справа № 755/24741/14-ц
головуючий у суді І інстанції Марфіна Н.В.
провадження № 22-ц/824/485/2026
суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.
Іменем України
28 січня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мостової Г.І.,
суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,
за участі секретаря судового засідання Лазоренко Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 листопада 2014 року
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, -
У вересні 2014 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом про стягнення боргу за договором позики. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 13 червня 2012 року відповідач позичила у позивача валютні цінності у розмірі 18 960 доларів США та зобов'язалася повернути таку саму суму коштів не пізніше 13 червня 2013 року.
На підтвердження цього факту та на виконання вимоги частини 1 статті 1047 ЦК України, того ж дня між позивачем та відповідачем у письмовій формі був укладений договір позики, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В.М. та зареєстрований нею в реєстрі за №1302.
В забезпечення виконання відповідачем зобов'язань з повернення позивачеві боргу, того ж дня між відповідачем та позивачем був укладений іпотечний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В.М. за реєстровим №1303, за яким відповідач передала позивачеві в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 43,80 кв.м., житловою площею 27,90 кв.м., що належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семенюк Л.О. 05 серпня 2005 року за реєстровим №2774.
Позивач зазначає, що спочатку відповідач виконувала взяті на себе зобов'язання з повернення боргу за договором позики від 13 червня 2012 року до 20 червня 2013 року повернула позивачу борг у сумі 3 660 доларів США.
20 червня 2013 року відповідач звернулася до позивача з проханням відстрочити термін остаточного повернення боргу, на що отримала згоду та остаточне повернення боргу було відстрочене до 01 липня 2013 року без начислення штрафних санкцій з поверненням кінцевої суми платежу у розмірі 15 300 доларів США.
04 липня 2013 року відповідачем були сплачені 200 доларів США, а 21 серпня 2013 року відповідач сплатила ще 760 доларів США, після чого жодних коштів вона вже не повертала.
Таким чином, станом на день звернення позивача до суду із цим позовом 26 серпня 2014 року, сума неповернутих відповідачем за договором позики від 13 червня 2012 року позичених коштів залишилась 14 340 доларів США, у зв'язку з чим позивач змушений звернутися за захистом своїх прав в суд із цим позовом.
Відповідно до статті 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Разом із вимогою про стягнення з відповідача суми позичених ними у позивача і неповернутих коштів у сумі 14 340 доларів США, позивач заявляє також вимогу про стягнення з відповідача ще й процентів за увесь час користування нею його коштами.
Стаття 1048 ЦК України зазначає, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Позивач зазначає, що іншої домовленості в укладеному договорі позики від 13 червня 2012 року досягнуто сторонами не було. Інший розмір процентів у договорі сторонами не встановлений. Сума належних до стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування нею позиченими у нього коштами в період з моменту отримання позики 13 червня 2012 року по дату звернення позивача до суду із цим позовом 26 серпня 2014 року розрахована позивачем за періодами в залежності від встановленого Національним банком України рівня облікової ставки та становить 2 688 доларів США.
Крім того, позивач зазначає, що відповідно до статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до умов передбачених пунктом 1 договору позики, відповідач зобов'язаний повернути позивачеві суму боргу не пізніше 01 липня 2013 року.
Отже, прострочення виконання відповідачем її зобов'язань з повернення позивачеві боргу складає період часу з 01 липня 2013 року по 04 липня 2013 року, з 04 липня 2013 року по 21 серпня 2013 року та з 21 серпня 2013 року по 26 серпня 2014 року, що станом на день звернення позивача в суд із цим позовом 26 серпня 2014 року складає 442 дні, а сума розрахованих позивачем трьох процентів річних від простроченого поверненням йому відповідачем боргу за договором позики від 13 червня 2012 року становить 502 долари США.
Крім того, позивач вказує, що сторонами передбачене у договорі позики від 13 червня 2013 року забезпечення виконання відповідачем її зобов'язань з повернення позивачеві позичених у нього коштів ще й у вигляді неустойки.
Згідно із пунктом 6 договору позики за прострочення виконання своїх зобов'язань відповідач повинен сплатити на користь позивача неустойку у вигляді штрафу (пені) у розмірі 5% відсотків від простроченої суми за кожний день прострочення. Прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань триває з 01 липня 2013 року, і станом на момент звернення позивача в суд із цим позовом прострочення склало 442 дні. Загальний розмір належної до сплати відповідачем на користь позивача неустойки у вигляді штрафу (пені) становить 338 130 доларів США.
