12 лютого 2026 року м. Київ
Справа № 369/6137/24
Провадження: № 22-ц/824/5910/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,
секретар Лаврук Ю. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги керівника Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону та ОСОБА_3 в інтересах Міністерства оборони України
на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 грудня 2025 року, постановлену під головуванням судді Янченка А. В.,
у справі за позовом керівника Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Київського квартирно-експлуатаційного управління, Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 , про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,
У квітні 2024 року Київська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави (далі - прокуратура) в особі органу Міністерства оборони України (далі - Міноборони), Київського квартирноексплуатаційного управління (далі - ККЕУ), Військової частини НОМЕР_1 (далі - В/ч НОМЕР_1 ), звернулася до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що спірна земельна ділянка площею 1,8062 га, кадастровий номер 3222481201:01:006:5094, яка входить до складу земель військового містечка № НОМЕР_2 , належить до земель оборони та перебуває у державній власності.
Прокуратура зазначила, що зазначена земельна ділянка була відчужена з державної власності з порушенням вимог земельного та оборонного законодавства, без належних правових підстав та без прийняття уповноваженим органом державної влади рішення про зміну цільового призначення земель оборони. Будь-які рішення щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою Військовою частиною НОМЕР_1 , її вилучення у встановленому законом порядку або передачі у комунальну чи приватну власність відсутні.
На переконання позивачів, земельна ділянка вибула з державної власності поза волею її власника - держави в особі Міністерства оборони України, а відтак підлягає витребуванню відповідно до положень статей 387, 388 ЦК України як майно, що незаконно перебуває у чужому володінні.
Окремо наголошувалося, що спірна ділянка має стратегічне значення, оскільки використовується для забезпечення діяльності військової частини, а тому її перебування у приватній власності суперечить інтересам національної безпеки та оборони держави.
У зв'язку з викладеним, просили суд витребувати спірну земельну ділянку з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Міноборони, ККЕУ та В/ч НОМЕР_1 .
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 грудня 2025 року позов керівника Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Київського квартирно-експлуатаційного управління, Військової частини НОМЕР_1 залишено без розгляду.
Не погодившись із таким судовим рішенням, керівник Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіонута ОСОБА_3 в інтересах МОУ подали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ухвалу суду просили скасувати та направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керівник Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону на обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив про те, що при зверненні до суду з цим позовом, прокуратура мала обґрунтовані очікування на вирішення спору відповідно до чинних на час звернення правових норм та повернення землі, яка незаконно вибула у приватну власність. Натомість позиція суду щодо зворотної дії у часі нових процесуальних норм позбавляє власника можливості довести перед судом свою правову позицію, необхідність захисту права власності.
Вважає, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення Закону України № 4292-ІХ, оскільки цей позов поданий прокурором до ОСОБА_1 як до недобросовісного набувача. Прокурор вважає, що спірна земельна ділянка вибула з володіння держави незаконно, з порушенням належного правового механізму, а тому законних підстав для її відчуження на підставі договору купівлі-продажу на користь відповідачки не було.
Механізм компенсації вартості майна, яке незаконно вибуло з володіння держави чи територіальної громади, застосовується виключно у разі, якщо відповідачем за позовом прокурора є добросовісний набувач. У письмових поясненнях було наведено низку доводів щодо недобросовісності дій відповідачки та третіх осіб, проте суд залишив позов без розгляду, не надавши їм належної оцінки. Прокурор у позові та інших процесуальних документах стверджував про обізнаність відповідачки щодо незаконності виділення земельної ділянки та її недобросовісність у спірних правовідносинах.
Судом не було враховано, що у Законі України № 4292-ІХ відсутні норми, які вказують на те, що абзац другий частини четвертої статті 177 ЦПК України має зворотну дію у часі. Посилання на пункт 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 4292-ІХ є безпідставним, оскільки цим пунктом передбачено зворотну дію закону в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також в частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна.
ОСОБА_3 в інтересах МОУ на обгрунтуваня доводів апеляційної скарги зазначив, що на момент подання позову, 12.04.2024 року, діяла редакція статті 177 ЦПК України, яка не передбачала обов'язку додавати до позову документ про внесення на депозитний рахунок суду вартості спірного майна. Відповідні зміни були внесені лише Законом України №4292-ІХ від 12.03.2025, який набрав чинності 09.04.2025.
