16 лютого 2026 рокусправа № 380/23936/25
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Гулкевич І.З. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами адміністративну справу за позовом Приватного підприємства фірма “ВМВ ТРАНС» до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
встановив:
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Приватного підприємства фірма “ВМВ ТРАНС» до Львівської митниці, в якій просить суд:
-визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №UA2090002025470, №UA2090002025471 від 18.11.2025.
В обґрунтування позову зазначає, що відповідач, в порушення положень податкового та митного законодавства, необґрунтовано за наслідками проведеної перевірки виніс оскаржувані податкові повідомлення-рішення №UA2090002025470, №UA2090002025471 від 18.11.2025. Вважає, що Львівська митниця безпідставно призначила проведення невиїзної документальної перевірки позивача без наявності на те законних підстав за ч. 2 ст. 351 Митного кодексу України. Сертифікати з перевезення товару EUR.1 є належною та достатньою підставою для застосування тарифної преференції при митному оформленні товарів відповідно до положень Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом і Протоколу 1 до неї. Під час ввезення на митну територію України транспортних засобів ПП фірма “ВМВ ТРАНС» подало повний пакет документів, передбачених митним законодавством, зокрема сертифікати EUR.1 №PL/MF/AN0518001 від 24.03.2021, №PL/MF/AN0518015 від 30.03.2021, №PL/MF/AS0077461 від 19.07.2021, які є чинними, не анульованими, не відкликаними та не визнаними недійсними у встановленому законом порядку. Позивач зазначає, що відповіді уповноваженого органу Республіки Польща не містять висновку про те, що імпортовані товари не походять з Європейського Союзу, а лише констатують факт ненадання експортером додаткових документів під час апостеріорної перевірки. На переконання позивача, непідтвердження статусу походження товару не є тотожним його спростуванню та не може автоматично позбавляти імпортера права на застосування тарифної преференції. Позивач звертає увагу суду на те, що митним органом не надано доказів офіційного звернення уповноважених органів Республіки Польща до експортерів із запитами щодо підтвердження походження товарів, а також доказів отримання відповідей від таких експортерів. За таких обставин, на думку позивача, відповіді іноземних органів не можуть вважатися беззаперечним та достатнім доказом для відмови у застосуванні преференцій. Також позивач наголошує, що імпортовані товари є транспортними засобами, які містять міжнародні ідентифікаційні номери (VIN), зазначені у графі 31 митних декларацій, що однозначно ідентифікують країну виробника та підтверджують виготовлення транспортних засобів у державах - членах Європейського Союзу. Додатково позивачем отримано та подано відповідь офіційного дилера MAN в Україні - ТОВ “ТРАК СЕРВІС ЛЬВІВ», якою підтверджено, що сідельні тягачі марки MAN, моделі TGX, виготовлені у Федеративній Республіці Німеччина. Зазначені обставини, на думку позивача, є винятковими та підлягають врахуванню при визначенні походження товару відповідно до статті 34 Протоколу 1 до Угоди та частини дев'ятої статті 43 Митного кодексу України. Крім того, позивач зазначає, що у нього відсутній обов'язок перевіряти законність дій експортера при оформленні та видачі сертифікатів EUR.1, оскільки відповідальність за достовірність відомостей у таких документах покладена виключно на експортера. Окремо позивач зазначає, що у запереченнях на акт перевірки ним було заявлено про нові обставини та надано додаткові докази, а також заявлено вимогу про повний перегляд результатів перевірки, однак відповідач, всупереч вимогам підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 ПК України та правовим позиціям Верховного Суду, не призначив документальну позапланову перевірку, що є самостійною підставою для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. На підтвердження своєї позиції позивач посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 04.10.2023 у справі №380/2869/22, від 12.08.2025 у справі №500/1516/22, а також на судову практику, сформовану у справах №380/16463/24 та №380/22832/24. Та просить суд стягнути витрати на професійну правничу допомогу. Із наведених підстав, просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення.
