24.12.2025 року м.Дніпро Справа № 904/4450/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії
головуючого судді: Мороза В.Ф. (доповідач),
суддів: Іванова О.Г.., Чередка А.Є.
секретар судового засідання Жолудєв А.В.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СП Парк" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 03.09.2025 (суддя Мілєва І.В.)
у справі № 904/4450/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СП Парк"
до Приватного акціонерного товариства "Южкокс"
про стягнення 254 298,90 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "СП Парк" звернулося до господарського суду з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Южкокс" про стягнення 254 298,90 грн, з яких: 40 241,08 грн - пеня, 33 033,55 грн - 3% річних, 181 024,27 грн - інфляційні втрати.
01.09.2025 відповідач подав до суду клопотання про залишення позову без розгляду, оскільки на підставі п. 14.2. договору, спір, що випливає з умов договору (підряду) № 06-03/24 від 03.06.2024, в даному випадку, має розглядатись виключно в Регіональному Третейському суді України при Асоціації “Регіональна правова група».
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.09.2025 у справі № 904/4450/25 заяву Приватного акціонерного товариства "Южкокс" про залишення позову без розгляду задоволено. Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "СП Парк" до Приватного акціонерного товариства "Южкокс" про стягнення 254 298,90 грн залишено без розгляду.
Не погодившись з вказаною ухвалою Товариством з обмеженою відповідальністю "СП Парк" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 03.09.2025 по справі № 904/4450/25 скасувати. Справу №904/4450/25 направити до Господарського суду Дніпропетровської області для продовження розгляду.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги апелянт зазначає, що відповідно до умов спірного договору, спори, майнові вимоги щодо яких не перевищують еквівалент 10 000 доларів США (з урахуванням обмінного курсу НБУ на дату виникнення вимог) щодо основної суми зобов'язань, вирішуються у Регіональному Третейському суді України при Асоціації «Регіональна правова група» (відповідно до регламенту зазначеного суду), рішення якого є остаточним та обов'язковим для сторін та підлягає виконанню сторонами у строки, зазначені у рішенні суду. Водночас, з позовної заяви по справі №904/4450/25 вбачається, що предметом позову у справі №904/4450/25 є стягнення з ПрАТ «ЮЖКОКС» на користь ТОВ «СП ПАРК» пені, інфляційних втрат та 3% річних. 3 % річних та інфляційних втрат не є санкцією передбаченою умовами договору за неналежне виконання умов договору та не входять до складу основного зобов'язання, а виступають способом захисту майнового права та інтересу. Враховуючи викладене, зазначена в третейській угоді прив'язка до основної суми зобов'язань, в даному випадку, не може застосовуватися для визначення юрисдикції даної справи, а Господарський суд Дніпропетровської області дійшов передчасного та помилкового висновку про те, що позовна заява ТОВ «СП ПАРК» по справі №904/4450/25 підлягає залишенню без розгляду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "СП Парк" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 03.09.2025 у справі № 904/4450/25. Розгляд апеляційної скарги призначено у судовому засіданні з викликом сторін на 24.12.2025 о 10 год. 30 хв.
