ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.02.2026Справа № 910/6487/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи
За позовом Заступника керівника Луцької окружної прокуратури (43025, м. Луцьк, вул. Винниченка, 13, ідентифікаційний код 0290991522) в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби (вул. Костюшка, 8, м. Львів, 79007, ідентифікаційний код 40479801) та Горохівської міської ради (вул. Шевченка, 17, м. Горохів, Луцький район, Волинська область, 45701, ідентифікаційний код, 04051276)
до 1) Комунального підприємства "Горохівська багатопрофільна лікарня" Горохівської міської ради (вул. Паркова, 22, м. Горохів, Луцький район, Волинська область, 45701, ідентифікаційний код 01982896)
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Трейд Груп" (вул. Івана Мазепи, 6, м. Київ, 01010, ідентифікаційний код 36716332)
про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 87 088,03 грн,
Представники учасників судового процесу:
Від прокуратури: Дущак Д.В.
Від позивачів: не з'явилися
Від відповідачів: не з'явилися
Заступник керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби та Горохівської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Горохівська багатопрофільна лікарня" Горохівської міської ради Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Трейд Груп" , в якій просить суд:
- визнати недійсними додаткові угоди до укладеного між КНП "Горохівська центральна районна лікарня" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерджі Трейд Груп" договору про постачання природного газу № ЛР-12/2020 від 30.01.2020 (процедура закупівлі: UA-2019-11-28-002055-b), зокрема: 1) додаткову угоду № 4 від 30.09.2020; 2) додаткову угоду № 5 від 27.10.2020; 3) додаткову угоду № 6 від 29.10.2020; 4) додаткову угоду № 7 від 20.11.2020; 5) додаткову угоду № 10 від 15.01.2020;
- стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Трейд Груп" на користь Горохівської міської ради в дохід місцевого бюджету 87 088,03 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.05.2025 відкрито провадження у справі № 910/6487/24, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 25.06.2025.
30.05.2025 через підсистему "Електронний суд" від відповідача 2 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі № 910/6487/25 до закінчення перегляду в касаційному порядку та прийняття рішення Великою Палатою Верховного Суду у справі № 920/19/24.
03.06.2025 через підсистему "Електронний суд" від Заступника керівника Луцької окружної прокуратури надійшли заперечення на клопотання відповідача 2 про зупинення провадження у справі. Дані заперечення залучено до матеріалів справи.
23.06.2025 засобами поштового зв'язку від позивача 1 надійшли письмові пояснення, в яких, серед іншого останній просив здійснювати розгляд справи в усіх підготовчих засіданнях без участі його представника. Дані пояснення залучено до матеріалів справи.
Також 23.06.2025 2025 через підсистему "Електронний суд" від відповідача 2 надійшло клопотання, в якому останній підтримав даний позов у повному обсязі, просив розгляд справи здійснювати без участі його представника та щодо клопотання відповідача 2 про зупинення провадження у справі заперечив.
У засіданні суду 25.06.2025 прокурор заперечень щодо клопотання про зупинення провадження у справі не навів.
Позивачі та відповідачі участь своїх представників у засідання суду 25.06.2025 не забезпечили, про дату та час судового розгляду повідомлялися належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.06.2025 відкладено підготовче засідання на 21.07.2025.
Прокурор у засіданні суду 21.07.2025 заперечив проти задоволення клопотання відповідача-2 про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку та прийняття рішення Великою Палатою Верховного Суду у справі № 920/19/24.
Розглянувши у судовому засіданні 21.07.2025 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Трейд Груп" про зупинення провадження у справі, суд дійшов до висновку про наявність підстав для зупинення провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.07.2025 зупинено провадження у справі № 910/6487/25 до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку справи № 920/19/24.
17.12.2025 через підсистему "Електронний суд" від Заступника керівника Луцької окружної прокуратури надійшло клопотання про поновлення провадження у справі № 910/6487/25 у зв'язку з тим, що 21.11.2025 Великою Палатою Верховного Суду розглянуто справу № 920/19/24.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.12.2025 поновлено провадження у справі № 910/6487/25; підготовче засідання призначено на 28.01.2026.