Ухвалою суду від 15.12.2025 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позову, зазначивши, що на підставі норм Митного кодексу України та у зв'язку з надходженням від уповноваженого органу Республіки Польща документально підтвердженої інформації про непідтвердження преференційного походження товарів проведено документальну невиїзну перевірку ПП фірма “ВМВ ТРАНС» щодо правомірності застосування тарифних преференцій при митному оформленні товарів за митними деклараціями від 01.04.2021 №UA209180/2021/013846, від 29.03.2021 №UA209180/2021/013151, від 22.07.2021 №UA209180/2021/032565. За результатами перевірки складено акт від 09.10.2025 №170/25/7.4-19/32328001, яким встановлено порушення статті 15 Доповнення І до Регіональної конвенції, статей 46, 257 Митного кодексу України та норм Податкового кодексу України, що призвело до заниження сум ввізного мита та податку на додану вартість. Державна митна служба України листами від 02.02.2022 №15/15-03/7.4/586 та від 10.04.2023 №15/15-03-01/7.4/1556 повідомила Львівську митницю про отримання відповідей уповноваженого органу Республіки Польща щодо сертифікатів з перевезення товару EUR.1 від 30.03.2021 №PL/MF/AN 0518015, від 24.03.2021 №PL/MF/AN 0518001, від 19.07.2021 №PL/MF/AS 0077461. Уповноважений орган Республіки Польща підтвердив справжність зазначених сертифікатів, однак повідомив про ненадання експортером документів, що підтверджують статус походження товарів, у зв'язку з чим такі товари не можуть вважатися такими, що мають преференційне походження з Європейського Союзу. У сертифікатах внесено відмітки у графу 14 “Не відповідає вимогам щодо достовірності й правильності». Враховуючи, що преференційне походження товарів є визначальним для застосування зменшених ставок ввізного мита, а результати перевірки компетентного органу країни експортера свідчать про його непідтвердження, застосування позивачем тарифних преференцій на підставі Регіональної конвенції є неправомірним. Доводи позивача про необхідність додаткової оцінки документів, поданих під час митного оформлення, відповідач вважає безпідставними, оскільки відповідно до статті 32 Доповнення І до Регіональної конвенції саме результати перевірки підтверджень походження товару, проведеної компетентним органом країни експортера, є підставою для відмови у наданні преференцій. Відповідач покликається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 01.03.2021 у справі №240/7093/19, від 11.04.2022 у справі №260/2805/20, від 05.06.2024 у справі №380/2397/22 та від 24.12.2025 у справі №380/21022/24, відповідно до яких формальна дійсність сертифіката EUR.1 не є достатньою підставою для застосування тарифних преференцій за відсутності документального підтвердження походження товару під час перевірки.
Представник позивача подав відповідь на відзив, у якій зазначив, що доводи Львівської митниці є необґрунтованими та не спростовують правомірність застосування ПП фірма “ВМВ ТРАНС» тарифних преференцій при митному оформленні товарів. Зауважує, що відповідач, посилаючись на листи уповноваженого органу Республіки Польща, помилково вважає такі відповіді достатніми та беззаперечними доказами неможливості застосування преференцій. Разом із тим, відомості, отримані від іноземних органів, не можуть самі по собі вважатися єдиною підставою для відмови у преференціях, оскільки для митного оформлення позивачем було подано повний пакет документів, передбачений митним законодавством, включно з належним чином оформленими сертифікатами EUR.1. Водночас відповідач не надав жодних доказів того, що уповноважені органи Республіки Польща здійснювали офіційні запити до експортерів щодо підтвердження походження товарів або отримували відповіді від таких експортерів. За відсутності підтверджень здійснення відповідної процедури адміністративного співробітництва неможливо стверджувати, що вимоги Доповнення І до Регіональної конвенції були дотримані. Верховний Суд у постанові від 04.10.2023 у справі №380/2869/22 наголосив, що підставою для висновків про заниження митних платежів може бути лише офіційна документально підтверджена інформація уповноважених органів іноземних держав, яка підтверджує або спростовує автентичність документів про походження товарів. У даному випадку сертифікати EUR.1 не були анульовані, відкликані чи визнані недійсними у встановленому законом порядку, що свідчить про відсутність обґрунтованих сумнівів у їх дійсності. Крім того, чинним законодавством не покладено на імпортера обов'язку перевіряти правомірність дій експортера під час оформлення та видачі сертифікатів EUR.1. Відповідальність за достовірність відомостей, зазначених у таких сертифікатах, несе виключно експортер. Застосовуючи тарифні преференції, позивач діяв добросовісно та обґрунтовано покладався на належним чином оформлені документи, а відповідач не довів наявності у позивача умислу на ухилення від сплати митних платежів. Посилання відповідача на постанови Верховного Суду від 01.03.2021 у справі №240/7093/19 та від 11.04.2022 у справі №260/2805/20 є нерелевантними, оскільки у зазначених справах компетентні органи країн експорту безпосередньо зверталися до експортерів, які не підтвердили походження товарів. У цій справі відомості про такі звернення відсутні. Натомість правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 12.08.2025 у справі №500/1516/22, є релевантною, оскільки суд дійшов висновку, що відсутність підтвердження преференційного походження не є тотожною його спростуванню, а митні органи