вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"28" січня 2026 р. Справа№ 911/429/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Сибіги О.М.
Кравчука Г.А.
за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 28.01.2026
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на рішення Господарського суду Київської області від 24.09.2024 (повний текст рішення складено 24.10.2025)
у справі №911/429/24 (суддя Саванчук С.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХПРОМСЕРВІС ЛТД»
про стягнення пені та штрафу
Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХПРОМСЕРВІС ЛТД» про стягнення пені та штрафу у сумі 365 497,98 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем строків поставки товару за договором про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) від 26.11.2021 № 2111000160, що укладений між сторонами, у зв'язку з чим, позивачем нараховано штрафні санкції у сумі 365497,98 грн, з яких: 199 138,50 грн пені та 166359,48 грн штрафу.
Рішенням Господарського суду Київської області від 24.09.2024 позов задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХПРОМСЕРВІС ЛТД» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» 91 480,41 грн пені, 83 179,74 грн штрафу, 5 239,80 грн судового збору.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушено зобов'язання в частині своєчасної поставки товару за договором про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) від 26.11.2021 № 2111000160, у зв'язку з чим позивачем правомірно нараховано до стягнення штраф та пеню, але у розмірі перерахованому судом (182960,81 грн штраф та 166359,48 грн пеня).
При цьому, суд першої інстанції за клопотанням відповідача зменшив заявлені до стягнення пеню та штраф на 50%. Таке зменшення місцевий господарський суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» звернулося 11.11.2025 до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, сформованою в системі «Електронний суд» 11.11.2025, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Київської області від 24.09.2024 в частині відмови у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» про стягнення 190 837,83 грн допущене відповідачем за укладеним сторонами 26.11.2021 договором №2111000160 та постановити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи та є необґрунтованими.
Апелянт зазначає, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у стягненні пені у розмірі 7 129,69 грн за порушення строків поставки за видатковою накладною №15 від 01.07.2022, оскільки за твердженням позивача, товар за вказаною накладною приймався відповідно до акта приймання товарів за кількістю та якістю №46, яким зафіксовано недоліки товару. Копія вказаного акта була направлена відповідачу з листом №ТОВвИХ-22-6041 від 10.06.2022. Після усунення відповідачем недоліків товару, позивачем було прийнято товар за видатковою накладною №15 від 01.07.2022 - 25.07.2022.
Також, за доводами скаржника, судом першої інстанції безпідставно відмовлено у стягненні пені у розмірі 9 048,00 грн за порушення строків поставки за видатковою накладною №27 від 06.06.2022, оскільки товарі, поставлений за вказаною накладною мав недоліки, які зафіксовані 30.06.2022 у акті приймався за кількістю та якістю. Після усунення недоліків, відповідачем повторно передано товар, який прийнятий позивачем 08.07.2022.
Враховуючи зазначення, апелянт вважає, що строк, визначений для прийняття товару, призупинявся на період усунення відповідачем недоліків, а тому прострочення кредитора (позивача) відсутнє.
Судом, при зменшенні заявлених до стягнення розміру штрафних санкцій на 50% не враховано, що позивач має стратегічне значення для економіки та безпеки держави, на нього покладено обов'язок щодо утримання у справному та безпечному стані газотранспортну систему України, яка має істотне значення для забезпечення діяльності Збройних сил України, економіки та життєдіяльності усієї країни.
При зменшенні розміру пені та штрафу, судом не враховано правові висновки Верховного Суду щодо застосування ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, викладені у постановах від 15.06.2022 у справі №922/2141/21, від 09.06.2022 у справі №910/84/19, від 15.06.2022 у справі №922/1241/21, від 02.11.2022 у справі №910/14591/21, від 30.03.2023 у справі №904/392/22, від 20.04.2023 у справі №904/1754/22.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №911/429/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Гончаров С.А., Сибіга О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.11.2025 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи №911/429/24. Відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на рішення Господарського суду Київської області від 24.09.2024 у справі №911/429/24.
На виконання вимог ухвали суду, до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №911/429/24.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на рішення Господарського суду Київської області від 24.09.2024 у справі №911/429/24. Роз'яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, заперечення на відзив. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі протягом десяти днів з дня вручення копії даної ухвали. Розгляд справи №911/429/24 призначено на 28.01.2026.
10.12.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заперечуючи проти апеляційної скарги відповідач зазначив, що виконав зобов'язання за договором від 26.11.2021 № 2111000160 належним чином, оскільки умовами вказаного договору передбачено саме передача товару, яка за доводами відповідача не включає у себе строк на прийняття позивачем товару.
Посилання апелянта на те, що відвантаження товару за видатковою накладною №27 від 06.06.2022 відбулося 30.06.2022 та 08.07.2022 є необґрунтованими, оскільки спростовуються матеріалами справи, а саме видатковою накладною №27, яка датована 06.06.2022 та підписана сторонами без зауважень, а також товарно-транспортною накладною №60067, яка також датована 06.06.2022.
Крім того, при прийняття позивачем товару за вказаною накладною, останнім не виявлено недоліки товару за кількістю та якістю, що підтверджується відповідним актом.
Безпідставним є нарахування штрафних санкцій за порушення передачі товару за видатковою накладною №15 від 01.07.2022 на 24 днів з 02.07.2022 по 25.07.2022, оскільки відповідачем допущено прострочення лише на 16 днів з 15.06.2022 по 01.07.2022.