При цьому, як вказує позивач, 04 липня 2013 року відповідач сплатила позивачеві 300 доларів США, а 21 серпня 2013 року ще 760 доларів США. Відповідно до статті 534 ЦК України, загальний розмір належної до стягнення з відповідача на користь позивача неустойки з урахуванням сплачених в рахунок її погашення коштів складає 337 070 доларів США.
За наведених обставин позивач просить стягнути відповідача на свою користь заборгованість, що утворилася станом на 26 серпня 2014 року за договором позики від 13 червня 2012 року у вигляді неповернутої частини позичених відповідачем коштів, процентів за користування позиченими коштами на підставі статті 1048 ЦК України, трьох процентів річних від простроченої поверненням суми боргу відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України та неустойки, а всього: суму, еквівалентну 354 600 доларам США за курсом Національного банку України цієї валюти на день ухвалення рішення у справі та покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати.
Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 17 листопада 2014 року частково задоволено позов ОСОБА_3 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 13 червня 2012 року розраховану станом на 26 серпня 2014 року у загальному розмірі 449 669 грн 04 коп., що є еквівалентом суми боргу у доларах США у розмірі 29 180 доларів США та 34 центи.
В іншій частині позову - відмовлено.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 14 жовтня 2024 року в порядку процесуального правонаступництва залучено до участі у справі №755/24741/14-ц замість позивача ОСОБА_3 - у якості позивача ОСОБА_2 .
Не погоджуючись з заочним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 листопада 2014 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.
Апелянт вказує, що заочне рішення є незаконним та необґрунтованим, суд першої інстанції не мав права проводити розгляд справи та ухвалювати рішення, оскільки позивач в судове засідання не з'явився, заяву про розгляд справи за його відсутності не подав, а представник ОСОБА_4 , що брав участь в судовому засіданні не був уповноважений у встановленому ЦПК України порядку на представництво інтересів в суді.
Звертає увагу апеляційного суду, що позивач не виписував нотаріальну довіреність на ОСОБА_4 , а виписав її на юридичну особу - ТОВ «Харківський центр правової допомоги», який в свою чергу в порядку передоручення видав довіреність вже на громадянина ОСОБА_4., однак довіреність про передоручення не посвідчена нотаріально.
Наголошує, що довіреність безпосередньо позивача видана на юридичну особу, але чинна на час розгляду справи стаття 40 ЦПК України взагалі не передбачала, що представниками фізичної особи у суді може бути юридична особа.
Зазначає, що суд першої інстанції розглянув справу у відсутність відповідача та за відсутності відомостей про вручення повістки чи будь-яких інших відомостей про обізнаність про наявність позову, що призвело до позбавлення відповідача можливості реалізації своїх процесуальних прав.
Вказує, що неповідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи призвів до того, що була відсутня можливість подати заяву про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені та штрафу, адже за умовами договору позики остаточне погашення кредиту мало відбутися в червні 2013 року, позивач же звернувся з позовом 11 вересня 2014 року.
В апеляційній скарзі посилається на те, що позивач ввів суд в оману і все насправді було абсолютно не так як він стверджує.
Вказує, що ніколи не ухилялася від виконання зобов'язань перед позивачем і хотіла розрахуватися з ним повністю в передбачений договором строк, але позивач навмисно ймовірно для того, щоб забрати квартиру, ухилився від прийняття виконання зобов'язань за договором позики та позбавив відповідача можливості віддати йому гроші, адже чим більше пройде часу так званого прострочення погашення боргу тим більшу суму боргу буде стягнено.
Зазначає, що справно гасила борг згідно з прописаного договором графіку погашення, але коли дійшла черга до остаточного розрахунку позивач зробив все так, щоб відповідач не зміг його погасити та отримати підтвердження погашення. Наголошує, що вона вживала заходи та спроби віддати позивачу борг, надіславши на його вказану у договорі позики адресу листи, однак позивач ухилився від своєчасного прийняття зобов'язання, що дозволило йому штучно збільшити суму боргу.
На думку апелянта, нею були надані докази, що неповернення боргу відбулося виключно з причин поведінки самого позивача, яка унеможливлювала таке повернення, тому підстави для стягнення коштів у судовому порядку взагалі відсутні.
