17 лютого 2026 р. № 400/12939/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 ,
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі також - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_3 , в якому просить суд:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , що полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про включення ОСОБА_1 на військовий облік;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформацію про виключення ОСОБА_1 з військового обліку.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що з 16.09.2008 року був виключений з військового обліку у зв'язку із досягнення граничного віку, що підтверджується записом у військовому квитку. Але, з військового-облікового документа «Резерв+» позивачу стало відомо, що до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про включення його на військовий облік. Позивач вважає протиправними дії відповідача, у зв'язку з чим звернувся до суду.
Ухвалою від 08.12.2025 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін у судове засідання.
Відповідач відзив на адміністративний позов не надав, ухвалу про відкриття провадження у справі разом з позовною заявою з додатками отримав через електронний кабінет, зареєстрований у системі «Електронний суд».
Верховний Суд у постанові від 21.02.2024 року у справі № 640/22958/21 дійшов висновку, що довідка про доставку електронного листа є допустимим доказом, що підтверджує вручення стороні судового рішення, надісланого в електронній формі.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
З'ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:
Згідно розділу VІІІ військового квитка позивача серії НОМЕР_1 від 07.07.1986 року вбачається, що з 16.09.2008 року позивач виключений з військового обліку за досягненням граничного віку.
Згідно інформації з військово-облікового документу «Резерв+» від 27.11.2025 року вбачається, що позивач є військовозобов'язаний, перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 ; звання: солдат; ВОС 957032; номер в реєстрі Оберіг: 260520250680955300045; адреса проживання АДРЕСА_3 .
Предметом оскарження у цій справі є дії відповідача щодо поновлення позивача на військовий облік військовозобов'язаних, а тому перевірці судом підлягає саме відповідність таких дій відповідача законодавству, яке регулює порядок дотримання громадянами встановленого військового обов'язку та загальні засади проходження в Україні військової служби.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закону України від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII)
Приписами ст. 1 Закону № 2232-XI передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку (ч.3).
Щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період. … Призовникам, військовозобов'язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов'язку (ч.9).
Відповідно до ст. 33 Закону № 2232-XI, військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів (ч.1). Військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 5).
Згідно п. 2 ч. 1, ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-XI взяттю на військовий призовників, військовозобов'язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідних підрозділах розвідувальних органів України підлягають громадяни України, зокрема, на військовий облік військовозобов'язаних: які звільнені із служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування в запасі.
Виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі.
У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку.
Згідно з п. 20 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року № 1487 військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів.
Водночас положення Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» в частині, що стосується граничного віку перебування військовозобов'язаних осіб в запасі, зазнавало змін.
Статтею 32 Закону № 2232-XII (у редакції, чинній станом на момент досягнення позивачем сорокарічного віку), було визначено, що військовозобов'язані, які досягли граничного віку перебування в запасі, а також визнані військово-лікарськими комісіями непридатними для військової служби у воєнний час, виключаються з військового обліку і переводяться у відставку.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону № 2232-XII (у редакції, станом на 26.06.2006 року), запас військовозобов'язаних поділяється на два розряди, що встановлюються залежно від віку військовозобов'язаних (ч.1). Військовозобов'язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком: 1) перший розряд - до 35 років; 2) другий розряд: рядовий склад - до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини - до 45 років; прапорщики і мічмани - до 50 років (ч. 2). Граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві (ч. 4).
Законом України від 27.03.2014 року № 1169-VII внесено зміни до ст. 28 Закону № 2232-ХІІ та змінено граничний вік перебування в запасі другого розряду до 50 років, а Законом України від 22.07.2014 року № 1604-VII - до 60 років.
При цьому, положення Закону про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та військовому резерві, змін не зазнали. Тобто, з набранням чинності змін до Закону № 2232-ХІІ позивач є таким, що підпадає під його дію як особа, що не досягла передбаченого Законом граничного віку перебування у запасі військовозобов'язаних другого розряду.