зобов'язані оцінювати всі надані декларантом докази. Під час нового розгляду цієї справи рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 24.12.2025 податкові повідомлення-рішення були скасовані. Особливістю даної справи є те, що імпортованими товарами є транспортні засоби, які містять міжнародні ідентифікаційні номери (VIN), що декларуються у графі 31 митної декларації та однозначно підтверджують країну виробника. VIN присвоюється виключно виробником, є незмінним протягом усього строку експлуатації та відповідно до статті 34 Протоколу 1 і частини дев'ятої статті 43 Митного кодексу України повинен враховуватися при визначенні країни походження товару. Позивач додатково отримав підтвердження європейського походження транспортних засобів від офіційних дилерів VOLVO та MAN в Україні, з яких вбачається, що автобуси та сідельні тягачі були виготовлені у Швеції та Німеччині. Зазначені відомості є офіційними, отримані з баз даних виробників та беззаперечно підтверджують походження товарів з Європейського Союзу. Відповідач також проігнорував заперечення позивача на акт перевірки та безпідставно відмовив у проведенні позапланової перевірки, незважаючи на посилання позивача на нові обставини та додаткові докази, що не були досліджені під час перевірки, чим порушив вимоги пункту 78.1.5 Податкового кодексу України та усталену практику Верховного Суду. Аналогі·няя·няя0
Представником позивача 09.01.2026 подано додаткові пояснення, в яких зазначено, що посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 24.12.2025 у справі №380/21022/24 є нерелевантним для вирішення даного спору, оскільки у наведеній справі та у справі, що розглядається, наявні істотні відмінності фактичних обставин. Зокрема, у цій справі уповноважений орган Республіки Польща підтвердив справжність сертифікатів EUR.1 та не встановив факту непоходження товарів з Європейського Союзу, а лише зазначив про ненадання експортером додаткових документів, що не є тотожним спростуванню походження товару. Крім того, позивачем надано додаткові об'єктивні докази європейського походження товарів, зокрема ідентифікаційні номери транспортних засобів (VIN) та відповіді офіційних дилерів виробників.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Приватним підприємством фірма “ВМВ ТРАНС» було ввезено на митну територію України товари, що підтверджується митними деклараціями: №UA209180/2021/013151 від 29.03.2021, №UA209180/2021/013846 від 01.04.2021, №UA209180/2021/032565 від 22.07.2021.
Зазначені товари - сідельні тягачі, код УКТ ЗЕД 8701219000, а саме три сідельні тягачі марки “MAN», моделі TGX, країна походження яких заявлена як Європейський Союз (EU).
Зі змісту графи 2 наведених митних декларацій вбачається, що відправником товару (експортером) виступала компанія Euro-Truck Spolka z Ograniczona Odpowiedzialnoscia (02-081, м. Варшава, вул. S?dziowska 1, Республіка Польща), а одержувачем відповідно до графи 8 митних декларацій є Приватне підприємство фірма “ВМВ ТРАНС».
Під час митного оформлення зазначені товари були задекларовані ПП фірма “ВМВ ТРАНС» із застосуванням преференції “Товари, що ввозяться в Україну та походять з країн ЄС» за кодом 410, у зв'язку з чим було нараховано та сплачено ввізне мито за преференційними ставками від митної вартості товарів у межах дії норм статті 15 Доповнення I “Підтвердження походження» до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження.
Для підтвердження права на застосування зазначеної преференції під час митного оформлення товарів декларантом були надані сертифікати з перевезення товарів форми EUR.1, а саме: №PL/MF/AN0518001 від 24.03.2021, №PL/MF/AN0518015 від 30.03.2021, №PL/MF/AS0077461 від 19.07.2021, які зазначені у графі 44 митних декларацій під кодом “0954» - “сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1». Країна походження товару - “EU» (Європейський Союз) у графі 34 митних декларацій була заявлена декларантом на підставі відомостей, що містяться у вищезазначених сертифікатах з перевезення EUR.1, виданих уповноваженими органами Республіки Польща.
16.09.2025 Львівською митницею на підставі пункту 9 частини 1 статті 336, абзацу третього частини 2 статті 344-1, пункту 2 частини 3 статті 345, пункту 1 частини 2 статті 351, підпункту 1 пункту 9-12 та з урахуванням пункту 9-34 розділу ХХІ “Прикінцеві та перехідні положення» Митного кодексу України від 13 березня 2012 року №4495-VI (із змінами та доповненнями) відповідно до наказу Львівської митниці №399 проведено документальну невиїзну перевірку дотримання платником податків - Приватним підприємством фірма “ВМВ ТРАНС» (код ЄДРПОУ 32328001) вимог законодавства України з питань митної справи в частині обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування, у тому числі залежно від країни походження товарів, при митному оформленні товарів за митними деклараціями: від 29.03.2021 №UA209180/2021/013151, від 01.04.2021 №UA209180/2021/013846, від 22.07.2021 №UA209180/2021/032565.
За результатами перевірки 09.10.2025 Львівською митницею складено Акт №170/25/7.4-19/32328001 про результати документальної невиїзної перевірки дотримання Приватним підприємством фірма “ВМВ ТРАНС» (ЄДРПОУ 32328001) вимог законодавства України з питань митної справи щодо обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування при митному оформленні товарів за митними деклараціями від 29.03.2021 №UA209180/2021/013151, від 01.04.2021 №UA209180/2021/013846, від 22.07.2021 №UA209180/2021/032565 (далі - Акт №170/25/7.4-19/32328001).