У засіданні суду 28.01.2026 присутнім прокурором надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.
Позивачі та відповідачі участь своїх представників у засідання суду 28.01.2026 не забезпечили, про дату та час судового розгляду повідомлялися належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.01.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті 16.02.2026.
05.02.2026 через підсистему "Електронний суд" представником позивача 1 подано заяву про участь у всіх судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС (https://vkz.court.gov.ua).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2026 заяву представника Західного офісу Держаудитслужби Денісова Сергія Павловича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.
Прокурор у судовому засіданні 16.02.2026 підтримав заявлені позовні вимоги.
Представники позивачів та відповідачів у засідання суду 16.02.2026 не з'явились, про час та місце судового засідання були повідомленні належним чином.
16.02.2026 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Комунальним некомерційним підприємством «Горохівська центральна районна лікарня» Горохівської районної ради (на даний час - КП «Горохівська багатопрофільна лікарня» Горохівської міської ради, далі - замовник, позивач) проведено відкриті торги із закупівлі природного газу (код ДК 021:2015: 09120000-6 - Газове паливо) 75 тис метрів кубічних з очікуваною вартістю 726 000 грн (№ UA-2019-11-28-002055-b). Джерело фінансування закупівлі: місцевий бюджет.
30.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерджі Трейд Груп» (далі - відповідач) та Комунальним некомерційним підприємством «Горохівська центральна районна лікарня» Горохівської районної ради було укладено договір про постачання природного газу за № ЛР-12/2020 на постачання 75 тис м3 природного газу на суму 411 900 грн, ціна за 1000 м3 - 5492 гривень.
Відповідно до п. 2.1. договору постачальник зобов'язується постачати товар (предмет закупівлі) ДК 021:2015: 09120000-6 - Газове паливо (природний газ) споживачеві в обсягах (об'ємах) і порядку, передбачених договором для забезпечення потреб споживача, а споживач зобов'язується своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу в розмірах, строки, порядку та на умовах, передбачених цим договором.
Пунктом п. 2.2. договору визначено строк (термін) поставки товару з моменту підписання договору по 31 грудня 2020 року.
У подальшому, між сторонами до вказаного договору укладено ряд додаткових угод, за якими змінено ціну товару у бік збільшення, зокрема:
- додатковою угодою № 4 від 30.09.2020 з 30.09.2020 збільшено ціну газу за 1000 м 3 до 6041,2 грн або на 10 % у порівнянні з ціною, визначеною та погодженою сторонами у момент укладення договору;
- додатковою угодою № 5 від 27.10.2020 з 01.10.2020 збільшено ціну газу за 1000 м 3 до 6645,32 грн або на 21 % у порівнянні з ціною, визначеною та погодженою сторонами у момент укладення договору;
- додатковою угодою № 6 від 29.10.2020 з 01.10.2020 збільшено ціну газу за 1000 м 3 до 7309,85 грн або на 33 % у порівнянні з ціною, визначеною та погодженою сторонами у момент укладення договору;
- додатковою угодою № 7 від 30.11.2020 з 01.11.2020 збільшено ціну газу за 1000 м 3 до 7986,74 грн або на 45,42 % у порівнянні з ціною, визначеною та погодженою сторонами у момент укладення договору;
- додатковою угодою № 10 від 15.01.2021 з 01.01.2021 збільшено ціну газу за 1000 м 3 до 8785,41 грн або на 59,96 % у порівнянні з ціною, визначеною та погодженою сторонами у момент укладення договору.
Так, прокурор у позовній заяві зазначає, що внаслідок укладення додаткових угод до договору про постачання електричної природного газу від 30.01.2020 № ЛР-12/2020 первісну ціну, визначену при проведенні процедури закупівлі, збільшено більш як на 59 відсотків (59,96%).
