ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.02.2026Справа № 910/15293/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Князькова В.В.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетичне об'єднання "Проект Монтаж Наладка", м.Одеса
до відповідача Акціонерного товариства "Укртрансгаз", м.Київ
про стягнення 58 749,31 грн, -
Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергетичне об'єднання "Проект Монтаж Наладка" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Укртрансгаз" про стягнення інфляційних втрат в сумі 47 788,96 грн та 3% річних сумі 10 960,35 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем строків здійснення розрахунків за договором №1608000597 від 26.08.2016 за поставлене обладнання та виконанні роботи, що було встановлено судовим рішенням у справі №910/14682/20.
Ухвалою суду від 15.12.2025 відкрито провадження в справі, визнано справу малозначною, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов.
18.12.2025 через систему «Електронний суд» АТ «Укртрансгаз» скерувало до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечувало проти задоволення позову, посилаючись на пропуск позивачем трирічного строку позовної давності щодо вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат. Також відповідач заперечував щодо розміру судового збору, який позивач просить покласти на АТ «Укртрансгаз».
13.01.2026 через систему «Електронний суд» позивачем була подана відповідь на відзив, в якій ТОВ «Енергетичне об'єднання «Проект Монтаж Наладка» також просила суд поновити строк на її подання до суду. Також позивачем було подане клопотання про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 10 000,00 грн.
16.01.2026 відповідачем через систему «Електронний суд» було подане клопотання про залишення відповіді на відзив без розгляду, як процесуальний наслідок подання вказаного процесуального документа поза встановленого строку.
Суд відзначає, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом (стаття 113 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до приписів статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущений строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи (стаття 119 Господарського процесуального кодексу України).
Ухвалою суду про відкриття провадження у справі від 15.12.2025 судом був встановлений позивачу строк, який становить п'ять днів з дня отримання відзивів на позов, але не пізніше 15.01.2026, для подання до суду відповіді на відзив на позов, а також доказів направлення відповіді на відзив відповідачу.
Позивач зазначає, що відзив був отриманий позивачем 18.12.2025, однак через порушення енергопостачання в місті Одесі, відповідь на відзив була подана до суду 13.01.2026, тобто в межах граничного строку на подання відповіді на відзив, встановленого судом.
Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при розгляді справи суд керується принципом верховенства права.
Відповідно до Копенгагенського документа (Документ Копенгагенської наради Конференції щодо людського виміру НБСЄ, 1990) "верховенство права не зводиться лише до формальної законності, яка забезпечує правильність та узгодженість процесу творення і впровадження в життя демократичного ладу, а означає також і справедливість, засновану на визнанні та повному сприйнятті людської особи як найвищої цінності та яку гарантовано інститутами, що забезпечують рамки для її якнайповнішого вираження".
Таким чином, дотримання принципу верховенства права перебуває у тісному взаємозв'язку з забезпеченням права на доступ до правосуддя, в тому числі з реалізацією принципу змагальності сторін, який означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (рішення у справі "Ruiz-Mateos проти Іспанії", пункт 63).
Принцип змагальності сторін нерозривно пов'язаний і з принципом рівності сторін. Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що принцип рівності сторін у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно до другої сторони (рішення у справах "Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands" від 27.10.1993, пункт 33, та "Ankerl v. Switzerland" від 23.10.1996, п. 38).
Виходячи з принципу верховенства права, з метою забезпечення принципу змагальності (стаття 13 Господарського процесуального кодексу України) та всебічного, повного і об'єктивного визначення обставин справи, які підлягають встановленню, суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення позивачу строку для подачі відповіді на відзив та прийняття відповіді на відзив до розгляду. З огляду на вказане клопотання АТ «Укртрансгаз» про залишення відповіді на відзив без розгляду не підлягає задоволенню.
19.01.2026 через систему «Електронний суд» АТ «Укртрансгаз» подало до суду заперечення на клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу.
22.01.2026 позивачем до суду через систему «Електронний суд» були скеровані письмові пояснення у справі.
