Іменем України
17 лютого 2026 року
м. Харків
справа №635/4475/25
провадження № 22-ц/818/1000/26
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Тичкової О.Ю., Яцини В.Б.,
за участю секретаря: Шнайдер Д.С,.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Третій відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про встановлення факту смерті особи за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Тарасенко Віри Юріївни на рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 17 вересня 2025 року, постановлене під головуванням судді Олійника О.О.,
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою, в якій просила встановити факт смерті чоловіка громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , в м. Санкт-Петербург, Російської Федерації.
Рішенням Салтівського районного суду м. Харкова від 17 вересня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа - Третій відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про встановлення факту смерті особи відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Тарасенко Віра Юріївна просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким задовільнити вимоги заявниці в повному обсязі.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що суд помилково відмовив у задоволенні заяви. Зауважує, що суд не взяв до уваги надані заявницею докази. Зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер її чоловік - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На момент смерті ОСОБА_2 був громадянином України та був зареєстрований і проживав в Україні, але тимчасово знаходився на території Російської Федерації. На ас смерті він перебував у м. Санкт-Петербург, Росія. У Заявниці є свідоцтво про смерть чоловіка, видане у м. Санкт-Петербург, Російської Федерації. Але, звернувшись до ВДРАЦС України з метою отримання витягу про шлюб із записом про те, що шлюб припинено в зв'язку зі смертю її чоловіка, дізналась, що в органах ВДРАЦС України немає інформації про смерть ОСОБА_3 і про припинення її шлюбу з ним. Отримати свідоцтво про смерть чи апостилювати його у відділі державної реєстрації актів цивільного стану в Російській Федерації неможливо, через військовий конфлікт між Україною та Російською Федерацією. Отримати апостиль свідоцтва про смерть її чоловіка в Україні неможливо. Так як Україна не має права проставляти апостиль на документах, виданих іншою державою. Встановлення факту, що має юридичне значення, необхідно заявниці для державної реєстрації смерті померлої особи, та з метою державної реєстрації в органах ДРАЦС України відомостей про припинення її шлюбу через смерть чоловіка. А без цих дій вона з точки зору України залишається офіційною дружиною померлого чоловіка, не може укласти новий шлюб, все спільне майно і борги вважаються спільно нажитими. Також це буде проблемою і для її дітей у разі спадкування майна після неї.
Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції, виходив із того, що оскільки свідоцтво про смерть ОСОБА_2 видане на підставі законодавства іноземної держави, на території якої помер чоловік заявниці, підстав для встановлення факту смерті у судовому порядку на території України немає, існування перешкод у легалізації свідоцтва про смерть не є визначеною п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України підставою для встановлення судом факту смерті.
Такі висновки суду першої інстанції в повній мірі відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судовим розглядом встановлено, що 25.10.1991 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрований шлюб.
ОСОБА_2 на момент смерті був зареєстрований і проживав в Україні, був громадянином України.
ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 29.11.2004 року відділом реєстрації актів громадянського стану про смерть 1 Управління ЗАГС Санкт-Петербурга встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_5 в м. Санкт-Петербург, Росія.
Дані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.
Заявниця вказує, що вона звернулась до ВДРАЦС України з метою отримання витягу про шлюб з записом про те, що шлюб припинено в зв'язку зі смертю її чоловіка, дізналась, що в органах ВДРАЦС України немає інформації про смерть ОСОБА_2 і про припинення її шлюбу з ним. Коли вона надала їм свідоцтво про смерть свого чоловіка, то їй повідомили, що через військові дії на території України міжнародні відносини між Україною та Російською Федерацією розірвані, і документи, видані на території РФ в Україні без належного посвідчення і апостилювання не визнаються. Отримати свідоцтво про смерть чи апостилювати його у відділі державної реєстрації актів цивільного стану в Російській Федерації неможливо, оскільки зараз відбувається військовий конфлікт між Україною та Російською Федерацією, через що була вимушена звернутись до суду.