Апелянтом у апеляційній скарзі не зазначено як саме неналежне виконання відповідачем умов договору в частині своєчасної поставки або поставки неякісного обладнання, яке було замінено, вплинула негативно на діяльність позивача, тобто апелянтом не вказано які саме негативні наслідки та збитки отримав останній у зв'язку з простроченням поставки товару.
29.12.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від апелянта надійшли додаткові пояснення, у яких останній повторно наголосив про наявність двох видаткових накладних №27 від 06.06.2022 та від 30.06.2022, що також підтверджується товаро-транспортними накладними, зокрема від 30.06.2022 №60667.
Також апелянт зазначив про те, що у прохальній частині апеляційної скарги допущено технічну описку, а саме зазначено 190 873,83 грн пені, замість 190 873,83 грн, з яких пеня - 107 658,09 грн та штраф - 83179,74 грн, просив враувати зазначені обставини при розгляді апеляційної скарги.
У зв'язку з перебуванням судді Гончарова С.А. у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 26.01.2026 у справі №911/429/24 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Кравчук Г.А., Сибіга О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2026 прийнято справу №911/429/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на рішення Господарського суду Київської області від 24.09.2024 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Кравчук Г.А., Сибіга О.М.
У судове засідання 28.01.2026 з'явилися представники позивача та відповідача.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення суду, яким стягнути з відповідача 107 658,09 грн пені та 83 179,74 грн штрафу.
Представник відповідача у судовому засіданні надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти доводів, викладених у апеляційній скарзі та просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 26 листопада 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» як покупцем (далі - також покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Техпромсервіс ЛТД» як постачальником (далі - також постачальник) укладено договір №2111000160 про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) (далі - договір).
Постачальник зобов'язується у визначений цим договором строк передати у власність покупця теплообмінники, кондиціонери повітря, холодильне обладнання та фільтрувальні пристрої (блоки очищення газу), (далі - товари), зазначені в специфікації, яка наведена в додатку 1 до цього договору та є його невід'ємною частиною (далі - Специфікація), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити такі товари (пункт 1.1. договору).
Найменування (номенклатура, асортимент), кількість товарів, одиниця виміру, ціна за одиницю, строк поставки, місце поставки, інші умови зазначаються у Специфікації (пункт 1.2. договору).
Постачальник гарантує, що товари належать йому на праві власності, не перебувають під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов'язань (пункт 1.3. договору).
Постачальник зобов'язаний передати покупцеві товари у тарі та (або) в упаковці, що відповідає якості і комплектності вимогам, встановленим стандартами, технічними умовами, кресленнями, рецептурами, зразками (еталонами) виробника та (або) державним стандартам, якщо такі передбачені (пункт 2.4. договору).
Ціна договору, на дату підписання цього договору, становить 11 578 800,00 грн, в тому числі ПДВ - 1 929 800,00 грн (пункт 3.1. договору).
Покупець зобов'язаний оплатити вартість переданих товарів не раніше 20 (двадцяти) та не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з дати поставки, визначеної за правилами пункту 5.8. цього договору (пункт 4.2. договору).
Постачальник зобов'язується передати покупцю товари в кількості, строки та в місці поставки відповідно до Специфікації (пункт 5.1. договору).
Поставка товарів здійснюється на умовах DDP «Поставка зі сплатою мита» (місце поставки згідно Специфікації), ІНКОТЕРМС (офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної Торгової Палати (редакція 2010 року) з урахуванням умов пункту 5.1. цього договору (пункт 5.3. договору).
Право власності на товари переходять від постачальника до покупця в дату прийняття товарів покупцем за видатковою накладною (пункт 5.6. договору).
Приймання покупцем товарів за видатковою накладною не є підтвердженням належного виконання постачальником його обов'язку з поставки товарів за цим договором та відсутності у покупця претензій до постачальника щодо якості та комплектності товарів. Такі претензії можуть бути заявлені покупцем постачальнику у порядку, визначеному цим договором та чинним законодавством України (пункт 5.7. договору).
Відповідно до пункту 5.8. договору датою поставки товарів за цим договором є прийняття покупцем товарів за кількістю та якістю відповідно до пункту 5.13. цього договору та передача постачальником покупцю в повному обсязі таких документів: видаткової накладної, документу про підтвердження якості товарів на кожну одиницю (або партію) товару: паспорт, документу про підтвердження гарантійних зобов'язань виробника на товар: паспорт, інструкції з експлуатації, товарно-транспортної накладної.
Пунктом 5.13 договору передбачено, що приймання товарів за кількістю та якістю здійснюється на підставі акту приймання товарів за кількістю та якістю.
Положення Інструкції про порядок прийомки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по кількості № п-6, яка затверджена постановою Державного арбітража при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 та Інструкції про порядок прийомки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по якості № п-7, яка затверджена постановою арбітража при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966, застосовуються до правовідносин сторін за цим договором в тій частині, що не суперечать умовам, встановленим цим договором.
Неналежне оформлення постачальником документів, зазначених в пункті 5.8. цього договору або відсутність хоча б одного із цих документів, або невиконання чи неналежне виконання інших вимог цього договору вважається простроченням постачальника, до усунення якого покупець має право відстрочити виконання своїх зобов'язань з оплати товарів (пункт 5.14. договору).