Одночасно, з огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
Відповідно до частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
26.08.2016 між Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз", як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергетичне об'єднання "Проект Монтаж Наладка", як підрядником, був укладений договір № 1608000597 , відповідно до пункту 2.1 якого виконавець бере на себе зобов'язання на свій ризик виконати власними матеріалами і механізмами та обладнанням замовника, згідно проектно-кошторисної документації, розробленої згідно умов договору, за технічним завданням замовника, виконати наступну роботу:
Ремонт пунктів вимірювання витрат на ГРС УМГ "Львівтрансгаз" (об'єкт) (лот № 5), зокрема:
- Розробити проектно-кошторисну документацію. Склад і об'єм робіт визначаються згідно "Технічних вимог і якісних характеристик предмета закупівлі" та Технічних умов замовника і дефектних актів, які є невід'ємною частиною Технічного завдання. При цьому, повинні бути враховані всі вимоги нормативних документів в т.ч. відомчих розпорядних документів Замовника, які регулюють предмет цього договору.
Погодити готову проектно-кошторисну документацію з замовником, а в разі необхідності - також з уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також провести експертизу проектно-кошторисної документації у встановленому вимогами нормативних документів в т.ч. відомчими розпорядчими документами порядку і в строк встановлений цим договором.
Здійснити поставку обладнання за переліком і вимогами, зазначеними в кошторисній частині затвердженої проектно-кошторисної документації;
Виконати монтажні та пуско-налагоджувальні роботи у відповідності до затвердженої проектно-кошторисної документації та провести атестацію (підтвердження відповідності) вузлів обліку територіальними органами Департаменту технічного регулювання Мінекономрозвитку України, та здати в експлуатацію об'єкт, який є предметом цього договору.
Розділом 1 договору передбачено, що об'єктом за цим договором є ГРС Луцьк, с. Підгайці, Луцький р-н, Волинська область.
Пунктом 3.1 договору передбачена загальна ціна цього договору - 13 027 221,67 грн.
Згідно з пунктом 3.4 договору розрахунки замовник проводить шляхом перерахування коштів на банківський рахунок підрядника протягом 90 днів після підписання сторонами актів виконаних робіт та актів приймання - передачі обладнання, або іншими, не забороненими чинним законодавством способами.
Відповідно до пункту 3.8 договору остаточний розрахунок за цим договором проводиться замовником не пізніше 90 днів після завершення виконання робіт, визначених у пункті 2.1 цього договору, включаючи усунення виявлених під час приймання недоліків, після підписання сторонами акту приймання-передачі виконаних робіт.
У пункті 5.1 договору сторони передбачили, що строк здачі робіт за договором складає 240 днів після підписання сторонами цього договору.
Відповідно до пункту 14.1 договору приймання-передача виконаних робіт здійснюється у відповідності з чинним порядком і оформляється актом. Порядок і черговість здачі об'єкта, обов'язки сторін визначаються календарним планом та технічним завданням.
Згідно з пунктом 21.1 договір набирає чинності з моменту підписання та діє протягом 240 днів з дати підписання, за умови наявності з 01 січня 2017 року фактичного обсягу видатків замовника на оплату послуг, що є предметом цього договору.
На виконання умов договору замовник прийняв, а підрядник поставив обладнання та виконав роботи на загальну суму 12 545 084,37 грн, що підтверджують наступні документи: Акт № 5 здачі-приймання послуг (проектної документації) від 26.12.2016 - проектні роботи з ремонту пункту вимірювання витрат газу на ГРС Луцьк УМГ "ЛЬВІВТРАНСГАЗ" вартістю 72 000, 00 грн; видаткова накладна № 9 від 17.01.2017 щодо поставки обладнання - блочний вузол підготовки газу БПГ -2ФСГ-200-6.3/1-1 (комплект) вартістю 1 389 765,24 грн; видаткова накладна № 3 від 17.01.2017 щодо поставки обладнання - блочний вузол обліку газу УУГ-Б-1-300-6.3-1-2/300-1 (комплект) вартістю 8 266 053,28 грн; видаткова накладна № 4 від 17.01.2017 щодо поставки обладнання - блочний вузол обліку газу УУГ-Б-1-80-6.3 (комплект) вартістю 2 131 443,60 грн; видаткова накладна № 18 від 27.01.2017 щодо поставки обладнання - комплект модульно-штирьового заземлення WTG-III/UTG (комплект) вартістю 56 943,00 грн; видаткова накладна № 23 від 14.02.2017 щодо поставки обладнання - розподільний щит ЩР у складі: корпус щита навісний, Pragma, код PRA 20113 - 1 шт,; дверцята корпусу Pragma, код PRA 161113 - 1 шт.; вимикач навантаження iSW 2Р, 1н =20 А, код A9S60220 - 1 шт.; автоматичний вимикач iC60N 2Р. 1н=20 А, крива С, код A9F79216 - 1 шт.; автоматичний вимикач iC60N 2Р, Ін =16 А, крива С, код A9F79216 -1 шт.; автоматичний вимикач iC60N IP, Ін =16 А, крива В, код A9F78106 -3 шт.; обмежувач перенапруги IP+N, iPF20, A9L15592 - 1 шт. вартістю 11412,59 грн; Акт № 1 приймання виконаних будівельних робіт за червень 2017 року на суму 75 930,26 грн; Акт № 2 приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2017 року на суму 485 573,54 грн; Акт № 3 приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2017 року на суму 55 962,86 грн.
