11 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 705/1549/15
провадження № 61-5589св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
треті особи (за зустрічним позовом): ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на постанову Черкаського апеляційного суду від 25 березня 2025 року у складі колегії суддів: Сіренка Ю. В., Фетісової Т. Л., Новікова О. М.,
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У березні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № CSU0CA00000110, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 49 047,50 доларів США з терміном повернення до 17 квітня 2028 року та сплатою відсотків за користування кредитними коштами.
Банк виконав узяті на себе за кредитним договором зобов'язання у повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі, передбаченому договором, а ОСОБА_1 кредитні зобов'язання не виконав, своєчасно грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами, відповідно до умов договору, не повернув, у зв'язку з чим станом на 27 лютого 2015 року виникла заборгованість у розмірі 144 790,50 доларів США, яка складається з: 49 723,44 доларів США - заборгованості за кредитом; 30 617,76 доларів США - заборгованості по процентам за користування кредитом; 2 250,44 доларів США - заборгованості з комісії за користування кредитом; 55 295,50 грн - пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором; 9,01 доларів США - штрафу (фіксованої частини); 6 894,36 доларів США - штрафу (процентної складової), яку банківська уставна просила стягнути на свою користь.
У квітні 2015 року ОСОБА_1 подав зустрічний позов до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів, визнання кредитного договору недійсним, визнання договору іпотеки припиненим.
Свої вимоги мотивував тим, що 16 квітня 2008 року уклав із банком кредитний договір, відповідно до якого отримав кредит в сумі 47 500,00 доларів США на споживчі цілі.
Зазначав, що вказаний договір укладений із чисельними та грубими порушеннями норм цивільного законодавства, у тому числі Закону України «Про захист прав споживачів», унаслідок чого були порушені його права, як споживача фінансової послуги, тому вважав, що такий договір підлягає визнанню недійсним.
Зокрема, перед укладенням договору та його підписанням банк застосував відносно нього засоби омани та займався підприємницькою діяльністю. Текст спірного договору в день його підписання йому виданий не був, він його отримав лише у 2010 році, після неодноразових вимог, про що свідчить підпис на екземплярі банку у кредитній справі. У зв'язку з цим, у день підписання договору він не мав реальної можливості ознайомитися з договором, йому не було повідомлено про те, які існують типи відсоткових ставок, не проведено роз'яснення, який тип відсоткової ставки йому встановлено; не роз'яснено, які форми кредитування існують, які між ними відмінності, недоліки та переваги; не надано детального розпису про сукупну вартість кредиту та вартість послуг з оформлення договору про надання кредиту з переліком усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням і погашенням; не надано можливості вибрати найбільш оптимальний для нього варіант кредиту; він не отримав жодної інформації про податковий режим сплати відсотків за кредитом та про державні субсидії, на які він, як споживач, має право.
Вважає, що ненадання йому всієї інформації, яка була необхідна для прийняття зваженого та обдуманого рішення, і яка передбачена законом, є омана, і саме ці пункти свідчать про несправедливі умови договору, дисбаланс договірних відносин, зловживання банком своїм монопольним становищем, порушенням Закону України «Про захист прав споживачів», який забороняє встановлення будь-яких додаткових платежів за договором, крім відсоткової ставки.
Окрім того, між сторонами не було досягнуто згоди по всіх істотних його умовах. Так, він просив банк видати йому кредит у сумі 47 500,00 доларів США, саме цю суму він отримав в касі банку, проте відповідно до пункту 8.1 договору йому, шляхом видачі готівки через касу, видано грошові кошти в сумі 60 997 доларів США 50 центів. Банк до первісного позову додав заяву на видачу готівки та ордер розпорядження від 29 квітня 2008 року, яким підтверджується, що він отримав кредитні кошти в сумі 47 500,00 доларів США, а в позові зазначено, що йому видано кредит у розмірі 49 047,50 доларів США. Порушенням законодавства України є і нарахування банком пені в іноземній валюті.
