Постанова від 28.01.2026 по справі 911/2934/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2026 р. м.Київ Справа№ 911/2934/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Сибіги О.М.

Кравчука Г.А.

за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 28.01.2026,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Першого заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 19.03.2025 (повний текст рішення складено та підписано 01.05.2025)

у справі №911/2934/24 (суддя Колесник Р.М.)

за позовом Заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лісові Білочки"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: 1) Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру

2) Державне підприємство "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця"

про усунення перешкод у користуванні майном,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

До Господарського суду Київської області 28.10.2024 надійшла позовна заява Заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури (надалі - прокурор/прокуратура) в інтересах держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області (надалі - позивач/Бучанська райдержадміністрація) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лісові Білочки" (надалі - відповідач/ТОВ "Лісові Білочки"), в якій прокурор просить суд:

- усунути перешкоди у здійсненні Бучанською районною державною адміністрацією Київської області права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: 54081620 від 16.09.2020 із скасуванням державної реєстрації права ТОВ "Лісові Білочки" на земельну ділянку з кадастровим номером 3222486200:03:001:5540;

- усунути перешкоди у здійсненні Бучанською районною державною адміністрацією Київської області права користування та розпоряджання земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3222486200:03:001:5540.

В обґрунтування позову прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка частково накладається на землі державної власності лісогосподарського призначення, що перебувають у постійному користуванні ДП "Київське лісове господарство" правонаступником якого стало ДП "Ліси України", що підтверджується матеріалами лісовпорядкування, а тому наказ Головного управління Держгеокадастру Київській області від 01.08.2019 № 10-5254/19 про відведення (вперше) у приватну власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель лісогосподарського призначення прийнятий всупереч вимогам п. г) ч. 4 ст. 84, ч. 2 ст. 56 Земельного кодексу України.

Прокурор також посилався на те, що рішенням Київської обласної ради від 22.06.2020 № 878-35-VII оголошено парком-пам'яткою садово-паркового мистецтва місцевого значення "Зелена брама" площею 30 га та надано останньому статус об?єкта природно-заповідного фонду місцевого значення. До його складу після розширення меж зазначеного парку рішенням Київської обласної ради від 22.09.2022 № 316-13-VIІІ входить і спірна земельна ділянка, що також свідчить про неправомірність прийняття вказаного вище наказу.

З листа Філії "Київське лісове господарство" ДП "Ліси України" від 13.05.2024 № 02-256 вбачається, що ДП "Київське лісове господарство", не надавало згоди на вилучення (припинення) з постійного користування спірної земельної ділянки.

Отже, розпорядник земельних ділянок дозволу на вилучення земель лісогосподарського призначення із постійного користування кварталу 54 Приміського лісництва ДП "Київське лісове господарство" не надавав, у зв?язку з чим наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 20.06.2019 № 10-3836/15-19-сг суперечить вимогам ч. 5 ст. 116, 4. 9 ст. 149, ст. 151 Земельного кодексу України.

Прокурор зазначає, що визнання недійсним зазначеного наказу Держгеокадастру для ефективного захисту інтересів держави не вимагається, оскільки рішення державного органу, якщо буде встановлене, що воно прийнято із порушенням вимог закону, не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване, а тому належним способом захисту інтересів держави в особі Бучанської райдержадміністрації є подання саме негаторного позову про усунення перешкод у користуванні земельної ділянки шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірну земельну ділянку за ТОВ "Лісові Білочки", як її останнім набувачем та шляхом скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації спірної земельної ділянки з огляду на її часткове накладення на землі лісогосподарського призначення.

Короткий зміст заперечень проти позову

Відповідач проти позову заперечив, зокрема посилаючись на те, що hеєстрацію спірної земельної ділянки здійснено в результаті поділу та в межах площі земельної ділянки кадастровий номер 3222486200:03:001:5094, право власності на яку ТОВ "Лісові Білочки" набуло на законних підставах, відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09.10.2019, який недійсним в судовому порядку не визнавався.

З моменту формування земельної ділянки кадастровий номер 3222486200:03:001:5094, з якої в подальшому відбувся поділ на земельну ділянку 3222486200:03:001:5540 площею 0,5 га, цільове призначення земельної ділянки - для введення особистого селянського господарства.

Тобто, з моменту формування земельної ділянки кадастровий номер 3222486200:03:001:5094, з якої в подальшому було здійснено поділ та сформовано спірну земельну ділянку цільове призначення не змінювалось.

До моменту формування вказаних земельних ділянок, вони перебували у постійному користуванні Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (далі також - ДП Агрокомбінат "Пуща-Водиця") відповідно до Державного акту на праві постійного користування землею площею 1448,5994 га серії II-КВ № 003658, виданого Києво-Святошинською райдержадміністрацією Києво-Святошинського району Київської області від 11.11.2002.

У подальшому, ДП Агрокомбінат "Пуща-Водиця" відмовилось від частини землі, яка в подальшому була поділена на кілька земельних ділянок, в тому числі на спірну земельну ділянку, що підтверджується ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 30.11.2023 у справі № 991/10358/23.

Тобто, цільове призначення спірної земельної ділянки завжди було - для введення особистого селянського господарства. Спірна земельна ділянка ніколи не належала та не відносилась до земель лісогосподарського призначення.

До того ж, з генерального плану села Софіївська Борщагівка, наданого відповідачу Борщагівською сільською радою Бучанського району Київської області на якому позначено лінії парку-пам?ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення "Зелена Брама" та лінії спірної земельної ділянки чітко вбачається, що межі лінії парку-пам?ятки "Зелена Брама" та спірної земельної ділянки 3222486200:03:001:5540 не перетинаються та не накладаються, а тому посилання прокурора щодо часткового накладення спірної земельної ділянки, що відведена за рахунок земель лісогосподарського призначення є необґрунтованими, безпідставними, не доведеними належними доказами.

При цьому, у позовній заяві не зазначається, в яких межах, площі наявне часткове накладення площ спірної земельної ділянки із землями державної власності лісогосподарського призначення та прокурор просить скасувати повністю державну реєстрацію земельної ділянки, що призведе до порушення прав відповідача, що не може вважатись законним, пропорційним та справедливим.

Крім того, парк-пам?ятку садово-паркового мистецтва місцевого значення "Зелена брама" оголошено на підставі рішення Київської обласної ради від 22.06.2020 № 878-35-VII. При цьому, спірна земельна ділянка набута відповідачем значно раніше - 09.10.2019.

Оскільки право власності на спірну земельну ділянку зареєстроване за відповідачем, заявлений прокурором негаторний позов, в тому числі про скасування державної реєстрації права власності, не спрямований на ефективне відновлення права держави на спірну земельну ділянку, тобто прокурор обрав неефективний спосіб захисту інтересів держави, в аспекті стверджуваного ним порушення, що також є підставою для відмови у задоволенні позову.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду Київської області від 19.03.2025 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків, що:

- з наявних у матеріалах справи доказів неможливо встановити як сам факт передання у постійне користування спірної земельної ділянки чи масиву, що включав би її, так і дату такого ймовірного передання, що унеможливлює перевірку судом факту дійсного перебування спірної земельної ділянки у постійному користуванні ДП "Київське лісове господарство" правонаступником якого стало ДП "Ліси України", та, відповідно, ставить під сумнів можливість доведення прокурором факту перебування спірних земельних ділянок на праві постійного користування вказаного підприємства планово-картографічними матеріалами;

- прокурором не доведено належними та допустимими доказами факт віднесення спірної земельної ділянки, станом на дату передання її у приватну власність, до земель лісогосподарського призначення та земель природно-заповідного фонду;

