13 лютого 2026 року м. Київ
Справа №752/12928/25
Апеляційне провадження №22-ц/824/2726/2026
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Желепи О.В., Поліщук Н.В.
за участю секретаря Липченко О.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва, ухваленого під головуванням судді Кирильчук І.А. 28 серпня 2025 року в м. Київ, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У травні 2025 року представник ТОВ «Укр Кредит Фінанс» звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 1310-6627 від 01 грудня 2023 року в розмірі 120000 грн, вирішити питання про розподіл судових витрат.
Позов обґрунтовував тим, що 01 грудня 2023 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 в електронному вигляді було укладено кредитний договір № 1310-6627, на виконання умов якого останній було надано кредит в сумі 24000 грн, з процентною ставкою 1,20% в день (знижена процентна ставка), 1,50% в день (стандартна % ставка) та строком кредитування 300 днів (повернення кредиту 25 вересня 2024 року), базовий період 14 днів.
ТОВ «Укр Кредит Фінанс» свої зобов'язання за договором виконало у повному обсязі, а саме: надало відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором.
Відповідач, всупереч умовам договору та вимогам чинного законодавства, не виконала належним чином покладені на неї обов'язки перед банком та порушила умови кредитного договору. Станом на 25 квітня 2025 року у ОСОБА_1 утворилася заборгованість у розмірі 134592 грн, із яких: 24000 грн - прострочена заборгованість за кредитом, 106992 грн - прострочена заборгованість за нарахованими відсотками та 3600 грн прострочена заборгованість по комісії за видачу кредиту. Проте, з урахуванням застосування до відповідача Програми лояльності, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 120000 грн, з яких: 24000 грн - прострочена заборгованість за кредитом, 96000 грн - прострочена заборгованість за нарахованими відсотками.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 28 серпня 2025 року в позов «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за кредитним договором №1310-6627 від 01 грудня 2023 року в розмірі 120000 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 24000 грн та за процентами у розмірі 96000 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» судовий збір у розмірі 2422 грн 40 коп.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що у цій справі позичальник не довів належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених спірним договором, презумпція правомірності якого не спростована. Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, та враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, знайшли підтвердження під час судового розгляду справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Не погодилась із зазначеним судовим рішенням відповідач, нею подано апеляційну скаргу, в якій вона вказує на те, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права і за неповного з'ясування обставин справи.
Відповідач зазначає, що позивач не надав належних та допустимих доказів того, що наявний в матеріалах справи паперовий текст договору створювався у порядку, визначеному Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», та що саме такий правочин підписувався електронним підписом уповноважених на те осіб з можливістю ідентифікувати підписантів договору, що є обоє'язковим реквізитом електронного документа. Крім того, відсутність належного підтвердження часу та способу генерування одноразового ідентифікатора, підтвердження ним пропозиції щодо укладення договору, зокрема, довідки про ідентифікацію клієнта, хронології вчинення ним дій щодо укладення кредитних договорів у формі електронного правочину вказує на неукладеність правочину, оскільки він не укладав кредитного договору, який міститься в матеріалах справи, та не погоджував зазначені в ньому умови кредитування. Нарахування та сплата відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим законодавством України засадам справедливості, добросовісності, розумності, а наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення та перетворює їх на непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором. Заборгованість за нарахованими процентами є неспівмірною з тілом кредиту, що суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальнику як споживачу послуг кредитної установи, а відтак наявні підстави для зменшення розміру відсотків щонайменше до заявленого розміру заборгованості за тілом кредиту. Розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а одностороннім арифметичним розрахунком, який повністю залежить від волевиявлення та дій кредитодавця, а відтак не підтверджує наявність заборгованості. В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази отримання нею кредитних коштів, а карткові рахунки, на які перераховано кредитні кошти, не містять ідентифікуючих даних про неї.
Відповідач також вказує на те, що відповідно до умов кредитного договору проценти за користування кредитом в межах строку кредитування було встановлено в розмірі 1,20% в день (знижена процентна ставка), 1,50% в день (стандартна % ставка). Строк кредитування 300 календарних днів.
Однак, згідно з ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Зміни до вказаної статті набули чинності з 22 грудня 2023 року відповідно до Закону України № 3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».При цьому ст. 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, натомість відповідачу нараховувалися відсотки понад 1 % в день (2.50 %). Процентна ставка позивачем не змінювалася відповідно до змін у Законі і нарахування здійснювалося всупереч законодавству.
Враховуючи, що самим Законом України від 22 листопада 2023 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» передбачено те, що він набирає чинності 24 грудня 2023 року, а кредитний договір було укладено 01 квітня 2024 року, тобто після набрання чинності цим Законом, до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч.5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування».