У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим договором (пункт 7.1. договору).
За порушення строків поставки товарів або недопоставку товарів постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% вартості товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлена, за кожний день такого прострочення, а за прострочення поставки товарів понад 30 (тридцять) календарних днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% вартості товарів, поставку яких прострочено.
Сплата пені та/або штрафу не звільняє постачальника від виконання зобов'язань за цим договором (пункт 7.4. договору).
Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2022 року, а частині розрахунків до їх повного виконання (пункт 12.1. договору).
Відповідно до пункту 13.11. договору невід'ємною частиною цього договору є такі додатки: додаток №1 - Специфікація, додаток №2 - Технічні, якісні та кількісні характеристики предмета закупівлі.
На виконання умов договору відповідачем передано позивачу товар, що підтверджується видатковими накладними: №17 від 31.05.2022 суму 381600,00 грн, №18 від 02.06.2022 на суму 1668000,00 грн, №20 від 03.06.2022 на суму 381600,00 грн, №25 від 03.06.2022 на суму 1077876,00 грн, №26 від 06.06.2022 на суму 826800,00 грн, №27 від 06.06.2022 на суму 904800,00 грн, №19 від 30.06.2022 на суму 1681560,00 грн та №15 від 01.07.2022 на суму 2376564,00 грн.
Як зазначає позивач, відповідач порушив умови договору в частині своєчасної поставки товарів, у зв'язку з чим Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» звернулось до Господарського суду Київської області з вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХПРОМСЕРВІС ЛТД» штрафних санкцій у вигляді пені в розмірі 199 138,50 грн та штрафу в розмірі 166 359,48 грн.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи як окремо так і в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.
Нормами статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Згідно із статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Зобов'язанням відповідно до частини 1 та 2 ст. 509 ЦК України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, права та обов'язки сторін у даній справі виникли на підставі договору №2111000160 від 26.11.2021 про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів), який за правовою природою є господарським договором поставки та підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 ЦК України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України (далі -ГК України (чинного на момент виникнення правовідносин за договором).
Договір укладений належним чином, підписаний повноважними особами, у встановленому порядку не визнаний недійсним, отже, є обов'язковим для сторін.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (частина перша статті 629 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За приписами частин першої, другої статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
В силу приписів статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Як встановлено судом раніше, пунктом 5.1. договору передбачено, що постачальник зобов'язується передати покупцю товари в кількості, строки та в місці поставки відповідно до Специфікації.
У матеріалах справи наявна Специфікація (додаток № 1 до договору), в якій сторони узгодили найменування товару, виробника, країну походження, технічні характеристики товарів, одиницю виміру, кількість, ціну, загальну вартість, строк та місце поставки, гарантійний строк.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, сторонами у відповідній формі (шляхом підписання додаткової угоди № 1 від 31.05.2022) було змінено місце та строки поставки, що визначені у Специфікації, у зв'язку з чим викладено Специфікацію у редакції додатку 1 до цієї додаткової угоди.
Так відповідно до вищевказаної Специфікації строк поставки (зазначається кількість календарних днів з дати укладення договору) становить 200 днів.
Отже, враховуючи наведені приписи цивільного законодавства та умови договору, останнім належним днем поставки товару за договором є 14.06.2022, що також визнається обома сторонами.
Одночасно колегія суддів звертає увагу на те, що право власності на товари переходять від постачальника до покупця в дату прийняття товарів покупцем за видатковою накладною (пункт 5.6. договору).
Приймання покупцем товарів за видатковою накладною не є підтвердженням належного виконання постачальником його обов'язку з поставки товарів за цим договором та відсутності у покупця претензій до постачальника щодо якості та комплектності товарів. Такі претензії можуть бути заявлені покупцем постачальнику у порядку, визначеному цим договором та чинним законодавством України (пункт 5.7. договору).
Відповідно до пункту 5.8. договору датою поставки товарів за цим договором є прийняття покупцем товарів за кількістю та якістю відповідно до пункту 5.13. цього договору та передача постачальником покупцю в повному обсязі таких документів: видаткової накладної, документу про підтвердження якості товарів на кожну одиницю (або партію) товару: паспорт, документу про підтвердження гарантійних зобов'язань виробника на товар: паспорт, інструкції з експлуатації, товарно-транспортної накладної.
Згідно з п 5.13 договору приймання товарів за кількістю та якістю здійснюється на підставі акту приймання товарів за кількістю та якістю.
Положення Інструкції про порядок прийомки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по кількості № п-6, яка затверджена постановою Державного арбітража при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 та Інструкції про порядок прийомки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по якості № п-7, яка затверджена постановою арбітража при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966, застосовуються до правовідносин сторін за цим договором в тій частині, що не суперечать умовам, встановленим цим договором.
Неналежне оформлення постачальником документів, зазначених в пункті 5.8. цього договору або відсутність хоча б одного із цих документів, або невиконання чи неналежне виконання інших вимог цього договору вважається простроченням постачальника, до усунення якого покупець має право відстрочити виконання своїх зобов'язань з оплати товарів (пункт 5.14. договору).
Отже, як правильно встановлено судом першої інстанції, датою виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару є дата прийняття товару позивачем за кількістю та якістю.
Колегія суддів звертає увагу на те, що договір не містить положень щодо строку, протягом якого позивач має право приймати товар за кількістю та якістю.