- недоведеність факту віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, свідчить і про недоведення віднесення спірної земельної ділянки до державної власності, порушення інтересів держави в особі Бучанської райдержадміністрації, що є достатнім для відмови у задоволенні позову в цілому, що усуває необхідність надання оцінки іншим доводам прокурора;

- прокурор, здійснюючи захист інтересів держави в особі Бучанської райдержадміністрації, усвідомлюючи, що право власності на спірну земельну ділянку зареєстроване за відповідачем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та який здійснює фактичне володіння спірними земельними ділянками, стверджуючи про її приналежність до земель лісогосподарського призначення та державної власності мав звернутися до суду не з негаторним позовом та просити усунути перешкоди у користуванні майном, а мав звернутися із віндикаційним позовом за правилами ст. ст. 387, 388 Цивільного кодексу України, а тому обраний прокурором спосіб захисту порушеного права не є належним до розглядуваних правовідносин;

- особа, що звертається із таким позовом має довести, яка саме земельна ділянка, в яких межах накладається. Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо. Тобто позивач має ідентифікувати, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр");

- у цій справі, прокурор, посилаючись на часткове накладання спірної земельної ділянки на землі лісогосподарського призначення, що перебувають у державній власності та у користуванні ДП "Київське лісове господарство", зазначених вимог не дотримався, межі ймовірного накладання не визначив, а тому вимоги про усунення перешкод у користуванні, зокрема, шляхом скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі в цілому не відповідають ознакам законності та не можуть бути задоволені як з мотивів обрання неналежного способу захисту порушеного права (подання негаторного позову замість віндикаційного), так і з мотивів недоведеності позовних вимог (щодо меж часткового накладання);

- оскільки прокурор обрав неналежний спосіб захисту порушеного права, розглядуваний позов, окрім того, що він не доведений прокурором в частині віднесення спірних земельних ділянок до категорії земель лісогосподарського призначення, не може бути задоволений і з підстав обрання неналежного способу захисту права;

- з огляду на відмову у задоволенні позову по суті, заява відповідача про застосування строків позовної давності судом не розглядається.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Перший заступник керівника Київської обласної прокуратури 21.05.2025 (згідно поштового трекера на конверті) звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Київської області від 19.03.2025 у справі №911/2934/24 та прийняти нове, яким задовольнити позов.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що наявні у справі докази в сукупності підтверджують приналежність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, а судом першої інстанції не враховано, що:

- у даній справі у повній відповідності до приписів ст. 14 Конституції України, ст. ст. 3, 56, 57, 83, 84 Земельного кодексу України, ст. ст. 1, 5, 7, 45, 47, 48, 54, п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України, п. 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, на підтвердження факту належності спірної земельної ділянки до категорії земель державної форми власності лісогосподарського призначення та розташування її на землях лісогосподарського призначення в межах кварталу 54 виділу 6 Ірпінського (Приміського) лісництва, які перебувають в постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство», в матеріалах справи наявні інформація даного державного підприємства від 13.05.2024 № 02-256 з копією фрагменту планшета № 7 (2014 року), матеріали лісовпорядкування 2014-2015 років, копія фрагментів Плану лісонасаджень лісовпорядкування 2014 року; копія Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Київське лісове господарство» 2015 року, копія таксаційного опису лісовпорядкування 2014 року та наказ № 92 від 26.07.2019 Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства про затвердження даних матеріалів лісовпорядкування 2014-2015 років;

- згідно таксаційного опису 2014 року, який є складовою Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Київське лісове господарство» у зазначеному кварталі 54 виділі 6 знаходяться лісові культури віком 59 та 120 років, висотою 23-26 м.;

- з наданих матеріалів чітко вбачається, що спірна земельна ділянка була вкрита лісовою рослинністю задовго до моменту її передання у приватну власність першому набувачу, а тому відповідач у справі - ТОВ «Лісові Білочки» в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих, характерних для лісу знав, або, проявивши розумну обачність, міг знати те, що набуває право власності на землі лісогосподарського призначення, які законодавством обмежені в цивільному обороті та перебувають у постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство» згідно планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування;

- при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України;

- саме наявність у лісогосподарського підприємства матеріалів лісовпорядкування, є належним доказом наявності права постійного користування лісовими ділянками спеціалізованого лісогосподарського підприємства;

- суд першої інстанції безпідставно проігнорував матеріали лісовпорядкування Ірпінського лісництва ДЛГО «Київліс» 2014-2015 років, які містять достовірні відомості про перебування у титульному володінні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства земель лісогосподарського призначення державної форми власності;

- факт розташування спірної земельної ділянки на землях лісогосподарського призначення за матеріалами лісовпорядкування 2014 року підтверджується листом Українського державного проектного виробничого об'єднання «Укрдержліспроект» від 28.03.2024 № 03-370 з долученою схемою, згідно з якою земельна ділянка з кадастровим номером 3222486200:03:001:5540 накладається на квартал 54 виділ 6 Ірпінського (Приміського) лісництва ДП «Київське лісове господарство»;

- наявними у матеріалах справи доказами повністю підтверджено те, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3222486200:03:001:5540 відноситься до земель лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство»;

- ураховуючи те, що доступ до Державного земельного кадастру на час розгляду справи вже було поновлено та те що до нього занесено відомості про усі спірні земельні ділянки суд першої інстанції під час розгляду цієї справи, оцінивши ці відомості у сукупності з інформацією ДП «Київське лісове господарство» та ВО «Укрдержліспроект» мав можливість і обов'язок встановити, що спірна ділянка вкрита лісовою рослинністю та відноситься до категорії лісогосподарського призначення;

- висновок суду першої інстанції про не доведеність приналежності спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення та наявності права користування ДП «Київське лісове господарство» на спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення, - є помилковим;

- створення парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення «Зелена Брама» рішенням Київської обласної ради від 22.06.2020 № 878-35-VII та подальше його розширення рішенням Київської обласної ради від 22.09.2022 № 316-13-VIII здійснювалося саме за рахунок земель лісогосподарського призначення державної форми власності в межах кварталу 54 виділів 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12 Приміського (Ірпінського) лісництва ДП «Київське лісове господарство»;

- спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду та на сьогодні розташована одночасно на території об'єкту природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а тому в силу положень ст. ст. 4, 7, 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд», ст. ст. 43, 44, 84 Земельного кодексу України не може перебувати у приватній власності для ведення особистого селянського господарства.

Стосовно належності обраного способу захисту, прокурор в апеляційній скарзі зазначав, що:

- земельна ділянка з кадастровим номером 3222486200:03:001:5540 наразі зареєстрована на праві власності за ТОВ «Лісові Білочки» проте в силу законодавства вона не може перебувати у приватній власності з виникненням приватного володільця, тому права держави в особі Бучанської районної державної адміністрації на реалізацію всіх правомочностей, визначених ч. ч. 3, 5 ст. 122, п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України щодо земельних ділянок державної власності лісового та природо-заповідного фондів, які знаходяться у межах в даному випадку села Софіївська Борщагівка, а саме користування і розпорядження ними, підлягають захисту шляхом пред'явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному ст. 391 Цивільного кодексу України, ст. 152 Земельного кодексу України;

- виконання рішення суду здійснюватиметься шляхом внесення державними реєстраторами запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності Бучанської районної державної адміністрації на спірну ділянку, що надасть законному власнику можливість вільно реалізовувати усі правомочності щодо цього майна;

- суд першої інстанції зазначеного не врахував, характер спірних правовідносин не з'ясував, у зв'язку з чим помилково не застосував статті 152 ЗК України і 391 ЦК України, що призвело до ухвалення необгрунтованого рішення про відмову в задоволенні позовних вимог;

- з наявних в справі матеріалів вбачається, що спірна земельна ділянка була вкрита лісовою рослинністю задовго до моменту її передання у приватну власність першому набувачу, а тому відповідач у справі - ТОВ «Лісові Білочки», як покупець спірної земельної ділянки, в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих, характерних для лісу (стаття 1 Лісового кодексу України) та природних ознак (наявності лісової (деревної) рослинності) спірної земельної ділянки знав, або, проявивши розумну обачність, міг знати те, що набуває право власності на залісені землі і ділянка вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що свідчить про недобросовісність його дій під час набуття таких земель у власність.

