Справа № 352/2125/25
Провадження № 22-ц/4808/221/26
Головуючий у 1 інстанції ГРИНЬКІВ Д. В.
Суддя-доповідач Луганська
17 лютого 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Луганської В.М.
суддів Девляшевського В.А., Василишин Л.В.,
учасники справи
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс»
відповідачка - ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України)
справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 13 листопада 2025 року,ухвалене у складі судді Гриньків Д.В.,
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У вересні 2025 року ТОВ «Таліон Плюс» звернулося до Тисменицького районного суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 28.09.2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 835196504 в електронній формі шляхом підписання одноразовим ідентифікатором, згідно якого відповідачка отримала грошові кошти в розмірі 27 000 грн .
30.12.2024 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № МВ-ТЛ/15, за умовами якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги за кредитним договором № 835196504 від 28.09.2024 року відповідно до підписаного сторонами реєстру прав вимоги.
Загальний розмір заборгованості за договором кредитної лінії № 835196504 від 28.09.2024 року відповідно до розрахунку заборгованості становить 83 430 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 27 000 грн, заборгованість за відсотками - 56 430 грн.
Позивач просив суд стягнути заборгованість з ОСОБА_1 в сумі 83 430 грн, судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422, 40 грн, та витрати на правничу допомогу у розмірі 5000, 00 грн.
Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 13 листопада 2025 року позов ТОВ «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Таліон Плюс» заборгованість за договором кредитної лінії № 835196504 від 28.09.2024 року в сумі: 83 430 рн, з яких: 27 000 грн - тіло кредиту, 56 430 грн - відсотки за користування кредитом, судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 422, 40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2 000 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Ходіна Н.В., звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 13.11.2025 року та ухвалити у справі нове рішення, яким задовольнити частково позов ТОВ «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 ,стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Таліон Плюс» заборгованість у загальному розмірі 31050,00 грн.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що проведений позивачем розрахунок заборгованості за відсотками не відповідає вимогам закону, оскільки нарахування відсотків здійснено за межами строку дії кредитного договору.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту активації відповідачем функції продовження дисконтного періоду в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця, що виключає можливість застосування положень п. 3.2 кредитного договору.
Укладаючи кредитний договір, позичальник мала розуміння, що повинна повернути вказаний кредит протягом 30 днів протягом дисконтного періоду в розмірі 35100,00 грн, як передбачено пунктом 8.4 договору.
Кредитор у кредитному договорі розмістив різні умови кредитного договору, які впливають на визначення суми заборгованості та визначення обсягу відповідальності відповідача та призводить до різного тлумачення умов договору.
28.10.2024 року відповідачкою було здійснено платіж у розмірі 4050,00 грн, які згідно розрахунку заборгованості зараховано в оплату процентів за кредитом, тому загальний розмір боргу має становити 31050,00 грн, з яких тіло кредиту - 27000 грн, проценти за користування кредитом - 4050,00 грн (8100,00 грн - 4050,00 грн).
Вказує, що умови договору, згідно яких період кредитування становить 1826 днів та складається з дисконтного та поточного періоду, є неправомірними, а підвищені відсотки по суті є штрафними санкціями, а не процентами за користування грошовими коштами.
Окрім того, згідно правових висновків Верховного суду у постанові від 16.08.2023 року N 176/1445/22 за відсутності належних і допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є "слабкою" стороною в таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними. Умови договору, які припускають їх множинне тлумачення, є ризиком самого кредитора.
Скаржник звертає увагу, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг, з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не зміг ефективно здійснити свої права бути поінформованим про дійсні умови кредитування, які викладені в декількох значних за об'ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом.
Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності.
Крім того, посилаючись на ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», скаржниця зазначила, що нарахований позивачем розмір відсотків є явно неспівмірним з сумою основного боргу, становить надмірний та невиправданий майновий тягар для відповідача, порушує принципи добросовісності та розумності, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів за кредитом, нарахованих внаслідок неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань задоволенню не підлягають.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 05 січня 2026 року відкрито апеляційне провадження та роз'яснено позивачу право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу.