Документальною невиїзною перевіркою встановлено, що Державна митна служба України листами від 02.02.2022 №15/15-03/7.4/586 та від 10.04.2023 №15/15-03-01/7.4/1556 повідомила Львівську митницю про надходження від уповноваженого органу Республіки Польща документально підтвердженої інформації, наданої листами №1401-IOC.4331.46.2021, №1401-IOC.4331.47.2021 від 13.01.2022 та №1401-IOC.4331.46.2022 від 31.03.2023, відповідно до якої не підтверджено преференційне походження товарів, зазначених у сертифікатах з перевезення товарів форми EUR.1 від 24.03.2021 №PL/MF/AN0518001, від 30.03.2021 №PL/MF/AN0518015, від 19.07.2021 №PL/MF/AS0077461.
У відповідях уповноваженого органу Республіки Польща зазначено, що митними органами Польщі підтверджено справжність документів, які підтверджують походження товарів, однак експортером не надано належних документів, що підтверджують статус походження товарів, у зв'язку з чим такі товари не підпадають під дію преференційного режиму. Відповідна відмітка “Не відповідає вимогам щодо достовірності й правильності» внесена до графи 14 сертифікатів EUR.1 та належним чином засвідчена уповноваженим органом Республіки Польща.На підставі наведеного Львівська митниця дійшла висновку, що оскільки для імпортованих ПП фірма “ВМВ ТРАНС» товарів преференційне походження є визначальним для оподаткування, а преференційне походження, заявлене у сертифікатах з перевезення товарів форми EUR.1, виявилось непідтвердженим, звільнення від сплати ввізного мита на підставі положень Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження застосовано неправомірно.
Актом №170/25/7.4-19/32328001 від 09.10.2025 встановлено порушення ПП фірма “ВМВ ТРАНС» вимог:
-статті 15 Доповнення 1 до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференції, частини 2 статті 46, частини 1 статті 257 Митного кодексу України, внаслідок чого занижено податкове зобов'язання зі сплати ввізного мита за митними деклараціями від 29.03.2021 №UA209180/2021/013151, від 01.04.2021 №UA209180/2021/013846, від 22.07.2021 №UA209180/2021/032565 на загальну суму 234 123,84 грн;
-підпункту “в» пункту 185.1 статті 185, пункту 187.8 статті 187, пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податкове зобов'язання зі сплати податку на додану вартість за митними деклараціями від 29.03.2021 №UA209180/2021/013151, від 01.04.2021 №UA209180/2021/013846, від 22.07.2021 №UA209180/2021/032565 на загальну суму 46 824,77 грн.
29.10.2025 ПП фірма “ВМВ ТРАНС» скерувало на адресу Львівської митниці письмові заперечення на Акт №170/25/7.4-19/32328001 від 09.10.2025.
11.11.2025 Львівська митниця листом №7.4-5/19-03/13/28254 повідомила ПП фірма “ВМВ ТРАНС» про розгляд зазначених заперечень, а також зазначила, що документальна невиїзна перевірка проведена відповідно до вимог законодавства України, у зв'язку з чим заперечення до акта перевірки залишено без задоволення.
18.11.2025 Львівська митниця прийняла податкове повідомлення-рішення №UA2090002025471, яким Приватному підприємству фірма “ВМВ ТРАНС» визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 51 507,25 грн, з урахуванням штрафних санкцій.
18.11.2025 Львівська митниця прийняла податкове повідомлення-рішення №UA2090002025470, яким Приватному підприємству фірма “ВМВ ТРАНС» визначено грошове зобов'язання за платежем мито на товари, що ввозяться на митну територію України, у розмірі 234 123,84 грн.
Позивач, не погоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, вважаючи їх протиправними, безпідставними та такими, що прийняті з порушенням норм матеріального права та не відповідають фактичним обставинам справи, а також з огляду на необґрунтованість висновків, викладених в Акті документальної невиїзної перевірки №170/25/7.4-19/32328001 від 09.10.2025, звернувся до суду з даним позовом про їх скасування.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
У відповідності до вимог статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п.4 ч.3 ст. 2 КАС України є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
Згідно положень ч.2 ст.1 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року № 4495-VI, з наступними змінами та доповненнями (далі - МК України), відносини, пов'язані із справлянням митних платежів, регулюються цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.
Пунктом 1.2.статті 1 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI, з наступними змінами та доповненнями (далі - ПК України) передбачено, що правила оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначаються цим Кодексом, крім правил оподаткування товарів митом, які встановлюються Митним кодексом України та іншими законами з питань митної справи.
Відповідно до частини першої статті 271 МК України мито - це загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом України та цим Кодексом, який нараховується та сплачується відповідно до цього Кодексу, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Так, згідно з пунктом 190.1 статті 190 ПК України базою оподаткування податком на додану вартість для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу III Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті й включаються до ціни товарів.
Ввізне мито, відповідно до положень статті 272 МК України, встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України. Встановлення нових та зміна діючих ставок ввізного мита, визначених Митним тарифом України, здійснюються Верховною Радою України шляхом прийняття законів України.