Отже, у зв'язку із продовженням граничного віку перебування в запасі позивача було автоматично поновлено в запасі, незалежно від того чи перебував він на військовому обліку, оскільки позивач не досягнув 60-річного віку, тобто повинен згідно з чинним законодавством перебувати на військовому обліку військовозобов'язаних.
Щодо приписів ст. 58 Конституції України, на необхідність застосування яких посилається позивач в позовній заяві, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Отже, дія нормативно-правового акта в часі пов'язується із вступом його в силу і з моментом втрати ним юридичної сили.
За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних).
На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб'єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров'я.
У зв'язку із внесенням змін до Закону № 2232-XII було підвищено граничний вік перебування військовозобов'язаних в запасі. Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов'язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави.
Таким чином, дія вказаного Закону у новій редакції поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на всіх осіб, які не досягли граничного віку перебування у запасі.
Відтак, доводи позивача в частині порушення принципу дії законів у часі, суд вважає необґрунтованими.
Аналогічна правова позиція щодо застосування вказаних правових норм наведена Верховним Судом у постановах від 19.09.2018 року у справі №814/4386/15 та від 17.02.2020 у справі №8 20/3113/17.
Згідно приписів Інструкції з військового обліку військовозобов'язаних і призовників в органах місцевого самоврядування, затвердженої наказом Міністра оборони України від 27.06.95 року № 166 (далі - Інструкція № 166), (чинна на час внесення записів до військового квитка позивача), військовозобов'язаних, які досягли граничного віку перебування в запасі, а також тих, яких військово-лікарські комісії визнали непридатними до військової служби, знімають з військового обліку і переводять у відставку (п.7). Зняттю з військового обліку в органах місцевого самоврядування підлягають громадяни зокрема і: які досягли граничного віку перебування в запасі (п.22). Зняття з виключенням з військового обліку військовозобов'язаних, які досягли граничного віку перебування в запасі Збройних Сил України, проводиться протягом січня-лютого кожного року тільки за вказівкою районних військових комісаріатів (п. 26).
В Інструкції з військового обліку військовозобов'язаних і призовників на підприємствах, в установах, організаціях і навчальних закладах, затвердженій наказом Міністра оборони України від 27.06.1995 року № 165 (далі - Інструкція № 165) (чинна на час внесення записів до військового квитка позивача), зазначено, що військовозобов'язаних, які досягли граничного віку перебування в запасі чи визнані за станом здоров'я непридатними до військової служби, знімають з військового обліку (п.7). В особових картках на осіб, які досягли граничного віку перебування в запасі Збройних Сил України, за вказівкою військового комісаріату після 1 січня викреслюються дані про військовий облік і робиться відмітка: «Знятий з виключенням з військового обліку за віком» (п.18).
Враховуючи вище зазначене, суд вважає, що наявність у військовому квитку позивача запису про виключення з військового обліку не має правового значення для правильного вирішення цього спору з огляду на застосування чинних на момент виникнення спірних правовідносин норм, а саме листопад 2024 року (дата уточнення даних). Водночас станом на 26.05.2006 року (внесення запису про виключення з військового обліку) спору між сторонами стосовно наявності у позивача на той час права на виключення з військового обліку у зв'язку із досягненням граничного віку перебування в запасі не існувало.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (параграф 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З урахуванням вище викладеного, суд дійшов висновку, що матеріалами справи не підтверджено протиправну діяльність посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_6 стосовно поновлення позивача на військовому обліку військовозобов'язаних, відповідно відсутні правові підстави для зобов'язання посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_6 нести відомості до реєстру стосовно виключення позивача з військового обліку.
Враховуючи викладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 2, 19, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про: визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 , що полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про включення ОСОБА_1 на військовий облік; зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформацію про виключення ОСОБА_1 з військового обліку - відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 17.02.2026 року.
Суддя О.В. Малих