Копію ухвали про відкриття апеляційного провадження ТОВ «Таліон Плюс» отримало через систему «Електронний суд», що підтверджується довідкою про доставку електронного документу.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Таліон Плюс» зазначило, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а апеляційна скарга безпідставною. Відповідачка в межах дії строку дисконтного періоду користування кредитними коштами вчинила конклюдентні дії, сплативши нараховані відсотки у розмірі 4050,00 грн, чим продовжила дисконтний період строком на 30 днів, тобто, до 27.11.2024 року процентною ставку розрахунку відсотків 0,90 відсотків в день від суми кредиту за кожний день користування ним. Вказана операція відображена у розрахунку та вже врахована первісним кредитором під час нарахування заборгованості. Продовження строку дисконтного періоду, поновлення дисконтного періоду, отримання траншів в рамках встановленого кредитного ліміту та настання відкладальних обставин нарахування процентів за базовою ставкою, не є зміною істотних умов цього договору та не потребує змін цього договору та укладення додаткових угод до нього. Усі істотні умови договору, в тому числі, строк дії договору, загальний розмір кредиту, розмір процентних ставок та порядок їх застосування погоджені сторонами під час укладення договору.
Скаржником не спростовано розрахунок заборгованості за кредитним договором під час розгляду справи в суді першої інстанції, не надано доказів його неправильності чи альтернативного розрахунку до апеляційної скарги. Долучені до позовної заяви розрахунки заборгованості, повністю узгоджуються з законодавчими нормами та умовами договору, який укладений з дотримання умов законодавства. Доводи скаржника про те, що вона є «слабкою стороною договору», не можуть бути визнані судом обґрунтованими та не мають правового значення для вирішення спору.
Відповідно до пункту 4.10 договору відповідачка отримала від кредитодавця до укладення цього договору інформацію, вимоги надання якої передбачені законодавством України, в тому числі, інформацію передбачену ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» та ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», яка необхідна для отримання споживчого кредиту, включаючи інформацію, що наведена в паспорті споживчого кредиту та правилах. Інформація надана кредитодавцем з дотриманням вимог законодавства України та забезпечує правильне розуміння позичальником суті фінансової послуги без нав'язування її придбання.
Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Із матеріалів справи вбачається, що ціна позову в даній справі становить 83430 грн і є менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3328 грн * 30 = 90 840 грн), тому справа відноситься до категорії малозначної справи в силу вимог закону.
Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.
Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступних висновків.
Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно роз'яснень, які містяться в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
Із змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 13 листопада 2025 року оскаржується відповідачем в частині стягнення процентів. Апеляційна скарга не містить доводів щодо оскарження рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 835196504 від 28 вересня 2024 року за тілом кредиту у розмірі 27 000,00грн, а тому апеляційний суд відповідно до частини 1 ст. 367 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду лише в оскаржуваній частині, а саме в частині стягнення процентів.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що 28.09.2024 року між «Манівео швидка допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії №835196504 в електронній формі, за яким останній отримав кредит у сумі 27000 грн.
Відповідачем фактично отримані та використані кредитні кошти у розмірі 27 000 грн, в добровільному порядку не повернуті, тому наявні правові підстав для стягнення з відповідачки на користь ТОВ «Таліон Плюс» заборгованості за тілом кредиту у розмірі 27 000 грн.
Відповідач, сплативши усі відсотки, нараховані на дату закінчення дисконтного періоду (28.10.2024 року) у сумі 4050 грн, здійснила продовження дисконтного періоду згідно п.3.3. договору терміном на 30 днів, протягом якого здійснювалося нарахування відсотків за користування кредитом за ставкою 0,90% від суми кредиту.
Відповідно до п. 11.1 договору, договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом 5 років, а в частині розрахунків до повного та належного їх виконання. ТОВ «Таліон плюс» відсотки за користування кредитом нараховувалися з 28.09.2024 року по 25.05.2025 року, тобто, в межах дії кредитного договору.
Суд дійшов висновку, що відсотки за користування кредитом не є мірою відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання в розумінні ст. 625 ЦПК України, а відтак до даних правовідносин не може бути застосована правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18, на яку посилається представник відповідача.
Також суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу та стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн.
Колегія суддів вважає, що такі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи та вимогам закону, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 28.09.2024 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 835196504 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, за яким позикодавець зобов'язується надати позичальнику кредит у вигляді кредитної лінії в розмірі 27 000 грн на умовах строковості, зворотності, платності.