Також, 29.10.2025 через підсистему «Електронний суд» від прокурора надійшли письмові заперечення щодо залучення до участі у розгляді справи Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця».

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу, додаткових пояснень

30.06.2025 через підсистему «Електронний суд» від ТОВ «Лісові Білочки» надійшов відзив на апеляційну скаргу, який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду у відповідності до ст. ст. 119, 263 Господарського процесуального кодексу України, і у якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права з наступних підстав:

- спірна земельна ділянка 3222486200:03:001:5540 була сформована в межах земельної ділянки 3222486200:03:001:5094, дозвіл на розроблення проекту землеустрою якої було надано на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 20.06.2019;

- 09.10.2019 ТОВ «Лісові Білочки» набули право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3222486200:03:001:5540, площею 0,5 га для ведення особистого селянського господарства, а реєстрацію вказаної земельної ділянки здійснено в результаті поділу та в межах площі земельної ділянки кадастровий номер 3222486200:03:001:5094, право власності на яке ТОВ «Лісові Білочки» набуло на законних підставах, відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09.10.2019, і даний правочин є чинним та в судовому порядку не оскаржувався;

- чинним є рішення органу державної влади про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та передачу у власність спірної земельної ділянки фізичній особі;

- з моменту формування земельної ділянки кадастровий номер 3222486200:03:001:5094, з якої в подальшому відбувся поділ на спірну земельну ділянку 3222486200:03:001:5540 площею 0,5 га, цільове призначення земельної ділянки було - 01.03 - для введення особистого селянського господарства;

- з моменту формування земельної ділянки кадастровий номер 3222486200:03:001:5094, з якої в подальшому було здійснено поділ та сформовано спірну земельну ділянку 3222486200:03:001:5540, цільове призначення не змінювалось, вказані земельні ділянки, в тому числі і спірна земельна ділянка, перебували у постійному користуванні Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва відповідно до Державного акту на праві постійного користування землею площею 1448,5994 га серії ІІ-КВ №003658, виданого Києво-Святошинською райдержадміністрацією Києво-Святошинського району Київської області від 11.11.2002;

- посилатися на планово-картографічні матеріали, у якості доказів перебування земельних ділянок лісогосподарського призначення на праві постійного користування було б можливим, якщо б така земельна ділянка була передана відповідному державному підприємству до 01.01.2002;

- земельну ділянку квартал 54 виділу 6 було включено до меж парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення «Зелена Брама» на території Київської області на підставі рішення Київської обласної ради від 22.09.2022, а формування спірної земельної ділянки відбулось значно раніше, а саме, на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 20.06.2019 про дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, і у власність відповідача спірна земельна перейшла 09.10.2019;

- врахуванню підлягає і ухвала слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 30.11.2023 у справі №991/10358/23;

- у позовній заяві та доданих до неї додатках прокурором не зазначається, в яких межах, площі наявне часткове накладення площ земельної ділянки 3222486200:03:001:5540 із землями державної власності лісогосподарського призначення, що свідчить про необґрунтованість заявлених доводів;

- з відомостей Публічної кадастрової карти також не вбачається факту накладення та пересікання спірної земельної ділянки із землями лісогосподарського призначення;

- прокурором не доведено належними, допустимими доказами, не наведено аргументів на підтвердження віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, перебування в постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство» та включення до складу парку пам'ятки садово- паркового мистецтва місцевого значення «Зелена брама»;

- прокурором обрано неефективний спосіб захисту, а у випадку скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за відповідачем, право власності ТОВ «Лісові Білочки», яке придбало спірну земельну ділянку у встановленому законом порядку, зазнає втручання, яке прирівнюється до "позбавлення" власності в розумінні другого речення першого пункту статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, що є недопустимим.

01.10.2025 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшли додаткові пояснення по справі, в яких відповідач наголошував, що:

- суд першої інстанції обгрунтовано зазначив, що недоведеність факту віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, свідчить і про недоведення віднесення спірної земельної ділянки до державної власності, порушення інтересів держави в особі Бучанської райдержадміністрації, що є достатнім для відмови у задоволенні позову в цілому, що усуває необхідність надання оцінки іншим доводам прокурора;

- з долученого відповідачем викопіювання з генерального плану села Софіївська Борщагівка від 04.12.2024 чітко вбачається, що межі лінії парку-пам'ятки «Зелена Брама» та земельної ділянки 3222486200:03:001:5540 не пересікаються та не накладаються, а тому посилання щодо часткового накладення спірної земельної ділянки - є необгрунтованими та недоведеними;

- оскільки не були порушені право та законний інтерес держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області, а тому у прокурора були відсутні підстави подавати відповідний позов;

- предметом спору у даній справі є земельна ділянка із кадастровим номером 3222486200:03:001:5540, площею 0,5 га, що знаходиться у Київській обл., Києво-Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка, із цільовим призначенням : для ведення особистого селянського господарства, яка сформована за рахунок земель Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» відповідно до Державного акту на праві постійного користування землею площею 1448,5994 га серії ІІ-КВ №003658, виданого Києво-Святошинською райдержадміністрацією Києво-Святошинського району Київської області від 11.11.2002, до земель лісогосподарського призначення вказана земельна ділянка ніколи не належала; у подальшому Державне підприємство «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» відмовилось від частини землі, яка в подальшому була поділена на кілька земельних ділянок, в т.ч. і на спірну, з кадастровим номером 3222486200:03:001:5540; на підставі поділу земельної ділянки кадастровий номер 3222486200:03:001:5094, запис про неї було погашено та закрито розділи на земельні ділянки з вказаними кадастровими номерами;

- з генерального плану села Софіївська Борщагівка, затвердженого Борщагівською сільською радою Бучанського району Київської області на якому позначено лінії парку-пам?ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення «Зелена Брама» та лінії спірної земельної ділянки чітко вбачається, що межі лінії парку-пам'ятки «Зелена Брама» та спірної земельної ділянки 3222486200:03:001:5540 не перетинаються та не накладаються, а тому посилання щодо часткового накладення спірної земельної ділянки, що відведена за рахунок земель лісогосподарського призначення є необгрунтованими, безпідставними, не доведеними належними доказами;

- зміст позовної заяви та апеляційної скарги свідчить, що прокурор фактично виступає на стороні ДП "Ліси України", що суперечить ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

10.11.2025 та 13.11.2025 через підсистему «Електронний суд» від ТОВ «Лісові Білочки» (від адвокатів Судницина Ф.С. та Цурки Н.О.) надійшли додаткові пояснення стосовно заперечень прокуратури на залучення до участі у розгляді справи Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця», а також у поясненнях адвоката Цурки Н.О. викладено додаткові пояснення по суті апеляційної скарги прокурора, в яких наголошувалось, що відповідач є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, всі дії та обставини, які склалися після набуття відповідачем спірної земельної ділянки (оголошення пам?яткою садово-паркового мистецтва місцевого значення) не може бути підставою для задоволення позовних вимог у даній справі, а обраний прокурором спосіб захисту є неефективним.