Міноборони підкреслило, що закон, який встановлює нові процесуальні обов'язки, не може мати зворотної дії в часі. Застосування судом нової редакції статті 177 ЦПК України до правовідносин, що виникли до набрання чинності відповідними змінами, суперечить принципу правової визначеності та статті 3 ЦПК України.
Крім того, зазначив, що вимога суду щодо внесення грошових коштів на депозитний рахунок суду є передчасною, оскільки питання компенсації вартості майна виникає лише у разі встановлення факту добросовісності набувача, що потребує дослідження доказів по суті спору. Натомість суд фактично позбавив державу можливості довести незаконність вибуття земельної ділянки та недобросовісність відповідача.
Апеляційна скарга також містить доводи про те, що залишення позову без розгляду перешкоджає подальшому розгляду справи та порушує право держави на ефективний судовий захист.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 26 грудня 2025 року та 19 січня 2026 рокувідкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Адвокат Протас О. М. в інтересах ОСОБА_1 у відзиві подані скарги на зазначив, що апеляційни скарги є безпідставними та такими, що спрямовані на уникнення виконання імперативних вимог закону.
У відзиві наголошено, що Закон №4292-ІХ прямо передбачає зворотну дію у частині порядку компенсації добросовісному набувачу у справах, в яких на момент набрання ним чинності рішення суду першої інстанції не було ухвалено. Отже, нові вимоги щодо внесення вартості спірного майна на депозитний рахунок суду підлягають застосуванню і до даної справи.
Представник відповідача підкреслив, що прокурор просить витребувати нерухоме майно, право власності на яке зареєстроване у встановленому законом порядку. Відповідач набула земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу, право власності зареєстроване у Державному реєстрі речових прав, а тому до спірних правовідносин застосовуються гарантії захисту добросовісного набувача.
На думкупредставникавідповідача, невиконання позивачем вимог суду щодо внесення коштів на депозитний рахунок є належною та достатньою підставою для залишення позову без розгляду.
Адвокат Миколюк М. Д. в інтересах ОСОБА_2 у відзиві зазначив, що апеляційна скарга не містить переконливих доводів щодо незаконності ухвали суду першої інстанції.
У своїх запереченнях представник третьої особи наголосив, що процесуальний закон застосовується до процесуальних дій, які вчиняються під час розгляду справи. Оскільки на момент постановлення ухвали про залишення позову без руху вже діяла нова редакція статті 177 ЦПК України, суд був зобов'язаний застосувати саме чинну норму процесуального права.
Також зазначено, що обов'язок попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду є не покаранням для позивача, а гарантією забезпечення балансу інтересів сторін та реалізації принципу справедливості у разі витребування майна від добросовісного набувача.
Третя особа підтримала позицію відповідача щодо правомірності залишення позову без розгляду та вказала, що прокурор, діючи в інтересах держави, зобов'язаний суворо дотримуватись процесуального закону, як і будь-який інший учасник процесу.
В судовому засіданні представник Військової частини ОСОБА_5., представник МОУ ОСОБА_3 та представник ККЕУ Тодерян В. М., прокурор Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави ОСОБА_1 підтримали апеляційні скарги та просили їх задовольнити.
Адвокат Вихрицький Р. П. в інтересах ОСОБА_4 та адвокат Миколюк М. Д. в інтересах ОСОБА_2 заперечували проти доводів апеляційної скарги та вважали їх необгрунтвоаними
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши пояснення учасників справи, які з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню.
Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не було усунуто недоліки, зазначені в ухвалі від 17.11.2025 року.
Суд встановив, що подані пояснення не підтверджують виконання вимог ухвали, зокрема, щодо надання документів, передбачених статтею 177 ЦПК України. Станом на 09.12.2025 року відповідні недоліки залишилися неусунутими, а об'єктивних причин неможливості їх усунення позивач не навів.
Керуючись частинами 11, 13 статті 187, пунктом 1 частини 2 статті 200 та пунктом 8 частини 1 статті 257 ЦПК України, суд дійшов висновку, що у разі невиконання вимог щодо усунення недоліків у встановлений строк позовна заява підлягає залишенню без розгляду.
Суд також зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати процесуальним обмеженням, а ризик наслідків невчинення процесуальних дій покладається на сторону. Оскільки позивач не виконав вимоги ухвали та не вичерпав процесуальних засобів захисту, підстав для продовження розгляду справи суд не вбачав.
Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до статті 129 Конституції України однією із засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Згідно з частиною першою статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин (частина третя статті 131 ЦПК України).
