28 січня 2026 року м. Київ
Справа №376/1469/19
Апеляційне провадження №22-ц/824/1805/2026
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Желепи О.В., Поліщук Н.В.
за участю секретаря Липченко О.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сквирського районного суду Київської області, ухваленого під головуванням судді Коваленка О.М. 15 квітня 2025 року в м. Сквира, повний текст рішення складений 01 липня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , про встановлення безоплатного земельного сервітуту,
У червні 2019 року позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з вищевказаним позовом, в якому з врахуванням уточнень просили встановити постійний безоплатний земельний сервітут площею 0,0192 га для проїзду транспортними засобами до належної їм земельної ділянки кадастровий номер 3224088201:01:029:0014, через частину земельної ділянки кадастровий номер 3224088201:01:029:0013, яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 17 березня 2020 року № 28013/19-41, виконаної Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз. (а.с. 235 т. 2)
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачі набули право власності в порядку спадкування на житловий будинок з господарським будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,2500 га кадастровий номер 3224088201:01:029:0013 для будівництва та обслуговування житлового будку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) та земельну ділянку площею 0,3402 га кадастровий номер 3224088201:01:029:0014 для ведення особистого селянського господарства.
29 листопада 2016 року позивачі продали ОСОБА_1 житловий будинок та земельну ділянку площею 0,2500 га кадастровий номер 3224088201:01:029:0013 для будівництва та обслуговування житлового будку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка). Земельну ділянку площею 0,3402 га кадастровий номер 3224088201:01:029:0014 для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 продано не було, хоча між ними з відповідачем була домовленість про продаж житлового будинку разом із присадибною ділянкою та із земельною ділянкою для ведення особистого селянського господарства, проте у відповідача не вистачило обумовленої сторонами суми грошей, про що позивачі дізналися в день укладення договорів у присутності нотаріуса. В подальшому відповідач відмовилася від придбання земельної ділянки, користуючись спірною земельною ділянкою для своїх потреб. З приводу самовільного захвату земельної ділянки відповідачкою позивачі звернулися до поліції, в результаті чого було зареєстровано кримінальне провадження.
У зв'язку з цим позивачі не можуть використовувати земельну ділянку площею 0,3402 га за цільовим призначенням, оскільки під'їзд до неї проходить через присадибну земельну ділянку, яку вони продали відповідачу разом із будинком. Іншого під'їзду до неї транспортними засобами, такими як, трактор - для оранки, культивації, мотиження, комбайном - для збирання врожаю, із вулиці загального користування не має. А тому, позивачі вважають неможливим використання своєї земельної ділянки без обтяження сервітутом сусідньої земельної ділянки, яка належить відповідачу.
Позивачі звернулися до відповідача із пропозицією про укладання договору земельного сервітуту, однак на таку пропозицію остання відповіді не надала.
При цьому, позивачі зазначають, що проїзд сільськогосподарської техніки впродовж земельної ділянки відповідача був прокладений ще задовго до моменту виникнення у відповідача права власності на цю землю та існує на сьогоднішній день, оскільки іншого під'їзду до земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства не можливо здійснити.
Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 15 квітня 2025 року позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про встановлення безоплатного земельного сервітуту - задоволено.
Встановлено постійний безоплатний земельний сервітут площею 0,0192 га для проходу та проїзду транспортними засобами до належної ОСОБА_2 , ОСОБА_3 земельної ділянки кадастровий номер 3224088201:01:029:0014, через частину земельної ділянки кадастровий номер 3224088201:01:029:0013, яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, відповідно до координат поворотних точок контуру сервітуту, наведених в Таблиці 1 Дослідницької частини висновку експерта (графічна частина - Додаток № 1 до висновку) за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 17 березня 2020 року № 28013/19-41, виконаної Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз.
Не погодилася із зазначеним судовим рішенням відповідач, її представником подано апеляційну скаргу, в якій вона вказує на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим.
Представник вказує на те, що відповідач земельну ділянку для сільськогосподарських потреб придбавати ніколи не збиралась та під час купівлі-продажу будинку відповідачу земля навіть не пропонувалась.
Суд першої інстанції не взяв до уваги доводи сторони відповідача, що земельна ділянка сільськогосподарського призначення та ділянка, на якій розташований житловий будинок відповідача до його продажу, обидві знаходились у власності позивача та не мали проходу або проїзду між собою. При цьому, перед укладенням договорів купівлі-продажу земельної ділянки відповідачу, позивачі не прийняли необхідних заходів для встановлення проходу до земельної ділянки.