Відповідно до частин першої, п'ятої статті 281 МК України допускається встановлення тарифних пільг (тарифних преференцій) щодо ставок Митного тарифу України у вигляді звільнення від оподаткування ввізним митом, зниження ставок ввізного мита або встановлення тарифних квот відповідно до законодавства України та для ввезення товарів, що походять з держав, з якими укладено відповідні міжнародні договори. У разі якщо імпорт товару є об'єктом антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, тарифні пільги (тарифні преференції) не встановлюються або зупиняються чи припиняються, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Верховною Радою Законом України №1678-VII від 16 вересня 2014 року ратифіковано Угоду від 27 червня 2014 року про асоціацію між Україною, з однієї сторони та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, якою, серед іншого, передбачено поглиблену та всеохоплюючу зону вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом (далі - Угода).
Статтею 26 частини 1 глави 1 розділу IV Угоди встановлено, що положення цієї Глави застосовуються до торгівлі товарами, що походять з територій Сторін. Для цілей цієї Глави “походження» означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі I “Щодо визначення концепції походження товарів і методів адміністративного співробітництва».
Відповідно до частини першої статті 2 Протоколу І Угоди, з метою впровадження цієї Угоди наступні товари мають вважатися як такі, що походять з Європейського Союзу:
(a) товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу;
(b) товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 цього Протоколу.
Згідно з абзацом першим пункту 1 статті 6 Протоколу І Угоди в статті 2 цього Протоколу товари, які не є повністю виробленими у вказаній країні, вважаються достатньо обробленими або переробленими у ній, якщо виконуються умови, наведені у Додатку II до цього Протоколу.
Згадані вище умови вказують для всіх товарів, що підпадають під дію цієї Угоди, обробку, яку необхідно виконати з використовуваними у виробництві товару матеріалів іншого походження. Ці умови можуть бути застосовані тільки до вказаних матеріалів. Зі вказаного витікає, що якщо товар, який набув статусу виробленого у вказаній країні завдяки виконанню умов, вказаних у Додатку II, використовується для виготовлення іншого товару, то застосовні для цього другого товару умови не поширюються на перший; також не має значення, чи використовувались для виготовлення першого товару матеріали іншого походження. Зазначено в абзаці 2 наведеного пункту.
Статтею 33 Протоколу І Угоди врегульовано питання щодо перевірки підтверджень походження товару.
Відповідно до пункту 1 статті 33 Протоколу І Угоди подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи країни імпорту мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цього Протоколу.
З метою реалізації положень пункту 1 цієї статті митні органи країни імпорту повинні повернути сертифікат з перевезення товару EUR.1 та інвойс, якщо він був поданий, декларацію інвойс або копії цих документів митним органам країни експорту, вказавши, якщо це доречно, причини запиту. Будь-які отримані документи й інформація, що вказують на недостовірність інформації, наведеної в підтвердженні походження, повинні бути передані на підтримку запита про перевірку (пункт 2 статті 33 Протоколу I Угоди).
Перевірка має бути здійснена митними органами країни експорту. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними (пункт 3 статті 33 Протоколу І Угоди).
Митні органи, на запит яких була здійснена перевірка, мають бути повідомлені про її результати якомога раніше. Ці результати повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та, чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України й відповідають іншим вимогам цього Протоколу (пункт 5 статті 33 Протоколу I Угоди).
Положення аналогічні положенням статті 33 Протоколу І Угоди містяться і в статті 32 Доповнення І до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження (далі - Доповнення 1 до Регіональної конвенції), до якої України приєдналась відповідно до Закону України від 8 листопада 2017 року №2187-VIII.
Відповідно до пунктів 2 та 6 Протоколу І Угоди товарами, що походять з Європейського Союзу мають вважатися такі, що цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу та товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 цього Протоколу.
Наведені норми дають підстави вважати, що якщо товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені повністю у Європейському Союзі, можуть вважатися такими, що походять з Європейського Союзу за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 Протоколу І Угоди.
За змістом статті 6 Протоколу 1 Угоди та статті 2 цього Протоколу товари, які не є повністю виробленими у вказаній країні, вважаються достатньо обробленими або переробленими у ній, якщо виконуються умови, наведені у Додатку II до цього Протоколу.
Пунктом 1 статті 2 Доповнення І до Регіональної конвенції визначено, що з метою імплементації відповідної Угоди наступні продукти вважаться такими, що вироблені в Договірній Стороні при експорті в іншу Договірну Сторону:
(а) товари цілком вироблені в певній країні відповідно до Статті 4;
(b) товари, отримані в Договірній Стороні, включаючи товари, які не були повністю там вироблені, за умови, що ці матеріали пройшли достатню обробку та переробку в цих Договірних Сторонах відповідно до Статті 5;
(c) майно, що виробляється в Європейському Економічному Просторі (ЄЕП) в рамках значення Протоколу 4 до Угоди про Європейський економічний простір. Такі товари повинні розглядатися, як вироблені в Європейському Союзі, Ісландії, Ліхтенштейні1 чи Норвегії (сторони ЄЕП), при експорті відповідно з Європейського Союзу, Ісландії, Ліхтенштейну чи Норвегії до договірної країни, крім учасників ЄЕП.