Приватним акціонерним товариством «ЮЖКОКС» подано відзив, я в якому зазначає, що п. 14.2. Договору передбачено, що якщо спори і розбіжності, зазначені у п. 14.1 цього Договору не будуть врегульовані шляхом переговорів їх дозвіл здійснюється відповідно до матеріального права України таким чином: - спори, майнові вимоги щодо яких перевищують еквівалент 10 000 доларів США (з урахуванням обмінного курсу НБУ на дату виникнення вимог) щодо основної суми зобов'язання, вирішуються у господарських судах України (відповідно до чинного законодавства України); - спори, майнові вимоги щодо яких не перевищують еквівалент 10 000 доларів США (з урахуванням обмінного курсу НБУ на дату виникнення вимог) щодо основної суми зобов'язань, вирішуються в Регіональному Третейському суді України при Асоціації «Регіональна правова група» (відповідно до регламенту зазначеного суду), рішення якого є остаточним і обов'язковим для Сторін і підлягає виконанню сторонами в строки, зазначені у рішенні суду. На момент звернення Позивача до суду 11.08.2025 (позовна заява сформована в системі «Електронний суд» 11.08.2025) еквівалент 10 000 доларів США (з урахуванням, обмінного курсу НБУ) складав 413 895 грн. 10 000 доларів США х 41,3895 грн. (офіційний курс 1 долара США станом на 11.08.2019). Як вбачається із змісту позовної заяви, сума позовних вимог складала 254 298,90 грн. При цьому, вимоги ТОВ "СП ПАРК " про стягнення пені, 3 % річних, інфляційних втрат виникли саме внаслідок неналежного виконання ПРАТ "ЮЖКОКС»" зобов'язань за договором (підряду) № 06-03/24 від 03.06.2024, відповідно є частиною основних зобов'язань за цим Договором, як наслідок на них розповсюджується положення п. 14.2 Договору щодо вирішення третейським судом з огляду на розмір заявлених позовних вимог. З посиланням на практику Верховного Суду відповідач звертає увагу, що основна сума зобов'язань не обмежується сумою основної заборгованості за договором, а може включати суму відповідальності за невиконання, неналежне виконання зобов'язань, порушення умов договору.
В судове засідання 24.12.2025 з'явились представники сторін, надали пояснення по справі.
Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, повноту їх дослідження місцевим господарським судом, перевіривши правильність висновків суду першої інстанції, зазначає наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю "СП Парк" звернулося до господарського суду з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Южкокс" про стягнення 254 298,90 грн, з яких: 40 241,08 грн - пеня, 33 033,55 грн - 3% річних, 181 024,27 грн - інфляційні втрати. В обґрунтування позовних вимог посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору підряду № 06-03/24 від 03.06.2024 в частині своєчасної оплати виконаних робіт. Відповідач здійснив оплату виконаних робіт, однак, більшість оплат здійснено з порушенням строку передбаченого п. 4.1. договору.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Відповідачем, до суду подано заперечення проти вирішення спору в господарському суді, в якому зазначає, що Пунктом 14.1. Договору визначено, що суперечки та розбіжності, що виникли у зв'язку з цим Договором або стосуються його укладання, зміни, виконання, порушення, розірвання, недійсності, будуть по можливості вирішуватися шляхом переговорів. Одночасно, п. 14.2. Договору передбачено, що якщо спори і розбіжності, зазначені у п. 14.1 цього Договору не будуть врегульовані шляхом переговорів їх дозвіл здійснюється відповідно до матеріального права України таким чином: - спори, майнові вимоги щодо яких перевищують еквівалент 10 000 доларів США (з урахуванням обмінного курсу НБУ на дату виникнення вимог) щодо основної суми зобов'язання, вирішуються у господарських судах України (відповідно до чинного законодавства України); - спори, майнові вимоги щодо яких не перевищують еквівалент 10 000 доларів США (з урахуванням обмінного курсу НБУ на дату виникнення вимог) щодо основної суми зобов'язань, вирішуються в Регіональному Третейський суд України при Асоціації «Регіональна правова група» (відповідно до регламенту зазначеного суду), рішення якого є остаточним і обов'язковим для Сторін і підлягає виконанню сторонами в строки, зазначені у рішенні суду. На момент звернення Позивача до суду 11.08.2025 (позовна заява сформована в системі «Електронний суд» 11.08.2025) еквівалент 10 000 доларів США (з урахуванням, обмінного курсу НБУ) складав 413 895 грн. 10 000 доларів США х 41,3895 грн. (офіційний курс 1 долара США станом на 11.08.2019 р.). Зі змісту позовної заяви вбачається, що сума позовних вимог складає 254 298,90 грн. З врахуванням викладеного, на підставі п. 14.2. Договору, спір, що випливає з умов Договору (підряду) № 06-03/24 від 03.06.2024 р., укладеного між ПРАТ «ЮЖКОКС» та ТОВ «СП ПАРК», має розглядатись виключно в Регіональному Третейському суді України при Асоціації «Регіональна правова група». З огляду на зазначене позовна заява у даній справі підлягає залишенню без розгляду на підставі п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
Ухвалою господарського суду від 03.09.2025 заяву Приватного акціонерного товариства "Южкокс" про залишення позову без розгляду задоволено. Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "СП Парк" до Приватного акціонерного товариства "Южкокс" про стягнення 254 298,90 грн залишено без розгляду.