Представник вказує, що експерт звернув увагу суду на існування інших можливих варіантів проїзду та сервітутів, але з процесуальних обмежень та формулювань ухвали ці варіанти не досліджувались. Проте інші земельні ділянки, які межують із ділянкою позивачів мають статус земель сільськогосподарського призначення, а тому забезпечують вільний доступ до земельної ділянки позивачів, що є більш раціональним та зручним, ніж через земельну ділянку відповідача, яка призначена для забудови та обслуговування житлового будинку та господарських будівель та є обтяжливим для відповідача.
В апеляційній скарзі відповідачем заявлено про стягнення з позивачів на користь відповідача всіх судових витрат, зокрема на правову допомогу понесені в суді першої інстанції у розмірі 67500 грн, на проведення судової земельно-технічної експертизи зробленої на замовлення сторони відповідача в розмірі 13500 грн та судовий збір в розмірі 1152,6 грн, а також витрати на правову допомогу понесені в суді апеляційної інстанції в розмірі 8000 грн.
На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачів - Коваленко Ю.О. вказує на те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи наведені в апеляційній скарзі безпідставними та такими, що не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.
Орієнтовний розрахунок судових витрат, які позивачі понесли та очікують понести під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції становить 10000 грн, докази понесення вказаних витрат будуть надані в порядку визначеному ч. 8 ст. 141 ЦПК України.
Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
В судовому засіданні представник відповідача - адвокат Вайнер О.Л. підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у ній та просив її задовольнити..
Представник позивачів - адвокат Коваленко Ю.О. заперечував проти апеляційної скарги та просив її залишити без задоволення.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів виходить з такого.
Судом встановлено, що позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 набули право власності в порядку спадкування за законом після померлої ОСОБА_4 на земельну ділянку загальною площею 0,3402 га кадастровий номер 3224088201:01:029:0014, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією Свідоцтва про право на спадщину за законом від 01 листопада 2016 року, виданого приватним нотаріусом Сквирського районного нотаріального округу Київської області Климчук Л.П., зареєстрованого в реєстрі за № 1017 (а.с. 7, т.1).
У відповідності до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0001261772018 від 13 лютого 2018 року, земельна ділянка з кадастровим номером 3224088201:01:029:0014 має цільове призначення 01.03. - для ведення особистого селянського господарства; категорія земель: землі сільськогосподарського призначення; вид використання земельної ділянки: для ведення особистого селянського господарства (а.с. 8, т.1).
Згідно з кадастровим планом земельна ділянка межує від А до Б з ОСОБА_5 , від Б до В з ОСОБА_4 , від В до Г з ОСОБА_6 , від Г до Д з ОСОБА_7 , від Д до А з ОСОБА_8 (а.с. 9-10, т.1).
ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , як співвласники земельної ділянки 29 листопада 2016 року уклали з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 3224088201:01:029:0013 площею 0,2500 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення якої - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), склад угідь - землі житлової забудови, на якій розташований житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами (а.с. 11, т.1).
На підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 29 листопада 2016 року ОСОБА_1 набула право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 0,2500 га кадастровий номер 3224088201:01:029:0013 (а.с. 12, т. 1).
28 березня 2019 ролу позивачі надіслали ОСОБА_1 рекомендованим листом з описом вкладення пропозицію від 27 березня 2019 року про укладення земельного сервітуту, в якій зазначали, що вони є власниками земельної ділянки кадастровий номер 3224088201:01:029:0014, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, для здійснення господарської діяльності на якій з вирощування сільськогосподарських культур, їх обробки та їх поливу вони використовують різні транспортні засоби, які за своїми функціональними можливостями здійснюють проїзд по земельній ділянці кадастровий номер 3224088201:01:029:0013. З метою врегулювання питання щодо можливого проходу та проїзду транспортних засобів по земельній ділянці кадастровий номер 3224088201:01:029:0013, просили укласти договір земельного сервітуту на відповідних умовах, про що додали проект договору про встановлення земельного сервітуту. Відповідачка отримала вказану пропозицію 07.04.2019 (а.с. 15-19 т. 1).
На підставі заяви позивачів від 30 червня 2018 року про самовільний захват земельної ділянки Сквирським ВП ГУНП в Київській області зареєстровано в ЄРДР кримінальне провадження № 12018110260000340 за ст. 197-1 КК України , в ході якого допитана в якості свідка приватний нотаріус Броварського міського нотаріального округу Кутова Т.А. підтвердила обставини наявності у ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 намір щодо придбання земельної ділянки загальною площею 0,3402 га кадастровий номер 3224088201:01:029:0014, а ОСОБА_1 заперечила ці обставини (а.с. 21-24, 43-46 т. 1).