За даним договором ОСОБА_1 отримала кредит в розмірі 27 000 грн (пункт 2.3 договору).
Кредитний договір підписаний ОСОБА_1 за допомогою одноразового ідентифікатора SUHR, відправлено 28.09.2024 13:04:22 год. на номер телефону НОМЕР_1 .
Згідно з пункту 3.1 договору кредитної лінії № 835196504 позичальнику надається дисконтний період кредитування, протягом якого позичальник може отримати черговий транш в межах кредитного ліміту, шляхом ініціювання такої операції в особистому кабінеті, а також частково повернути суму кредиту. На момент укладення цього договору строк дисконтного періоду користування складає 30 днів від дати отримання позичальником першого траншу. Загальний строк дисконтного періоду користування кредитом вираховується в порядку передбаченому п. 3.2. договору.
Пунктом 3.2 вказаного договору сторони узгодили, що встановлений в пункту 3.1 договору строк дисконтного періоду може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом дисконтного періоду та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів за умови, якщо позичальником в особистому кабінеті активовано функцію продовження строку дисконтного періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду на умовах, описаних в цьому пункті, не обмежена.
Відповідно до пункту 3.3 договору, для здійснення першої пролонгації дисконтного періоду за цим договором позичальнику необхідно сплатити всі нараховані за перші 30 днів дисконтного періоду проценти у розмірі 4050 грн. Про суму нарахованих процентів, що позичальнику необхідно сплатити для оформлення другої і наступних пролонгацій позичальник інформується через особистий кабінет.
Відповідно до пункту 5.1 договору кожен окремий транш за цим договором надається позичальнику шляхом ініціювання кредитового переказу грошових коштів з рахунку кредитодавця, на рахунок позичальника, використовуючи реквізити платіжної картки 5168-75хх-хххх-3254.
Відповідно до пункту 7.1 договору сторони дійшли згоди, що рекомендована (не обов'язкова) дата дострокового погашення всієї суми кредиту за всіма наданими траншами є датою закінчення дисконтного періоду кредитування - 28.10.2024, а саме протягом 30 днів від дати отримання першого траншу позичальником.
Згідно пункту 7.3 договору кінцева дата повернення кредиту - 28.10.2029 року.
Відповідно до пункту 8.1 договору за користування кредитом позичальник зобов'язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом.
Пунктом 8.3 договору встановлено, що базова процентна ставка складає 1,00 відсотків в день від суми залишку кредиту, яка знаходиться у позичальника за кожний день користування ним, що становить 365,00 відсотків річних.
Згідно пункту 8.5.1 за період від 28.09.2024 р. до 28.10.2024 р. (включно) кредитодавець надає позичальнику знижку в розмірі 50,00 % від розміру базової процентної ставки, відповідно до чого розрахунок витрат за кредитом може здійснюватися за дисконтною процентною ставкою 0,50 відсотків від суми кредиту за кожний день користування ним, що становить 182,50 відсотків річних.
У разі якщо позичальник вчинить описані в п. 3.2 договору дії щодо продовження дисконтного періоду (ініціює пролонгацію) один або декілька разів або здійснить поновлення дисконтного періоду, на період після 28.10.2024 року кредитодавець надає позичальнику знижку в розмірі 10 % від розміру базової процентної ставки, відповідно до чого розрахунок витрат за кредитом може здійснюватися за Індивідуальною процентною ставкою 0,90 відсотків в день від суми кредиту за кожний день користування ним (пункт 8.5.2).
Відповідно до пункту 11.1 договору договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом 5 (п'яти) років або до його дострокового розірвання, а в частині розрахунків до повного та належного їх виконання. У будь-якому разі зобов'язання, що виникли під час дії договору, діють до повного їх виконання.
Згідно розрахунку заборгованості ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за кредитним договором № 835196504 від 28.09.2024 року заборгованість станом на 30.12.2024 року за період 28.09.2024 року по 30.12.2024 року складає 27000 грн - тіло кредиту, 17010 грн - відсотки за користування кредитом
До ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги за кредитним договором, що підтверджується договором факторингу № МВ-ТЛ/15, та витягом з реєстру прав вимоги від 30.12.2024 року.
Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором № 835196504 від 28.09.2024 року, наданим позивачем, заборгованість станом на 25.05.2025 року складається з 27000 грн - тіло кредиту, 56430 грн - відсотки за користування кредитом, з яких 21 060 грн нараховані первісним кредитором, 35370 грн - нараховані позивачем за період 28.09.2024 року по 25.05.2025 року.
28.10.2024 року ОСОБА_1 за договором сплачено 4050, 00грн.
Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).
Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Законом України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення договорів в мережі, процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
Так, електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 23 березня 2020 року по справі № 404/502/18, відповідно до якого: будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Отже, кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
У справі, яка переглядається, встановлено, що 28 вересня 2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №835196504 в електронному вигляді шляхом реєстрації відповідача на веб-сайті в мережі інтернет та підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало на рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 27000 грн.
30.12.2024 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали договір факторингу № МВ-ТП/15.
Згідно вищевказаного договору ТОВ «Таліон Плюс» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», зокрема і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 835196504 від 28.09.2024 року.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що первісний кредитор свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, надав відповідачу кредит у розмірі, погодженому сторонами, а відповідач суму заборгованості за тілом кредиту не повернув.
Звертаючись до суду позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за процентами за договором № 835196504 від 28.09.2024 у розмірі 56430, 00 грн за період з 28 вересня 2024 року по 25 травня 2025 року.
Частиною першою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Встановлення строку дії кредитного договору має важливе значення для правильного вирішення справи з огляду на те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18)).
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у ст. 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.
Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Відповідно до п.3.1 договору, позичальнику надається дисконтний період кредитування, протягом якого позичальник може збільшувати суму кредиту (отримати черговий транш) в межах кредитного ліміту, шляхом ініціювання такої операції в особистому кабінеті, а також частково повернути суму кредиту. На момент укладення цього договору строк дисконтного періоду користування складає 30 днів від дати отримання позичальником першого траншу. Загальний строк дисконтного періоду користування кредитом вираховується в порядку передбаченому п. 3.2. Договору.
Сторони погодили, що встановлений в п. 3.1. договору строк дисконтного періоду може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом дисконтного періоду та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів, за умови, якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду на умовах, описаних в цьому пункті, не обмежена (3.2 договору).
Відповідно до п.3.3 договору для здійснення першої пролонгації дисконтного періоду за цим договором, позичальнику необхідно сплатити всі нараховані за перші 30 днів дисконтного періоду проценти. Про суму нарахованих процентів, що позичальнику необхідно сплатити для оформлення другої і наступних пролонгацій позичальник інформується через особистий кабінет.
Згідно п.3.4 договору, продовження строку дисконтного періоду не призводить до зміни істотних умов Договору в бік погіршення для Позичальника. Всі істотні умови які застосовуються протягом всього строку дії цього Договору зазначенні в цьому договорі в момент його укладення. Оскільки пролонгація не є зміною істотних умов договору, зокрема строку дії договору, то вона не потребує укладення додаткових угод до договору, в тому числі пролонгація не потребує застосування електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Ініціювання позичальником пролонгації є конклюдентною дією спрямованою на застосування тих чи інших передбачених цим договором умов користування кредитом без зміни строку дії договору.
Рекомендована (не обов'язкова) дата дострокового повного повернення всієї суми кредиту за всіма наданими траншами є дата закінчення дисконтного періоду кредитування 28 жовтня 2024, а саме протягом 30 днів від дати отримання першого траншу позичальником (пункт 7.1 договору).
Згідно пункту 7.2 договору сума кредиту має бути повернена позичальником не пізніше ніж протягом 5 календарних днів після настання однієї з наступних обставин: закінчення строку дії договору в порядку, передбаченому пунктом 11.1 договору; дострокового припинення дії договору, в порядку передбаченому пунктом 9.1.1.2. або пунктом 9.1.1.7 договору.
Пунктом 7.3 встановлено строк повернення кредиту - 28 жовтня 2029 року.
Тобто, сторони кредитного договору встановили, що термін повернення кредиту -28 жовтня 2029 року.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у кредитному договорі №835196504 від 28.09.2024 року сторони, врегулювали відносини щодо сплати процентів за користування кредитом, що передбачено розділом 7 та 8 договору та ними було погоджено строк кредитування до 28 жовтня 2029 року, що свідчить про наявність у позивача права на нарахування відсотків за кожен день користування кредитом після закінчення 30-ти денного строку дисконтного періоду кредитування в порядку, передбаченому кредитним договором, з умовами якого позичальник був ознайомлений.