09.12.2025 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшли додаткові пояснення по справі, в яких відповідач наголошував, що:

- відповідач у встановленому процесуальним законом порядку надав докази, що належним засобом доказування є генеральний план села Софіївська Борщагівка, затвердженого Борщагівською сільською радою Бучанського району Київської області на якому позначено лінії парку-пам?ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення «Зелена Брама» та лінії спірної земельної ділянки чітко вбачається, що межі лінії парку-пам'ятки «Зелена Брама» та спірної земельної ділянки 3222486200:03:001:5540 не перетинаються та не накладаються, а тому посилання щодо часткового накладення спірної земельної ділянки, що відведена за рахунок земель лісогосподарського призначення є необгрунтованими, безпідставними, не доведеними належними доказами; права позивача жодним чином не порушені; факт віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення - є недоведеним;

- 04.12.2025 опубліковано рішення Конституційного Суду України у справі № 3-28/2024 (59/24), пунктом 2 резолютивної частини якого визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв'язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у прокуратури були відсутні повноваження подавати позов в інтересах держави в особі позивача.

Короткий зміст заперечень на відзив

07.07.2025 через систему «Електронний суд» від прокурора надійшли заперечення на відзив, в яких прокурор, окрім доводів, зазначених в апеляційній скарзі, додатково зазначав наступне:

- ухвала слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 30.11.2023 у справі № 991/10358/23 не відповідає визначеним ч. 6 ст. 75 ГПК України критеріям, які дозволяють суду прийняти встановлені в ній обставини, як преюдиційні, а зазначені у вказаній ухвалі твердження щодо приналежності оспорюваної земельної ділянки саме до земель ДП «Агрокомбінат «Пуща-Водиця» не є визначальним, належним та допустимим доказом таких тверджень при розгляді Господарським судом справи № 911/2934/24 за позовом прокурора до ТОВ «Лісові Білочки»;

- наявними у матеріалах справи доказами повністю підтверджується те, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3222486200:03:001:5540 відноситься до земель лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство»;

- право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об'єкти встановлене законом, воно не потребує доказування правового титулу, а тому, у разі протиправної передачі цих об'єктів у приватну власність, відповідне порушення необхідно розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади; у такому разі позовну вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, тобто позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном;

- суд першої інстанції помилково не застосував статті 152 ЗК України і 391 ЦК України, що призвело до ухвалення необгрунтованого рішення про відмову в задоволенні позовних вимог;

- звернення до суду з позовом у справі № 911/2934/24 по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Короткий зміст пояснень інших учасників справи

16.10.2025 через систему «Електронний суд» від Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" надійшли пояснення, в яких наголошувалось, що:

- належність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, які є належними доказами права постійного користування ДП «Київське лісове господарство», а також листом ВО «Укрдержліспроект» від 28.03.2024 № 03-370 зі схемою накладення спірної земельної ділянки на межі кварталу 54 виділ 6 Приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство» за матеріалами лісовпорядкування 2014 року;

- рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26.04.2019 , залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.02.2020 у справі № 320/1419/19 визнано протиправним та скасовано державний акт на право постійного користування землею ІІ-КВ №003658, виданий 11.11.2002 та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 549 та державний акт на право постійного користування землею ІІ-КВ №003662, виданий 15.11.2002 та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 550.

28.11.2025 від Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру через систему «Електронний суд» надійшли письмові пояснення, в яких наголошується на необхідності закриття провадження у справі, оскільки відсутні будь-які підстави та предмет спору для заявлення відповідного позову.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 911/2934/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Гончаров С.А., Сибіга О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2025 апеляційну скаргу Першого заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 19.03.2025 у справі №911/2934/24 залишено без руху, запропоновано апелянту усунути недоліки, надавши докази, що підтверджують сплату судового збору у встановленому законодавством розмірі, а саме 13 626,00 грн.

04.06.2025 на виконання ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху від Першого заступника керівника Київської обласної прокуратури на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої долучено докази сплати судового збору.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Першого заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 19.03.2025 у справі №911/2934/24, розгляд справи призначено в судовому засіданні на 02.07.2025.

У зв'язку з перебуванням судді Сибіги О.М. у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 30.06.2025 у справі №911/2934/24 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Гончаров С.А., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2025 справу №911/2934/24 за апеляційною скаргою Першого заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 19.03.2025 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Гончаров С.А., Тарасенко К.В., розгляд справи №911/2934/24 призначено на 10.09.2025 о 15 год. 00 хв. в приміщенні Північного апеляційного господарського суду за адресою: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1 літера А. Зал судових засідань №16 (2 поверх).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2025 заяву Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів - задоволено.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2025 розгляд справи відкладено до 01.10.2025.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2025 оголошено перерву у розгляді справи на 29.10.2025.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2025 розгляд справи призначено на 13.11.2025.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2025 заяву Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" про залучення до участі у справі №911/2934/24 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - задоволено, залучено до участі у справі №911/2934/24 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову на стороні відповідача Державне підприємство "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" (08131, Київська область, Києво-Святошинський (Бучанський) район, село Софіївська Борщагівка, вулиця Соборна, будинок 63, код ЄДРПОУ 00849296), розгляд справи відкладено на 19.11.2025.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2025 оголошено перерву у розгляді справи на 11.12.2025.

У зв'язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 11.12.2025 у справі №911/2934/24 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Гончаров С.А., Сибіга О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2025 справу №911/2934/24 за апеляційною скаргою Першого заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 19.03.2025 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Гончаров С.А., Сибіга О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2025 розгляд справи відкладено до 28.01.2026.

У зв'язку з перебуванням судді Гончарова С.А. у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 26.01.2026 у справі №911/2934/24 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Кравчук Г.А., Сибіга О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2026 справу №911/2934/24 за апеляційною скаргою Першого заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 19.03.2025 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Кравчук Г.А., Сибіга О.М.

Відповідно до статті 64 Конституції України, права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.

Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, в умовах воєнного стану.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

В судове засідання 28.01.2026 з'явились: прокурор Ламшина О.О., представники відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Лісові Білочки" Судницин Ф.С. та Цурка Н.О. (в залі суду), представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" Семко В.Ю., та представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" Сердюк О.І., представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру - Максимова І.В. (яка приймала участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду).

Позивач в судове засідання представників не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

У відповідності до вимог ч. 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники учасників справи, що не з'явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов'язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

В судовому засіданні 28.01.2026:

- прокурор підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати рішення Господарського суду Київської області від 19.03.2025 у справі №911/2934/24 та прийняти нове, яким задовольнити позов повністю;

- представники відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 19.03.2025 у справі №911/2934/24 - без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права;

- представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" підтримав апеляційну скаргу прокурора, просив скасувати рішення Господарського суду Київської області від 19.03.2025 у справі №911/2934/24 та прийняти нове, яким задовольнити позов повністю;

- представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" просив рішення Господарського суду Київської області від 19.03.2025 у справі №911/2934/24 - залишити без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права;

- представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру - просив рішення Господарського суду Київської області від 19.03.2025 у справі №911/2934/24 - залишити без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно встановлено судом першої інстанції, підтверджується наявними матеріалами справи, і що перевірено судом апеляційної інстанції, Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 01.08.2019 № 10-5254/19 затверджено проект землеустрою та відведено у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3222486200:03:001:5094 з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства.

На підставі договору купівлі-продажу від 27.08.2019 № 8449 ОСОБА_1 відчужив земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3222486200:03:001:5094 на користь ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 09.10.2019 № 2115 відчужила земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3222486200:03:001:5094 на користь ТОВ "Лісові Білочки".