В обґрунтування заяви ОСОБА_1 посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер її чоловік ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Чоловік заявниці на момент смерті був зареєстрований і проживав в Україні, був громадянином України, але тимчасово знаходився на території Російської Федерації у м. Санкт-Петербург, Росія. У Заявниці є свідоцтво про смерть чоловіка, видане у м. Санкт-Петербург, Російської Федерації. Але, коли вона звернулась до ВДРАЦС України з метою отримання витягу про шлюб з записом про те, що шлюб припинено в зв'язку зі смертю її чоловіка, дізналась, що в органах ВДРАЦС України інформації про смерть ОСОБА_3 відсутня. Коли вона надала їм свідоцтво про смерть свого чоловіка, то їй повідомили, що через військові дії на території України міжнародні відносини між Україною та Російською Федерацією розірвані, і документи, видані на території РФ в Україні без належного посвідчення і апостилювання не визнаються. Отримати свідоцтво про смерть чи апостилювати його у відділі державної реєстрації актів цивільного стану в Російській Федерації неможливо, оскільки зараз відбувається військовий конфлікт між Україною та Російською Федерацією. Отримати апостиль свідоцтва про смерть її чоловіка в Україні неможливо. Так як Україна не має права проставляти апостиль на документів, виданому іншою державою. І посольств чи консульств Російської Федерації в Україні через військовий конфлікт немає. Отримати свідоцтво про смерть чоловіка заявниці в Україні без проходження відповідної юридичної процедури про визнання його факту смерті вона також не може, адже її чоловік помер досить давно і у м. Санкт-Петербург, Російської Федерації. І медичних даних про його смерть в Україні немає. Смерть сталася на території Російської Федерації, держави, яка має відкритий збройний конфлікт з Україною, на якій неможливо отримати медичний документ, що може бути прийнято відділом державної реєстрації актів цивільного стану для здійснення реєстрації смерті відповідно до статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стан». Місцем смерті є м. Санкт-Петербург, Росія. Місто Санкт-Петербург, Росія, не є тимчасово окупованою територією, однак, через оголошення військового стану в Україні заявниця не має можливості безпечно, без ризику для свого життя та здоров'я, зареєструвати в Україні факт смерті свого чоловіка. Тому змушена звертатись до суду з даною заявою про встановлення факту смерті її чоловіка. Встановлення факту, що має юридичне значення, необхідно заявнику для державної реєстрації смерті померлої особи, та з метою державної реєстрації в органах ДРАЦС України відомостей про припинення її шлюбу через смерть чоловіка. А без цих дій вона з точки зору України залишається офіційною дружиною померлого чоловіка, не може укласти новий шлюб, все спільне майно і борги вважаються спільно нажитими. Також це буде проблемою і для її дітей у разі спадкування майна після неї.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону.
У частинах третій - четвертій статті 49 ЦК України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті здійснюється на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою.
Форма та порядок видачі документа про смерть, на підставі якого здійснюється державна реєстрація смерті, встановлені Інструкцією про порядок заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть, затвердженою наказом Міністерством охорони здоров'я України від 08 серпня 2006 року № 545.
Відповідно до вказаної Інструкції лікарське свідоцтво про смерть видається лікарем медичного закладу, що лікував померлого, на підставі спостережень за хворим і запису в медичній документації, які відображали стан хворого до його смерті, або патологоанатомом на підставі вивчення медичної документації і результатів розтину.
Пунктом 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного станув Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940, встановлено, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з'ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.
ЦПК України передбачає чотири процедури, наслідком яких є ухвалення судового рішення, на підставі якого органи ДРАЦСу можуть видати свідоцтво про смерть: встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України); встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою внаслідок нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України); встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України); визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України).
Із матеріалів справи відомо, що факт смерті чоловіка заявниці ОСОБА_2 на території м. Санкт-Петербурга, Росія зафіксовано відповідним державним органом іноземної держави. Відділом реєстрації актів громадянського стану про смерть 1 Управління ЗАГС Санкт-Петербурга складено актовий запис про смерть ОСОБА_2 за № 3843 від 29 листопада 2004 року та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , оригінал якого є у заявника.
Відповідно до ст. 13 Закону України "Про міжнародне приватне право" документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
Оскільки свідоцтво про смерть ОСОБА_2 видане на підставі законодавства іноземної держави, на території якої помер чоловік заявниці, підстав для встановлення факту смерті у судовому порядку на території України немає, існування перешкод у легалізації свідоцтва про смерть не є визначеною п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України підставою для встановлення судом факту смерті.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 24.12.2024 року по справі № 387/228/24.
Виходячи з вищевикладеного, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що заява ОСОБА_1 про встановлення факту смерті її чоловіка, задоволенню не підлягає.
Підстав для встановлення зазначеного факту колегія суддів не вбачає, оскільки, даний факт встановлено свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 виданим 1 Управлінням ЗАГС Санкт-Петербурга, РФ.
Доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують.
Рішення суду ухвалено з дотриманням вимог чинного законодавтсва.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381, 382, 383, 384, ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Тарасенко Віри Юріївни - залишити без задоволення.
Рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 17 вересня 2025 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: О.Ю. Тичкова
В.Б. Яцина