У порушення умов укладеного договору АТ «Укртрансгаз» лише частково оплатив поставлене обладнання та виконані роботи шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позивача 17.02.2017 у розмірі 72 000,00 грн, 28.02.2017 у розмірі 11 844 205,12 грн, 14.03.2017 у розмірі 11 412,59 грн, отже загальною сумою 11 927 617,71 грн.
27.06.2018 Товариство скерувало претензію за вих. № 10-1 про сплату заборгованості за договорами № 1608000593, № 1608000594, № 1608000595, № 1608000596, № 1608000597 у загальному розмірі 2 408 551,44 грн.
Оскільки вказана претензія залишена без виконання, заборгованість не погашена - ТОВ «Енергетичне об'єднання «Проект Монтаж Наладка» звернулось із позовом до суду в межах якого просило стягнути з АТ «Укртрансгаз» 617 466,66 грн заборгованості за договором № 1608000597, 132 222,77 грн три проценти річних та 528 387,80 грн інфляційних втрат за період з 29.09.2017 по 18.12.2024.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.02.2025 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетичне Об'єднання "Проект монтаж наладка" про стягнення 1 278 077,23 грн (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 19.12.2024) був задоволений повністю, а саме: стягнуто з Акціонерного товариства "Укртрансгаз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетичне Об'єднання "Проект монтаж наладка" 617 466,66 грн заборгованості за договором, 132 222,77 грн три проценти річних, 528 387,80 грн інфляційних втрат та 19 171,46 грн судового збору.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 30.04.2025 стягнуто з Акціонерного товариства "Укртрансгаз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетичне Об'єднання "Проект монтаж наладка" 10 236,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.07.2025 апеляційні скарги залишено без змін, рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2025 залишені без змін.
Також, додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2025 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетичне Об'єднання "Проект монтаж наладка" та стягнуто з Акціонерного товариства "Укртрансгаз" 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, що були понесені в суді апеляційної інстанції.
Після повернення матеріалів справи до суду першої інстанції Господарським судом міста Києва 19.09.2025 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2025, яке було залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.07.2025 та набрало законної сили 17.07.2025, додаткового рішення Господарського суду міста Києва та додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду були видані відповідні накази.
23.07.2025 АТ «Укртрансгаз» перерахував на рахунок позивача грошові кошти стягнуті за рішенням Господарського суду міста Києва від 06.02.2025 у справі № 910/14682/20, на підтвердження чого позивачем до суду долучена банківська виписка АТ «Південний» про рух грошових коштів по особовому рахунку від 06.08.2025.
З урахуванням факту несвоєчасного виконання відповідачем своїх обов'язків за договором, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат у розмірі 47 788,96 грн та трьох процентів річних у розмірі 10 960,35 грн від простроченої суми, розрахованих по кожному Акту здачі-приймання послуг за період з 19.12.2024 по 22.07.2025.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.
Частиною 1 статті 129-1 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно з частиною 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.
Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 13.06.2007 "Про незалежність судової влади" передбачено, що за змістом частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.
Частинами 1 та 2 статті 18 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Частиною 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/9823/17.
Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі, в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Таким чином, судовим рішенням, що набрало законної сили, було встановлено, що АТ «Укртрансгаз» мав обов'язок перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергетичне Об'єднання «Проект монтаж наладка» з оплати поставленого обладнання та виконаних робіт, який відповідачем було прострочено.
З представленої до суду копії банківської виписки про рух грошових коштів по рахунку позивача, відкритого в АТ «Південний», вбачається, що АТ «Укртрансгаз» здійснило оплату заборгованості, трьох процентів річних, інфляційних втрат та судового збору на користь позивача 23.07.2025 в загальному розмірі 1 297 248,69 грн.
