12 лютого 2026 року м. Київ
Справа №757/48092/15
Провадження: № 22-ц/824/4407/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Верланова С. М., Нежури В. А.
секретар Лаврук Ю. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2025 року, постановлену під головуванням судді Григоренко І. В.,
за клопотанням представника позивача за первісним позовом - адвоката Крупки Миколи Петровича про скасування заходів забезпечення позову
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та зняття з реєстраційного обліку та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», про визнання права власності,
ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , в якому просила розірвати договір довічного утримання, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений державним нотаріусом Чотирнадцятої державної нотаріальної контори 14.05.2009 року.
ОСОБА_2 звернулася до ОСОБА_1 із зустрічним позовом, в якому просила визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 , та зобов'язати Печерський районний відділ Головного управління ДМС України у м. Києві зняти з реєстраційного обліку відповідача у вказаній квартирі, стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 487,20 грн.
В ході судового розгляду, зокрема, ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 18 червня 2013 року, за заявою сторони у справі було вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 11 лютого 2025 року первісний позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_2 .
В задоволенні іншої частини первісного позову відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Крім того, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 243 грн 60 коп.
Постановою Київського апеляційного суду від 02 вересня 2025 року апеляційну скаргу Цвєтінського Станіслава Андрійовича, подану в інтересах ОСОБА_1 , задоволено частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 лютого 2025 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 (як правонаступника ОСОБА_3 ) до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», про визнання права власності, скасовано, а провадження у справі за цими вимогами закрито.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У зв'язку з наведеним адвокат Крупка М. П., який діє в інтересах позивачки за первісним позовом ОСОБА_2 , звернувся до суду з клопотанням про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою від 18 червня 2013 року.
У клопотанні заявник просив скасувати арешт, накладений на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , посилаючись на те, що рішенням суду першої інстанції у задоволенні зустрічного позову про визнання права власності було відмовлено, а постановою суду апеляційної інстанції провадження у справі за цими вимогами закрито, у зв'язку з чим відпали правові підстави для подальшого застосування заходів забезпечення позову.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2025 року скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Печерського районного суду м. Києвавід 18.06.2013 року у справі № 757/8235/13-ц, шляхом накладення арешту на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Не погодившись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права просив скасувати ухвалу і ухвалити нове судове рішення.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Так, 24 жовтня 2025 року ним було заявлено клопотання про відкладення судового розгляду з метою надання можливості скористатися правовою допомогою. Проте суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні зазначеного клопотання, чим, на переконання апелянта, було порушено його конституційне право на захист.
У зв'язку з цим ОСОБА_1 вважає, що оскаржувана ухвала не відповідає фактичним обставинам справи, ухвалена з істотним порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 24 грудня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Адвокат Крупка М. П. в інтересах ОСОБА_2 вважав необґрунтованими доводи апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення.
Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як убачається з матеріалів справи, ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 18 червня 2013 року за заявою сторони у справі було вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , із забороною її відчуження.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 11 лютого 2025 року первісний позов ОСОБА_2 задоволено частково, ОСОБА_1 визнано таким, що втратив право користування зазначеним житловим приміщенням, у решті вимог первісного позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання права власності відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 02 вересня 2025 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову скасовано, а провадження у справі за зазначеними вимогами закрито. В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва залишено без змін.
Звертаючись до суду з клопотанням про скасування заходів забезпечення позову, адвокат Крупка М. П., який діє в інтересах ОСОБА_2 , посилався на те, що спір щодо права власності на квартиру остаточно вирішено, а отже правові підстави для подальшого існування арешту на нерухоме майно відпали.
Задовольняючи заяву про скасування заходів забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості поданого клопотання та дійшов висновку про відсутність необхідності у подальшому застосуванні арешту на спірну квартиру.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 цього кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Згідно ч.ч. 1, 8 ст. 158 ЦПК України, суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Із аналізу процесуальних норм, які регулюють інститут забезпечення позову слідує, що скасування заходів забезпечення позову можливо, у разі, коли у ньому відпадає потреба, або відпадають підстави, які зумовили вжиття таких заходів.
Тобто, наведені норми не містять прив'язки ні до стадії, на якій таке клопотання заявляється учасником справи, ні до ухвалення судом рішення у справі.