Прокурор стверджує, що за п'ятьма додатковими угодами до договору про постачання природного газу від 30.01.2020 № ЛР-12/2020 ціна товару загалом зросла із 5,492 грн до 8,78541 грн за 1 м 3 газу.
Відповідно до додаткової угоди № 8 від 30.12.2020, сторони зменшили обсяги закупівлі, зокрема, погодили, що обсяг природного газу за договором становить 49 274 м 3.
Додатковою угодою № 11 від 15.01.2021, згідно з ч. 6 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», сторонами продовжено строк дії договору для проведення процедури закупівлі на початку наступного року в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної у договорі.
Згідно додаткової угоди № 12 від 08.02.2021, внесено зміни до п. 5.2 договору про постачання природного газу, зокрема визначено, що загальна сума договору становить 399 302,68 гривень.
Також прокурор зазначає, що ТОВ «Енерджі Трейд Груп» на виконання умов договору та укладення додаткових угод поставлено 56,84899 тис м3 природного газу на загальну суму 399 302,68 грн, а саме:
- згідно акту приймання-передачі № 00000000229 від 31.01.2020 - 2,26437 тис м3 на суму 12 435,92 грн з ПДВ, сплачену відповідно до платіжного доручення № 7 від 11.02.2020 (ціна за 1000 м куб - 5492 грн);
- згідно акту приймання-передачі № 00000002308 від 29.02.2020 - 9,95106 тис м3 на суму 54 651,26 грн з ПДВ, сплачену відповідно до виписки ДКСУ від 12.03.2020 (ціна за 1000 м куб - 5492 грн);
- згідно акту приймання-передачі № 00000004201 від 31.03.2020 - 8,95537 тис м3 на суму 49 182,92 грн з ПДВ, сплачену відповідно до виписки ДКСУ від 10.04.2020 (ціна за 1000 м куб - 5492 грн);
- згідно акту приймання-передачі № 00000006196 від 30.04.2020 - 2,19655 тис. м3 на суму 12 063,46 грн з ПДВ, сплачену відповідно до виписки ДКСУ від 08.05.2020 (ціна за 1000 м куб - 5492 грн);
- згідно акту приймання-передачі № 00000031032 від 31.10.2020 - 3,67871 тис м3 на суму 26 890,81 грн з ПДВ, сплачену відповідно до виписки ДКСУ від 11.11.2020 (ціна за 1000 м куб - 7309,85 грн);
- згідно акту приймання-передачі № 00000033172 від 30.11.2020 - 9,61594 тис м3 на суму 76 800,05 грн з ПДВ, сплачену відповідно до виписки ДКСУ від 10.12.2020 (ціна за 1000 м куб - 7986,74 грн);
- згідно акту приймання-передачі № 0000036014 від 28.12.2020 - 12,61200 тис м3 на суму 100 728,82 грн з ПДВ, сплачену відповідно до виписки ДКСУ від 31.12.2020 (ціна за 1000 м куб - 7986,74 грн);
- згідно акту приймання-передачі № 00000000185 від 31.01.2021 - 7,57499 тис м3 на суму 66 549,44 грн з ПДВ, сплачену відповідно до платіжного доручення №7 від 25.02.2021 (ціна за 1000 м куб - 8785,41 грн).
З огляду на викладене прокурор вважає, що додаткові угоди № 4 від 30.09.2020, № 5 від 27.10.2020, № 6 від 29.10.2020, № 7 від 20.11.2020 та № 10 від 15.01.2021 до договору укладені з порушенням порядку, який встановлено п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а саме сторонами, за відсутності визначених законом умов, збільшено вартість одиниці предмету закупівлі, що призвело до безпідставного витрачання бюджетних коштів.