Крім того, у межах розгляду заяви АТ «Укртрансгаз» про визнання наказів такими, що не підлягають виконанню, судом було встановлено, що «заявником долучені докази добровільного виконання судового рішення, а саме: платіжна інструкція № 16768 від 23.07.2025 на суму 617 466,66 грн, платіжна інструкція № 16770 від 23.07.2025 на суму 528 387,80 грн, платіжна інструкція № 16767 від 23.07.2025 на суму 19 171,46 грн, платіжна інструкція № 16769 від 23.07.2025 на суму 132 222,77 грн», про що вказано в ухвалі суду від 29.09.2025 у справі № 910/14682/20.
Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Судом врахований той факт, що 28.08.2025 Господарський кодекс України втратив чинність, водночас, відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Закріплений у наведеній нормі принцип незворотності дії закону та інших нормативно-правових актів у часі (lex ad praeterian non valet) полягає в тому, що дія їх не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання ними чинності, за винятком випадку коли закон або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
З огляду на вказане, беручи до уваги, що спірні правовідносини виникли до 28.08.2025, суд дійшов висновку про регламентування спірних правовідносин приписами Господарського кодексу України.
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Судом у справі № 910/14682/20 було встановлено, що договором передбачена поетапна оплата робіт на підставі підписаних сторонами актів виконаних робіт, зауважень до яких відповідачем не було висловлено. Матеріалами справи було підтверджено, що за період з 01.08.2016 по 30.09.2017 за договором № 1608000597 сторонами складений, підписаний та скріплений печатками юридичних осіб Акт звірки розрахунків, згідно з яким відповідач мав перед позивачем заборгованість у сумі 617 466,66 грн.
З представлених суду документів у межах даного спору вбачається, що оплата вказаної заборгованості була здійснена відповідачем 23.07.2025.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
АТ «Укртрансгаз» не навело обставин, з якими законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання.
Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Судом встановлено, що рішенням суду в справі № 910/14682/20 було присуджено до стягнення з відповідача три проценти річних та інфляційні втрати за період з 29.09.2017 по 18.12.2024.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду в своїх постановах від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18) та від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 (провадження №12-14гс18) сформулювала правовий висновок про те, що положення статті 625 Цивільного кодексу України поширюються на всі види грошових зобов'язань та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01.06.2016 у справі №3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні майнових витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання. Тотожної правової позиції щодо правомірності застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України за порушення зобов'язання з виплати страхового відшкодування дотримується Верховний Суд у своїх постановах від 19.02.2020 у справі №758/16044/16-ц та від 20.07.2020 у справі №910/14293/19.
Разом з тим, відповідно до листа Верховного Суду України "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" № 62-97р від 03.04.1997 при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункт 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).
Суд, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за період 19.12.2024-22.07.2025 з урахуванням строку виконання грошового зобов'язання, визначеного вище, а також зважаючи на імперативність приписів частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку суду розглядати спір не інакше як в межах заявлених вимог, дійшов висновку про правомірність стягнення з АТ «Укртрансгаз» трьох процентів річних у розмірі 10 960,35 грн та інфляційних втрат у розмірі 38 603,96 грн.
При цьому суд вважає хибними доводи АТ «Укртрансгаз» щодо пропуску строку позовної давності позивачем щодо заявлених вимог та зазначає наступне.
Формулювання статті 625 Цивільного кодексу України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому три проценти річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 Цивільного кодексу України і статті 230 Господарського кодексу України.
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за час прострочення.
Разом із тим, главою 19 Цивільного кодексу України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 Цивільного кодексу України).
Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 Цивільного кодексу України.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен день (місяць) з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
У постанові Верховного Суду (у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду) від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 918/329/16, наведено висновок про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Стягнення трьох процентів річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову. Аналогічні за змістом висновки сформульовано у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/16945/14, від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17, від 21.11.2018 у справі № 642/493/17-ц.
У даному випадку заявником здійснено нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат за 2024-2025 роки, а отже, ніяким чином не було пропущено трирічного строку позовної давності.
Крім того, суд зауважує, що обставини звернення ТОВ «Енергетичне Об'єднання «Проект монтаж наладка» із позовом про стягнення заборгованості у межах строку позовної давності досліджувалось судом в межах справи № 910/14682/20.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Згідно із статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, зважаючи на встановлені обставини, наведенні норми та беручи до уваги, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів у розумінні статей 76, 77 ГПК України наявності обставин, які б у своїй сукупності дали б змогу дійти протилежного висновку, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетичне Об'єднання «Проект монтаж наладка», а саме про стягнення трьох процентів річних у розмірі 10 960,35 грн, а також інфляційних втрат у розмірі 38 603,96 грн.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Частиною 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Статтею 1 Закону України "Про судовий збір" визначено, що судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (частиною 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України).
