Житомирський апеляційний суд
Справа №295/5779/25 Головуючий у 1-й інст. Єригіна І. М.
Категорія 63 Доповідач Павицька Т. М.
16 лютого 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т.М.,
суддів Борисюка Р.М., Шевчук А.М.,
за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №295/5779/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування житловим приміщенням, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 24 листопада 2025 року, ухвалене під головуванням судді Єригіної І.М. у м.Житомирі,
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом у якому просив встановити порядок користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 - наступним чином:
- закріпити за ОСОБА_1 право користування однією з житлових кімнат площею не менше 14 кв.м.;
- надати право рівного доступу до спільних приміщень - кухні, санвузла, коридору;
- зобов'язати ОСОБА_2 не чинити перешкод у користуванні цим житловим приміщенням.
Позов обґрунтовано тим, що 01.03.1985 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , уклали шлюб, який був зареєстрований міським відділом реєстрації актів громадянського стану, про що в Книзі реєстрації актів про одруження зроблено відповідний актовий запис № 315. Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 22.04.2024 по справі № 295/3535/24 шлюб був розірваний. Весь час, з моменту укладання шлюбу, по теперішній час вони з відповідачем проживали разом та до розірвання шлюбу вели спільне господарство. 30.07.1997 року оформивши договором дарування, відповідач придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , в якій і наразі проживають разом. Вказував, що усі речі позивача залишилися у квартирі, він сплачує комунальні послуги відповідачу, здійснював вклад у ремонт та облаштування житла. Після розірвання шлюбу відповідачка почала створювати перешкоди у користуванні квартирою, фактично намагаючись позбавити його житла. З огляду на відсутність альтернативного місця проживання, вік, стан здоров'я позивача, тривалість користування житлом та вклад у його утримання, вважає за можливе встановити конкретний порядок користування житловим приміщенням.
Рішенням рішення Богунського районного суду м. Житомира від 24 листопада 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не здійснив баланс інтересів сторін, обмежившись формальним посиланням на відсутність перешкод. Суд першої інстанції формально визнав, що позивач набув право користування житлом, як член сім'ї власника, однак дійшов до помилкового висновку, що відсутність активних перешкод у користуванні станом на момент розгляду справи виключає можливість встановлення порядку користування житлом. Суд фактично звів предмет спору до переліку фактів наявності чи відсутності перешкод у користуванні житлом, ототожнюючи вимогу про встановлення порядку користування з позовом про усунення перешкод, що є юридично неправильним і не відповідає правовій природі заявленої вимоги. Висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для захисту права позивача, лише через те, що відповідач наразі не чинить перешкоди є необґрунтованими і такими, що суперечать практиці Верхового Суду. Суд першої інстанції не надав належної оцінки істотним обставинам, таким як: похилий вік позивача; відсутність альтернативного житла; тривалість проживання у спірній квартирі (понад 25 років); повна житлова і побутова інтеграцію позивача у спірне житло; реальний ризик втрати єдиного місця проживання.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Встановлено, що з 01.03.1985 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб Серія НОМЕР_1 від 21.11.1996 року.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 22.04.2024 року у справі №295/3535/24 розірвано шлюб між сторонами.
Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 379848699 від 17.05.2024 року, квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 .
Відповідно до відповіді Управління ведення реєстру територіальної громади ЖМР №10-10/3389/2024 від 20.05.2024 року, ОСОБА_1 знято з реєстрації 20.05.2024 року за адресою АДРЕСА_2 .
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про порушення прав позивача чи перешкоджань останньому у користуванні квартирою АДРЕСА_1 .
Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 цієї Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
У справі, яка переглядається ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив встановити порядок користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_3 наступним чином: закріпити за ОСОБА_1 право користування однією з житлових кімнат площею не менше 14 кв.м., надати право рівного доступу до спільних приміщень - кухні, санвузла, коридору та зобов'язати ОСОБА_2 не чинити перешкод у користуванні цим житловим приміщенням.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України, статтею 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Згідно з частинами першою, другою статті 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом із ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу (частина четверта статті 156 ЖК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 дійшла висновку, що у законодавстві, що регулює житлові правовідносини, припинення сімейних правовідносин, втрата статусу члена сім'ї особою, саме по собі не тягне втрату права користування житловим приміщенням.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 22.04.2024 року у справі №295/3535/24 розірвано шлюб між сторонами.
Проте, незважаючи на припинення шлюбних відносин, ОСОБА_1 продовжує проживати у спірній квартирі. Ця обставина не заперечується відповідачкою ОСОБА_2 .
Відповідно до статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позовних про встановлення порядку користування житловим приміщенням, із виділенням у користування ОСОБА_1 , конкретного приміщення, а саме житлової кімнати площею не менше 14 кв.м., оскільки, відповідно до ст. 405 ЦК України житлове приміщення, яке ОСОБА_1 має право займати, визначається виключно його власником.
Таким чином, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні вимог про встановлення порядку користування житловим приміщенням, однак помилився щодо мотивів такої відмови.
Згідно з частинами першою, п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі».
Оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про порушення прав позивача чи перешкоджань останньому у користуванні квартирою АДРЕСА_3 , то суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні вимог про зобов'язання ОСОБА_2 не чинити перешкод у користуванні нерухомим майном.
Згідно пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України).
У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржене рішення в частині відмови у задоволенні вимоги про встановлення порядку користування житловим приміщенням змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови. В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Судові витрати залишити за сторонами, оскільки судом апеляційної інстанції змінено лише мотиви відмови у задоволенні позову, тому питання перерозподілу судових витрат не вирішується апеляційним судом.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 24 листопада 2025 року в частині відмови в задоволенні вимог про встановлення порядку користування житловим приміщенням змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 24 листопада 2025 року в частині відмови в задоволенні вимог про зобов'язання ОСОБА_2 не чинити перешкод у користуванні житловим приміщенням залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 17 лютого 2026 року.
Головуючий Т.М. Павицька
Судді Р.М. Борисюк
А.М. Шевчук