ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.02.2026Справа № 910/15425/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Князькова В.В.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Т-Куб", м.Київ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Ленокс Груп", м.Київ
про стягнення 845 709,53 грн, -
Товариство з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Т-Куб" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ленокс Груп" про стягнення заборгованості в сумі 684 000 грн, інфляційних втрат в сумі 128 754 грн, 3% річних в сумі 32 955,53 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем своїх обов'язків за договором №10/10 від 02.10.2020 в частині своєчасного внесення платежів в обсязі та строки, що визначені правочином.
Ухвалою суду від 15.12.2025 відкрито провадження в справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов.
29.12.2025 (сформовано 26.12.2025) через систему «Електронний суд» Товариство з обмеженою відповідальністю "Ленокс Груп" подало до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечувало проти задоволення позовних вимог з підстав того, що представлені позивачем докази не засвідчують факт належного виконання взятих на себе зобов'язань за договором.
Одночасно, з огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
Відповідно до частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
02.10.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Т-КУБ», як виконавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ленокс Груп», як замовником, був укладений договір № 10/10 про надання клінінгових послуг, за умовами пункту 1.1 кого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання з надання послуг з прибирання приміщень на умовах цього договору, а замовник зобов'язується приймати надані послуги оплачувати їх.
Послуги надаються за адресою: нежитлові приміщення з № 1 по № 22 групи приміщень № 343А в будинку 55/13 по вул. Виборзька в м. Києві, загальна площа приміщень, які підлягають прибиранню становить 313,9 м. кв. (пункт 1.2 договору).
Згідно з пунктом 1.3 договору факт належного надання виконавцем послуг підтверджується Актом приймання надання послуг, що складається сторонами щомісяця.
Відповідно до пунктів 3.1 та 3.2 договору ціною договору є вартість наданих послуг за цим договором у відповідності до усіх актів приймання наданих послуг. Оплата за послуги здійснюється в безготівковій формі, шляхом щомісячного перерахування замовником грошових коштів в розмірі 18 000,00 грн на поточний рахунок виконавця згідно наданого виконавцем рахунку до останнього числа місяця, але не пізніше 10 банківських днів з дня підписання сторонами акту наданих послуг. Датою оплати є дата зарахування коштів на поточний рахунок виконавця.
На виконання умов укладеного договору з жовтня 2020 року по листопад 2023 року позивачем були надані відповідні послуги за договором на загальну суму 684 000,00 грн. На підтвердження факту надання послуг ТОВ «Керуюча компанія «Т-КУБ» у спірний період та прийняття послуг відповідачем до матеріалів справи були долучені відповідні Акти приймання-передачі наданих послуг від 30.10.2020, 30.11.2020, 30.12.2020, 29.01.2021, 26.02.2021, 31.03.2021, 30.04.2021, 31.05.2021, 30.06.2021, 30.07.2021, 30.08.2021, 30.09.2021, 26.10.2021, 30.11.2021, 30.12.2021, 31.01.2022, 28.02.2022, 31.03.2022, 29.04.2022, 30.05.2022, 30.06.2022, 29.07.2022, 31.08.2022, 30.09.2022, 31.10.2022, 30.11.2022, 20.12.2022, 31.01.2023, 28.02.2023, 31.03.2023, 28.04.2023, 31.05.2023, 30.06.2023, 31.07.2023, 31.08.2023, 29.09.2023, 31.10.2023, 30.11.2023, які підписані та скріплені печатками представників обох сторін.
ТОВ «Ленокс Груп» у порушення умов укладеного договору не здійснено оплату прийнятих послуг внаслідок чого за ним обліковується заборгованість в розмірі 684 000,00 грн.
14.11.2025 позивачем скеровано ТОВ «Ленокс Груп» претензію щодо сплати заборгованості за договором надання клінінгових послуг (вих. № 1-П), яка нарочно отримана відповідачем 15.11.2025, про що міститься відповідна відмітка на копії долученого документа.
Оскільки вказана претензія залишена без реагування з боку ТОВ «Ленокс Груп», позивач звернувся із цим позовом до суду, в межах якого просить стягнути з відповідача 684 000,00 грн заборгованості, 128 754,00 грн інфляційних втрат та 32 955,53 грн три проценти річних.
Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що позивачем не надано доказів належного виконання взятих на себе зобов'язань за договором, а формальне складання лише первинного документа не є беззаперечним доказом реальності конкретної господарської операції.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За приписами статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частинами 1, 3, 5 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання, в силу вимог статей 526, 525 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Норми вказаної статті кореспондуються із приписами статті 193 Господарського кодексу України.
Укладений між сторонами договір № № 10/10 про надання клінінгових послуг від 02.10.2020 за своєю правовою природою є договором про надання послуг.
Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно із частиною 1 статті 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто, а замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що Товариством протягом жовтня 2020 року - листопада 2023 року були надані послуги з прибирання, про що були складені Акти приймання-передачі наданих послуг від 30.10.2020, 30.11.2020, 30.12.2020, 29.01.2021, 26.02.2021, 31.03.2021, 30.04.2021, 31.05.2021, 30.06.2021, 30.07.2021, 30.08.2021, 30.09.2021, 26.10.2021, 30.11.2021, 30.12.2021, 31.01.2022, 28.02.2022, 31.03.2022, 29.04.2022, 30.05.2022, 30.06.2022, 29.07.2022, 31.08.2022, 30.09.2022, 31.10.2022, 30.11.2022, 20.12.2022, 31.01.2023, 28.02.2023, 31.03.2023, 28.04.2023, 31.05.2023, 30.06.2023, 31.07.2023, 31.08.2023, 29.09.2023, 31.10.2023, 30.11.2023. Вказані акти підписані, скріплені печатками обох сторін та не містять будь-яких зауважень щодо наданих послуг, їх обсягу та якості.
Положеннями статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Судом врахований той факт, що 28.08.2025 Господарський кодекс України втратив чинність, водночас, відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Закріплений у наведеній нормі принцип незворотності дії закону та інших нормативно-правових актів у часі (lex ad praeterian non valet) полягає в тому, що дія їх не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання ними чинності, за винятком випадку коли закон або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
З огляду на вказане, беручи до уваги, що спірні правовідносини виникли до 28.08.2025, суд дійшов висновку про регламентування спірних правовідносин приписами Господарського кодексу України.
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
З огляду на вказана, беручи до уваги, умови пункту 3.2 договору, суд дійшов висновку про те, що строк оплати спірних актів є таким, що настав 13.11.2020, 14.12.2020, 13.01.2021, 12.02.2021, 12.03.2021, 14.04.2021, 14.05.2021, 14.06.2021, 14.07.2021, 13.08.2021, 13.09.2021, 18.10.2021, 09.11.2021, 14.12.2021, 17.01.2022, 14.02.2022, 14.03.2022, 14.04.2022, 13.05.2022, 13.06.2022, 14.07.2022, 12.08.2022, 14.09.2022, 14.10.2022, 14.11.2022, 14.12.2022, 04.01.2023, 14.02.2023, 14.03.2023, 14.04.2023, 12.05.2023, 14.06.2023, 14.07.2023, 14.08.2023, 14.09.2023, 13.10.2023, 14.11.2023, 14.12.2023.
Порушенням зобов'язання, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 2 статті 613 ЦК України передбачено, якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
Враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині своєчасної та повної сплати платежів за договором підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення боргу в розмірі 684 000,00 грн.
Суд критично оцінює доводи відповідача, покладені в основу заперечень проти позову та зазначає наступне.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Умовами пункту 1.3 договору визначено, що факт належного надання виконавцем послуг підтверджується Актом приймання надання послуг, що складається сторонами щомісяця.
Наявність у матеріалах справи копій відповідних актів приймання-передачі наданих послуг, підписаних без будь-яких зауважень з боку відповідача та скріплених печатками, нівелює твердження про відсутність належних доказів на підтвердження належного виконання позивачем зобов'язань за договором.
Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду в своїх постановах від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18) та від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 (провадження №12-14гс18) сформулювала правовий висновок про те, що положення статті 625 Цивільного кодексу України поширюються на всі види грошових зобов'язань та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01.06.2016 у справі №3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні майнових витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання. Тотожної правової позиції щодо правомірності застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України за порушення зобов'язання з виплати страхового відшкодування дотримується Верховний Суд у своїх постановах від 19.02.2020 у справі №758/16044/16-ц та від 20.07.2020 у справі №910/14293/19.
Суд, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за період визначений позивачем з урахуванням строку виконання грошового зобов'язання, визначеного вище, а також зважаючи на імперативність приписів частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку суду розглядати спір не інакше як в межах заявлених вимог, дійшов висновку про правомірність стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ленокс Груп» трьох процентів річних у розмірі 30 912,89 грн та інфляційних втрат у розмірі 128 754,00 грн.
За таких обставин позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Т-КУБ» підлягають частковому задоволенню.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Згідно із статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, зважаючи на встановлені обставини, наведенні норми та беручи до уваги, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів у розумінні статей 76, 77 ГПК України наявності обставин, які б у своїй сукупності дали б змогу дійти протилежного висновку, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Т-КУБ», а саме про стягнення заборгованості в розмірі 684 000,00 грн, трьох процентів річних у розмірі 30 912,89 грн, а також інфляційних втрат у розмірі 128 754,00 грн.
Згідно з приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Задовольнити частково позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Т-КУБ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ленокс Груп» про стягнення 845 709,53 грн.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ленокс Груп» (03186, Україна, місто Київ, Б. Чоколівський, будинок 18 інше приміщення 180; код ЄДРПОУ 37593739) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Т-КУБ» (04116, Україна, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 1б; код ЄДРПОУ 38675246) заборгованість в розмірі 684 000,00 грн, три проценти річних у розмірі 30 912,89 грн, інфляційні втрати у розмірі 128 754,00 грн та судовий збір у розмірі 10 124,00 грн.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.
Повний текст складено 16.02.2026.
Суддя В.В. Князьков