Частинами 1-2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 30 000,00 грн позивачем надано суду:
- ордер на надання правової допомоги №1586469;
- договір про надання правової допомоги від 01.12.2025, укладений між адвокатською компанією "Полонський і Партнери" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергетичне об'єднання "Проект монтаж наладка";
- звіт про хід та результати виконання доручення від 12.01.2026;
- опис виконаних адвокатом робіт.
Щодо заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу судом враховано правову позицію Великої палати Верховного Суду, яку висловлено у постанові від 16.11.2022 по справі №922/1964/21. Зокрема, таке.
За змістом частини 3 статті 237 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення представництва є договір.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" ).
Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі N 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі N 910/12876/19).
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 Цивільного кодексу України.
Частинами першою та другою статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру чи погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" як "форма винагороди адвоката", але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі N 904/4507/18.
У постанові від 16.11.2022 по справі №922/1964/21 Великої Палати Верховного Суду також наголошено, що частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Оцінюючи зміст зазначених приписів, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.
Велика Палата Верховного Суду також наголосила, що частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.
Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Частиною 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами
Відповідач у запереченнях на клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу зазначив, що спір у даній справі №910/15293/25 є незначної складності, більше того, представник позивача вже здійснювала представництво та приймала участь при розгляді аналогічної судової справи, а саме № 910/10081/22 предметом спору якої було стягнення з AT «Укртрансгаз» донарахованих інфляційних втрат та 3% річних, а також представник позивача здійснювала представництво та приймала участь при розгляді інших судових справ, зокрема № 910/14682/20, № 910/10081/22, № 910/13871/20, № 910/16007/20, № 910/16004/20 в яких ТОВ «Проект Монтаж Наладка», за аналогією, подавалися заяви по суті в яких нормативно-правове регулювання спірних правовідносин та обставини даних справ є взаємопов'язані одна з одною, враховуючи, що судові спори стосуються п'яти ідентичних договорів підряду №1608000593, №1608000594, № 1608000595, № 1608000596, № 1608000597. АТ «Укртрансгаз» просило відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу, а разі задоволення судом клопотання зменшити розмір витрат на 90%.
У цьому контексті звертаємо увагу Суду, що під час розгляду зазначених вище справ, правова позиція Позивача вже була сформована. Представництво інтересів Позивача здійснювалась одним і тим же представником - Подольною Т.А..
Суд відзначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд вважає за необхідне відзначити, що керуючись принципом розумності, враховуючи заперечення АТ «Укртрансгаз», дійшов висновку про неспівмірність заявлених позивачем витрат на послуги адвоката із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також що розмір таких витрат обґрунтованим та "справедливою сатисфакцією" є 3 000,00 грн.
Щодо судового збору суд відзначає.
Згідно з приписами частини 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Преамбулою Закону України "Про судовий збір" передбачено, що цей Закон визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць становить - 3 028,00 гривень.
Відповідно до підпункту 1 пункту 2 статті 4 Закону за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною 3 статті 4 Закону передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
З огляду на вказане, беручи до уваги, що позовна заява подана до суду за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи "Електронний суд", розмір судового збору за подання даного позову про стягнення 58 749,31 грн становив 2 422,40 грн.
При цьому, суд відзначає, що ТОВ «Енергетичне об'єднання «Проект монтаж наладка» має право на повернення судового збору в розмірі 605,60 грн з Державного бюджету України в порядку статті 7 Закону України «Про судовий збір».
Згідно приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір та витрати позивача на професійну правничу допомогу покладаються на відповідача пропорційно розміру позовних вимог.
З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що на АТ «Укртрансгаз» має бути покладений обов'язок відшкодування позивачу 2 530,97 грн витрат на професійну правничу допомогу та 2 043,68 грн судового збору.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Задовольнити частково позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетичне об'єднання "Проект Монтаж Наладка" до Акціонерного товариства "Укртрансгаз" про стягнення 58 749,31 грн.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Укртрансгаз" (01021, Україна, місто Київ, Кловський узвіз, будинок, 9/1; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 30019801) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетичне Об'єднання "Проект монтаж наладка" (65005, Україна, Одеська обл., місто Одеса, вулиця Балківська, будинок, 84, офіс, 205; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 36920284) 38 603,96 грн інфляційних втрат, 10 960,35 грн три проценти річних, 2 530,97 грн витрат на професійну правничу допомогу та 2043,68 грн судового збору.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.
Повний текст складено 17.02.2026.
Суддя В.В. Князьков