Відтак, в частині визначення вказаного строку підлягають застосуванню положення Інструкції про порядок прийомки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по кількості № п-6, яка затверджена постановою Державного арбітража при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 (далі - Інструкція № п-6) та Інструкції про порядок прийомки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по якості № п-7, яка затверджена постановою арбітража при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 (далі - Інструкція № п-7).
Згідно з пунктом 9 Інструкції № п-6 та пунктом 6 Інструкції № п-7 позивач мав право здійснювати приймання товару не більше 20 днів.
Відповідно до пункту 10 Інструкції № п-7 приймання товару вважається таким, що здійснене своєчасно, якщо перевірка якості та комплектності продукції закінчена у встановлені строки.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач не мав права приймати товар більше 20 днів з дат поставки товару, що вказані у видаткових накладних, які не заперечуються обома сторонами.
Відтак, період, що перевищує вказані 20 днів судом першої інстанції правомірно не включено до періодів нарахування штрафних санкцій, оскільки таке перевищення строку поставки вже відбувалось з вини позивача, а в тих випадках, коли позивач виявляв недоліки, про які повідомляв відповідача, суд вірно враховував дати поставки та, відповідно, періоди прострочення, з дат виправлення цих недоліків (також з урахуванням обмеження у 20 днів для приймання позивачем товару після усунення недоліків відповідачем).
За наявності об'єктивних причин порушення строку приймання товару, що сталися з вини відповідача, згідно з вимогами пункту 29 підпункт (б) Інструкції № п-7 позивач у складеному ним же акті приймання товарів зазначає: причини затримки приймання товару, час їх виникнення та усунення.
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами частин 1, 2 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Як вбачається з матеріалів справи 31.05.2022 відповідач передав позивачу товар на суму 381 600,00 грн, відповідно до видаткової накладної №17.
06.06.2022 позивачем встановлено недоліки товару, переданого за вищевказаною накладною та складено акт приймання товарів за кількістю та якістю № 15-1000.
Листом від 07.06.2022 позивач звернувся до відповідача з зауваженнями щодо поставки по договору №2111000160 від 26.11.2021 та просив відповідача відповідно до пунктів 5.9., 5.10. договору здійснити усунення недоліків або замінити неякісний товар у найкоротші терміни, але не пізніше 30 (тридцяти) днів з моменту отримання повідомлення про заміну товарів.
08.06.2022 відповідач листом вх.№100 повідомив, що має бажання усунути недоліки обладнання, що було поставлене та повідомив, що орієнтовна дата прибуття - 13.06.2022.
За наслідками приймання товару після усунення недоліків, позивачем складено акт приймання товарів за кількістю та якістю, за яким датою закінчення приймання товару визначено 16.06.2022. Тобто, позивачем прийнято товар в межах 20-денного періоду визначеного Інструкціями № п-6 та №п-7.
Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції, поставка товару була здійснена відповідачем з порушенням строку поставки, а саме поставка товару за видатковою накладною №17 прострочена на 1 день 15.06.2022.
06.06.2022 відповідачем передано позивачу товар на загальну суму 826 800,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №26.
Вказаний товар прийнято позивачем 28.06.2022, недоліків товару виявлено не було, що підтверджується актом приймання товарів за кількістю та якістю № 3-НВ.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до Інструкцій № п-6 та №п-7, останнім днем строку прийняття позивачем товару є 27.06.2022, оскільки 26.06.2022 - неділя, а за положеннями частини 5 статті 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, то днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції, поставка товару була здійснена відповідачем з порушенням строку поставки, а саме поставка товару за видатковою накладною №26 прострочена на 13 днів (з 15.06.2022 по 27.06.2022).
06.06.2022 відповідачем також передано товар на загальну суму 904 800,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №27.
Вказаний товар прийнято позивачем 08.07.2022, недоліків товару виявлено не було, що підтверджується актом приймання товарів за кількістю та якістю №б/н.
Як зазначено вище, останнім днем строку прийняття позивачем товару є 27.06.2022.
Колегія суддів звертає увагу на те, що у акті приймання товару за кількістю та якістю, відсутності відомості щодо причини затримки приймання товару, час їх виникнення та усунення, відтак позивач позбавлений права посилатись на те, що товар прийнятий з порушенням строку, визначеного для його приймання з вини відповідача.
Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції, поставка товару була здійснена відповідачем з порушенням строку поставки, а саме поставка товару за видатковою накладною №27 прострочена на 13 днів (з 15.06.2022 по 27.06.2022).
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що для господарських операцій з поставки, товару видаткові накладні є первинними бухгалтерськими документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Частиною 2 статті 9 вказаного закону визначено обов'язкові реквізити первинних бухгалтерських документів, до яких відноситься дата їх складання.
Згідно з пунктом 5.6. договору право власності на товари переходить від постачальника до покупця в дату прийняття товарів покупцем за видатковою накладною.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, у видатковій накладній №27 від 06.06.2022 на суму 904 800,00 грн не зазначено інших дат, зокрема, іншої дати передачі відповідачем позивачу товару.
Отже, на переконання колегії суддів, товар за видатковою накладною №27 від 06.06.2022 переданий відповідачем позивачу саме 06.06.2022, а тому саме з цієї дати починається 20-денний строк на приймання товару, визначений Інструкціями № п-6 та № п-7.