Приймаючи вказану ухвалу господарський суд зазначив, що відсутні підстави для визнання третейської угоди, викладеної у договорі, недійсною або такою, що втратила чинність. Враховуючи, що між сторонами наявна третейська угода про передачу всіх спорів на вирішення третейського суду для розгляду конкретного спору, відповідач своєчасно звернувся до суду із запереченнями проти вирішення спору в господарському суді, судом третейська угода не визнана недійсною, чи такою, що втратила чинність, та не встановлено неможливості виконання третейської угоди, суд дійшов висновку про задоволення клопотання відповідача та залишення позову без розгляду.
Позивач заперечує проти викладених обставин та зазначає, що сторони погодили передати на розгляд у Регіональному Третейському суді України при Асоціації «Регіональна правова група» (відповідно до регламенту зазначеного суду) майнові вимоги щодо яких не перевищують еквівалент 10 000 доларів США (з урахуванням обмінного курсу НБУ на дату виникнення вимог) щодо основної суми зобов'язань, проте предметом розгляду у даній справі є стягнення з ПрАТ «ЮЖКОКС» на користь ТОВ «СП ПАРК» пені, інфляційних втрат та 3% річних.
Щодо викладеного колегія зазначає наступне.
Згідно з частиною шостою статті 4 ГПК України угода сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу) допускається. До третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.
Аналогічні положення містяться в Законі України «Про третейські суди", зокрема частиною 2 статті 1 передбачено, що до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.
За змістом ст. 3 Закону України “Про третейські суди» завданням третейського суду є захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних чи юридичних осіб шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону.
Підвідомчість справ третейським судам врегульована статтею 6 Закону України "Про третейські суди", за змістом якої третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ зазначених у переліку наведеному в даній статті.
Разом з тим відповідно до частини 1 статті 5, частини 1 статті 12 Закону України "Про третейські суди" спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.
Відповідно до статті 2 Закону "Про третейські суди" третейська угода - угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом.
Статтею 12 Закону України “Про третейські суди» визначено, що третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід'ємна частина третейської угоди. За будь-яких обставин у разі суперечності третейської угоди регламенту третейського суду застосовуються положення регламенту. Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує. Третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди. Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору. У разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною. Недійсність окремих положень договору, контракту, що містить третейське застереження, не тягне за собою недійсність такого третейського застереження. Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.
За змістом частин першої та третьої статті 22 ГПК України спір, який відноситься до юрисдикції господарського суду, може бути переданий сторонами на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу. Будь-які неточності в тексті угоди про передачу спору на вирішення до третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу та (або) сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності повинні тлумачитися судом на користь її дійсності, чинності та виконуваності.
Отже враховуючи положення статей 2, 5, 8, 12, 14 Закону України “Про третейські суди» передача спору на розгляд третейського суду є визначеним законом правом відповідних юридичних та/або фізичних осіб, яке реалізується шляхом укладення угоди між цими сторонами про передачу спору на вирішення третейським судом, а угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.
Як вбачається з матеріалів справи між Приватним акціонерним товариством «Южкокс», м. Кам'янське, Україна (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СП ПАРК" (Підрядник) було укладено Договір (підряду) № 06-03/24 від 03.06.2024, згідно умов якого Замовник доручає, а Підрядник зобов'язується на свій ризик у порядку та на умовах цього Договору виконати на території Замовника роботи з капітального ремонту, передбаченому Локальними кошторисами № 24/73-1 - 24/73-19 та Договірною ціною №24/73 (санвузлів СПП) на об'єктах згідно переліку.