Згідно з пунктом 1 статті 5 Доповнення І до Регіональної конвенції з метою виконання положень Статті 2, товари, які не є повністю отриманими, повинні вважатись достатньо обробленими та переробленими у ній, при виконанні умов, викладених у Додатку II.
Пунктом 1 статті 15 Доповнення І до Регіональної конвенції визначено, що товари, що походять з однієї з Договірних Сторін, і ввозяться в інші Договірні Сторони, підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів, що підтверджують походження:
(a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III а;
(b) сертифікат з перевезення товару EUR-МЕD, зразок якого наведений у Додатку III b;
(c) у випадках, вказаних у Статті 21(1), декларація (надалі іменуватиметься “декларацією походження» або “декларацією походження EUR-МЕD»), надана експортером до інвойса. повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати. Текст декларації походження наведений у Додатку IV а і b.
Подібно, відповідно до пункту 1 статті 16 розділу 5 Протоколу I Угоди товари, що походять з Європейського Союзу, товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів:
(a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III до цього Протоколу; або
(b) у випадках, вказаних у статті 22(1) цього Протоколу, - декларація, що надалі іменуватиметься “декларацією інвойс», надана експортером до інвойсу, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати; текст декларації інвойс наведений у Додатку IV до цього Протоколу.
Відтак, як Угода, так і Регіональна конвенція чітко визначають, що товар вважається таким, що походить з Європейського Союзу за умови подання сертифікату з перевезення товару EUR.1.
Процедуру видачі сертифіката з перевезення товару EUR.1 встановлює стаття 16 Доповнення І до Регіональної конвенції та стаття 17 Протоколу І Угоди.
Згідно зі статтею 16 Доповнення І до Регіональної конвенції сертифікат з перевезення товару EUR.1 або EUR-МЕD має бути виданий митними органами Договірної сторони-експортера на письмову заявку експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником.
Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1 або EUR-МЕD, а також бланк заявки, зразок якої наведений у Додатку III. Ці бланки мають бути заповнені однією з мов, якими складено цю Угоду, і відповідно до норм національного законодавства країни експорту. Якщо ці бланки заповнюються від руки, вони повинні заповнюватися ручкою друкованими літерами. Опис товарів потрібно викласти у виділеній для цього графі, не залишаючи вільних рядків. Якщо графа не заповнена повністю, під останнім рядком опису проставляється горизонтальна лінія, вільне місце перекреслюється (пункт 2 названої статті).
Експортер, який подає заявку про видачу сертифіката з перевезення товару EUR.1 або EUR-МЕD, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів Договірної сторони-експортера, у якій видається сертифікат з перевезення товару EUR.1 або EUR-МЕD, надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цієї Конвенції (продовжується у пункті третьому цієї ж статті).
У пункті сьомому продовжується: “Митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1 або EUR-МЕD, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також для виконання інших умов цієї Конвенції. Для цих цілей вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть доцільними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї Статті. Вони зокрема повинні перевірити, чи заповнена графа, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню.».
Сертифікат з перевезення товару EUR.1 або EUR-МЕD має бути виданий митними органами й переданий експортерові одразу ж після здійснення чи забезпечення фактичного експортування товару (п.9 наведеної вище статті Доповнення І до Регіональної конвенції).
Подібно до вищенаведеного, згідно зі статтею 17 Протоколу І до Угоди сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни експорту на письмову заяву експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником (п.1).
Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1, а також бланк заяви, зразок якої наведений у Додатку. Ці бланки мають бути заповнені однією з мов, якими складено цю Угоду, і згідно з нормами законодавства країни експорту. Якщо їх заповнюють від руки, це має бути зроблено чорнилом і друкованими літерами. Опис товарів потрібно викласти у виділеній для цього комірці, не залишаючи вільних рядків. Якщо комірка заповнена не повністю, під останнім рядком опису потрібно накреслити горизонтальну лінію й перекреслити вільний залишок комірки. Наведене зазначено у пункті другому статті 17 Протоколу І до Угоди.
Експортер, який подає заяву про видачу сертифіката з перевезення товару EUR.1, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту, у якій видається сертифікат з перевезення товару EUR.1, надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу (п.3 статті 17 Протоколу І до Угоди).
У п.5 статті 17 Протоколу І до Угоди зазначено, що митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї статті. Вони зокрема повинні перевірити, чи заповнена комірка, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню.
Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами й переданий експортерові одразу ж після здійснення чи забезпечення фактичного експортування товару (п.7 статті 17 Протоколу І до Угоди).
Відповідно до пунктів 1, 6, 7 та 8 статті 21 Доповнення І до Регіональної конвенції "Декларація про походження або декларація про походження EUR-МЕD, зазначена в статті 15(1)(с), може бути складена:
(a) уповноваженим експортером відповідно до положень Статті 23, або
(b) експортером на будь-яку партію товару, що складається з однієї або більше одиниць упаковки, що походять з певної країни, сукупна вартість яких не перевищує 6000 євро.