У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 263 ЦПК України судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
09 квітня 2025 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» № 4292-ІХ від 12 березня 2025 року, яким внесені зміни, зокрема до статей 388, 390, 391 ЦК України та статей 177, 185, 265 ЦПК України.
Законом України № 4292-ІХ статтю 390 ЦК України доповнено частиною п'ятою такого змісту:
Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.
Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.
Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об'єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».
Відповідно до пунктів 1, 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 4292-ІХ цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо:
- нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом;
- нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.
Відповідно до підпункту 2 пункту 3 Прикінцевих і перехідних положень Закону України № 4292-IX частину четверту статті 177 ЦПК України доповнено абзацом другим такого змісту:
«У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».
Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави невнесення у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, суд у такій ухвалі зазначає про обов'язок позивача внести відповідну грошову суму (абзац третій частини другої статті 185 ЦПК України у редакції Закону України № 4292-IX).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц підкреслено, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем.
Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Положення частини п'ятої статті 390 ЦК України поширюється на випадки подання позову про витребування майна у добросовісного набувача. Разом з тим, у випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача приписи частини п'ятої статті 390 ЦК України не підлягають застосуванню.
Питання про добросовісність/недобросовісність набувача судом може бути вирішене лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення.
У випадку встановлення недобросовісності набувача суд задовольняє позов на підставі статті 387 ЦК України без застосування приписів частини п'ятої статті 390 ЦК України, яка визначає порядок компенсації вартості майна добросовісному набувачеві (коли земельна ділянка належала державі (чи територіальній громаді), а останній набувач є добросовісним). Натомість у разі недоведення позивачем недобросовісності набувача і встановлення, що набувач є добросовісним, суд відмовляє у задоволенні позову, зокрема на підставі частини п'ятої статті 390 ЦК України, якщо позивачем попередньо не внесено вартість майна на депозитний рахунок суду.
Суд першої інстанції не врахував, що за змістом пункту 2 Розділу ІІ Закону України № 4292-IX положення цього Закону мають зворотну дію в часі у частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.
Подібні висновки у спірних правовідносинах висловлено у постановах Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 127/8274/24 (провадження № 61-11478св25), від 01 грудня 2025 року у справі № 354/419/25 (провадження № 61-11906св25), від 10 грудня 2025 року у справі № 354/417/25 (провадження № 61-12635св25), від 10 грудня 2025 року у справі № 354/1754/24 (провадження № 61-12524св25).
Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор посилався на наявність підстав для витребування земельної ділянки, обґрунтував свої вимоги недобросовісністю набувача спірної земельної ділянки.
Тобто, доводи прокурора та його позиція у спірних правовідносинах зводяться до того, що спірна земельна ділянка вибула з володіння держави внаслідок неправомірних і недобросовісних дій її набувачів.
За встановлених у цій справі обставин суд першої інстанцій зробив неправильний висновок про залишення позову без розгляду. Прокурор у цій справі пред'явив позов про витребування земельної ділянки у недобросовісного набувача (останнього набувача), отже приписи частини п'ятої статті 390 ЦК України, частини четвертої статті 177, абзацу третього частини другої статті 185 ЦПК України у такому випадку не підлягають застосуванню до вирішенні позову по суті. Питання про добросовісність/ недобросовісність набувачів судом може бути вирішене лише за результатами дослідження доказів у справі на стадії ухвалення судового рішення.
З огляду на наведене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції передчасно застосував приписи частини п'ятої статті 390 ЦК України та відповідні положення статей 177, 185 ЦПК України, не з'ясувавши характеру спірних правовідносин та не надавши оцінки доводам позивача щодо недобросовісності набувача спірної земельної ділянки.
Оскільки прокурором заявлено позов саме про витребування майна у недобросовісного набувача, обов'язок попереднього внесення вартості спірного майна на депозитний рахунок суду не підлягав застосуванню на стадії вирішення питання щодо подальшого розгляду справи. Питання про добросовісність чи недобросовісність набувача може бути вирішене виключно за результатами дослідження доказів під час розгляду справи по суті.
Отже, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду є помилковим та таким, що ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За таких обставин апеляційні скарги керівника Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону та представника Міністерства оборони України є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню, з скасуванням ухвали суду першої інстанції та направленням справи для продовження розгляду по суті.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційні скарги апеляційні скарги керівника Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону та ОСОБА_3 в інтересах Міністерства оборони України задовольнити.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 грудня 2025 рокускасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 16 лютого 2026 року
Головуючий Т. О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В. А. Нежура