Враховуючи вищевикладене, Заступник керівника Луцької окружної прокуратури просить суд визнати недійсними додаткові угоди до укладеного між КНП "Горохівська центральна районна лікарня" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерджі Трейд Груп" договору про постачання природного газу № ЛР-12/2020 від 30.01.2020 (процедура закупівлі: UA-2019-11-28-002055-b), зокрема: 1) додаткову угоду № 4 від 30.09.2020; 2) додаткову угоду № 5 від 27.10.2020; 3) додаткову угоду № 6 від 29.10.2020; 4) додаткову угоду № 7 від 20.11.2020; 5) додаткову угоду № 10 від 15.01.2020; та стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Трейд Груп" на користь Горохівської міської ради в дохід місцевого бюджету 87 088,03 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прокуратуру» на прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом
Відповідно до ч. 3 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
У ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» зазначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Згідно зі ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Суд зазначає, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяви самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений держави здійснювати відповідні функції у спірних правовідносин. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема, щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносин.
Якщо підстави для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачено абзацами 3-м і 4-м частини четвертої статті 23-ї закону застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави здійснює або не належним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження такого захисту.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц.
Верховний Суд неодноразово висловлював позицію з приводу того, що положеннями нормативно-правових актів, які стосуються діяльності центральних органів виконавчої влади, не можуть бути визначені конкретні предмети і підстави позовів, з якими уповноважений орган має право звернутись до суду, оскільки зазначене було б неправомірним обмеженням повноважень такого органу у визначенні способу захисту та забезпечення здійснення судового захисту інтересів держави (постанови Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 25.02.2021 у справі №912/9/20).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 дійшла висновку, що сам факт не звернення до суду належного суб'єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси, свідчить про те, що цей орган неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду з відповідним позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Як вже неодноразово зазначав Верховний Суд (для прикладу, постанова від 10.06.2021 у справі за №910/114/19), прямий інтерес держави полягає у неухильному дотриманні учасниками процедури закупівлі та замовником встановлених Законом України «Про публічні закупівлі» вимог.
Проведення процедури закупівлі та укладення договору із порушенням законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та
цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора (аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.03.2019 в справі №912/989/18). Крім того, використання бюджетних коштів з порушенням вимог чинного законодавства підриває матеріальну і фінансову основу системи бюджетного фінансування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави. Таким чином, враховуючи фактичні обставини обізнаності Позивача про наявні порушення вимог Закону України «Про публічні закупівлі», а також беручи до уваги відсутність будь-якого активного реагування з його сторони щодо вжиття заходів судового захисту порушених інтересів держави впродовж розумного строку, є виключний випадок, за якого порушення відповідачем інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженим органом функцій із їх захисту, що призводить до виникнення у прокурора не лише права, а й обов'язку вжити заходів з представництва інтересів держави в суді.
Аналогічна правова позиція щодо правомірного звернення прокурором з позовом до суду в інтересах держави в особі Офісу Держаудитслужби у разі відсутності відповідного реагування уповноваженим органом викладена також у постановах Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 927/535/22 та від 26.03.2024 у справі № 927/373/22.
Проведення процедури державних закупівель та укладення договору із порушенням законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора.
У постанові від 23.09.2021 у справі № 910/11608/20 Верховний Суд вказав на ту обставину, що закупівля проводиться не лише для того, щоб забезпечити однакову можливість всім суб'єктам господарювання продавати свої товари, роботи чи послуги державі, але й для того, щоб закупівля була проведена на максимально вигідних для держави умовах.
У даному спорі уповноваженим суб'єктом владних повноважень є також Горохівська міська рада Луцького району Волинської області з огляду на наступне.
Статтею 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» одним із основних принципів місцевого самоврядування визначено поєднання місцевих і державних інтересів.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Частиною 1 ст. 17 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» передбачено, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.
Горохівська міська рада виступає в якості суб'єкта владних повноважень, яка приймає участь у формуванні бюджету та забезпечує його виконання, а також зобов'язана забезпечити раціональне та максимально ефективне використання бюджетних коштів, приймає рішення про використання виділених коштів, контролює належне і своєчасне відшкодування шкоди, заподіяної державі.
Одночасно, ст. 62 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб.