Строк кредитування 30 днів, на який посилається скаржник, умовами договору визначений як дисконтний період кредитування. Тому в цій частині доводи апеляційної скарги є безпідставними.
Як вбачається з рахунку заборгованості ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відповідачка 28.10.2024 року в межах дії строку дисконтного періоду користування кредитними коштами сплатила нараховані відсотки у розмірі 4050,00 грн чим продовжила дисконтний період строком на 30 днів, як визначено сторонами у пункті 3.3 договору, тому в цій частині доводи апеляційної скарги колегією суддів не приймаються.
Що стосується доводів апеляційної скарги про стягнення непропорційно великої суми відсотків, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі статтями 11,12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» встановлений обов'язок кредитора щодо неухильного дотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів».
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина перша статті 1048 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Частиною п'ятою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачена можливість визнання недійсними окремих умов договору у разі визнання цих положень договору несправедливими.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Відповідно до частини 1статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частиною 3статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, в постановах Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 201/13593/19, від 11 грудня 2024 року у справі № 725/5919/19 та інших).
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року, що набрав чинності 24 грудня 2023 року, доповнено статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» пунктом 5, яким встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.
Згідно п.8.3 кредитного договору базова процентна ставка складає 1, 00% в день від суми залишку кредиту, яка знаходиться у позичальника за кожний день користування ним, що становить 365 відсотків річних.
Кредитний договір не містить положень щодо встановлення 2333, 95 % річних.
У договорі кредитної лінії №835196504 від 28.09.2024 року сторони, діючи відповідно до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України, погодили строк дії договору, врегулювали відносини щодо сплати процентів за користування кредитом. Водночас, при невиконанні своїх зобов'язань перед кредитором протягом цього строку (дисконтного періоду), сторони погодили продовження строк дії кредитного договору (загального строку дії Договору).
Як вбачається з наданих позивачем розрахунків заборгованості, відсотки за користування кредитом нараховувалися в межах дії кредитного договору. Також вказаний розрахунок на предмет його відповідності умовам кредитного договору перевірений судом апеляційної інстанції.
Колегія суддів враховує, що при укладенні кредитного договору відповідачка була повідомлена про розмір відсотків, порядок їх сплати та інші суттєві обставини договору, і добровільно уклала цей договір та користувалася отриманими коштами, при цьому ОСОБА_1 доказів на спростування вказаних обставин не надала.
Договір кредитної лінії № 835196504 від 28.09.2024 року не визнаний недійсним. Суду не надано доказів, які в сукупності були б достатніми для висновку про несправедливі умови в договорі.
З урахуванням викладеного, доводи апеляційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу.
На переконання колегії суддів, відсутні підстави вважати, що у справі, яка переглядається, нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності, оскільки умови договору кредитної лінії № 835196504 від 28.09.2024 року є чіткими та зрозумілими, що виключає можливість їх неоднозначного трактування сторонами. Строк, протягом якого нараховувалися проценти за користування кредитними коштами, було визначено сторонами договору за їх спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 Цивільного кодексу України, волевиявлення сторін на укладення та підписання договору було вільним.
Посилання скаржниці, що судом першої інстанції не прийнято до уваги положення постанови Великої палати Верховного Суду від 18.03.2020 року по справі № 902/417/18, як на підставу зменшення розміру нарахованих відсотків, колегія суддів відхиляє,оскільки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18, сформульовано висновок про те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання. Із вимогами про стягнення штрафних санкцій за неналежне виконання відповідачкою умов договору про відкриття кредитної лінії позивач не звертався.
Колегія суддів не знаходить підстав для застосування у даній справі правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 12.02.2025 року у справі №679/1103/23, оскільки обставини у цій справі є відмінними від обставин у справі №679/1103/23.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 13 листопада 2025 року ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування по доводам апеляційної скарги не має.
Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то суд не здійснює перерозподіл витрат по сплаті судового збору.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, Івано-Франківський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 13 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 17 лютого 2026 року.
Головуючий В.М. Луганська
Судді: В.А. Девляшевський
Л.В. Василишин