Згідно п. 14.1 Договору сторони погодили, що суперечки та розбіжності, що виникли у зв'язку з цим Договором або стосуються його укладання, зміни, виконання, порушення, розірвання, недійсності, будуть по можливості вирішуватись шляхом переговорів.
Пунктом 14.2 Договору передбачено, що якщо суперечки та розбіжності, зазначені у п. 14.1. цього Договору не будуть врегульовані шляхом переговорів, їх дозвіл здійснюється відповідно до матеріального права України таким чином:
- спори, майнові вимоги щодо яких перевищують еквівалент 10 000 доларів США (3 урахуванням обмінного курсу НБУ на дату виникнення вимог) щодо основної суми зобов'язань, вирішуються у господарських судах України (відповідно до чинного законодавства України);
- спори, майнові вимоги щодо яких не перевищують еквівалент 10 000 доларів США (з урахуванням обмінного курсу НБУ на дату виникнення вимог) щодо основної суми зобов'язань, вирішуються у Регіональному Третейському суді України при Асоціації «Регіональна правова група» (відповідно до регламенту зазначеного суду)), рішення якого є остаточним та обов'язковим для Сторін та підлягає виконанню Сторонами у строки, зазначені у рішенні суду.
Отже, сторони передбачили у Договорі третейське застереження щодо порядку розгляду спорів, що можуть виникнути у зв'язку із цим Договором.
В матеріалах справи відсутні докази, що третейська угода між сторонами про передачу спору (що виникає у сторін з цього договору) на вирішення третейського суду, є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
Положеннями статей 6, 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 629 Цивільного України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Підписавши договір Договір (підряду) № 06-03/24 від 03.06.2024, в якому міститься третейське застереження, сторони погодилися як із обов'язковістю його виконання в силу положень статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України так і з передбаченим у ньому порядком вирішення спорів, що виникають за таким договором.
У пункті 7 частини першої статті 226 ГПК України закріплено, що суд залишає позов без розгляду, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
У постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.08.2024 у справі № 911/1766/22 зазначалося, що при вирішенні питання залишення позову без розгляду з підстав, передбачених пунктом 7 частини 1 статті 226 ГПК України, господарський суд має встановити наявність сукупності таких умов: - існування арбітражної (третейської) угоди, за якою позов у питанні, що порушено у державному суді, належить до компетенції арбітражного (третейського) суду; - від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді; - встановлення судом prima facie дійсності, чинності та виконуваності арбітражної (третейської) угоди.
Як вже було зазначено, в третейській угоді сторони погодили, що спори, майнові вимоги щодо яких перевищують еквівалент 10 000 доларів США (з урахуванням обмінного курсу НБУ на дату виникнення вимог) щодо основної суми зобов'язань, вирішуються у господарських судах України (відповідно до чинного законодавства України); спори, майнові вимоги щодо яких не перевищують еквівалент 10 000 доларів США (з урахуванням обмінного курсу НБУ на дату виникнення вимог) щодо основної суми зобов'язань, вирішуються у Регіональному Третейському суді України при Асоціації «Регіональна правова група» (відповідно до регламенту зазначеного суду).
Господарським судом було встановлено, що сума позовних вимог, яка складається з пені, 3% річних та втрат від інфляції становить 254 298,90 грн, не перевищує еквівалент 10 000 доларів США, відповідач своєчасно звернувся до суду із запереченнями проти вирішення спору в господарському суді, судом третейська угода не визнана недійсною чи такою, що втратила чинність, та не встановлено неможливості її виконання.
З урахуванням викладеного, колегія погоджується з висновками господарського суду та зазначає, що виходячи з умов укладеного між сторонами договору, при розгляді даного спору мають застосовуватися положення пункту 14.2 щодо розгляду спору в Регіональному Третейському суді України при Асоціації «Регіональна правова група» (відповідно до регламенту зазначеного суду).