З матеріалів справи убачається, що на момент вирішення питання про скасування заходів забезпечення позову цивільна справа, у межах якої такі заходи були застосовані, вже розглянута судами першої та апеляційної інстанцій, а відповідні судові рішення набрали законної сили.
Отже, на час постановлення ухвали про скасування заходів забезпечення позову заявником було належним чином доведено, що обставини, які стали підставою для вжиття заходів забезпечення позову, повністю відпали, а також те, що такі обставини не існували та не могли бути відомі суду на момент ухвалення судового рішення про накладення арешту.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та звертає увагу на ключовий процесуальний аспект даної справи, а саме на що саме було накладено арешт та з якою процесуальною метою.
Як убачається з матеріалів справи, арешт на спірне нерухоме майно було накладено саме з метою забезпечення зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання права власності. Водночас постановою Київського апеляційного суду від 02 вересня 2025 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову було скасовано, провадження у справі за зазначеними вимогами закрито. Вказана постанова набрала законної сили.
Отже, після набрання законної сили постановою суду апеляційної інстанції предмет спору за зустрічним позовом припинив своє існування, а разом із ним повністю відпала й процесуальна необхідність у подальшому застосуванні заходів забезпечення позову, вжитих для його забезпечення.
За таких обставин збереження арешту на майно суперечило б правовій природі інституту забезпечення позову, який має тимчасовий характер і не може існувати за відсутності відповідної позовної вимоги, на забезпечення якої він був накладений.
Суд першої інстанції, вирішуючи питання про скасування заходів забезпечення позову, правильно застосував норми процесуального права, належним чином оцінив обставини справи та дотримався балансу інтересів сторін, у зв'язку з чим його висновки є обґрунтованими, законними та такими, що відповідають вимогам Цивільного процесуального кодексу України.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно проігнорував клопотання про відкладення розгляду справи, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали з огляду на таке.
Як убачається з матеріалів справи, у судовому засіданні 24 жовтня 2025 року ОСОБА_1 був присутній особисто та мав можливість реалізувати свої процесуальні права, у тому числі надавати пояснення та заперечення.
Дійсно, в матеріалах справи міститься заява ОСОБА_1 від 20 жовтня 2025 року, у якій він посилався на перебування свого адвоката на стаціонарному лікуванні. Водночас зазначена заява не містила жодних належних і допустимих доказів на підтвердження викладених у ній обставин, зокрема документів медичного характеру. За таких умов суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги наведені доводи та відмовив у відкладенні розгляду справи.
Верховний Суд у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 зазначив, що у разі неявки представників сторін або інших учасників судового процесу, за умови наявності у справі достатніх матеріалів для ухвалення законного та обґрунтованого рішення, суд вправі не відкладати розгляд справи та вирішити спір по суті. Основною підставою для відкладення розгляду справи є не сама по собі відсутність учасника судового процесу, а неможливість вирішення спору в конкретному судовому засіданні. Відтак неявка учасника справи, за умови його належного повідомлення про дату, час і місце судового розгляду, не є безумовною підставою для скасування судового рішення.
Крім того, Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях, зокрема у справах № 802/562/18-а та № 826/4504/17, наголошував, що повноваження суду щодо відкладення судового розгляду на підставі клопотань учасників процесу є дискреційними. Реалізація такої дискреції передбачає оцінку судом наведених обставин на предмет їх поважності з урахуванням конкретної ситуації та належності доказового підтвердження. При цьому відповідне обґрунтування не може бути абстрактним, а має підтверджуватися належними та допустимими доказами.
Судова дискреція у цьому питанні реалізується з урахуванням принципу верховенства права, який вимагає від суду обрання такого процесуального рішення, що є найбільш доцільним, справедливим і пропорційним у конкретних обставинах справи, з обов'язковою мотивацією причин прийняття відповідного рішення.
Крім того, відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України, неявка сторін не перешкоджає розгляду питання про скасування заходів забезпечення позову.
З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції діяв у межах наданих йому процесуальних повноважень, правильно застосував норми процесуального права та надав належну оцінку доводам сторін, у зв'язку з чим підстави для скасування оскаржуваної ухвали відсутні.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення ухвали Печерського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2025 року року без змін, а апеляційної скарги без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 16 лютого 2026 року.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В. А. Нежура