Позивач ОСОБА_2 , повідомлений належним чином про розгляд справи у суді апеляційної інстанції, не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направив, у судове засідання не з'явився, про поважність причин суд не повідомив.
Відповідач ОСОБА_1 , повідомлена належним чином про розгляд справи у суді апеляційної інстанції, у судове засідання не з'явилася, про поважність причин суд не повідомила.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Кожем'ячко В.В. подав клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 28 січня 2026 року о 10:45 год., у якому він посилається на те, що у цей день він не може бути присутнім у судовому засіданні, оскільки бере участь у судовому засіданні Житомирського апеляційного суду у справі № 2/88/64125, яке призначено на 28 січня 2026 року о 11:00 год.
Згідно з частиною 1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Пунктами 10, 11 частини 2 цієї статті визначено, що одними із основних принципів цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Статтею 372 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
За змістом статті 129 Конституції України, статті 2 ЦПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Апеляційний суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 223 ЦПК України).
Апеляційний суд виходить з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися у судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою відкладення розгляду справи.
Із клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Кожем'ячко В.В. вбачається, що причиною його неявки до Київського апеляційного суду є надання переваги участі у розгляді іншої справи.
Виходячи з положень статті 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т. ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні, а з огляду на положення статті 372 ЦПК України явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Виходячи з норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду, вимог пункту 11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, а також зважаючи на вимоги частини 2 статті 372 ЦПК України, колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку учасників такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
А також, апеляційний суд вважає, що право відповідача на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом не порушується, оскільки строки для доповнення чи зміни апеляційної скарги, встановлені частиною 1 статті 364 ЦПК України та строки для подання клопотань разом з апеляційною скаргою, визначені частиною 1 статті 354, пунктом 7 частини 2 статті 356 ЦПК України - закінчилися.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, дійшла висновку про таке.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язується повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовим ознаками у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, які встановлені договором.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
За своїми правовими характеристиками договір позики є реальним, оплатним чи безоплатним договором, на підтвердження якого могла бути надана розписка.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постановах від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15.
З матеріалів справи вбачається, що 13 червня 2012 року між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем був укладений договір позики, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В.М. та зареєстрований нею в реєстрі за №1302.
Відповідно до умов якого, позивач ОСОБА_3 передав у власність, а відповідач прийняла валютні цінності у вигляді та в натурі на суму 18 960 доларів США та зобов'язалась повернути вказані кошти не пізніше 13 червня 2013 року згідно з графіку визначеного у договорі.
Як вбачається зі змісту пункту 4 договору позики, відповідач засвідчив, що зазначені у договорі валютні цінності, він отримав від позивача ще до підписання цього договору.
Позивач зазначає, що спочатку відповідач виконувала взяті на себе зобов'язання з повернення боргу за договором позики від 13 червня 2012 року до 20 червня 2013 року повернула позивачу борг у сумі 3 660 доларів США.
20 червня 2013 року відповідач звернулася до позивача з проханням відстрочити термін остаточного повернення боргу, на що отримала згоду та остаточне повернення боргу було відстрочене до 01 липня 2013 року без начислення штрафних санкцій з поверненням кінцевої суми платежу у розмірі 15 300 доларів США.
04 липня 2013 року відповідачем були сплачені 200 доларів США, а 21 серпня 2013 року відповідач сплатила ще 760 доларів США, після чого жодних коштів вона вже не повертала.
Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 ЦК України).
Судом встановлено, що відповідач не виконувала свої зобов'язання з оплати чергових платежів з повернення позики у строки, погоджені сторонами в графіку погашення позики, та після 21 серпня 2013 року припинила виконувати умови договору позики.
Відповідно розрахунку, наданого позивачем, заборгованість відповідача станом на 26 серпня 2014 року становить 14 340 (18 960 - 3 660 - 960) доларів США.
З огляду на норми частини 1 статті 1054 ЦК України, колегія апеляційного суду вважає, що у спірних правовідносинах позичальник має довести відсутність заборгованості у зв'язку з належним виконанням зобов'язання щодо повернення грошових коштів.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано доказів сплати заборгованості за договором позики у розмірі більшому ніж це зазначено позивачем у розрахунках заборгованості.
Розрахунку заборгованості, що спростовує розмір заборгованості, визначений позивачем, - відповідачем також не наданий.
