Справа № 727/1224/26
Провадження № 4-с/727/12/26
18 лютого 2026 року Шевченківський районний суд м. Чернівці у складі:
головуючого-судді: Одовічен Я.В.
за участю секретаря: Зінич О.М.
представника скаржника: ОСОБА_1
старшого державного виконавця: Фалібоги І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за скаргою ОСОБА_2 , на постанову про відкриття виконавчого провадження, заінтересовані особи: Другий відділ Державної виконавчої служби у м.Чернівці Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, старший державний виконавець Фалібога Інна Василівна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» -
Боржник ОСОБА_2 звернувся до суду зі скаргою на постанову про відкриття виконавчого провадження.
Посилався на те, що 09.01.2026 року старшим державним виконавцем Фалібога І.В. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №79887261.
Він, ОСОБА_2 , являється боржником у виконавчому провадженні №79887261.
Із вказаною постановою він не погоджується, вважає її неправомірною та винесеною з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження» та такою, що підлягає скасуванню.
Зокрема, зазначене виконавче провадження було відкрито на підставі заяви стягувача про примусове виконання рішення від 10.12.2025 року без вхідного номеру та без підпису директора ТОВ «Кредитні ініціативи» Конька А.О., що не відповідає вимогам Закону.
Окрім того, у заяві про відкриття виконавчого провадження зазначається, що додається оригінал виконавчого листа, виданого Шевченківським районним судом м.Чернівці 14.05.2025 року, хоча дана заява датована 10.12.2025 року, а зареєстрована 26.12.2025 року.
Також вказував на те, що в постанові про відкриття виконавчого провадження №79887261 зазначається адреса боржника як АДРЕСА_1 , в той час як у виконавчому листі, виданому 14.05.2025 року, та заяві стягувача від 10.12.2025 року адресу боржника зазначено як АДРЕСА_2 .
При цьому, звертав увагу на те, що Другий відділ ДВС у м.Чернівці Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України обслуговує Першотравневий район м.Чернівці, в той час як АДРЕСА_2 відноситься до Шевченківського району м.Чернівці.
Боржник по виконавчому провадженню ОСОБА_2 зареєстрований та проживає за адресою АДРЕСА_2 , а тому вважає дії старшого державного виконавця Фалібоги І.В. неправомірними.
Вважає, що державний виконавець зобов'язаний був повернути виконавчий документ на підставі п.6, п.10 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження».
Просив визнати постанову про відкриття виконавчого провадження №79887261 від 29.12.2025 року такою, що не відповідає вимогам Закону, у зв'язку з чим визнати її незаконною та скасувати.
Визнати дії старшого державного виконавця Фалібоги І.В. неправомірними, а бездіяльність - протиправною.
Зобов'язати старшого державного виконавця Фалібогу І.В. усунути порушення та повернути виконавчий документ та провести виконавчі дії відповідно до вимог п.6, п.10 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження».
Також просив зобов'язати старшого державного виконавця Фалібогу І.В. внести відповідні зміни до АСВП.
Ухвалою суду від 29.01.2026 року провадження у справі за скаргою було відкрито.
Старшим державним виконавцем Фалібогою І.В. було подано відзив на скаргу. У відзиві виконавець заперечувала проти вимог скарги, вважаючи її необгрунтованою. Пред'явлений виконавчий документ відповідав вимогам Закону, а тому 29.12.2025 року правомірно було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. Просила відмовити у задоволення скарги.
Представником стягувача ТОВ «Кредитні ініціативи» процесуальних заяв по суті скарги подано не було.
Представник скаржника у судовому засіданні вимоги скарги підтримала. Зазначила, що виконавче провадження Другим відділом ДВС було відкрито з порушенням правил підсудності, оскільки згідно виконавчого листа боржник проживає на території Шевченківського району м.Чернівці, в той час як компетенція Другого відділу ДВС поширюється на Першотравневий район м. Чернівці. Окрім того, стягувачем не було підписано заяву про відкриття виконавчого провадження. Просила скаргу задовольнити.
Старший державний виконавець Фалібога І.В. проти вимог скарги заперечувала. Вважає, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 29.12.2025 року була винесена нею правомірно. Заяву про відкриття виконавчого провадження представником було подано в електронній формі та підписано електронним цифровим підписом. Місце проживання боржника вона не перевіряла, а прийняла до уваги інформацію, зазначену представником стягувача у заяві про відкриття виконавчого провадження щодо фактичного місця проживання боржника.
Представник стягувача ТОВ «Кредитні ініціативи» у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази судового провадження, матеріали виконавчого провадження, а також, враховуючи положення ч.2 ст.450 ЦПК України, у відповідності до яких неявка учасників виконавчого провадження, не перешкоджає розгляду скарги, приходить до наступного.