Встановлений сторонами договору розмір відсотків за несвоєчасно виконані зобов'язання за кожен день прострочки, у розмірі 2-3 % є несправедливим у розумінні ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», та суперечить встановленим обмеженням ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування» та порушує принцип розумності та добросовісності, що є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, як споживача послуг фінансової установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми відсотків, яка перевищує подвійну облікову ставки Національного банку України та становить більше ніж п'ятнадцять відсотків простроченого платежу.
З врахуванням наведеного та встановлення сторонами договору розміру відсотків за несвоєчасно виконані зобов'язання за кожен день прострочки, що в результаті становить 96000 грн, є несправедливим у розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
На підставі викладеного, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення. Стягнути з позивача на користь відповідача судовий збір за подання апеляційної скарги.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 серпня 2025 року та призначено справу до розгляду.
У відзиві на апеляційну скаргу, представник позивача вказує на те, що доводи наведені представником відповідачем в апеляційній скарзі є безпідставними, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Учасники справи в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись в порядку визначеному процесуальним законом, причини неявки суду не повідомили. А тому колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у відсутність вказаних осіб.
В порядку визначеному ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з такого.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги по суті спору, апеляційним судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Зі справи вбачається, що 01 грудня 2023 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1310-6627, який було підписано з використанням одноразового ідентифікатора С0535, на підставі якого відповідачем був отриманий кредит шляхом безготівкового переказу грошових коштів у розмірі 24000 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 1,50 % (стандартна процентна ставка), 1,20 % (знижена процентна ставка), строком кредитування на 300 календарних днів - 25 вересня 2024 року. Комісія за видачу кредиту становить 15% від суми виданого кредиту (а.с. 20-34).
Разом з договором відповідач підпила електронним підписом паспорт споживчого кредиту та таблицю обчислення загальної вартості кредиту (а.с. 50-60).
Згідно з долученої до позову довідки про перерахування суми кредиту ОСОБА_1 вбачається, що відповідно до умов договору № 1310-6627 від 01 грудня 2023 року за допомогою системи LIQPAY ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» на картку відповідача було перераховано кошти в сумі 24 000 грн (а.с. 66).
У справі також наявний лист АТ КБ «ПриватБанк», згідно якого на картковий рахунок № НОМЕР_1 01 грудня 20223 року видано кредит в розмірі 24 000 грн (а.с. 61-65).
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором № 1310-6627 від 01 грудня 2023 року, станом на 25 квітня 2024 року у відповідача утворилась заборгованість у загальному розмірі 134592 грн, з яких: 24000 грн - заборгованість за основним боргом (кредитом), 106992 грн - заборгованість за відсотками, 3600 грн - заборгованість за комісією. З цього ж розрахунку вбачається, що відповідачу нараховувалася процентна ставка з 01 грудня 2023 року по 14 грудня 2023 року у розмірі 1,20% (14 днів), з 15 грудня 2023 року по 25 вересня 2024 року у розмірі 1,50% (а.с. 67-72).
У відповідності до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст. 627 ЦК України).
Положеннями ст. 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За правилом частини статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).
Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В порядку визначеному частиною 1 статті 1054 ЦК України, частиною 1 статті 1048 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію".
У ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію" зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини 3 статті 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).
Згідно із частиною 6 статті 11 вищезазначеного Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», споживчий кредит (кредит) - це грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Частина 1 ст. 3 цього Закону визначає, що ним регулюються відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування, а також відносини, що виникають у зв'язку з врегулюванням простроченої заборгованості за договорами про споживчий кредит та іншими договорами, передбаченими частиною другою цієї статті.
В порядку визначеному п.п. 8-9 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції чинній на момент укладення між сторонами кредитного договору) в договорі про споживче кредитування зазначаються, зокрема: процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. Усі припущення, використані для обчислення орієнтовної реальної річної процентної ставки та/або орієнтовної загальної вартості кредиту, повинні бути зазначені.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року, який набрав чинності 24 грудня 2023 року, були внесені зміни до Закону України «Про споживче кредитування».
Зокрема у ст. 8 цього Закону були внесені зміни шляхом доповнення ч.ч.4, 5 згідно з якими денна процентна ставка розраховується у процентах за формулою: ДПС = (ЗВСК/ЗРК)/t ? 100%, де ДПС - денна процентна ставка; ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом; ЗРК - загальний розмір кредиту; t - строк кредитування у днях. Максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
У п.1 Прикінцевих та перехідних положень до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» вказано, що дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Розділ IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про споживче кредитування» доповнено пунктом 17.
Відповідно п. 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року по справі № 127/33824/19 зробив правовий висновок, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, а кредитні кошти не були б перераховані відповідачу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 вказано, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
В силу ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З наведених обставин справи вбачається, що кредитний договір підписано відповідачем електронним підписом 01 грудня 2023 року о 18:56 год шляхом зазначення одноразового ідентифікатора C0535, який був власноручно введений відповідачем для електронного підпису, у відповідності до вимог ч. 6 та 8 ст. 11 і ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію".