У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 не оспорює того факту, що вона позичила у позивача ОСОБА_3 валютні цінності у розмірі 18 960 доларів США та зобов'язалася повернути таку саму суму коштів не пізніше 13 червня 2013 року, як не оспорює факту укладення договору позики від 13 червня 2012 року.
Однак, вказує, що ніколи не ухилялася від виконання зобов'язань перед позивачем і хотіла розрахуватися з ним повністю в передбачений договором строк, але позивач навмисно ймовірно для того, щоб забрати квартиру, ухилився від прийняття виконання зобов'язань за договором позики та позбавив відповідача можливості віддати йому гроші, адже чим більше пройде часу так званого прострочення погашення боргу тим більшу суму боргу буде стягнено.
Наголошує, що вона вживала заходи та спроби віддати позивачу борг, надіславши на його вказану у договорі позики адресу листи, однак позивач ухилився від своєчасного прийняття зобов'язання, що дозволило йому штучно збільшити суму боргу.
Відповідно до частин 1, 6 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Разом з тим, апелянтом до апеляційної скарги не додано жодного доказу на підтвердження обставин, вказаних в апеляційній скарзі, зокрема, та жодного доказу взагалі, будь які клопотання та заяви також відсутні (а.с. 172 т. 1).
Щодо доданих до заяви про перегляд заочного рішення та наявних в матеріалах справи листів від відповідача на ім'я позивача ОСОБА_3 про готовність сплатити позику, то апеляційний суд враховує таке.
Відповідно до частини 1 статті 537 ЦК України належним та своєчасним виконанням боржником ОСОБА_1 свого зобов'язання щодо повернення позики у разі відсутності кредитора ОСОБА_3 у місці виконання зобов'язання (місто Київ) або у разі ухилення кредитора ОСОБА_3 від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з його боку, - є виконання свого обов'язку боржником ОСОБА_1 шляхом внесення належних з неї кредиторові грошей у депозит нотаріуса, нотаріальної контори. А нотаріус повідомляє кредитора у порядку, встановленому законом, про внесення боргу у депозит (частина 2 статті 537 ЦК України).
За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимоги позивача ОСОБА_3 про стягнення з відповідача суми позичених, але не повернутих, коштів у розмірі 14 340 доларів США (18960 - 3660 - 960) в еквіваленті національної валюти на час ухвалення рішення у справі є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Апелянт в апеляційній скарзі вказаний розрахунок та суму заборгованості - не оспорює.
Відповідно до статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Дослідивши умови договору позики, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача процентів за користування позиченими коштами у розмірі визначеному на рівні облікової ставки Національного банку України в сумі 2 688 доларів США, оскільки за змістом пункту 1 договору позики сторони погодили, що надана позика є безвідсотковою.
Відповідно до частини 1 статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно з статтею 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок трьох відсотків річних, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення трьох відсотків річних за період з 01 липня 2013 року по 26 серпня 2014 року у розмірі 500,34 доларів США, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в еквіваленті національної валюти на час винесення рішення у справі.
Апелянт в апеляційній скарзі вказаний розрахунок та суму заборгованості - не оспорює.
Відповідно до статей 549, 551 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною 3 статті 551, частини 2 статті 616 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.
За змістом пункту 6 укладеного між сторонами договору позики, за прострочення виконання своїх зобов'язань позичальник повинен сплатити на користь позикодавця штраф (пеню) у розмірі 5 відсотків від суми простроченого зобов'язання за кожен день прострочення, починаючи з шостого дня.
Позивачем здійснений розрахунок неустойки відповідно до пункту 6 договору позики на суму 337 070 доларів США.
Суд першої інстанції, вирішуючи заявлену вимогу, дійшов висновку про наявність підстав для її часткового задоволення шляхом зменшення розміру неустойки до розміру основного боргу у сумі 14 340 доларів США в еквіваленті національної валюти на час ухвалення рішення.
В апеляційній скарзі доводи щодо неправильності розміру пені, що задоволена судом першої інстанції - відсутні, а позивач рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржив.
Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики у загальній сумі 29 180,34 доларів США (в еквіваленті за курсом НБУ 449 669 грн 04 коп.), яка складається з: 14 340 доларів США основного боргу (в еквіваленті за курсом НБУ 220 979 грн 40 коп.); 500,34 доларів США трьох відсотків річних (в еквіваленті за курсом НБУ 7 710 грн 24 коп.); 14 340 доларів США неустойки (в еквіваленті за курсом НБУ 220 979 грн 40 коп.).