Так, згідно Статуту Комунального підприємства «Горохівська багатопрофільна лікарня» Горохівської міської ради, затвердженого рішенням Горохівської міської ради № 48-13/2025 від 10 квітня 2025 року, Комунальне підприємство «Горохівська багатопрофільна лікарня» Горохівської міської ради (надалі - Підприємство) є закладом охорони здоров'я, який надає медичну допомогу в порядку та на умовах, встановлених законодавством України та цим Статутом, а також вживає заходів із профілактики захворювань населення та підтримання громадського здоров'я.
Згідно п. 1.3. Статуту, підприємство є комунальною власністю Горохівської міської ради. Засновником та власником підприємства є Горохівська об'єднана територіальна громада в особі Горохівської міської ради.
Пунктом 1.4. Статуту вказано, що підприємство є правонаступником усього майна, всіх майнових та немайнових прав та обов'язків Горохівської центральної районної лікарні.
Підприємство є підпорядкованим, підзвітним та підконтрольним Засновнику (п. 1.5 Статуту).
Підприємство здійснює господарську некомерційну діяльність, спрямовану на досягнення соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку (п. 1.7 Статуту).
Враховуючи, що виконання оспорюваних правочинів здійснено за рахунок коштів місцевого бюджету, порушення, допущені при їх укладенні, призводять до порушення майнових прав Горохівської об'єднаної територіальної громади, за рахунок якої останній і формується.
Згідно ч. 3 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Відповідно до підпункту 2 пункту «а» частини першої статті 27 цього ж Закону до відання виконавчих органів міських, селищних та сільських рад належать повноваження щодо забезпечення збалансованого економічного та соціального розвитку відповідної території, ефективного використання природних, трудових і фінансових ресурсів.
Таким чином, саме на Горохівську міську раду Луцького району Волинської області покладаються функції контролю за ефективністю використання фінансових ресурсів місцевого бюджету, в тому числі при проведення публічних закупівель, а тому остання в даному випадку становитиме собою орган, уповноважений на виконання функцій захисту інтересів держави (місцевого самоврядування) в розумінні Закону України «Про прокуратуру».
Луцька окружна прокуратура, відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», поінформувала Горохівську міську раду, Західний офіс Держаудитслужби про існування порушень інтересів держави (листи прокурора від 17.04.2024 за № 53-3397вих-24, 20.02.2025 за № 53-1673вих-25).
Таким чином, прокурором була надана можливість компетентному органу відреагувати на порушення інтересів держави щодо порушення порядку використання земельної ділянки, зокрема, шляхом вчинення дій для виправлення ситуації та відновлення порушених інтересів держави.
Водночас, жодним із перелічених вище органів не було вжито заходів до усунення порушень указаних інтересів держави, зокрема, не пред'явлено до суду позову про визнання недійсними додаткових угод до договору від 30.01.2020 № ЛР-12/2020.
У справі № 903/129/18 (постанова від 15.10.2019) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що факт незвернення до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та, відповідно, мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що уповноважений орган неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці ЄСПЛ.
Подібні висновки також наведені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 26.02.2020 у справі № 522/3777/17, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 09.04.2020 у справі №822/589/17, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 тощо.
Враховуючи викладені прокурором у позовній заяві обставини та беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет та підстави позову, суд дійшов висновку, що заступником керівника Луцької окружної прокуратури з дотриманням вимог ст. 53 Господарського процесуального кодексу України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» подано позовну заяву в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби та Горохівської міської ради про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 87 088,03 грн.
Відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно із абзацом 1 частини першої статті 216 цього ж Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у статті 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.
Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто для того, щоби визнати той чи інший правочин недійсним, позивач у справі має довести, що такий правочин саме у момент його укладання, зокрема, суперечив ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Статтею 5 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність та пропорційність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників та рівне ставлення до них; об'єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; запобігання корупційним діям і зловживанням.
Відповідно до пункту 8 частини 2 статті 22 Закону України "Про публічні закупівлі" тендерна документація має містити проект договору про закупівлю з обов'язковим зазначенням порядку змін його умов.