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, наведене безумовно свідчить про те, що відповідач ознайомилася і погодилась з умовами договору, підписавши його в електронній формі, яка прирівнюється, до письмової. Виходячи з положень ЦПК України та Закону України "Про електронну комерцію", подані позивачем паперові копії електронних документів є допустимими письмовими доказами. Таким чином слід погодитись з висновком суду першої інстанції, що уклавши договір сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору. Отже, підписавши вказаний договір відповідач добровільно погодилася на визначені у них умови кредитування, взяла на себе відповідні зобов'язання.
При цьому, вимог про визнання кредитного договору № 1310-6627 від 01 грудня 2023 року недійсним (неукладеним) не заявлено, а отже вказаний договір є правомірним і обов'язковим до виконання його сторонами.
Отримання відповідачем кредитних коштів в розмірі 24000 грн підтверджується довідкою про перерахування суми кредиту ОСОБА_1 від 01 грудня 2023 року за допомогою системи LIQPAY ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» на картку відповідача № НОМЕР_1 , яка також зазначена в кредитному договорі, а також листом АТ КБ «ПриватБанк». Стороною відповідача в суді першої та апеляційної інстанції не надано жодного доказу на спростування вказаних обставин. Таким чином, доводи апеляційної скарги про відсутність в матеріалах справи документального підтвердження укладення договору та отримання грошових коштів слід визнати безпідставними.
З умов кредитного договору вбачається, що заявлений строк користування кредитом, який складає 14 днів є лише обраним позичальником строком користування кредитом, протягом якого може бути використано право користування кредитом за пільговою та/або зниженою процентною ставкою.
За пунктом 4.9. вищевказаного кредитного договору, строк кредитування, тобто строк, на який надається кредит позичальнику, складає 300 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику, строк договору є рівним строку кредитування. Дата повернення (виплати) кредиту 29 вересня 2024 року.
Отже, базовий період - період (строк) протягом якого боржник (позичальник) буде сплачувати саме відсоток за користування кредитом (в даному випадку - 14 днів), а строк кредитування - строк на який видаються грошові кошти позичальнику, якими він може користуватися (в даному випадку 300 днів) (пункт 4.9 договору).
Сторонами було погоджено процентну ставку, яку має сплатити відповідач за користування кредитними коштами у межах строку кредитування з 01 грудня 2023 року та протягом 300 календарних днів, а саме пільгова денна процента ставка 1,2 % , стандартна ставка 1,5 %.
Оцінюючи умови укладеного між сторонами кредитного договору , суд виходить з того, що вказані договори були укладені до дати набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», яким були внесені зміни до Закону України «Про споживче кредитування» щодо визначення розміру процентної ставки і, зокрема, максимального розміру процентної ставки. Проте вказані зміни також стосуються договорів про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Визначений у договорі строк вказує на те, що він є таким що продовжується після набрання чинності вказаних змін, тобто в даному випадку підлягав застосуванню пункт 17 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про споживче кредитування".
З розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачу нараховувалася процентна ставка з 01 грудня 2023 року по 14 грудня 2023 року у розмірі 1,20% (14 днів), з 15 грудня 2023 року по 25 вересня 2024 року у розмірі 1,50% (300 днів), що відповідає вимогам пункт 17 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про споживче кредитування".
Разом з тим, позивач вказує на те, що було прийнято рішення про застосування до позичальника Програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС", а саме часткового списання заборгованості за нарахованими процентами у сумі 14592 грн.
При зверненні до суду з позовом у позовних вимогах позивач просив стягнути з відповідача на свою користь відсотки у розмірі 96000 грн, а відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який з урахуванням принципу диспозитивності стягнув з ОСОБА_1 заборгованість по відсоткам у розмірі 96000 грн та відповідно тіло кредиту у розмірі 24000 грн.
Таким чином доводи апеляційної скарги про те, що розмір процентів за користування кредитом не відповідає засадам законності, справедливості, добросовісності, розумності, так як перевищує тіло кредиту, колегія суддів відхиляє, оскільки нарахування відсотків здійснено у відповідності до умов кредитного договору, які були погоджені його сторонами, не суперечить ст. ст. 1054, 1056-1 ЦК України та вимогам Закону України "Про споживче кредитування", а тому не вказане не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог про їх стягнення.
Інші доводи наведені в апеляційній скарзі зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції стосовно оцінки зібраних у справі доказів, зокрема доказів, поданих позивачем на підтвердження його доводів про наявність укладеного з відповідачем кредитного договору та розміру заборгованості, проте не спростовують їх.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог є законним і обґрунтованим, відповідає обставинам справи та положенням матеріального закону.
Суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону.
Рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
В порядку ст. 141 ЦПК України, враховуючи відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції, підстави для компенсації відповідачеві понесених на стадії апеляційного перегляду справи судових витрат - відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 серпня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: О.В. Желепа
Н.В. Поліщук