08 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Шамраївської сільської ради із заявою про надання дозволу на відновлення меж земельної ділянки, в якій просила розпочати процедуру по врегулюванню земельного спору у встановленому законом порядку. Шамраївська сільська рада Сквирського району Київської області в листі від 12 березня 2019 року № 164 відмовила, посилаючись на наявність конфлікту з власниками суміжної ділянки. (а.с.47-49 т. 1).
На підставі ухвали Сквирського районного суду Київської області від 27 серпня 2019 року у справі було проведено земельно-технічну експертизу, за результатами якої був складений висновок експерта від 17 березня 2020 року за № 28013/19-41, в якому зроблені наступні висновки:
- безперешкодний проїзд і прохід до земельної ділянки з кадастровим номером 3224088201:01:029:0014, яка на праві приватної власності належить, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 через ділянку з кадастровим номером 3224088201:01:029:0013 з вулиці Новоселиця відсутній;
- на дату обстеження об'єктів дослідження існують перешкоди в проїзді та проході до земельної ділянки з кадастровим номером 3224088201:01:029:0014, яка на праві приватної власності належить ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а саме через ділянку з кадастровим номером 3224088201:01:029:0013 з АДРЕСА_1 у вигляді металевих воріт зеленого кольору, із зовнішньої сторони які облицьовані листами з профнастилу білого кольору (Фото 9 - 12) та фіртки зеленого кольору (Фото 5 - 6);
- технічно можливим для влаштування проїзду та проходу на земельну ділянку з кадастровим номером 3224088201:01:029:0014 є встановлення сервітуту для проходу та проїзду на транспортних засобах по наявному шляху через земельну ділянку відповідача ОСОБА_9 з кадастровим номером 3224088201:01:029:0013 (Фото 13, 14). В Додатку № l до висновку сервітут для проходу та проїзду на транспортних засобах зображений як заштрихований червоними крапками контур площею 0,0192 га та відповідно позначений. Альтернативні варіанти встановлення сервітуту відсутні, оскільки власники (користувачі) суміжних земельних ділянок (із земельною ділянкою з кадастровим номером 3224088201:019229014) не є учасниками цивільного процесу в справі № 376/1469/19;
- можливе встановлення сервітуту через земельну ділянку відповідача ОСОБА_1 , кадастровий номер 3224088201:01:029:0013, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , для проїзду на транспортних засобах по наявному шляху до сусідньої земельної ділянки позивачів з кадастровим номером 3224088201:01:029:0014. В Додатку № l до висновку сервітут для проходу та проїзду на транспортних засобах зображений як заштрихований червоними крапками контур площею 0,019 га та відповідно позначений, в Дослідницькій частині висновку наведені координати поворотних точок контуру сервітуту (а.с. 3-13 т. 2).
Також у справі наявний висновок експерта № ЕС-1701-1-1493.20, складений судовим експертом Клівак О.В. від 14 липня 2020 року за результатами проведеної судової земельно-технічної експертизи на замовленням представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Вайнера О.Л., у відповідності до якого експертом були надані наступні висновки:
- влаштування земельного сервітуту на земельній ділянці з кадастровим номером 3224088201:01:029:0013, що належить ОСОБА_1 , для проїзду транспортному засобі (а саме, на сільськогосподарській спецтехніці для обробітку ґрунту два рази в рік і більше, догляду за посівами і насадженнями, збору врожаю тощо) до земельної ділянки з кадастровим номером 3224088201:01:029:0014, що належить ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до схеми на Зведеному плані суміжних земельних ділянок (проектний план встановлення особистого безстрокового сервітуту), виготовленому інженером-геодезистом ОСОБА_10 у 2019 р., є неможливим, оскільки такий варіант земельного сервітуту є нераціональним, обтяжливим для відповідача і таким, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва та земельного законодавства, в тому числі:- такий сервітут може призвести до пошкодження будівель і споруд на земельній ділянці відповідача ОСОБА_9 (бетонних ганків біля сараю «Б», самого сараю «Б», дерев'яного паркану біля вказаного сараю, багаторічних насаджень на ділянці, підземної електропроводки тощо);- запропонований на вказаній схемі сервітут не відповідає вимогам законодавства щодо мінімальної нормативної ширини дороги, що веде до земельної ділянки сільськогосподарського призначення, а також мінімальних відступів від стін будівель та інженерних мереж. До того ж, існують інші більш раціональні та менш обтяжливі способи облаштування проїзду до земельної ділянки позивачів, окрім того, що запропонований на схемі Зведеного плану суміжних земельних ділянок (проектного плану встановлення особистого безстрокового сервітуту), виготовленого інженером-геодезистом ОСОБА_10 у 2019 року;