Складання декларації про походження або декларації про походження EUR-МЕD здійснюється експортером шляхом штампування, машинописного чи поліграфічного друкування на інвойсі, повідомленні про доставку чи іншім комерційнім документі декларації, текст якої наведено у Додатку IV а та b, з використанням однієї з мовних версій, викладених у цих Додатках, і відповідно до положень національного законодавства країни експорту. Якщо декларація складена від руки, це має бути зроблено чорнилом і друкованими літерами.
Декларації про походження та декларації про походження EUR-МЕD мають бути власноручно підписані експортером, що їх склав. Проте уповноважений експортер у розумінні Статті 22 не повинен підписувати такі декларації, якщо він надав митним органам Договірної сторони-експортера письмове зобов'язання нести повну відповідальність за будь-яку декларацію про походження, у якій він зазначений, так, ніби вона підписана ним власноручно.
Декларація про походження або декларація про походження EUR-МЕD може бути складена експортером тоді, коли товари, яких вона стосується, експортуються, або після експортування за умови подання цієї декларації в країні імпорту не пізніше, ніж протягом двох років після імпортування товарів, яких вона стосується.
Отже, саме митний орган Договірної сторони країни експорту видає сертифікат EUR.1.
Аналіз наведених норм міжнародного законодавства та законодавства України дає підстави для висновку, що однією із передумов для використання переваг, передбачених Угодою про асоціацію, є надання документа, що підтверджує походження товару, зокрема сертифіката з перевезення товару EUR.1
За змістом пункту 5 статті 32 Доповнення І до Регіональної конвенції митні органи, за запитом яких було здійснено перевірку, як мають бути повідомлені про їх результати, так і ці результати (1) повинні чітко вказувати на те чи є перевірені документи достовірними та (2) чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з однієї з Договірних країн і (3) відповідати іншим вимогам Конвенції.
При цьому змістом положень пункту 6 статтю 32 Доповнення І до Регіональної конвенції чітко визначено випадки у разі наявності яких митні органи, що подали запит за відсутності виняткових обставин повинні відмовляти у наданні права на преференції: (1) якщо має місце обгрунтований сумнів, і відповідь на запит про перевірку не надана протягом 10- місяців з дати подання запиту; (2) відповідь на запит не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів.
Висновки митного органу, покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 18.11.2025 №UA2090002025470 та №UA2090002025471, ґрунтуються виключно на інформації, викладеній у листах уповноваженого органу Республіки Польща від 13.01.2022 №1401-IOC.4331.46.2021, №1401-IOC.4331.47.2021 та від 31.03.2023 №1401-IOC.4331.46.2022.
Із змісту зазначених листів убачається, що компетентний орган іноземної держави повідомив про непідтвердження преференційного походження товарів, зазначених у сертифікатах з перевезення товарів EUR.1 від 24.03.2021 №PL/MF/AN0518001, від 30.03.2021 №PL/MF/AN0518015 та від 19.07.2021 №PL/MF/AS0077461, у зв'язку з ненаданням експортером додаткових підтверджуючих документів.
Водночас аналіз змісту зазначених відповідей свідчить про те, що уповноважений орган Республіки Польща не встановив факту відсутності походження товарів з Європейського Союзу, не визнав подані сертифікати EUR.1 недійсними, підробленими або такими, що оформлені з порушенням вимог міжнародних договорів, а також не спростував задекларовану позивачем країну походження товарів. Таким чином, за своїм змістом зазначені листи фіксують процесуальний результат адміністративної перевірки, а не матеріально-правовий висновок щодо походження товару.
Досліджуючи наведені докази через призму їх достатності, належності, допустимості та достовірності, суд зазначає, що відповіді уповноваженого органу іноземної держави не містять документально підтверджених відомостей щодо країни походження товарів, які б відрізнялися від задекларованих, а також не спростовують інформацію, зазначену у сертифікатах EUR.1 та інших товаросупровідних документах.
Крім того, матеріали справи не містять доказів належного виконання митними органами Республіки Польща процедур перевірки, передбачених пунктом 3 статті 32 Доповнення І до Регіональної конвенції, а саме доказів офіційного звернення до експортерів із вимогою надати підтверджуючі документи, доказів перевірки рахунків експортера чи здійснення інших перевірочних заходів, а також доказів отримання або неотримання відповідей на такі запити.
Натомість у матеріалах справи наявні самостійні, об'єктивні та ідентифікуючі докази походження товарів, зокрема VIN-коди транспортних засобів, які присвоюються виключно виробником, не змінюються протягом усього строку експлуатації та однозначно ідентифікують країну виробництва. Вказані обставини підтверджуються листом офіційного дилера MAN Truck & Bus в Україні - ТОВ “ТРАК СЕРВІС ЛЬВІВ», яким засвідчено, що сідельні тягачі MAN TGX з VIN-номерами № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 виготовлені у Федеративній Республіці Німеччина.