ТОВ "Лісові Білочки" на підставі нотаріально посвідченої заяви від 09.10.2019 здійснило поділ земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 3222486200:03:001:5094 на 2, у тому числі і на земельну ділянку площею 0,5 га з кадастровим номером 3222486200:03:001:5540 (надалі - спірна земельна ділянка).

На даний час спірна земельна ділянка зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ "Лісові Білочки" (рішення про державну реєстрацію - прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 54081620 від 16.09.2020).

Рішенням Київської обласної ради від 22.06.2020 № 878-35-VII, оголошено парком-пам'яткою садово-паркового мистецтва місцевого значення "Зелена брама" площею 30 га та надано останньому статус об?єкта природно-заповідного фонду місцевого значення.

Парк-пам?ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення "Зелена брама" розташований в селі Софіївська Борщагівка Бучанського району Київської області в межах кварталу 54 виділів 1, 2, 4, 5, 7, 9, 10, 11 Приміського (Ірпінського) лісництва ДП "Київське лісове господарство", правонаступником якого є ДП "Ліси України".

Згідно з Положенням про парк-пам?ятку садово-паркового мистецтва місцевого значення "Зелена брама", затвердженого розпорядженням голови Київської обласної державної адміністрації від 06.10.2021 № 627, парк-пам?ятка входить до складу природно-заповідного фонду України та охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання.

Департаментом екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації видано Охоронне зобов?язання від 05.11.2021 № 41/058-01 ДП "Київське лісове господарство", яким підприємству передано під охорону та дотримання встановлено режиму вищевказана територія.

Рішенням Київської обласної ради від 22.09.2022 № 316-13-VIІІ затверджено зміну меж парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення "Зелена Брама" на території Київської області. Відповідно до вказаного рішення межі парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення "Зелена Брама" доповнено територією виділів 3, 6, 8, 12 кварталу 54 загальною площею 9 га.

Розташування спірної земельної ділянки на землях лісогосподарського призначення, як зазначає прокурор, підтверджується листом ВО "Укрдержліспроект" від 28.03.2024 № 03-370 зі схемою накладення земельної ділянки на межі кварталу 54 виділ 6 Приміського лісництва за матеріалами лісовпорядкування 2014 року.

Відповідно до інформації Філії "Київське лісове господарство" ДП "Ліси України" від 13.05.2024 № 02-256 виділ 6 кварталу 54 Приміського лісництва перебуває у віданні спеціалізованого лісогосподарського підприємства, що підтверджується копіями фрагментів Планшета кварталу 54 (2003, 2014 років), проекту організації лісового господарства за 2015 рік, копією фрагментів плану лісонасаджень лісовпорядкування 2014 року; копією таксаційного опису лісовпорядкування 2014 року, що затверджені протоколом другої лісовпорядної наради від 14.04.2005, протоколами першої та другої лісовпорядної наради 2015 року, наказом № 92 від 26.07.2019 Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей" .

Щодо підстав звернення прокурора з відповідним позовом, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частиною 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України закріплено право прокурора у визначених законом випадках звертатися до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (частини 4, 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами частин 3, 4, 7 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Отже, чинним законодавством визначено дві обов'язкові умови, за наявності яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді: 1) порушення або загроза порушення інтересів держави; 2) нездійснення або неналежним чином здійснення захисту інтересів держави органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

У постанові від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями в спірних правовідносинах.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 категорично ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес".

Відповідно до ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України, районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб.

Відповідно до п. п. а) п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, зокрема, що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук).

Згідно постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 № 807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів» до складу Бучанського району Київської області включено Дмитрівську сільську територіальну громаду, у зв?язку з ліквідацією Києво-Святошинського району.

Таким чином, прокурор наголошував, що розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення в межах населеного пункту на цей час покладено на Бучанську районну державну адміністрацію, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 122, п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду у справі № 927/246/18 від 06.02.2019, прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (пункт 27 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

В свою чергу, Києво-Святошинською окружною прокуратурою на адресу Бучанської районної державної адміністрації скеровано лист від 22.05.2024 № 55-3635вих-24, в якому викладено виявлені порушення вимог законодавства щодо незаконності відведення земельної ділянки лісогосподарського призначення та запитано про вжиті заходи реагування до усунення цих порушень і повернення відповідної земельної ділянки у розпорядження держави або повідомлення про неможливість звернення до суду з метою захисту інтересів держави в судовому порядку.

У відповідь на лист від 22.05.2024 № 55-3635вих-24, Бучанською районною державною адміністрацією листом від 02.07.2024 № 01.7-11-2835-2024 повідомлено про невжиття заходів цивільно-правового характеру шляхом звернення до суду з позовною заявою до останнього набувача, у зв?язку з відсутністю у володіння адміністрації необхідного обсягу документів, що підтверджують обставини, що стосуються спірних правовідносин та відсутністю судового збору.

Отже, Бучанська районна державна адміністрація Київської області є належним позивачем у цій справі з огляду на суб'єктний склад і зміст спірних правовідносин, і є органом, уповноваженим державою розпоряджатися земельною ділянкою відповідно до норм земельного та лісового законодавства, і законні інтереси потребують судового захисту, а також позивач суб'єктом владних повноважень, а відповідно до положень абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" суб'єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб'єктом владних повноважень.

Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 911/3293/16.

В свою чергу, уповноваженим органом своєчасних заходів щодо повернення спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення на користь держави на даний час не вжито, що є підставою для звернення прокурора з відповідним позовом до суду в інтересах держави.

Окрім того, відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 (справа № 806/1300/17), від 10.05.2018 (справа № 910/18283/17), від 17.10.2018 (справа № 910/11919/17) не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з?ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прокурором належно обґрунтовано підстави представництва інтересів держави, вірно визначено позивача, як орган, який уповноважений здійснювати функції держави у спірних відносинах, належно в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" надано повідомлення про намір звернутися до суду з відповідним позовом. З огляду на викладене, доводи відповідача про те, що прокурор безпідставно звернувся з відповідним позовом - судом апеляційної інстанції відхиляються.

Крім того, доводи відповідача про те, що зміст позовної заяви та апеляційної скарги свідчить, що прокурор фактично виступає на стороні ДП "Ліси України", що суперечить ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» - також відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки як зазначалось вище, відповідно до ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України, районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб, а перебування землі на праві постійного користування у відповідного підприємства не змінює її правовий статус земельної ділянки саме державної власності.

Крім того, відповідач у додаткових поясненнях вказував про те, що 04.12.2025 опубліковано рішення Конституційного Суду України у справі № 3-28/2024 (59/24), пунктом 2 резолютивної частини якого визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв'язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а отже, на переконання відповідача, у прокуратури були відсутні повноваження подавати позов в інтересах держави в особі позивача.

Проте, вказані доводи відповідача судом апеляційної інстанції відхиляються як безпідставні, необгрунтовані, оскільки у пунктах 3 та 4 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України у справі № 3-28/2024 (59/24) зазначено, що:

- окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність із 1 січня 2027 року;

- рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.

Також, суд апеляційної інстанції відхиляє як необгрунтовані і посилання Державної служби України з питань геодезії, картографії на необхідність закриття провадження у справі, оскільки відсутні будь-які підстави та предмет спору для заявлення відповідного позову, оскільки у даній справі наявні як предмет спору, так і підстави позову, які викладені прокурором.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції враховує, що правові підстави позову прокурора, як і їх обгрунтування, є предметом дослідження під час розгляду справи по суті, і досліджуються з урахуванням наявних у справі доказів.