У частині 4 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (у редакції від 01.01.2023) істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.
У постановах Верховного Суду від 09.06.2022 у справі № 927/636/21 та від 07.12.2022 у справі № 927/189/22 викладений правовий висновок про те, що зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником); ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.
Чинне законодавство не передбачає переліку документів, які можуть підтверджувати факт коливання цін. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що частина п'ята статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" дає можливість змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10 % та має на меті запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника. Разом з тим ця норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним і збитковим. Документи щодо коливання ціни повинні підтверджувати, чому відповідне підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору за ціною, запропонованою замовнику на тендері та/або чому виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним (подібна за змістом позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 915/346/18, від 12.02.2020 у справі № 913/166/19, від 21.03.2019 у справі №912/898/18, від 25.06.2019 у справі № 913/308/18, від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18).
У постанові від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18 Верховний Суд наголосив на тому, що можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених Законом.
Отже, навіть за умов погодження сторонами договору можливості зміни ціни електричної енергії шляхом укладання додаткових угод факт укладання договору за результатами проведення процедури закупівлі встановлює обмеження, визначені Законом. Зокрема, ціна на електричну енергію може збільшуватись у разі, коли коливання ціни на ринку обґрунтоване та документально підтверджене, якщо це не робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим та не може перевищувати збільшення ціни за одиницю товару більш ніж на 10 %. Такий висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 16.02.2023 у справі № 903/383/22.
Так, між сторонами до договору про постачання природного газу №ЛР-12/2020 від 30.01.2020 було укладено ряд додаткових угод, за якими змінено ціну товару у бік збільшення, зокрема:
- додатковою угодою № 4 від 30.09.2020 з 30.09.2020 збільшено ціну газу за 1000 м 3 до 6041,2 грн або на 10 % у порівнянні з ціною, визначеною та погодженою сторонами у момент укладення договору;
- додатковою угодою № 5 від 27.10.2020 з 01.10.2020 збільшено ціну газу за 1000 м 3 до 6645,32 грн або на 21 % у порівнянні з ціною, визначеною та погодженою сторонами у момент укладення договору;
- додатковою угодою № 6 від 29.10.2020 з 01.10.2020 збільшено ціну газу за 1000 м 3 до 7309,85 грн або на 33 % у порівнянні з ціною, визначеною та погодженою сторонами у момент укладення договору;
- додатковою угодою № 7 від 30.11.2020 з 01.11.2020 збільшено ціну газу за 1000 м 3 до 7986,74 грн або на 45,42 % у порівнянні з ціною, визначеною та погодженою сторонами у момент укладення договору;
- додатковою угодою № 10 від 15.01.2021 з 01.01.2021 збільшено ціну газу за 1000 м 3 до 8785,41 грн або на 59,96 % у порівнянні з ціною, визначеною та погодженою сторонами у момент укладення договору.
Таким чином, судом встановлено, що внаслідок укладення додаткових угод до договору про постачання електричної природного газу від 30.01.2020 № ЛР-12/2020 первісну ціну, визначену при проведенні процедури закупівлі, збільшено більш як на 59 відсотків (59,96%).
Більше того, за п'ятьма додатковими угодами до договору про постачання природного газу від 30.01.2020 № ЛР-12/2020 ціна товару загалом зросла із 5,492 грн до 8,78541 грн за 1 м 3 газу.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.
За наведених обставин, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання недійсними додаткових угод № 4 від 30.09.2020, № 5 від 27.10.2020, № 6 від 29.10.2020, № 7 від 20.11.2020 та № 10 від 15.01.2020, що не породжують жодних правових наслідків для сторін, оскільки дані угоди суперечать пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".
Близька за змістом правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 903/742/22, від 05.03.2024 у справі № 918/323/23.