Так, відповідно до ст.447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 30.01.2025 року у справі №725/6048/24 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю " Кредитні ініціативи", представник позивача Білоцерковець Юлій Сергійович до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості було відмовлено.
У подальшому, постановою Чернівецького апеляційного суду від 22.04.2025 року рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 30 січня 2025 року було скасовано. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на корить Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи» заборгованість за кредитним договором №1635 від 23 червня 2006 року в розмірі 250171,82 долар США (двісті п'ятдесят тисяч сто сімдесят один долар вісімдесят два центи США) та 191450,26 грн. судового збору.
Однак, 15.10.2025 року постановою Верховного Суду постанову Чернівецького апеляційного суду від 22 квітня 2025 року змінено, зменшивши суму стягнутих з ОСОБА_2 на корить товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи» процентів річних з 250 171,82 дол. США до 516 841,25 грн, а також судових витрат з 191 450,26 грн до 648,60 грн. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи» на користь ОСОБА_2 в порядку розподілу судових витрат, понесених у суді касаційної інстанції, судовий збір у розмірі 28 121,04 грн.
Як вбачається з поданої до суду скарги, боржник по виконавчому провадженню вважає, що його права були порушені, оскільки державним виконавцем було порушено вимоги п.6.п.10 ч.4 ст.4Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Чинне законодавство України передбачає широке коло можливостей впливу на хід виконавчого провадження, рішення, дії або бездіяльність приватного виконавця.
Гарантією дотримання та забезпечення прав та свобод сторін виконавчого провадження насамперед є право на оскарження рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця у межах виконавчого провадження. Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності приватних виконавців регламентується як Законом України «Про виконавче провадження», так і відповідними положеннями процесуальних кодексів які повинні застосовуватися у сукупності заходів оскарження.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Згідно з частиною 1 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Законом України «Про виконавче провадження» регламентовано порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Верховний Суд у постанові від 15.01.2020 у справі № 910/7221/17 зазначив, що в силу приписів вищевказаної статті Закону виконавець повинен вчиняти виконавчі дії з дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження», а також відповідно до інших законів, які є обов'язковими при вчиненні ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов'язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження. Отже, виконавець повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України. В цьому реалізується «правомірна поведінка» виконавця.
Пунктом 9 статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що однією із засад виконавчого провадження є забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Відповідно до частини 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Акт державного органу - це юридична форма рішень цього органу, які спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин, породжують певні правові наслідки і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Як було встановлено судом, постановою старшого державного виконавця Фалібога І.В. Другого відділу ДВС у м.Чернівці на підставі виконавчого листа №727/6048/24, виданого Шевченківським районним судом м.Чернівці 14.05.2025 року, було відкрито виконавче провадження від 29.12.2025 року №79887261, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованості за кредитним договором №1635 від 23.06.2006 року у розмірі 250171,82 долари США (а.с.40-41).
Відповідно до наказу Південно-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції №348/5 від 12.07.2021 року територіальна компетенція Другого відділу ДВС у м.Чернівці Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України поширюється на Першотравневий район м.Чернівці.
Із дослідженого судом виконавчого листа №727/6048/24, виданого 14.05.2025 року, вбачається, що адресу місця проживання боржника ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначено як АДРЕСА_2 (а.с.36-37).
При цьому, у заяві стягувача ТОВ «Кредитні ініціативи» про відкриття виконавчого провадження від 26.12.2025 року зазначено місце проживання боржника як АДРЕСА_2 та фактичне місце проживання АДРЕСА_1 .
Заяву стягувачем було подано в електронній формі та підписано кваліфікованим електронним цифровим підписом, а тому доводи стягувача про те, що заява не була підписана стягувачем суд визнає необгрунтованими.
Частиною першою статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" визначено вимоги до виконавчого документа, зокрема, у виконавчому документі зазначаються адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб).
Пунктом 10 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
Частиною першою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з частиною п'ятою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.
Частиною першою статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
За змістом частини першої статті 4 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" діяльність органів державної виконавчої служби та приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів: 1) верховенства права; 2) законності; 3) незалежності; 4) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 5) обов'язковості виконання рішень; 6) диспозитивності; 7) гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; 8) розумності строків виконавчого провадження; 9) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.
Згідно з частиною другою статті 4 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" державний виконавець та приватний виконавець повинні здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, не розголошувати в будь-який спосіб професійну таємницю, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність.
За визначеннями, наведеними в статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", місцем перебування є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місцем проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; реєстрація - це внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Частиною другою статті 2 Закону встановлено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
За змістом статті 6 Закону реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина. Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 7 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" до Реєстру вноситься додаткова змінна інформація про місце проживання, про народження дітей, про шлюб і розірвання шлюбу, про зміну імені, у разі наявності - інформація про податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платників податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган), а також про місце роботи та посаду (у разі оформлення посвідчення члена екіпажу).