Посилаючись на наведене, просив суд визнати недійсним укладений 16 квітня 2008 року у між ним та АТ КБ «ПриватБанк» кредитний договір, а також укладений на його забезпечення договір іпотеки № CSU0GA00000110, за яким в іпотеку банківській установі переданий житловий будинок АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06 листопада 2023 року первісний позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 16 квітня 2008 року № CSU0CA00000110 у розмірі 144 790,00 доларів США.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції виходив із доведеності банком факту неналежного виконання боржником кредитних зобов'язань, внаслідок чого виникла заборгованість, розмір якої, з урахуванням заборгованості за тілом кредиту; за процентами за користування кредитом, з комісії за користування кредитом; пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором; штрафу (фіксованої частини) та штрафу (процентної складової), становить 144 790,50 доларів США.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не довів факту введення його в оману з боку банку стосовно обставин, які впливають на укладення правочину, з огляду на те, що при укладенні спірного кредитного договору сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов, про загальну вартість кредиту він був повідомлений належним чином, оскільки усі складові вартості кредиту зазначені безпосередньо в умовах договору, а також додатку до нього, в якому чітко зазначено основні умови кредитування, а саме: сума кредиту, процентна ставка, ставка винагороди за резервування ресурсів, а також інші супутні платежі.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 14 січня 2025 року до участі в цій справі залучено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як правонаступників ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Постановою Черкаського апеляційного суду від 25 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_4 (правонаступниками його є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ) задоволено частково.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської від 06 листопада 2023 року в частині задоволення первісного позову про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано та постановлено в цій частині нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 16 квітня 2008 року № CSU0CA00000110, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 48 773,44 доларів США, що еквівалентно 2 030 926,04 грн; заборгованості за процентами за користування кредитом - 6 331,67 доларів США, що еквівалентно 263 650,74 грн; пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором - 92 280,07 грн; штрафу (процентна складова) - 2 866,06 доларів США, що еквівалентно 119 342,73 грн; штрафу (фіксована складоває максиму) - 250 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06 листопада 2023 року в частині відмови в задоволенні зустрічного позову за вимогою про визнання договору іпотеки припиненою змінено, викладено мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
У решті рішення суду в оскаржуваних частинах залишено без змін.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалюючи нове про часткове задоволення первісного позову, апеляційний суд зазначив, що положення спірного кредитного договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту у розмірі 950 дол. США, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 0,96 % річних від суми зарезервованих ресурсів суперечать положенням статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і є нікчемними з моменту укладення договору. Суд звернув увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, винагороди за резервування ресурсів, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечать принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства. Вказані вище платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи - споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже, такі умови договору порушують публічний порядок.Оскільки розрахунок заборгованості за кредитним договором, наданий банком, складений без урахування наведених положень про нікчемність окремих пунктів спірного кредитного договору, апеляційний суд здійснив перерахунок усіх складових заборгованості, яка підлягає стягненню з позичальника, зокрема зменшив визначену заборгованість за відсотками за користування кредитом.
Крім того, суд дійшов висновку, що кредитодавець втратив право нараховувати обумовлену в договорі неустойку після пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України, тому зменшив розмір стягнутої судом першої інстанції заборгованості з пені.
Також суд звернув увагу на те, що спірний кредитний договір містить складові заборгованості, які в силу своєї нікчемності не підлягають стягненню з відповідача. Зокрема зазначив, що укладений між сторонами кредитний договір містить пункт, який передбачає необхідність сплати позичальником банку винагороди за резервування ресурсів у розмірі 0,96 % річних від суми зарезервованих ресурсів, який є нікчемним, унаслідок чого дійшов висновку, що вимога первісного позову про стягнення з ОСОБА_1 на користь банку комісії за користування кредитом задоволенню не підлягає.
Оскільки іпотечний договір, як забезпечення основного зобов'язання, є похідним та підстави його припинення залежать безпосередньо від належного виконання основного зобов'язання, враховуючи із наявних матеріалів справи доказів, що основне зобов'язання ОСОБА_1 не виконане - заборгованість за кредитним договором не погашена, апеляційний суд дійшов висновок про відсутність передбачених статтею 17 Закону України «Про іпотеку» підстав для припинення вказаного договору іпотеки, внаслідок чого змінив рішення місцевого суду в цій частині.
У решті апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції, вважав його законним і обґрунтованим та не вбачав підстав для його скасування.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
28 квітня 2025 року представник АТ КБ «ПриватБанк» - Сокуренко Н. В. звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, у постановах Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 759/14741/19, від 30 червня 2022 року у справі № 947/25785/19, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13, від 13 грудня 2018 року у справі № 913/11/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).Крім того, зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Зміст касаційної скарги свідчить про те, що постанова апеляційного суду оскаржується лише в частині вирішення первісного позову щодо стягнення складових кредитної заборгованості, в іншій частині не оскаржується, тому в касаційному порядку не переглядається (частина перша статті 400 ЦПК України).
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що апеляційний суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків при вирішенні спору в частині стягнення кредитної заборгованості.