Посилання апелянта на наявність двох видаткових накладних №27 від 06.06.2022 та №27 від 30.06.2022 визнаються колегією суддів необґрунтованими, оскільки в матеріалах справи відсутні видаткова накладна №27 від 30.06.2022 та товарно-транспортна накладна від 30.06.2022 №60067.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що в матеріалах справи наявна товарно-транспортна накладна №60067 від 06.06.2022, відповідно до якої перевозився товар зазначений у видатковій накладній №27 від 06.06.2022 і яка у сукупності з наявними в матеріалах справи квитанцією №1 та податковою накладною №13 від 06.06.2022 підтверджують, що товар за видатковою накладною №27 переданий позивачу саме 06.06.2022.
Також матеріали справи не містять доказів того, що 08.07.2022 позивачем прийнято товар після усунення недоліків раніше поставленого товару.
30.06.2022 відповідачем передано товар на загальну суму 1 681 560,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №19.
Вказаний товар прийнято позивачем 30.06.2022, недоліків товару виявлено не було, що підтверджується актом приймання товарів за кількістю та якістю №б/н.
Відповідно до Інструкцій № п-6 та №п-7, останнім днем строку прийняття позивачем товару є 20.07.2022, а тому приймання товару здійснене позивачем без порушення 20-денного строку приймання.
Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції, поставка товару була здійснена відповідачем з порушенням строку поставки, а саме поставка товару за видатковою накладною №19 прострочена на 15 днів (з 15.06.2022 по 29.06.2022).
02.06.2022 відповідачем передано товар на загальну суму 1 668 000,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №18.
10.06.2022 позивачем закінчено приймання товару за вказаною накладною та складено акт приймання товарів за кількістю та якістю № 51, у якому зазначено про наявність недоліків поставленого товару.
Приймання товару за видатковою накладною №18 здійснено позивачем з дотриманням строків визначених Інструкціями № п-6 та №п-7.
Листом від 16.06.2022 позивач звернувся до відповідача з зауваженнями щодо поставки по договору №2111000160 від 26.11.2021 та просив відповідача відповідно до пунктів 5.9., 5.10. договору здійснити усунення недоліків або замінити неякісний товар у найкоротші терміни, але не пізніше 30 (тридцяти) днів з моменту отримання повідомлення про заміну товарів.
Як вбачається з матеріалів справи відповідач усунув недоліки товару визначені у акті №51.
Так, за наслідками приймання товару після усунення недоліків складений акт приймання товарів за кількістю та якістю №51/1, за яким датою закінчення приймання товару визначено 30.06.2022. Тобто позивачем прийнято товар, після усунення недоліків, в межах 20-денного періоду, визначеного Інструкціями № п-6 та №п-7.
Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції, поставка товару була здійснена відповідачем з порушенням строку поставки, а саме поставка товару за видатковою накладною №18 прострочена на 15 днів (з 15.06.2022 по 29.06.2022).
03.06.2022 відповідачем передано товар на загальну суму 381 600,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №20
10.06.2022 позивачем закінчено приймання товару за вказаною накладною та складено акт приймання товарів за кількістю та якістю № 48, у якому зазначено про наявність недоліків поставленого товару.
Строк приймання товару, визначений Інструкціями № п-6 та №п-7, позивачем дотримано.
Листом від 16.06.2022 позивач звернувся до відповідача з зауваженнями щодо поставки по договору №2111000160 від 26.11.2021 та просив відповідача відповідно до пунктів 5.9., 5.10. договору здійснити усунення недоліків або замінити неякісний товар у найкоротші терміни, але не пізніше 30 (тридцяти) днів з моменту отримання повідомлення про заміну товарів.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач усунув недоліки товару визначені у акті №51.
Так, за наслідками приймання товару після усунення недоліків складений акт приймання товарів за кількістю та якістю №48/1, за яким датою закінчення приймання товару визначено 30.06.2022. Тобто позивачем прийнято товар, після усунення недоліків, в межах 20-денного строку визначеного Інструкціями № п-6 та №п-7.
Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції, поставка товару була здійснена відповідачем з порушенням строку поставки, а саме поставка товару за видатковою накладною №20 прострочена на 15 днів (з 15.06.2022 по 29.06.2022).
03.06.2022 відповідачем також поставлено товар на загальну суму 1 077 876,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №25.
15.06.2022 позивачем закінчено приймання товару за вказаною накладною та складено акт приймання товарів за кількістю та якістю № 112, у якому зазначено про наявність недоліків поставленого товару.
Колегія суддів звертає увагу на те, що строки приймання товару, визначенні Інструкціями № п-6 та №п-7, позивачем дотриманні.
Листом від 21.06.2022 позивач звернувся до відповідача з зауваженнями щодо поставки по договору №2111000160 від 26.11.2021 та просив відповідача відповідно до пунктів 5.9., 5.10. договору здійснити усунення недоліків або замінити неякісний товар у найкоротші терміни, але не пізніше 30 (тридцяти) днів з моменту отримання повідомлення про заміну товарів.
У відповідь на вказаний лист, відповідач листом вх.№132 від 28.06.2022 повідомив, що усунув недоліки товару та просив допуск на територію позивача для завозу і розвантаження обладнання, яке заплановане на 28-29 червня 2022 року.
За наслідками приймання товару після усунення недоліків складений акт приймання товарів за кількістю та якістю №131, за яким датою закінчення приймання товару визначено 30.06.2022. Тобто позивачем прийнято товар, після усунення недоліків, в межах 20-денного періоду визначеного Інструкціями № п-6 та №п-7.
Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції, поставка товару була здійснена відповідачем з порушенням строку поставки, а саме поставка товару за видатковою накладною №25 прострочена на 15 днів (з 15.06.2022 по 29.06.2022).
01.07.2022 відповідач передав товар на загальну суму 2 376 564,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №15.
25.07.2022 позивачем закінчено приймання товару за вказаною накладною та складено акт приймання товарів за кількістю та якістю № 59, відповідно до якого недоліків товару виявлено не було.
Відповідно до Інструкцій № п-6 та №п-7, останнім днем строку прийняття позивачем товару є 21.07.2022, а тому приймання товару здійснене позивачем з порушення 20-денного строку приймання.
Враховуючи, що акт №59 не містить об'єктивних причин порушення строку приймання товару, час їх виникнення та усунення згідно з вимогами пункту 29 Інструкції № п-7, датою приймання товару є 21.07.2022.
Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції, поставка товару була здійснена відповідачем з порушенням строку поставки, а саме поставка товару за видатковою накладною №15 прострочена на 37 днів (з 15.06.2022 по 21.07.2022).
Колегія суддів звертає увагу на те, що період з 22.07.2022 по 24.07.2022 (дата, яка передує даті поставки товару) не включається у період прострочення відповідача, оскільки таке перевищення строку поставки відбулося з вини позивача у зв'язку з недотриманням останнім строків приймання товару визначених Інструкціями № п-6 та №п-7.
Доводи апелянта про те, що актом приймання товарів за кількістю та якістю № 46 та листом від 10.06.2022 №ТОВВИХ-22-6041 підтверджується наявність недоліки товару, поставлено відповідно до видаткової накладної №15 від 01.07.2022, колегією суддів відхиляються як безпідставні, оскільки вказані накладна та лист стосуються товару, поставленого відповідно до видаткової накладної №15 від 27.05.2022, яка не входить до предмету спору.
Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що матеріали справи не містять доказів того, що товар, поставлений відповідно до видаткової накладної №15 від 01.07.2022, мав недоліки, які зафіксовані актом приймання товарів за кількістю та якістю.
Відтак, товар поставлений відповідно до видаткової накладної №15 від 01.07.2022, був прийнятий позивачем саме 25.07.2022 без виявлення недоліків, що підтверджується актом приймання товарів за кількістю та якістю №59, інших актів, які стосуються товару прийнятого позивачем за вказаною видатковою накладною матеріали справи не містять.
Твердження відповідача про те, що відповідно до умов договору останній взяв на себе зобов'язання щодо передачі товару у строк до 14.06.2022 (включно), а не поставки товару у вказаний строк, відхиляються суд з огляду на таке.
Відповідно до п. 1.2 договору найменування (номенклатура, асортимент), кількість товарів, одиниця виміру, ціна за одиницю, строк поставки, місце поставки, інші умови зазначаються у Специфікації.
У Специфікації, яка є додатком 1 до договору зазначено, що строк поставки (зазначається кількістю календарних днів з дати укладення договору) та складає 200 календарних днів.
Відтак відповідач мав поставити товар, а не передати, у строк до 14.06.2022 (включно).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Частиною 1 ст. 230 ГК України, чинний на час виникнення правовідносин передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У відповідності до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Вимоги щодо стягнення пені та штрафу позивач обґрунтовує пунктом 7.4 договору, яким сторони визначили, що за порушення строків поставки товарів або недопоставку товарів відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі 0,1% вартості товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлена, за кожний день такого прострочення, а за прострочення поставки товарів понад 30 (тридцять) календарних днів відповідач додатково сплачує штраф у розмірі 7% вартості товарів, поставку яких прострочено.
Виходячи зі змісту зазначених вище норм матеріального права, головною умовою для стягнення з боржника неустойки (пені, штрафу) є встановлення факту порушенням боржником виконання зобов'язання.
Як встановлено судом, відповідач допустив прострочення строків поставки товару, а саме:
- за видатковою накладною №17 на 1 день 15.06.2022;
- за видатковою накладною №18 на 15 днів (з 15.06.2022 по 29.06.2022);
- за видатковою накладною №19 на 15 днів (з 15.06.2022 по 29.06.2022);
- за видатковою накладною №20 на 15 днів (з 15.06.2022 по 29.06.2022);
- за видатковою накладною №25 на 15 днів (з 15.06.2022 по 29.06.2022);
- за видатковою накладною №26 на 13 днів (з 15.06.2022 по 27.06.2022);
- за видатковою накладною №27 на 13 днів (з 15.06.2022 по 27.06.2022);
- за видатковою накладною №15 на 37 днів (з 15.06.2022 по 21.07.2022).
Перевіривши розрахунок пені з використанням калькулятора Ліга-закон, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у загальному розмірі 182 960,81 грн, а саме: за видатковою накладною №17 у розмірі 381,60 грн; за видатковою накладною №18 у розмірі 25 020,00 грн; за видатковою накладною №19 у розмірі 25 223,40 грн; за видатковою накладною №20 у розмірі 5 724,00 грн; за видатковою накладною №25 у розмірі 16 168,14 грн; за видатковою накладною №26 у розмірі 10 748,40 грн; за видатковою накладною №27 у розмірі 11 762,40 грн; за видатковою накладною №15 у розмірі 87 932,87 грн.