Відповідно до частини 1 статті 670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Згідно із частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
Оскільки спірні додаткові угоди № 4 від 30.09.2020, № 5 від 27.10.2020, № 6 від 29.10.2020, № 7 від 20.11.2020 та № 10 від 15.01.2020 до договору постачання природного газу №ЛР-12/2020 від 30.01.2020 підлягають визнанню недійсними та відповідно, не породжують правових наслідків, підстава для оплати поставленого природного газу за ціною, встановленою у додаткових угодах, фактично відпала, а тому Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерджі Трейд Груп" має обов'язок повернути грошові кошти в частині збільшеної ціни товару за недійсними додатковими угодами, як безпідставно набуте майно, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України.
Таке правозастосування узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладено у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22.
Більше того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.11.2025 у справі №920/19/24 дійшла висновку про те, що підстав для відступу від висновку про застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22 немає
Так, судом встановлено, що упродовж дії договору замовнику поставлено 56,84899 м куб природного газу, за які замовником перераховано постачальнику кошти на загальну суму 399 302,68 грн (з ПДВ), що підтверджується актами приймання-передачі, виписками ДКСУ та платіжними дорученнями (наданими КП «Горохівська багатопрофільна лікарня») та звітом про виконання договору.
Виходячи із ціни у договорі, без урахування вказаних вище оспорюваних додаткових угод, відповідач-1 за поставлений товариством товар повинен був сплатити відповідачу-2 кошти у сумі 312 214,65 грн з ПДВ (56,84899 тис м куб природного газу х 5492 грн за 1 000 м куб = 312 214,65 грн (з ПДВ).
Тобто, різниця між сумою коштів, які фактично сплачено замовником за постачання природного газу по ціні, згідно з додатковими угодами, та сумою за товар по ціні, визначеною договором (без урахування оспорюваних додаткових угод), становить 87 088,03 грн (399 302,68 грн - 312 214,65 грн).
Відтак, суд дійшов висновку про стягнення з Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерджі Трейд Груп" на користь Горохівської міської ради в дохід місцевого бюджету 87 088,03 грн безпідставно набутих коштів.
З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення з Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерджі Трейд Груп" на користь Горохівської міської ради в дохід місцевого бюджету 87 088,03 грн безпідставно набутих коштів, підлягає задоволенню.
Отже, підсумовуючи викладене вище, вимоги позивача визнаються судом повністю обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню повністю.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
Відповідно до положень ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
1.Позов задовольнити повністю.
2. Визнати недійсною додаткову угоду № 4 від 30.09.2020 до договору про постачання природного газу № ЛР-12/2020 від 30.01.2020.
3. Визнати недійсною додаткову угоду № 5 від 27.10.2020 до договору про постачання природного газу № ЛР-12/2020 від 30.01.2020.
4. Визнати недійсною додаткову угоду № 6 від 29.10.2020 до договору про постачання природного газу № ЛР-12/2020 від 30.01.2020.
5. Визнати недійсною додаткову угоду № 7 від 20.11.2020 до договору про постачання природного газу № ЛР-12/2020 від 30.01.2020.
6. Визнати недійсною додаткову угоду № 10 від 15.01.2020 до договору про постачання природного газу № ЛР-12/2020 від 30.01.2020.
7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Трейд Груп" (вул. Івана Мазепи, 6, м. Київ, 01010, ідентифікаційний код 36716332) на користь Горохівської міської ради (вул. Шевченка, 17, м. Горохів, Луцький район, Волинська область, 45701, ідентифікаційний код, 04051276) в дохід місцевого бюджету 87 088 (вісімдесят сім тисяч вісімдесят вісім) грн 03 коп.
8. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Трейд Груп" (вул. Івана Мазепи, 6, м. Київ, 01010, ідентифікаційний код 36716332) на користь Волинської обласної прокуратури (вулиця Винниченка, 15, Луцьк, Волинська область, 43000, ідентифікаційний код: 02909915) 14 534 (чотирнадцять тисяч п'ятсот тридцять чотири) грн 40 коп. судового збору.
9. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 18.02.2026
Суддя І.О. Андреїшина