- найбільш раціональними, найменш обтяжливими і такими, що відповідатимуть вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва та земельного законодавства, будуть варіанти проїзду шириною 4,5м на вказаному транспортному засобі до земельної ділянки з кадастровим номером 3224088201:01:029:0014, що належить ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , організовані безпосередньо із наявної ґрунтової дороги, яка сполучається з вулицями Новоселиця (Радянська) та Садова:1) з боку існуючого просвіту/«отвору, прорізу) в захисній лісосмузі в серединній частині ґрунтової дороги, через земельні ділянки сільськогосподарського призначення (городи) з кадастровими номерами 3224088201:01:029:0028 (власник ОСОБА_11 ) та 3224088201:01:029:0026 (власник ОСОБА_12 ), а також земельну ділянку, яка перебуває у користуванні ОСОБА_7 ; 2) або з боку існуючого просвіту/«отвору, прорізу» в захисній лісосмузі в серединній частині ґрунтової дороги, через земельні ділянки сільськогосподарського призначення (городи) з кадастровими номерами 3224088201:01:029:0004 (власник ОСОБА_13 ) та 3224088201:01:029:0021 (власник ОСОБА_14 ); 3) або з боку іншого існуючого просвіту/«отвору, прорізу» в захисній лісосмузі, що знаходиться ближче до АДРЕСА_2 , в т.ч. вздовж лісосмуги, через земельні ділянки сільськогосподарського призначення (городи) з кадастровими номерами 3224088201:01:029:0004 (власник ОСОБА_13 ) та 3224088201:01:029:0021 (власник ОСОБА_14 ) (а.с. 112-136 т. 2).
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Подібні положення містяться й у статті 321 ЦК України.
В порядку статті 395 ЦК України сервітут є речовим правом на чуже майно, яке полягає у обмеженому користуванні чужим майном для задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом.
Відповідно до положень статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом.
Згідно зі статтею 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
Статтею 404 ЦК України та статтею 99 ЗК України визначено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.
Згідно із положеннями статей 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.
Статтею 98 ЗК України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.
Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Власник або землекористувач земельної ділянки має право вимагати встановлення земельного сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки. Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду (стаття 100 ЗК України).
Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 498/164/15-ц роз'яснив, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов'язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.
У постанові Верховного Суду від 23 червня 2021 року у справі № 748/582/19 зазначено, що залежно від способу визначення суб'єкта сервітуту вони поділяються на земельні та особисті; під земельним сервітутом варто розуміти речове право користування чужим майном у тому чи іншому відношенні, тобто, земельний сервітут представляє собою право здійснювати один або декілька певних видів "користування" чужою земельною ділянкою. Земельному сервітуту притаманна властивість слідування. Сутність слідування полягає в тому, що перехід права власності на земельну ділянку до іншої особи не є підставою для припинення сервітуту. Тобто, сервітут немовби "приєднаний" до земельної ділянки, слідує за нею при зміні власника незалежно від волі останнього.
У постанові від 14 червня 2023 року у справі № 362/6024/21 Верховний Суд зазначив, що у частині першій статті 101 ЗК України відображена важлива ознака сервітуту, а саме його речовий характер. Земельний сервітут як речове право передбачає можливість впливу уповноваженої особи на об'єкт права (земельну ділянку) безпосередньо, незалежно від волі інших осіб.
Верховним Судом в постанові від 10 січня 2024 року у справі № 707/607/23 вказано на те, що встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном. Отже, закон вимагає від позивача надання суду доказів на підтвердження того, що нормальне використання своєї власності неможливо без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому позивачу слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом.
У постанові від 25 червня 2025 року у справі № 463/10616/19 Верховний Суд вказав на те, що закон вимагає від позивача надання суду доказів того, що нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому необхідно довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити будь-яким іншим способом.
Передумовою звернення до суду за встановленням сервітуту повинен бути доказ вчинення дій зацікавленою особою щодо встановлення сервітуту та недосягнення про це згоди із власником ділянки, щодо якої планується встановити сервітут. Якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), то у суду немає підстав для задоволення відповідних вимог у зв'язку з відсутністю у позивача права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду.
У постанові ВС від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обстав і справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів, 3) показаннями свідків (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК).
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 вказала на те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
З наведених обставин справи вбачається, що сторони у справі є власниками сусідніх земельних ділянок. При цьому земельна ділянка була придбана відповідачем за договором купівлі-продажу, укладеного з позивачами. Також з матеріалів справи вбачається, що земельні ділянки мають різне цільове призначення, проте до укладення вказаного договору земельні ділянки використовувались одним власником.
Метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання. У цій справі позивачі є власниками земельної ділянки з кадастровим номером 3224088201:01:029:0014 має цільове призначення 01.03. - для ведення особистого селянського господарства. Вказана земельна ділянка розташована всередині масиву, що вбачається з викопіювання з генерального плану с. Шамраївка Шамраївської сільської ради Сквирського району Київської області та визнано сторонами у справі.
Звертаючись до суду із вказаним позовом, позивачі вказували на те, що щоб потрапити з вулиці на належні їм земельну ділянку, їм необхідний прохід/проїзд через земельну ділянку відповідача. Іншої можливості доступу до земельної ділянки та житлового будинку вони не мають. Врегулювали спір в досудовому порядку та мирним шляхом під час розгляду справи не виявилось можливим з огляду на заперечення відповідача. Відсутність доступу до земельної ділянки перешкоджає позивачам у реалізації їх прав володіння і користування .
Умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб.
Вирішуючи спір суд першої інстанції взяв за основу висновок земельно-технічної експертизи від 17 березня 2020 року за № 28013/19-41 та відхилив наданий відповідачем висновок експерта № ЕС-1701-1-1493.20 від 14 липня 2020 року, з огляду необґрунтованості застосування судовим експертом Клівак О.В. нормативів, встановлених для доріг господарського призначення, оскільки предметом позову є встановлення земельного сервітуту саме для проїзду. Більше того, при наданні висновку про відсутність технічної можливості влаштування земельного сервітуту на земельній ділянці, судовим експертом Клівак О.В. досліджувалася така можливість не по всій земельній ділянці з кадастровим номером 3224088201:01:029:0013, що належить ОСОБА_1 , а виключно, відповідно до схеми на зведеному плані суміжних земельних ділянок (проектний план встановлення особистого безстрокового сервітуту), виготовленому інженером-геодезистом ОСОБА_10 у 2019 року.
Судом першої інстанції врахував, що земельна ділянка позивачів знаходиться в середині масиву та щоб її використовувати за цільовим призначенням в інший спосіб, ніж через земельну ділянку відповідача, необхідно обтяжити сервітутом, щонайменше, двох інших землекористувачів, що є нераціональним з огляду на ту обставину, що остання придбала земельну ділянку, через яку здійснювався позивачами проїзд до своєї земельної ділянки.
Доводи апеляційної скарги про те, що інші земельні ділянки, які межують із ділянкою позивачів, на відміну від ділянки відповідача, мають статус земель сільськогосподарського призначення, а тому це є більш раціональним та зручним колегія суддів відхиляє, оскільки даний спір виник внаслідок дій сторін у справі, власники (користувачі) суміжних земельних ділянок не є учасниками справи та спірних правовідносин, а тому покладення на них обов'язків для врегулювання спору, що виник між позивачами та відповідачем не відповідає принципам розумності і справедливості, які є основоположними у цивільному праві. Таким чином слід погодитись з висновком суду першої інстанції про відсутність альтернативних варіантів доступу позивачів до належної їм на праві власності земельної ділянки.
Висновком судової експертизи № 28013/19-41 від 17 березня 2020 року підтверджено технічну можливість встановлення земельного сервітуту на земельній ділянці відповідача для проїзду/ проходу до земельної ділянки позивачів. Належними та допустимими доказами висновок судової експертизи стороною відповідача не спростований.
Перед зверненням до суду з цим позовом позивачі неодноразово зверталися до відповідача з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту, однак домовленості про встановлення сервітуту та про його умови сторони не досягли. Відповідно позивачі набули права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду.
За наведених обставини колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що задоволення потреб позивачів щодо проїзду до земельної ділянки, а також її повноцінного використання за цільовим призначенням у інший спосіб, аніж шляхом встановлення земельного сервітуту щодо земельної ділянки відповідача є неможливим, а тому районним судом обґрунтовано задоволено позовні вимоги.
Викладені судом в рішенні висновки відповідають обставинам справи та долученим до справи доказам й доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Інші доводи апеляційної скарги є безпідставними, вони були предметом у суді першої інстанції та їм надана належна оцінка, на правильність висновків суду не впливають та фактично стосуються переоцінки доказів, встановлених на їх підставі обставин справи, а також власного тлумачення відповідачем норм чинного законодавства.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а отже, слід відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Сквирського районного суду Київської області від 01 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: О.В. Желепа
Н.В. Поліщук
Повний текст постанови складений 13 лютого 2026 року.