Крім того, за порушення строків поставки товару за видатковою накладною №15 з відповідача на користь позивача також підлягає стягненню штраф, який за розрахунком суду складає 166 359,48 грн.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач у відзиві на позовну заяву та у запереченнях на відповідь на відзив посилався на форс-мажорні обставини, а саме введення воєнного стану, перебування міста Буча Київської області під окупацією та ведення на її території активних бойових дій, як підставу для звільнення відповідача від господарського-правової відповідальності за прострочення поставок.
Відповідно до частин першої, другої статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 13.12.2023 у справі №922/193/23, за загальним правилом, неможливість виконати зобов'язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (частина перша статті 617 ЦК України), а за умовами договору і підставою для вчинення правочину - розірвання договору в односторонньому порядку, якщо обставини непереборної сили тривають більше тридцяти днів.
Згідно з нормами статті 218 ГК України (чинного на час виникнення правовідносин) у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно зі статтями 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10.06.2015 у справі № 904/6463/14 (3-216гс15)).
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
Разом з тим, форс - мажор є окремою, самостійною обставиною, яка звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов'язань, яка характеризується тим, що обставини форс - мажору повинні виникнути після укладення договору, неможливість виконання зобов'язання повинна бути у період існування таких обставин і такі обставини повинні бути зазначені в договорі.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (частина 2 статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні»).
Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 щодо застосування статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» зазначив, що:
«- ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності;
- форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом;
- наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14,14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката».
Приписами пункту 8.2 договору передбачено, що повідомлення про початок дії обставин непереборної сили (форс-мажора) та строк їх дії підтверджується сертифікатом Торгово-промислової палати України та/або відповідним документом виданим уповноваженим органом країни виробника Товару, де виникли дані обставини.
Торгово-промислова палата засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб (абзац 3 частини третьої статті 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).
Згідно з частиною першою статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Відповідач, посилаючись на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022, яким визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської Федерації проти України, вказує на наявність обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), які негативним чином вплинули на його господарську діяльність.
У постанові від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22 Верховний Суд виклав такі висновки:
- лист ТПП України від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин;
- форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об'єктивної неможливості виконати зобов'язання. Водночас сама по собі, зокрема, збройна агресія проти України, девальвація гривні, воєнний стан, не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, девальвація гривні, як обставини непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання;
- наявність сертифікату Торгово-промислова палата України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №912/750/22 викладено висновок про те, що лист Торгово-промислова палата України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб'єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини.
У постанові Верховного Суду від 29.06.2023 у справі № 922/999/22, зазначено, що:
«- лист ТПП України від 28.02.2022, на який посилався скаржник у судах попередніх інстанцій, та яким визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, зобов'язання, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Отже лист ТПП України не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»;
- сторона, яка посилається на форс-мажор, має довести причинно-наслідковий зв'язок між форс-мажором та неможливістю виконати конкретне зобов'язання.»
Верховний Суд у постановах від 07.06.2023 у справі № 906/540/22, від 23.08.2023 у справі № 910/6234/22, від 13.12.2023 у справі № 922/193/23, зазначив, що лист ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб'єктів. Кожен суб'єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
Отже, лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб'єктів господарювання України з початком військової агресії Російської Федерації, кожен суб'єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність у нього форс-мажорних обставин.
В матеріалах справи відсутній сертифікат ТПП, який засвідчує настання форс-мажорних обставин саме для відповідача у даній справі по виконанню його зобов'язань за спірним договором.
Верховний Суд у постанові від 13.09.2023 у справі №910/7679/22 звертає увагу, що навіть за відсутності сертифіката ТПП, отриманого в передбаченому законом порядку, сторона не позбавлена можливості доводити наявність форс-мажорних обставин іншими доказами, якщо інше не встановлено законом чи договором.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що сторонами у договорі узгоджений певний порядок повідомлення контрагента про настання форс-мажорних обставин, а також надання підтверджуючих документів щодо їх настання, так пунктом 8.2. договору сторони погодили, що сторони протягом 10 календарних днів повинні сповістити одна одну про початок обставин непереборної сили (форс-мажора) у письмовій формі. Повідомлення про початок дії обставин непереборної сили (форс-мажора) та строк їх дії підтверджується сертифікатом Торгово-промислової палати України та/або відповідним документом виданим уповноваженим органом країни виробника Товару, де виникли дані обставини.
Згідно з пунктом 8.3. договору, неповідомлення або несвоєчасне повідомлення однієї зі сторін про неможливість виконання прийнятих за даним Договором зобов'язань внаслідок дії обставин непереборної сили та/або не надання сертифікату Торгово-промислової палати України/відповідного документу уповноваженого органу країни виробника Товару, позбавляє сторону права посилатися на будь-яку вищевказану обставину, як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов'язань.
Разом з тим, матеріали справи не містять повідомлення відповідача про початок дії обставин непереборної сили, що підтверджується сертифікату Торгово-промислової палати України та/або відповідним документом виданим уповноваженим органом.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач листом від 24.05.2022 №81 повідомив позивача про факт перебування підприємства в зоні окупації у місті Буча Київської області, та у зв'язку із чим просив змінити терміни поставки товарів на 20 днів, так як товари виготовлено, але є труднощі у перевезенні негабаритних вантажів.