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що представник позивача, що брав участь в судовому засіданні не був уповноважений у встановленому ЦПК України порядку на представництво інтересів в суді, то апеляційний суд враховує, що право на судовий захист не може бути обмежене (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 20 січня 2025 року у справі № 761/5870/24 (провадження № 61-5803сво24).
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції розглянув справу у відсутність відповідача та за відсутності відомостей про вручення повістки, що призвело до позбавлення відповідача можливості реалізації своїх процесуальних прав, а саме: можливості подати заяву про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені та штрафу, то апеляційний суд враховує таке.
Відповідно до статті 76 ЦПК України (надалі - в редакції кодексу станом на 26 серпня 2014 року) встановлений порядок вручення судових повісток. Судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з нею, а за їх відсутності - відповідній житлово-експлуатаційній організації або виконавчому органу місцевого самоврядування. У разі відсутності адресата особа, що доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.
Як вбачається з матеріалів справи, направлена на зареєстровану у встановленому порядку адресу відповідача судова кореспонденція тричі повернулась до суду у зв'язку із закінченням строку зберігання.
Вживаючи всіх необхідних заходів для повідомлення відповідача, суд першої інстанції направив відповідачу телеграму як це передбачено частиною 6 статті 74 ЦПК України. Надіслана судом першої інстанції телеграма не доставлена, оскільки квартира зачинена, а адресат по повідомленню за телеграмою не з'являється.
Оцінюючи можливість розгляду справи за таких обставин судом першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що відповідно до статті 55 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини держава має позитивні зобов'язання перед людиною забезпечувати розгляд справи у розумний строк. Особа, яка звертається до суду, має законні очікування, що справу буде розглянуто. Поведінка відповідача не може стати на заваді обов'язку суду розглянути справу.
Однак з гарантій статті 6 Конвенції випливає як право позивача на розгляд справи у розумний строк, так і право відповідача знати про судове провадження проти нього.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що одержання учасником справи належно надісланої судової кореспонденції перебуває поза сферою контролю суду. В свою чергу особа, яка зареєструвала свої місце проживання за певною адресою, діючи розумно та добросовісно, повинна дбати про те, щоб мати змогу отримувати надіслану їй кореспонденцію своєчасно. У разі виникнення перешкод, адресат міг, зокрема, подати заяву про пересилання або доставку адресованих йому поштових відправлень на іншу адресу, як це передбачено пунктами 118, 123 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.
Отже, для добросовісного адресата є механізм забезпечення права на отримання офіційної кореспонденції незалежно від того живе він чи ні за певною адресою. Натомість у суду немає жодного механізму забезпечити вручення судової кореспонденції учаснику справи, який не бажає її отримувати або не проживає за зареєстрованою адресою.
Враховуючи викладене, а також те, відповідач не оспорює факту отримання у позику від ОСОБА_3 18 960 доларів США, які вона зобов'язалася повернути не пізніше 13 червня 2013 року,
відповідач не оспорює факту укладення нотаріально посвідченого договору позики від 13 червня 2012 року та розрахунків, здійснених судом першої інстанції щодо основної заборгованості, трьох відсотків річних та пені, зокрема, та суму заборгованості, взагалі;
зі змісту заяви про перегляд заочного рішення і додатків до неї, не вбачається посилань на докази, які мають істотне значення для правильного вирішення спору;
звертаючись з заявою про перегляд заочного рішення заяву про застосування позовної давності не подала;
у судове засідання суду першої інстанції в якому розглядалася заява відповідача про перегляд заочного рішення відповідач та її представник не з'явилися;
звертаючись до апеляційного суду з апеляційною скаргою, відповідачем також не заявлено про застосування позовної давності та будь якого доказу на спростовування обставин, встановлених оскаржуваним рішенням, до апеляційної скарги не додано;
у судове засідання апеляційного суду відповідач та її представник не з'явилися, -
апеляційний суд вважає, що скасування у 2026 році через 12 років оскаржуваного заочного рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 листопада 2014 року лише у зв'язку з тим, що відповідача належним чином не повідомлено про розгляд справи - є скасуванням з формальних підстав.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскаржуване рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанцій не спростовують.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 листопада 2014 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 13 лютого 2026 року.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді Р.В. Березовенко
О.Ф. Лапчевська