Таким чином господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, про залишення позову без розгляду на підставі п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
Звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт зазначає що позов про стягнення з відповідача сум пені, 3% річних та втрат від інфляції має розглядатися господарським судом, незалежно від розміру заявлених до стягнення сум, оскільки такі суми є не сумою основного зобов'язання.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (такий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц (на яку посилається скаржник), у постановах Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 та у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.
Таким чином сума основного боргу разом із пенею та іншими штрафними санкціями у своїй сукупності складають певне грошове зобов'язання боржника перед кредитором.
Отже, враховуючи вищевикладене, колегія зазначає, що посилання апелянта на те, що сума пені, інфляційні втрати та 3% річних не є основним зобов'язанням за спірним договором не спростовують правильності висновків господарського суду про наявність підстав для передачі вирішення спору до Регіонального Третейського суду України при Асоціації «Регіональна правова група», оскільки заявлені до стягнення суми є майновими вимогами у спорі які не перевищують еквіваленту 10 000 доларів США.
При цьому апеляційний суд звертає увагу, зважаючи, що вказані суми залежать від основного зобов'язання і поділяють його долю, умовами договору не передбачено іншого порядку вирішення спорів щодо стягнення неустойки, втрат від інфляції та 3% річних, ніж передбачено п.14.2 Договору, яким погоджено порядок вирішення спору щодо основного зобов'язання.
Третейське застереження є власним волевиявленням сторін договору і не може розцінюватися як встановлення обмеження їх прав. Наявність дійсного третейського застереження та обов'язковість звернення до третейського суду за наявності волі на розгляд справи третейським судом, не є обмеженням прав позивача, гарантованих ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 55 Конституції України. Проте, ухилення від виконання положень пункту договору про розгляд спору в третейському суді, має розглядатися як дії, що суперечать самій ідеї Закону України "Про третейські суди", яка полягає у гарантуванні у такому випадку учасникам господарських відносин права розраховувати на швидкий та ефективний спосіб вирішення господарського спору альтернативним шляхом (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 12.08.2019 у справі №876/7/19).
Практика Європейського суду з прав людини свідчить, що звернення фізичних та/або юридичних осіб до третейського суду є правомірним, якщо відмова від послуг державного суду відбулася за вільним волевиявленням сторін спору (рішення у справі "Девір проти Бельгії" від 27.02.1980).
Таким чином, укладення сторонами третейської угоди є не відмовою від можливого звернення до суду, а обранням сторонами договору третейського вирішення можливого спору (спорів) як особливої форми судового захисту, як це зазначено в ст. 3 Закону України "Про третейські суди", завданням третейського суду є захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних чи юридичних осіб шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону. У такому разі йдеться не про "делегування функцій судів" (яке забороняється ст. 124 Конституції України), а про третейський розгляд з метою захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб (ч. 1 ст. 1 названого Закону). Такий спосіб вирішення можливих спорів був обраний сторонами Третейської угоди свідомо і добровільно, й відтак підстав вважати його протиправним не вбачається (аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 11.10.2018 у справі 915/109/18).
З урахуванням вказаного, колегія суддів вважає, що сторонами третейської угоди було обрано спосіб вирішення можливих спорів свідомо і добровільно та відповідно до положень закону.
Крім того, спір виник між сторонами з господарських правовідносин та є приватноправовим, що не належать до переліку справ, які не можуть розглядати третейські суди відповідно до вимог ст. 6 Закону України "Про третейські суди".
Наявність дійсного третейського застереження та обов'язковість звернення до третейського суду за наявності волі на розгляд справи третейським судом, що її виявив відповідач, не є обмеженням прав Позивача, гарантованих ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 55 Конституції України.
Отже порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору, апеляційним судом під час перегляду справи в апеляційному порядку не встановлено.
В силу приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи встановлені обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд вбачає підстави, передбачені статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, для залишення ухвали суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СП Парк" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 03.09.2025 у справі № 904/4450/25 залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 03.09.2025 у справі № 904/4450/25 залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "СП Парк".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 18.02.2026
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя О.Г.Іванов
Суддя А.Є. Чередко