Із дослідженого судом витягу з реєстру територіальної громади від 23.05.2025 року, встановлено, що місце проживання боржника ОСОБА_2 з 24.09.2018 року зареєстровано за адресою АДРЕСА_2 (а.с.18).
Суд керується правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 31 березня 2021 року в справі №380/7750/20, відповідно до якої, отримавши заяву стягувача про примусове виконання виконавчого напису приватного нотаріуса, в якій, як і в указаному виконавчому документі, зазначено дві різні адреси боржника, приватний виконавець не міг не звернути уваги, що ці адреси, якщо вирішувати питання про прийняття до виконання цього виконавчого документа, відсилають до різних виконавчих округів (Львівська область та місто Київ відповідно). Звідси виникає потреба з'ясування місця проживання боржника як умови прийняття виконавчого документа до примусового виконання приватним виконавцем, територіальним округом якої є місто Київ (пункт 81 постанови).
Верховний Суд дійшов висновку про те, що сама лише вказівка на місце проживання, яке не має жодного взаємозв'язку з особою боржника, не може вважатися достатньою підставою для прийняття виконавчого документа приватним виконавцем, територіальний округ якої охоплює місце виконання, визначеного за цією адресою (пункт 86 постанови).Таким чином при відкритті виконавчого провадження інформація про місце реєстрації позивача була відома відповідачу, адже була зазначена стягувачем у заяві про примусове виконання виконавчого напису та самому виконавчому написі.
Таким чином при відкритті виконавчого провадження інформація про місце реєстрації відповідача була відома позивачу, адже була зазначена стягувачем у заяві про примусове виконання виконавчого листа.
Окрім того, суд звертає увагу на те, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина перша статті 431 ЦПК України).
Як зазначалось судом раніше, у виконавчому листі №727/6048/24, виданому судом 14.05.2025 року, адресу боржника ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було вказано як АДРЕСА_2 .
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 липня 2023 року у справі № 211/4347/15-ц (провадження № 61-4965св22) зроблено такі висновки: «вимога про зазначення місцезнаходження (для юридичних осіб) або місця проживання чи перебування (для фізичних осіб) проходить через цілу низку процесуальних документів - як тих, що надаються сторонами, так і тих, що ухвалюються судом. З огляду на обов'язок суду щодо належного повідомлення учасників справи про судові засідання та належне направлення процесуальних документів, можна стверджувати, що суд тримає під контролем відповідність інформації про місцезнаходження, місце проживання (перебування) учасників справи.
Отже, завдяки зазначеним вище вимогам процесуального закону та за умови належного виконання процесуальних обов'язків й не зловживання учасниками судового процесу процесуальними правами презюмується правильність інформації про місцезнаходження, місце проживання (перебування) боржника і стягувача, що зазначені у виконавчому документі, який видається судом.
За встановлених обставин у цій справі, визначення місця виконання виконавчого документа щодо ОСОБА_2 (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника. Будь-яка інша адреса місця проживання чи відомості про місце перебування особи-боржника можуть слугувати додатковою інформацією і сприяти примусовому виконанню рішення, але не використовуватися як юридичний факт, з яким Закону України "Про виконавче провадження" пов'язує місце виконання рішення.
Судом було досліджено матеріали виконавчого провадження та встановлено, що будь-яких підтверджень щодо наявності зареєстрованого місця проживання боржника за адресою АДРЕСА_1 чи наявності там належного боржнику майна вони не містять.
З огляду на викладене, Суд констатує, що старший державний виконавець, винісши оспорювану постанову про відкриття виконавчого провадження за повідомленим стягувачем нібито фактичним місцем проживання боржника, яка не є його (боржника) зареєстрованим місцем проживання, діяв протиправно.
Згідно ч.2 ст.451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Керуючись ст.ст.18, 76-81, 353, 432, 447, 448, 450,451 ЦПК України, суд -
Скаргу ОСОБА_2 на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця - задовольнити частково.
Визнати дії старшого державного виконавця Фалібоги І.В. Другого відділу ДВС у м.Чернівці Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України - неправомірними.
Визнати постанову по відкриття виконавчого провадження №79887261 від 29.12.2025 року неправомірною та скасувати її.
Зобов'язати старшого державного виконавця Фалібогу І.В. усунути порушення вимог п.10 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження».
У задоволенні решти вимог скарги - відмовити.
Роз'яснити державному виконавцю положення ст.453 ЦПК України, у відповідності до яких про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, відповідний орган державної виконавчої служби, приватний виконавець повідомляють суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя Одовічен Я.В.