Щодо суті спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно із ст. 14 Конституції України, яка кореспондується з положеннями ст.1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що ліси та землі лісового фонду України є об'єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Стаття 55 Земельного кодексу України визначає, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

За змістом ст. 1 Лісового кодексу України, ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Зокрема, статтями 7, 8 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. (частина друга статті 1 Лісового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (серпень-жовтень 2019 року).

Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються приписами Земельного кодексу України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (частина друга статті 3 Земельного кодексу України.

За основним цільовим призначенням Земельного кодексу України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 Земельного кодексу України).

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 Лісового кодексу України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. (стаття 5 Лісового кодексу України).

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет : складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 Земельного кодексу України).

Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства -у частині використання й охорони лісового фонду (висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14).

Згідно статті ст. 17 Лісового кодексу України (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин), у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Як визначено ст. 39 Лісового кодексу України, ліси України за екологічним і соціально-економічним значенням та залежно від основних виконуваних ними функцій поділяються на такі категорії до яких відносяться і захисні ліси (виконують переважно водоохоронні, ґрунтозахисні та інші захисні функції).

За статтями 45, 47, 54 Лісового кодексу України, облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Лісовпорядкування є обов'язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

У матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Відповідно до п. 5 розділу VIII Прикінцевих положень Лісового кодексу України, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення. Відтак, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України

В свою чергу, суд апеляційної інстанції зазначає, що факт віднесення спірної земельної ділянки до земель державної власності лісогосподарського призначення ДП «Київське лісове господарство» у відповідності до приписів ст. 14 Конституції України, ст. ст. 3, 56, 57, 83, 84 Земельного кодексу України, ст. ст. 1, 5, 7, 45, 47, 48, 54, п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України, п. 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, та розташування її на землях лісогосподарського призначення в межах кварталу 54 виділу 6 Ірпінського (Приміського) лісництва, які перебувають в постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство», підтверджується в сукупності більш вірогідними доказами, зокрема, інформацією філії «Київське лісове господарство» ДП «Ліси України» у листі від 13.05.2024 № 02-256 з копією фрагменту планшета № 7 (2014 року), матеріалами лісовпорядкування 2014-2015 років, копією фрагментів Плану лісонасаджень лісовпорядкування 2014 року, копією Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Київське лісове господарство» 2015 року, копією таксаційного опису лісовпорядкування 2014 року та наказ № 92 від 26.07.2019 Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства про затвердження даних матеріалів лісовпорядкування 2014-2015 років, а також листом ВО «Укрдержліспроект» від 28.03.2024 № 03-370 зі схемою накладення спірної земельної ділянки на межі кварталу 54 виділ 6 Приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство» за матеріалами лісовпорядкування 2014 року.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що Українське Державне проектне лісовпорядне виробниче об'єднання «Укрдержліспроект» засноване на державній власності, створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 30.09.1991 № 119, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України, і відповідно до п. 3.2.8 статуту ВО «Укрдержліспроект», окрім інших його функцій, забезпечує при лісовпорядкуванні лісового фонду формування повидільних й інтегрованих банків даних, які містять лісотаксаційну, топографо- геодезичну і картографічну інформацію, з наступним формуванням і веденням державного лісового кадастру.

Правова позиція, що планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є належними доказами наявності права постійного користування спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства висловлена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду у від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 та від 13.06.2018 у справі №369/1777/13-ц.

Крім того, в аналогічних правовідносинах Верховним Судом у постановах від 31.03.2021 у справі № 360/1998/18, від 06.04.2021 у справі № 380/375/17, від 15.07.2020 у справі № 369/9900/16, від 21.02.2018 у справі № 488/5476/14, від 09.06.2021 у справі № 369/16416/18, від 16.06.2021 у справі № 359/11910/14, від 24.11.2021 у справі № 369/16317/18, від 31.03.2021 у справі № 360/1998/18 неодноразово зазначалось, що згідно п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України копія планшета лісовпорядкування є документом, який підтверджує право постійного користування державного лісогосподарського підприємства спірною земельною ділянкою та те, що остання належить до земель лісогосподарського призначення.

Як обгрунтовано вказував прокурор стосовно доводів щодо віднесення спірної земельної ділянки до земель державної власності лісогосподарського призначення, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, згідно таксаційного опису 2014 року, який є складовою Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Київське лісове господарство» у зазначеному кварталі 54 виділі 6 знаходяться лісові культури віком 59 та 120 років, висотою 23-26 м, і згідно вказаних матеріалів спірна земельна ділянка була вкрита лісовою рослинністю задовго до моменту її передання у приватну власність першому набувачу, а тому відповідач у справі - ТОВ «Лісові Білочки» в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих, характерних для лісу знав, або, проявивши розумну обачність, міг знати те, що набуває право власності на землі лісогосподарського призначення, які законодавством обмежені в цивільному обороті та перебувають у постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство» згідно планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування.

Отже, судом апеляційної інстанції встановлено, що спірна земельна ділянка мала статус земельної ділянки лісогосподарського призначення та перебувала в постійному користуванні третьої особи - Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".

Отже, встановлюючи на підставі матеріалів лісовпорядкування правовий статус спірної земельної ділянки як такої, що належить до земель лісогосподарського призначення, суд апеляційної інстанції врахував наведені вище приписи законодавства. А тому доводи відповідача про недопустимість доказів, використаних для встановлення факту віднесення спірної земельної ділянки до складу земель лісогосподарського призначення, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими та погоджується в цій частині з доводами прокурора.

Також, як обгрунтовано зазначав прокурор у позові, створення парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення «Зелена Брама» рішенням Київської обласної ради від 22.06.2020 № 878-35-VII та подальше його розширення рішенням Київської обласної ради від 22.09.2022 № 316-13-VIII здійснювалося саме за рахунок земель лісогосподарського призначення державної форми власності в межах кварталу 54 виділів 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12 Приміського (Ірпінського) лісництва ДП «Київське лісове господарство», а отже, спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду та на сьогодні розташована одночасно на території об'єкту природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а тому в силу положень ст. ст. 4, 7, 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд», ст. ст. 43, 44, 84 Земельного кодексу України не може перебувати у приватній власності для ведення особистого селянського господарства.

Принагідно, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити і те, що частина 5 ст. 149 Земельного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначала, що саме районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності (крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті), які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів, зокрема, для сільськогосподарського використання (п.п. а)). При цьому, прокурор обгрунтовано у позові зазначав про те, що згідно листа філії «Київське лісове господарство» ДП «Ліси України» від 13.05.2024 № 02-256, останнім на запит прокуратури від 27.03.2024 № 55-2154вих24, повідомлено, зокрема і про те, що за період з 2019 року по теперішній час філія Київське лісове господарство» ДП «Ліси України» , а також ДП «Київське лісове господарство» Київського обласного та по м.Києву управління лісового та мисливського господарства, не надавали жодних погоджень на вилучення, чи зміну цільового призначення земельних лісових ділянок (переведення до інших категорій), які розташовані в кварталі 54 виділ 6 10 Ірпінського (Приміського) лісництва згідно планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2014 року, в адміністративних межах Борщагівської територіальної громади Бучанського району Київської області. Конфігурація лісового масиву та площа кварталу 54 суттєвих змін не зазнала.

