - закритий. З огляду на подвійний правовий режим земельної ділянки, реалізація основної позовної вимоги про витребування земельної ділянки є можливою винятково за умови одночасного припинення речових прав на новостворену земельну ділянку та скасування її державної реєстрації. Тож правомірними та ефективними способами захисту порушених прав законного власника земельної ділянки, що перебуває в чужому незаконному володінні іншої особи, за заявою якої проведено державну реєстрацію нової земельної ділянки, що включає в себе спірну земельну ділянку, є припинення речових прав на новоутворену (об'єднану) земельну ділянку, скасування державної реєстрації цієї ділянки та витребування спірної земельної ділянки в координатах, межах та конфігурації, що була передана попередньому власнику».
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).
Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі 522/2110/15-ц (провадження № 14-247цс18) вказано:
«За змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Саме такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі № 6-251цс15. Велика Палата Верховного Суду з цим висновком Верховного Суду України погоджується».
Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п'ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18).
Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов'язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна. Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19)).
Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року в справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21) вказано, що:
«46. Вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див., зокрема, постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 38-39, 57), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1-46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 211), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.66))»
Для приватного права, з урахуванням принципу розумності, є неприйнятним використання конструкції юридичної особи (зокрема, внесення нерухомості до статутного капіталу юридичної особи, вихід учасника із юридичної особи та отримання при виході), інших правомірних приватно-правових засобів (зокрема, поділ об'єктів нерухомості) з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову. Застосування приватно-правових конструкцій з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову по своїй суті є недобросовісним та свідчить про зловживання учасниками цивільного обороту. До обставин, які можуть свідчити про те, що учасники створюють видимість добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову, відноситься, зокрема: момент вчинення правочину чи інших дій; суб'єкти, які вчиняють або з якими вчиняються правочини контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родичі, квазіродичі, пов'язана чи афілійована юридична особа, пов'язані чи афілійовані групи юридичних осіб) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі № 522/14900/19 (провадження № 61-10361св22)).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
позивач звернувся до суду з позовними вимогами про визнання недійсним наказу, витребування земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності та державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі;
рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено;
при апеляційному перегляді рішення суду першої інстанції оскаржувалося в частині відмови в задоволенні позовних вимог про витребування земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації земельної ділянки;
суди встановили, що відповідно до збірного кадастрового плану, земельна ділянка кадастровий номер 6825584600:07:051:0210, площею 1,8573 га накладається на межі земель, що підлягають консервації шляхом заліснення, що підтверджується матеріалами справи;
вказане є належним та достовірним доказом у цій справі, відповідно до якого спірна земельна ділянка, площею 1,8573 га, яка увійшла до земельної ділянки, кадастровий номер до об'єднання 6825584600:07:051:0210, накладається на межі земель, що підлягають консервації шляхом заліснення;
враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що на час винесення наказу ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області № 22-23634-СГ від 12 вересня 2016 року, про передачу
ОСОБА_2 у власність земельної ділянки, кадастровий номер 6825584600:07:051:0210, земельна ділянка, площею 1,8573 га, відносилась до малопродуктивних деградованих земель державного фонду на території Михайлюцької сільської ради та підлягала консервації шляхом заліснення, а тому зазначений наказ є незаконним;
також суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що належним способом захисту у цій справі є віндикаційний позов про витребування земельної ділянки, проте не врахував, що можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявленням щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно). Поза увагою суду залишилось те, що, вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, необхідно оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна;
суд не надав оцінки добросовісності поведінки ОСОБА_3 щодо набуття спірної земельної ділянки у власність;
за таких обставин передчасним є висновок суду апеляційної інстанції щодо задоволення позову керівника Шепетівської окружної прокуратури про витребування земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
Щодо представництва прокуратурою інтересів держави в суді
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України).
Таким є Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру».
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци 1 і 2 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Тлумачення частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (а) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (б) у разі відсутності такого органу.
Згідно з частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії (абзаци 1 - 4 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) зазначено, що:
«76. Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
77. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
78. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
79. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
80. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
81. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
82. Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
83. Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України».
У пунктах 6.41.-6.43. постанови Великої Палати Верховного Суду
від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 (провадження № 12-72гс19) вказано, що:
«у цьому випадку необхідність захисту інтересів держави прокурором полягає у необхідності відновлення законності та справедливої рівноваги між інтересами суспільства (у цьому випадку - місцевої громади) й орендаря, повернення землі у комунальну власність та відновлення порушеного порядку розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, дотримання принципу раціонального використання землі, що відповідає принципу, закріпленому у Конституції України, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
На підтвердження неналежного виконання покладених законом та умовами договору оренди повноважень з боку Городищенської сільської ради Луцького району Волинської області прокурор як у суді першої, так і в суді апеляційної інстанції зазначав, що указана сільська рада у грудні 2017 року самостійно зверталась до суду з позовом про повернення спірної земельної ділянки, однак Господарський суд Волинської області ухвалою від 24 січня 2018 року у справі № 903/981/17 указану позовну заяву повернув позивачу у зв'язку з несплатою судового збору. При цьому у подальшому орган місцевого самоврядування не вживав заходів щодо повернення земельної ділянки.
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи Городищенської сільської ради Луцького району Волинської області про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом про повернення земельної ділянки через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт незвернення до суду сільської ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади с. Городище та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини».
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але, якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
У справі, що переглядається:
листом № 54-9334 вих-22 від 30 листопада 2021 року прокуратурою повідомлено Михайлюцьку сільську раду про наявність порушень інтересів держави;
настомість Михайлюцька сільська рада в листі № 01-20/654 від 08 грудня 2022 року повідомила, що заходи представницького характеру за даним фактом вживатися не будуть, оскільки відсутні кошти на сплату судового збору, а також зазначила що посада юриста у сільській раді є вакантною;
враховуючи викладене, наведені в касаційній скарзі твердження відповідачки щодо відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави у даній справі колегія суддів вважає необґрунтованими. З досліджених судами доказів достовірно встановлено бездіяльність Михайлюцької сільської ради у вигляді відмови від подачі до суду відповідного позову, яка надає прокурору законні підстави для здійснення невідкладного захисту інтересів держави шляхом звернення з позовом в інтересах територіальної громади.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. У зв'язку із наведеним касаційний суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково; оскаржену постанову апеляційного суду скасувати, а справу передати на новий розгляд до апеляційного суду.
Висновки щодо розподілу судових витрат
Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо касаційна інстанція, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює судове рішення про скасування судових рішень та ухвалення нового судового рішення або змінює судові рішення повністю або частково (стаття 412 ЦПК України), цей суд вирішує питання про розподіл судових витрат. Якщо суд касаційної інстанції скасував судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції (стаття 411 ЦПК України) або постановлено будь яке інше судове рішення, крім передбаченого статтею 412 ЦПК України, то розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 , яка подана представником ОСОБА_4 , задовольнити частково.
Постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
З моменту ухвалення постанови судом касаційної інстанції постанова Хмельницького апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко