ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.02.2026Справа №910/13308/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БС Дистрибушн 2.0»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтерра Груп»
про стягнення 250 500,60 грн,
Суддя Зеленіна Н.І.
Без виклику представників сторін.
Товариство з обмеженою відповідальністю «БС Дистрибушн 2.0» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтерра Груп» про стягнення 250 500,60 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення умов договору суборенди № 19/06/2023-3 від 19.06.2023, не дотримався передбаченого порядку припинення суборенди та заявив вимогу про звільнення об'єкта у скорочений строк, унаслідок чого позивач поніс збитки у сумі 250 500,60 грн, що складаються з витрат на терміновий пошук іншого приміщення та організацію переїзду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у матеріалах справи документами.
Через систему "Електронний суд" 20.11.2025 відповідач подав письмовий відзив, в якому проти позову заперечував зазначивши про необґрунтованість позовних вимог.
Відзив мотивований тим, що між сторонами укладено договір суборенди № 19/06/2023-3 від 19.06.2023, який є похідним від договору оренди, укладеного відповідачем із власником майна - ТОВ «Портал Трейд», про що позивач був обізнаний під час укладення договору, а припинення дії договору оренди з ініціативи власника є істотною зміною обставин у розумінні статей 652, 774 ЦК України та підставою для припинення договору суборенди; відповідач зазначає, що належним чином і завчасно повідомив позивача про намір припинення суборенди, вжив заходів для погодження з власником продовження строку користування приміщенням до 12.07.2025, однак сторони добровільно уклали додаткову угоду №2 від 30.06.2025 про дострокове розірвання договору та повернення об'єкта суборенди, у зв'язку з чим відсутні ознаки протиправної поведінки відповідача, його вина та причинно-наслідковий зв'язок між його діями і заявленими збитками; крім того, відповідач посилається на відсутність належних і допустимих доказів понесення позивачем реальних збитків у заявленому розмірі 250 500,60 грн, а також на умови договору, якими виключено відшкодування непрямих збитків, у зв'язку з чим вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Через систему "Електронний суд" 02.12.2025 представник позивача подав відповідь на відзив, яка мотивована тим, що відзив відповідача є необґрунтованим, оскільки договір суборенди №19/06/2023-3 має визначений строк дії до 30.06.2026 та містить вичерпний перелік підстав дострокового розірвання (п. 9.2- 9.3), до яких не належить припинення основної оренди. Відповідач гарантував наявність права користування об'єктом протягом всього строку суборенди (п. 1.2), а посилання на ст. 652 ЦК України є необґрунтованим, оскільки ризики сторони були передбачувані та врегульовані договором.
Представник позивача наголошував, що заявлені збитки є реальними, документально підтвердженими та прямо пов'язаними з порушенням умов договору відповідачем, а тому позовні вимоги є правомірними та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Через систему "Електронний суд" 08.12.2025 відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, у яких зазначив, що позивач не довів фактичний зв'язок між своїми витратами та діями відповідача, а будь-які посилання на додаткові договірні зобов'язання суперечать нормам матеріального права та практиці Верховного Суду.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «БС Дистрибушн 2.0» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Альтерра Груп» був укладений договір суборенди № 19/06/2023-3 від 19.06.2023.
12.05.2025 ТОВ «БС Дистрибушн 2.0» отримало від ТОВ «Альтерра Груп» лист вих. № 12/25 від 12.05.2025 щодо:
- припинення договору оренди №16/06/2023-2 від 16.06.2023, укладеного між ТОВ «Альтерра Груп» та ТОВ «Портал Трейд» із 30 червня 2025 року, на підставі якого нам було передано в суборендне користування складські приміщення в нежитловій будівлі за адресою: 08136, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Крюковщина, вул. Вишнева, 26;
- вимогу звільнити об'єкт суборенди до 30.06.2025.
12.05.2025 ТОВ «БМ Дистрибушн 2.0» уклало договір комісії №06/25 від 12.05.2025 з ТОВ «Сегмент Девелопмент», за яким виконавець зобов'язувався знайти об'єкт складських та офісних приміщень до 31.05.2025 із можливістю початку заїзду до 20.06.2025.
20.05.2025 ТОВ «БМ Дистрибушн 2.0» надало відповідь на лист відповідача вих. № 12/25 від 12.05.2025, в якій наголошувало, що згідно з умовами договору суборенди, обов'язковий строк попереднього письмового повідомлення про розірвання - не менш як за 60 календарних днів; повідомлення ТОВ «Альтерра Груп» датоване 12.05.2025, отже строк попередження спливає не раніше 12.07.2025; вимога звільнити приміщення 30.06.2025 є порушенням умов договору суборенди, а також загальних принципів добросовісності виконання зобов'язань (ст. 3, 13, 509 Цивільного кодексу України).