Крім того, відповідач наголошував, що предметом спору у даній справі є земельна ділянка із кадастровим номером 3222486200:03:001:5540, площею 0,5 га, що знаходиться у Київській обл., Києво-Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка, із цільовим призначенням : для ведення особистого селянського господарства, яка сформована за рахунок земель Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» відповідно до Державного акту на праві постійного користування землею площею 1448,5994 га серії ІІ-КВ №003658, виданого Києво-Святошинською райдержадміністрацією Києво-Святошинського району Київської області від 11.11.2002, до земель лісогосподарського призначення вказана земельна ділянка ніколи не належала. У подальшому Державне підприємство «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» відмовилось від частини землі, яка в подальшому була поділена на кілька земельних ділянок, в т.ч. і на спірну, з кадастровим номером 3222486200:03:001:5540, і на підставі поділу земельної ділянки кадастровий номер 3222486200:03:001:5094, запис про неї було погашено та закрито розділи на земельні ділянки з вказаними кадастровими номерами.

В свою чергу, судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26.04.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.02.2020 у справі № 320/1419/19 визнано протиправним та скасовано державний акт на право постійного користування землею ІІ-КВ №003658, виданий 11.11.2002 та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 549 та державний акт на право постійного користування землею ІІ-КВ №003662, виданий 15.11.2002 та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 550.

Судовими актами у даній справі встановлено, що враховуючи що державні акти на право постійного користування землею ІІ-КВ №003662 від 15.11.2002 та ІІ-КВ №003658 від 11.11.2002 містять неактуальну інформацію щодо земельних ділянок, якими користується ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» на праві постійного користування, суди дійшли висновку щодо необхідності задоволення позовних вимог в частині скасування спірних державних актів на право постійного користування землею.

Ухвалою Верховного Суду від 20.01.2021:

- задоволено заяву Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща Водиця" про відмову від касаційної скарги та закриття касаційного провадження у справі №320/1419/19; закрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща Водиця" на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26.04.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.02.2020 у справі № 320/1419/19. Також, роз'яснено, що у разі закриття касаційного провадження у зв'язку з відмовою від касаційної скарги на судові рішення повторне оскарження цих рішень особою, яка відмовилася від скарги, не допускається.

При цьому, жодних доказів того, що Державне підприємство «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» відмовилось від частини землі, яка в подальшому була поділена на кілька земельних ділянок, в т.ч. і на спірну, з кадастровим номером 3222486200:03:001:5540 - матеріали справи не містять, крім того, у вищенаведених судових актах у справі № 320/1419/19 не міститься відомостей про реєстрацію за третьою особою земельної ділянки з кадастровим номером 3222486200:03:001:5094.

Стосовно доводів відповідача про те, що врахуванню підлягає і ухвала слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 30.11.2023 у справі №991/10358/23, суд апеляційної інстанції зазначає, що наявність відповідної ухвали, яка постановлена в рамках здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42019110350000029 від 13.02.2019 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 367, ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 366 КК України, не спростовує обов'язок суду у даній справі № 910/2934/24 розглянути спір щодо правового статусу спірної земельної ділянки виключно в контексті спірних правовідносин та доводів сторін стосовно правого титулу такої земельної ділянки, з урахуванням ефективності обраного способу захисту. Також, відповідна інформація, яка зазначена в ухвалі слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 30.11.2023 у справі №991/10358/23, не може бути правовою підставою для встановлення або спростування обставини стосовно правового титулу права власності відповідної земельної ділянки, що здійснюється виключно на підставі відповідних доказів у даній справі, і відповідно, не позбавляє та не обмежує право власника або уповноваженого органу на звернення до суду за захистом порушеного права саме щодо такої земельної ділянки.

Отже, з урахуванням вищенаведеного, оцінивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і в сукупності, суд апеляційної інстанції з висновками суду першої інстанції в частині того, що прокурором не доведено належними та допустимими доказами факт віднесення спірної земельної ділянки, станом на дату передання її у приватну власність, до земель лісогосподарського призначення та з висновками про те, що недоведеність факту віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, свідчить і про недоведення віднесення спірної земельної ділянки до державної власності, порушення інтересів держави в особі Бучанської райдержадміністрації, - не погоджується, з мотивів, викладених у даній постанові, у зв?язку з чим на підставі ч. 3 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду Київської області від 19.03.2025 у справі № 911/2934/24 слід змінити в мотивувальній частині, виклавши його в редакції даної постанови.

Щодо обраного прокурором способу захисту, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції саме в цій частині, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Положеннями ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв'язку з чим, суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Так, способом захисту порушеного права прокурор обрав негаторний позов. Та сутність такого захисту, на думку прокурора, має полягати у необхідності усунути перешкоди у здійсненні Бучанською райдержадміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень із скасуванням державної реєстрації права власності ТОВ "Лісові Білочки" на спірну земельну ділянку, а також шляхом скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації спірної земельної ділянки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Верховний Суд відступив від своїх попередніх висновків, та зазначив, що оскільки законодавство прямо передбачає можливість перебування земель лісового фонду у володінні приватних суб'єктів, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності, то на відміну від земель водного фонду захист прав власника на які має здійснюватися у спосіб подання негаторного позову, захист прав власника на землі лісогосподарського призначення має здійснюватися у спосіб подання віндикаційного позову, в порядку передбаченому ст. 387 Цивільного кодексу України, за умови, що за відповідачем зареєстроване право власності на земельну ділянку в Державному реєстрі прав, що є підтвердженням здійснення відповідачем володіння такою земельною ділянкою.

Так, у п. 72 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Згідно приписів ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Тобто негаторний позов це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.

У п. 70 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Тобто предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого власника до особи, яка незаконно фактично володіє майном, про його повернення (витребування) з чужого незаконного володіння.

Як підтверджується наявними матеріалами справи, право власності за відповідачем на спірну земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на майно, що з огляду на викладене вище дає підстави для висновку, що відповідач є володільцем спірної земельної ділянки.

У п. 146 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України) (пункт 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Таким чином, прокурор, здійснюючи захист інтересів держави в особі Бучанської райдержадміністрації, усвідомлюючи, що право власності на спірну земельну ділянку зареєстроване за відповідачем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та який здійснює фактичне володіння спірною земельною ділянкою, стверджуючи про її приналежність до земель лісогосподарського призначення та державної власності мав звернутися до суду не з негаторним позовом та просити усунути перешкоди у користуванні майном, а мав звернутися із віндикаційним позовом за правилами ст. ст. 387, 388 Цивільного кодексу України, а тому обраний прокурором спосіб захисту порушеного права не є належним до розглядуваних правовідносин.

В контексті зазначених висновків, суд апеляційної інстанції також відхиляє посилання прокурора в позові на низку постанов Верховного Суду, відповідно до яких протиправне зайняття земельної ділянки державного лісового фонду або державну реєстрацію права власності на неї необхідно розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави, та що таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом.

Не може бути підставою для подання негаторного позову і стверджуване прокурором віднесення спірної земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду, адже, як вже зазначалось вище, створення парку-пам'ятки відбулося вже після набуття відповідачем права власності на земельну ділянку, яка, як стверджує прокурор, частково відноситься до території такого парку, а тому відсутні підстави для застосування до розглядуваної справи сформованої правової позиці Верховного Суду про необхідність подання саме негаторного позову оскільки на момент набуття права приватної власності відповідачем спірна земельна ділянка (або її частина) до земель природно-заповідного фонду не відносилася.

Додатково обґрунтовуючи обраний спосіб захисту порушеного права прокурор посилався на правові висновки викладені Верховним Судом у відповідних постановах, згідно яких зайняття земельних ділянок, зокрема, шляхом часткового накладання, треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його володіння цим майном, а тому ефективним слід вважати подання позову про усунення перешкод у користуванні майном.