Заявник зазначає, сторони кредитного договору узгодили, що у випадках істотного порушення умов договору позичальник повинен повернути банку суму кредиту в повному обсязі, винагороду, відсотки за фактичний строк його користування в повному обсязі, виконати інші зобов'язання за договором протягом 30 календарних днів з дати отримання повідомлення про таку вимогу від банку. Отже апеляційний суд повинен був установити дату отримання письмової вимоги банку, з урахуванням строків доставки та зберігання поштових відправлень, та встановити право банку нараховувати відсотки щонайменше ЗО календарних днів із дати отримання. Саме судове рішення про звернення стягнення могло б свідчити про зміну строку виконання зобов'язання. Однак таке рішення до теперішнього часу не прийнято.
З огляду на відсутність підтвердження дати отримання вимоги про дострокове повернення кредиту та відсутність ухваленого рішення про звернення стягнення на майно відповідача, вважає, що банк правомірно нараховував платежі за кредитним договором відповідно до погоджених сторонами умов станом на 27 лютого 2015 року (дату подання позову в цій справі)
Нарахування неустойки не обмежується ухваленням рішення та/або пред'явленням вимоги та пеня нараховується до тих пір, поки зобов'язання не буде виконане, тому у апеляційного суду були відсутні підстави частково відмовляти у стягненні пені.
Суд першої інстанції належним чином дослідив наявні в матеріалах справи докази та правильно зазначив, що відповідач дійсно має борг перед банком за вказаним кредитним договором. Проте апеляційний суд не взяв вищезазначене до уваги та безпідставно зменшив стягнуту суму заборгованості.
Доводи інших учасників справи
ОСОБА_1 подав відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у даній справі.
Витребувано з Уманського міськрайонного суду Черкаської області цивільну справу № 705/1549/15 за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про захист прав споживачів, визнання кредитного договору недійсним, визнання договору іпотеки припиненим.
Матеріали справи № 705/1549/15 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2025 року справу № 705/1549/15 призначено до судового розгляду.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Суди встановили, що 16 квітня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № CSU0CA00000110, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 60 997,50 дол. США з терміном повернення до 16 квітня 2028 року на такі цілі: 47 500,00 дол. США - на споживчі цілі, 950 дол. США - на сплату винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту; 360,00 дол. США - на страхування майна; 237,50 дол. США - на особисте страхування; 11 950,00 дол. США - на сплату страхових платежів у випадках, передбачених договором, зі сплатою за користування кредитом відсотків 1,04 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2,00 % від суми у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, винагороди за резервування ресурсів в розмірі 0,96 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з договором.
За надане право, зазначене у пункті 4.1 договору, позичальник сплачує банку винагороду за резервування ресурсів у розмірі, зазначеному у статті 8.1 договору.
Згідно з пунктом 5.1 кредитного договору, у випадку несвоєчасного погашення заборгованості за кредитом позичальник сплачує банку пеню у розмірі, який зазначений у пункті 8.4 договору за кожен день прострочки.
Відповідно до пункту 8.4 кредитного договору, при порушенні позичальником зобов'язань із погашення кредиту, позичальник сплачує банку пеню у розмірі 0,15 % від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожен день прострочки, але не менше 1 гривні.
Пунктом 5.3 кредитного договору визначено, що при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених кредитним договором, більше ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 250 % + 5% від суми позову.
Відповідно до заяви на видачу готівки від 29 квітня 2008 року № 1 банк видав ОСОБА_1 кредит у розмірі 47 500,00 дол. США.
За іпотечним договором від 25 квітня 2008 року, укладеним між АТ КБ «ПриватБанк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_4 (іпотекодавець), що є майновим поручителем за позичальника ОСОБА_1 , в іпотеку банку передано нерухоме майно - житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами та земельна ділянка з кадастровим номером 7124386700:01:001:1082, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , на забезпечення виконання зобов'язань позичальника.
Згідно з пунктом 24 договору іпотеки, у випадках порушення умов кредитного договору позичальником або цього договору ііпотекодавцем, іпотекодержатель направляє іпотекодавцю і позичальнику письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом тридцятиденного строку вимога Іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору. Здійснення стягнення на предмет іпотеки відбувається на підставі рішення суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або згідно з застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі.
Відповідно до пунктів 30-31 договору іпотеки, термін дії договору - до повного виконання Іпотекодавцем зобов'язань за кредитним договором та всіма додатковими угодами до нього. Дострокове розірвання цього договору допускається лише за згодою сторін.
Листом від 09 вересня 2010 року, адресованим ОСОБА_1 , ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на норми статті 1050 ЦК України та умови договору, вимагав повернути суму кредиту в повному обсязі, нараховані проценти, комісії та штрафні санкції в тижневий термін із дати одержання цього повідомлення, та попередив ОСОБА_1 про намір звернути стягнення на предмет застави шляхом продажу або будь-яким іншим чином, передбаченим договором або законом.