Суд звертає увагу, що відповідно до частини дев'ятої статті 43 Митного кодексу України та частини шостої статті 34 Протоколу І до Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, наявність виняткових та об'єктивних обставин, які дозволяють достовірно визначити країну походження товару, підлягає обов'язковому врахуванню митними органами, навіть у разі неповноти відповіді компетентного органу іноземної держави.
При цьому сертифікати з перевезення товарів EUR.1, подані позивачем під час митного оформлення, не були анульовані, відкликані чи визнані недійсними у встановленому законом порядку, а матеріали справи не містять жодних доказів їх фальсифікації або незаконного одержання. Відтак такі сертифікати зберігають статус офіційних документів, що породжують передбачені законом правові наслідки.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 09.12.2025 у справі №380/22832/24, яку суд враховує відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України. У цій постанові Верховний Суд наголосив, що непідтвердження походження товару компетентним органом іноземної держави не є тотожним установленню відсутності такого походження, а листи іноземних митних органів підлягають оцінці у сукупності з усіма іншими доказами, наявними у справі. Верховний Суд також зазначив, що ризики неналежної процесуальної поведінки експортера не можуть автоматично покладатися на добросовісного імпортера, який надав усі документи, передбачені законодавством.
Оцінюючи докази у їх сукупності, суд доходить висновку, що відповідачем не доведено наявність обґрунтованого сумніву щодо задекларованого походження товарів, не встановлено подання позивачем недостовірних документів або інформації, а також не зафіксовано будь-яких розбіжностей між даними, поданими під час митного оформлення, та фактичними обставинами, встановленими під час перевірки.
Уповноважений орган Республіки Польща підтвердив справжність сертифікатів EUR.1, не встановив факту непоходження товарів з Європейського Союзу та не спростував задекларовану країну походження, а лише зазначив про ненадання експортером додаткових документів. Також суд бере до уваги наявність самостійних та об'єктивних доказів походження товарів, зокрема VIN-коди та офіційна відповідь авторизованого дилера виробника. На відміну від цього, у справі №380/21022/24, висновки Верховного Суду у якій просив застосувати відповідач, були відсутні додаткові об'єктивні докази походження товару, що виключає можливість врахування цієї практики як релевантної.
Враховуючи наведене в сукупності, суд дійшов висновку про протиправність податкових повідомлень-рішень відповідача №UA2090002025470, №UA2090002025471 від 18.11.2025 та наявність підстав для їх скасування.
Суд зазначає, що решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованій, зокрема у справах “Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), “Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та “Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ст. 139 КАС України на користь позивача з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути судовий збір у розмірі 3 427,60 грн.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому, суд зауважує, що при розгляді судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
Водночас, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
З матеріалів справи судом встановлено, що на підтвердження понесених витрат на правову допомогу представником позивача надано Договір №1-17/10/25 про надання правової допомоги від 17.10.2025 р, укладений між Приватним підприємством фірма “ВМА ТРАНС» та Адвокатським об'єднанням “Шокало та Партнери».
Відповідно до умов Договору №1-17/10/25 про надання правової допомоги від 17.10.2025 та Додаткової угоди №1 від 17.10.2025 до Договору №1-17/10/25 про надання правової допомоги від 17.10.2025 в ході представництва інтересів Приватного підприємства фірма “ВМА ТРАНС» у даній справі в суді першої інстанції буде надана така правова допомога: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, збору доказів, підготовка та подання позовної заяви, відповіді на відзив на позовну заяву, участь у разі необхідності в судових засіданнях, підготовку клопотань, тощо.
Згідно з умовами Додаткової угоди №1 від 17.10.2025 до Договору №1-17/10/25 про надання правової допомоги від 17.10.2025 вартість вищенаведеної правової допомоги в суді першої інстанції становить 20 000,00 гривень.
Доказами попередньо понесених витрат на професійну правничу допомогу є: Договір №1-17/10/25 про надання правової допомоги від 17.10.2025, Додаткова угода №1 від 17.10.2025, акт №1 приймання-передачі адвокатських послуг від 24.11.2025, рахунок №1-2.1-1-17/10/25 від 17.10.2025, платіжна інструкція №2109 від 17.10.2025.
Суд зазначає, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
У клопотанні про зменшення витрат на оплату правничої допомоги відповідач заперечив щодо розміру витрат позивача на правничу допомогу, вказавши на їх неспівмірність. Просив зменшити розмір таких витрат.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).
Враховуючи викладене, суд, виходячи з критерію пропорційності та реальності адвокатських витрат, вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 7000 грн.
Керуючись ст.ст. 72-77, 134, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ухвалив:
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати, прийняті Львівською митницею, податкові повідомлення-рішення №UA2090002025470, №UA2090002025471 від 18.11.2025.
Стягнути на користь Приватного підприємства фірма “ВМА ТРАНС» судовий збір в розмірі 3 427,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці.
Стягнути на користь Приватного підприємства фірма “ВМА ТРАНС» за судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7000 грн за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяГулкевич Ірена Зіновіївна