Така позиція обумовлена тим, що у разі коли незаконно сформована земельна ділянка частково накладається на землі природно-заповідного фонду або лісового фонду, лише частина спірної земельної ділянки є власністю держави, а інша належить іншій особі. За таких обставин повернення усієї земельної ділянки у власність держави порушуватиме право цієї особи на іншу частину земельної ділянка, а часткове повернення неможливе у зв'язку з її сформованістю як єдиного об?єкта цивільних прав.

Тому ефективним способом захисту порушеного права у разі часткового накладання спірної земельної ділянки на землі, зокрема і лісового фонду прокурор вважає подання негаторного позову, у складі позовних вимог якого має бути вимога про скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 446/478/19, Верховний Суд, сформував висновки про те, що навіть у разі часткового накладання спірної земельної ділянки особи, за якою зареєстровано право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно належним способом захисту порушеного права слід вважати саме віндикаційний позов.

Особа, що звертається із таким позовом має довести, яка саме земельна ділянка, в яких межах накладається. Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо. Тобто позивач має ідентифікувати, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр").

Інакше, особа, за якою в Державному реєстрі речових прав зареєстроване право власності буде позбавлена права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку позивача, а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання у власність якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним.

Відповідно до статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

А тому, оскільки висновки Великої Палати Верховного Суду в подібних правовідносинах мають перевагу над висновками касаційних судів у складі Верховного Суду, викладених з відповідного питання, суд апеляційної інстанції також не приймає до уваги посилання прокурора на висновки, що викладено у постановах Верховного Суду, перелік яких зазначено в позові та вважає, що релевантними для розглядуваної справи є саме висновки, що викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 446/478/19.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав також є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76).

Отже, оскільки прокурор обрав неналежний спосіб захисту порушеного права, відповідно, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позов прокурора задоволенню не підлягає саме з підстав обрання неналежного способу захисту права.

Стосовно доводів відповідача про те, що земельну ділянку квартал 54 виділу 6 було включено до меж парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення «Зелена Брама» на території Київської області на підставі рішення Київської обласної ради від 22.09.2022, а формування спірної земельної ділянки відбулось значно раніше, а саме, на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 20.06.2019 про дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, і у власність відповідача спірна земельна перейшла 09.10.2019, суд апеляційної інстанції зазначає, що дійсно, рішення Київської обласної ради прийнято 22.06.2020 коли як земельну ділянку, з якої в наступному було виділено спірну земельну ділянку було передано у приватну власність за наказом Держгеокадастру від 01.08.2019 та у власність відповідача вказана земельна ділянка перейшла 09.10.2019, тобто до прийняття відповідного рішення Київської обласної ради від 22.06.2020.

Проте, як обгрунтовано зазначав прокурор у позові, згідно Положення про парк-пам?ятку садово-паркового мистецтва місцевого значення «Зелена брама», затвердженого розпорядженням голови Київської обласної державної адміністрації від 06.10.2021 № 627, парк пам?ятка входить до складу природно-заповідного фонду України та охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання.

Повернення державі земельних ділянок лісогосподарського призначення і земель природно-заповідного фонду, незаконно зареєстрованих за приватними особами, має легітимну мету збереження екосистеми України, захисту довкілля і реалізації екологічних прав громадян, а також контролю за використанням і розпорядженням майном відповідно до загальних інтересів, які полягають у тому, щоб таке використання та розпорядження відбувалося згідно з вимогами законодавства.

Стокгольмська Декларація, прийнята у 1972 році на Конференції Організації Об'єднаних Націй з навколишнього довкілля, сформулювала принцип про те, що «Людина [повинна мати] має основне право на свободу, рівність і сприятливі умови життя в довкіллі, якість якого дозволяє вести гідне і процвітаюче життя, вона несе головну відповідальність за охорону і поліпшення довкілля на благо нинішнього і майбутніх поколінь». «Збереження і покращення якості оточуючого людину середовища є важливою проблемою, яка впливає на добробут народів та економічний розвиток усіх держав світу; це - вираз волі народів усього світу і обов'язок урядів усіх держав».

Орхуська Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, була погоджена Європейською економічною комісією ООН у 1998 році. Конвенція ратифікована у 40 країнах та Євросоюзом. Цей міжнародний договір визнає право «кожної людини нинішнього та прийдешніх поколінь на життя в навколишньому середовищі, сприятливому для її здоров'я та добробуту».

При цьому, в даному контексті, зокрема і щодо обрання належного способу захисту, суд апеляційної інстанції наголошує, що статтею 140 Земельного кодексу України передбачені випадки припинення прав на землю, зокрема: відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб, примусове вилучення земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності.

З огляду на викладене, доводи відповідача про те, що з генерального плану села Софіївська Борщагівка, наданого відповідачу Борщагівською сільською радою Бучанського району Київської області на якому позначено лінії парку-пам?ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення "Зелена Брама" та лінії спірної земельної ділянки чітко вбачається, що межі лінії парку-пам?ятки "Зелена Брама" та спірної земельної ділянки 3222486200:03:001:5540 не перетинаються та не накладаються, а тому посилання прокурора щодо часткового накладення спірної земельної ділянки, що відведена за рахунок земель лісогосподарського призначення є необґрунтованими, безпідставними, не доведеними належними доказами - судом апеляційної інстанції не приймаються в контексті встановленого судом обрання прокурором неналежного способу захисту.

Також, з огляду на відмову у задоволенні позову по суті, заявлена відповідачем позовна давність до вимог прокурора застосуванню не підлягає.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора задоволенню не підлягають, з урахуванням мотивів та висновків даної постанови.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Ч. 4 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає, проте, рішення Господарського суду Київської області від 19.03.2025 у справі № 911/2934/24 в мотивувальній частині- слід змінити, виклавши його в редакції даної постанови, а резолютивну частину оскаржуваного рішення - слід залишити без змін.

Розподіл судових витрат

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Першого заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 19.03.2025 у справі № 911/2934/24 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 19.03.2025 у справі № 911/2934/24 в мотивувальній частині- змінити, виклавши його в редакції даної постанови.

3. Резолютивну частину рішення Господарського суду Київської області від 19.03.2025 у справі № 911/2934/24 - залишити без змін.

4. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за скаржником.

5. Матеріали справи №911/2934/24 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення на яку може бути подано касаційну скаргу в порядку, строки та у випадках передбачених ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано:18.02.2026.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді О.М. Сибіга

Г.А. Кравчук

Попередній документ

134157565

Наступний документ

134157567

Інформація про рішення:

№ рішення:	134157566
№ справи:	911/2934/24
Дата рішення:	28.01.2026
Дата публікації:	19.02.2026
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Північний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них; щодо припинення права користування земельною ділянкою, з них; щодо визнання незаконним акта, що порушує право користування земельною ділянкою, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Подано апеляційну скаргу (12.06.2025)
Дата надходження:	28.10.2024
Предмет позову:	Усунути перешкоди користування майном

Розклад засідань:

Минулі засідання (12)

27.11.2024 15:45	Господарський суд Київської області
15.01.2025 11:30	Господарський суд Київської області
29.01.2025 14:30	Господарський суд Київської області
05.03.2025 14:30	Господарський суд Київської області
19.03.2025 15:30	Господарський суд Київської області
02.07.2025 15:00	Північний апеляційний господарський суд
10.09.2025 15:00	Північний апеляційний господарський суд
01.10.2025 14:40	Північний апеляційний господарський суд
29.10.2025 14:45	Північний апеляційний господарський суд
13.11.2025 12:50	Північний апеляційний господарський суд
11.12.2025 12:40	Північний апеляційний господарський суд
28.01.2026 15:45	Північний апеляційний господарський суд