Колегія суддів зазначає, що сторони дійшли спільної згоди щодо врахування обставин, викладених у зазначеному листі, шляхом укладання додаткової угоди № 1 від 31.05.2022 до договору, якою змінили місце і строки поставки, як того просив відповідач.
На переконання суду апеляційної інстанції, лист від 24.05.2022 №81 не є повідомленням про настання обставин непереборної сили у розумінні п. 8.2. договору, оскільки цей лист був задоволений позивачем у визначений відповідачем спосіб, а саме укладанням додаткової угоди № 1 від 31.05.2022 до договору щодо продовження терміну поставки на 20 днів, при цьому, вимоги про застосування наслідків настання форс-мажорних обставин лист не містить.
Відтак, враховуючи п. 8.3. договору, відповідач втратив своє право посилатися на зазначені обставини як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов'язань.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість доводів відповідача щодо наявності форс-мажорних обставин - військової агресії Російської Федерації проти України та перебування міста Буча Київської області під тимчасовою окупацією, як підстав для звільнення від відповідальності за неналежне виконання зобов'язань за договором №21110001601 від 26.11.2021 у даній справі.
Щодо клопотання апелянта про зменшення розміру штрафу та пені, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відповідно до ст. 3 ЦК України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
За ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Главою 24 ГК України (чинного, на час виникнення правовідносин у даній справі) загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За ч. 2 ст. 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Вона не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
При цьому, неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 ЦК України та статті 230 ГК України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, проте, не застосування до боржника заходів, які можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у п. 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).
У постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 367/7401/14-ц міститься висновок, що у вказаній статті не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність однієї з них.
При вирішенні питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду також належить брати до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним усіх можливих заходів до виконання зобов'язання (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 910/11733/18, від 04 червня 2019 року у справі № 904/3551/18).
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22 звертав увагу, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (див. висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 916/878/20).
Законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд із цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
У питаннях визначення підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями статті 233 ГК України і частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (див. постанови від 11 липня 2023 року у справі № 914/3231/16, від 10 серпня 2023 року у справі № 910/8725/22, від 26 вересня 2023 року у справі № 910/22026/21, від 02 листопада 2023 року у справі № 910/13000/22, від 07 листопада 2023 року у справі № 924/215/23, від 09 листопада 2023 року у справі № 902/919/22).
Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права (див. постанову об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22).
Вирішуючи питання зменшення штрафних санкцій, колегією суддів враховано аргументи апелянта, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» має стратегічне значення для економіки і безпеки держави та вирішення соціальних питань відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83 "Про затвердження переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави".
При цьому, судом враховано, що в умовах військової агресії діяльність як позивача, так і відповідача, як суб'єктів підприємницької діяльності, є утрудненою та на сторін однаково впливають негативні фактори, пов'язані з воєнними діями на території України, баланс інтересів сторін, а також недоведеність позивачем наявності у останнього збитків у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору.
Також суд апеляційної інстанції взяв до уваги строки виникнення та тривалість невиконання відповідачем своїх обов'язків щодо своєчасної поставки товару, а також причини невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, оперативне належне реагування на виправлення виявлених позивачем недоліків товару.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при зменшенні розміру пені та штрафу позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані, оскільки пеня та штраф є лише санкціями, які застосовуються у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання, і не є у даній справі основним боргом.
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (пункт 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 у справі № 905/1409/21).
Колегія суддів критично ставиться до тверджень апелянта про відсутність у останнього обов'язку щодо доведення наявності збитків та причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та збитками, оскільки наявність або відсутність завданих збитків впливає на вирішення питання щодо зменшення штрафних санкцій.
Щодо неврахування судом першої інстанції правових висновків Верховного Суду про застосування ч. 3 ст. 551 ЦК України, викладені у постановах від 15.06.2022 у справі №922/2141/21, від 09.06.2022 у справі №910/84/19, від 15.06.2022 у справі №922/1241/21, від 02.11.2022 у справі №910/14591/21, від 30.03.2023 у справі №904/392/22, від 20.04.2023 у справі №904/1754/22, колегія суддів зазначає наступне.
У питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій та в конкретній справі.
Висновки Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України є загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки, однак результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) в залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанцій у даній справі реалізував свої дискреційні повноваження, передбачені ч. 3 ст. 551 ЦК України і ст. 233 ГК України, та, оцінивши за внутрішнім переконанням встановлені обставини і подані докази в сукупності, обґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру заявлених до стягнення сум штрафних санкцій.
Згідно із ч.ч.1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 1 ст.73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Приписами ст. ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 79 ГПК України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Колегія суддів зазначає, що апелянтом всупереч приписів ст. ст. 73, 74 ГПК України не доведено факту, а також не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї позиції щодо відсутності підстав для зменшення суми штрафних санкцій.
Згідно зі ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
З огляду на викладене, суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Господарський суд першої інстанції під час вирішення спору правильно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, а тому апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення Господарського суду Київської області від 24.09.2024 - без змін.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на рішення Господарського суду Київської області від 24.09.2024 у справі №911/429/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 24.09.2024 у справі №911/429/24 залишити без змін.
3. Судові втрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.
4. Матеріали справи №911/429/24 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 13.02.2026.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді О.М. Сибіга
Г.А. Кравчук