26.05.2025 ТОВ «БМ Дистрибушн 2.0» уклало договір суборенди №ДС_75_2025 частини нежитлового приміщення з ТОВ «Кристал КДС», згідно п.3.1. якого, об'єкт суборенди має бути передано до 20.06.2025.
28.05.2025 ТОВ «БМ Дистрибушн 2.0» отримало від ТОВ «Альтерра Груп» лист вих. №28/25, яким надало ТОВ «БМ Дистрибушн 2.0» можливість користуватись суборендованим приміщення в строк до 12.07.2025.
Вартість послуг ТОВ «Сегмент Девелопмент» згідно договору комісії №06/25 від 12.05.2025 та акту надання послуг №2 від 26.05.2025 складає 180 000,00 грн. в т.ч. ПДВ.
ТОВ «БМ Дистрибушн 2.0» організувало переїзд у період з 20 по 30 червня 2025 року та задіяло вантажників, вартість послуг яких підтверджується такими документами:
• акт надання послуг №443 від 12 червня 2025 року на суму 3 434,40 грн без ПДВ, Виконавець - ФОП Половко Б.В.;
• акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №448 від 13 червня 2025 року на суму 2 862,00 грн без ПДВ, Виконавець - ФОП Половко Б.В.;
• акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №464 від 18 червня 2025 року на суму 5 289,40 грн без ПДВ, Виконавець - ФОП Половко Б.В.;
• акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №471 від 18 червня 2025 року на суму 1 844,40 грн без ПДВ, Виконавець - ФОП Половко Б.В.;
• акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №475 від 20 червня 2025 року на суму 1 314,40 грн без ПДВ, Виконавець - ФОП Половко Б.В.;
• акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №476 від 20 червня 2025 року на суму 4 494,40 грн без ПДВ, Виконавець - ФОП Половко Б.В.;
• акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №486 від 24 червня 2025 року на суму 5 289,40 грн без ПДВ, Виконавець - ФОП Половко Б.В.;
• акт надання послуг №16 від 26 червня 2025 року на суму 11 937,72 грн без ПДВ, Виконавець - ФОП Іваненко А.Ю.;
• акт надання послуг №20 від 26 червня 2025 року на суму 12 635,20 грн без ПДВ, Виконавець - ФОП Іваненко А.Ю.;
• акт надання послуг №21 від 27 червня 2025 року на суму 5 022,28 грн без ПДВ, Виконавець - ФОП Іваненко А.Ю.;
• акт надання послуг №22 від 27 червня 2025 року на суму 5 750,50 грн без ПДВ, Виконавець - ФОП Іваненко А.Ю.;
• акт надання послуг №23 від 30 червня 2025 року на суму 4 876,00 грн без ПДВ, Виконавець - ФОП Іваненко А.Ю.;
• акт надання послуг №24 від 30 червня 2025 року на суму 5 750,50 грн без ПДВ, Виконавець - ФОП Іваненко А.Ю.
30.06.2025 між ТОВ «БМ Дистрибушн 2.0» та ТОВ «Альтерра Груп» було укладено додаткову угоду №3 до договору суборенди, п.4. якої передбачено, що з моменту підписання акту приймання-передачі об'єкту суборенди з суборенди, зобов'язання сторін, що виникли на підставі договору припиняються на майбутнє, і сторони не вважають себе пов'язаними будь-якими правами та обов'язками, що виникають із договору, окрім належних взаєморозрахунків, відповідальності за порушення умов договору, умов щодо конфіденційності, а також обов'язків, передбачених цією додатковою угодою.
Позивач, вважаючи, що внаслідок порушення умов договору суборенди №19/06/2023-3 від 19.06.2023 у частині обов'язку суборендаря повідомити про дострокове припинення договору за 60 календарних днів, поніс збитки у вигляді витрат на залучення виконавця для термінового пошуку приміщення та залучення третіх осіб для надання послуг із перевезення, розвантажувально-навантажувальних і навантажувальних робіт на загальну суму 250 500,60 грн, звернувся до суду з даним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, оплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України).
Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом (частина 1, 3 статті 760 ЦК України).
Частинами 1, 3 статті 283 Господарського кодексу України унормовано, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. Об'єктом оренди можуть бути, зокрема, нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення).
Згідно статті 761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
Відповідно до статті 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється (стаття 795 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 774 Цивільного кодексу України передання наймачем речі у володіння та користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.
Із аналізу положень статей 761, 774 Цивільного кодексу України вбачається, що договір суборенди (піднайму) є похідним від договору оренди (найму) і може зберігати свою чинність виключно протягом строку дії договору оренди (найму). У разі втрати чинності договором оренди припиняються права наймача на орендоване майно, зокрема право передання його в суборенду.
З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Портал трейд" листом від 09.05.2025 №15 повідомив директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтерра Груп» про те, що договір оренди складського приміщення від 16.06.2023 №16/06/2023-2 припиняє свою дію з 30.06.2025.
Враховуючи приписи статей 761, 774 Цивільного кодексу України договір суборенди припиняється одночасно з припиненням договору оренди, незалежно від підстав такого припинення, що узгоджується з позицією висловленою в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.03.2018 у справі № 910/17082/17.
Також матеріали справи свідчать, що 30.06.2025 позивачем та відповідачем укладено Додаткову угоду № 2 до Договору суборенди №19/06/2023-3 від 19.06.2023, якою розірвано зазначений Договір, а об'єкт суборенди повернено про що укладено відповідний акт приймання-передачі.
Що стосується вимоги позивача про стягнення збитків у розмірі 250 500,60 грн, які складаються з витрат на послуги професійного брокера з пошуку нерухомості (180 000 грн) та витрат на послуги вантажників і логістику (70 500,60 грн), які позивач вважає наслідком неправомірних дій відповідача, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України) учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Статтею 225 ГК України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Законом щодо окремих видів господарських зобов'язань може бути встановлено обмежену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань.
При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.
Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду.
При цьому стаття 1166 ЦК України визначає загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, зокрема, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Верховний Суд послідовно та неодноразово висловлював правову позицію стосовно того, що за змістом наведеної вище норми матеріального права для застосування такої міри відповідальності, як стягнення шкоди необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою; вини. І лише наявність зазначених елементів свідчить про існування складу цивільного правопорушення, що є підставою для застосування такої міри відповідальності, як стягнення шкоди (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/378/19).
Збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконане боржником.
Слід зазначити, що доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками покладено саме на позивача.
Причинний зв'язок як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже, доведенню підлягає факт того, що його протиправні дії є причиною, а збитки - наслідком такої протиправної поведінки.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд виходить з того, що обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
З внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено у господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї їх кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи, які входять до кола доказування, має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому, ураховуючи взаємозв'язок і вірогідність.
У даному випадку суд звертається до категорії стандарту доказування та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний [постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17]. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Разом з тим, позивач не довів наявність існування всіх елементів складу цивільного правопорушення, оскільки матеріали справи свідчать, що відповідач запропонував продовжити дію договору суборенди до 12.07.2025 (що покривало 60-денний строк повідомлення), проте позивач відмовився і виїхав раніше, а підписання Додаткової угоди №2 про розірвання договору 30.06.2025 свідчить про те, що сторони дійшли взаємної згоди.
Додатково суд звертає увагу на приписи пункту 10.16 Договору, яким визначено, що Орендар та Суборендар не несуть відповідальності за втрачену вигоду, неодержані прибутки або інші непрямі збитки іншої Сторони. Відповідно, умовами Договору не передбачається відшкодування збитків, або інших витрат Позивача.
Беручи до уваги зазначене, суд приходить до висновку, що навіть за умови дотримання позивачем 60-денного строку попередження, договір суборенди все одно припинився б 30 червня 2025 року через припинення основного договору оренди №16/06/2023-2. Договірні умови щодо строку попередження не можуть подолати імперативну норму ч. 2 ст. 774 ЦК України, яка має вищу юридичну силу над диспозитивними положеннями договору (ст. 6, 627 ЦК України). Дія суборенди поза межами дії основної оренди суперечить самій правовій природі інституту піднайму.
Отже, позивач, укладаючи договір суборенди та знаючи про його похідний характер (п. 1.2 договору), свідомо взяв на себе комерційний ризик дострокового припинення основної оренди. Такий ризик є звичайним для суборендарів і не може бути перекладений на орендаря без наявності його вини (п. 6.42 постанови Великої Палати ВС від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17).
Відтак, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «БС Дистрибушн 2.0» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтерра Груп» про стягнення 250 500,60 грн не підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача та йому не відшкодовуються.
Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Відмовити в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «БС Дистрибушн 2.0» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтерра Груп» про стягнення 250 500,60 грн.
На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом 20 днів з дня підписання повного тексту.
Рішення суду набирає законної сили у порядку і строки, передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Н.І. Зеленіна