16 червня 2011 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Уманського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житлового будинку у справі № 2-1237-2011, провадження в якій ухвалою від 29 липня 2016 року зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі, яка переглядається.
Відповідно до наданого банком розрахунку заборгованість ОСОБА_1 станом на 27 лютого 2015 року склала 144 790,50 дол. США, з яких: 49 723,44 дол. США - заборгованість за кредитом; 30 617,76 дол. США - заборгованість за відсотками; 2 250,44 дол. США - заборгованість з комісії; заборгованість з пені - 55 295,50 дол. США; штраф (фіксована частина) - 9,00 дол. США; штраф (відсоток від суми заборгованості) - 6 894,36 дол. США.
У ході розгляду цієї справи на підставі ухвал Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02 липня 2015 року та 19 грудня 2016 року проведено судово-економічну експертизу, за результати якої складено висновок експерта від 27травня 2019 року, згідно з яким:
1,2. Встановлення процентної ставки у розмірі 12,0 % річних умовами кредитного договору від 16 квітня 2008 року № CSU0GA00000110 не передбачено. Встановлена пунктами 7.4 та 8.1 кредитного договору від 16 квітня 2008 року процентна ставка в розмірі 12,48 % річних не відповідає сумі щомісячних платежів у розмірі 596,66 дол. США (які складаються з заборгованості по тілу кредиту, про процентах за користування кредитом, по винагороді за резервування ресурсів), передбачених пунктом 8.1 цього договору та додатком № 2 до кредитного договору «Графік погашення кредиту».
Виходячи з процентної ставки за користування кредитом у розмірі 12,48 % річних ануїтетний (щомісячний платіж) зі сплати заборгованості по тілу кредиту, процентах за користування кредитом (без врахування процентної ставки по винагороді за резервування ресурсів) повинен становити 556,56 дол. США;
3. Виходячи з суми щомісячного ануїтетного платежу у розмірі 596,66 дол. США фактично ПАТ КБ «ПриватБанк» процентна ставка по кредитному договору від 16 квітня 2008 року з урахуванням терміну кредитування та умов договору, встановлена у розмірі 13,6267 % річних (з урахуванням процентної ставки у розмірі 0,96 % річних при нарахуванні винагороди за резервування ресурсів);
4. Сукупна вартість отриманого позичальником кредиту на день укладення кредитного договору від 16 квітня 2008 року, з урахуванням терміну кредитування, обов'язкового щомісячного платежу на погашення кредиту, щомісячного платежу по сплаті відсотків, інших платежів, становила 140 938,78 дол. США та 58 193,82 грн, зокрема: тіло кредиту в сумі 47 500,00 дол. США; винагорода за надання фінансового інструменту в розмірі 2,0 % від суми виданого кредиту в сумі 950,00 дол. США; страхові платежі у розмірі 597,50 дол. США за перший рік кредитування; проценти за користування кредитом та винагорода за резервування ресурсів у загальній сумі 91 891,28 дол.США; страхування майна, починаючи з 2009 року у загальній сумі 34 542,00 грн; страхування життя позичальника, починаючи з 2009 року в загальній сумі 22 788,22 грн; послуги нотаріуса (одноразово) у сумі 863,60 грн;
5. У рахунок погашення заборгованості позичальника по тілу кредиту за кредитним договором від 16 квітня 2008 року банком у період з 07 травня 2008 року до 27 лютого 2015 року зараховані кошти у загальній сумі 1 486,53 дол. США;
6. У рахунок погашення заборгованості позичальника по процентах за користування кредитом за кредитним договором від 16 квітня 2008 року банком у період з 07 травня 2008 року до 27 лютого 2015 року зараховані кошти у загальній сумі 9 594,73 дол. США.
Згідно з наданим ОСОБА_1 розрахунком заборгованість останнього перед банком станом на 09 вересня 2010 року складала: за тілом кредиту - 44 643,37 дол. США; за відсотками - 4 077,75 дол. США
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставою касаційного оскарження оскаржуваних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, у постановах Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 759/14741/19, від 30 червня 2022 року у справі № 947/25785/19, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13, від 13 грудня 2018 року у справі № 913/11/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Підставою касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції є посилання заявника на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Позиція Верховного Суду
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що: «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Отже, пред'явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов'язання.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання (див., зокрема пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (14-10цс18)).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 (провадження № 14-154цс18) дійшла висновків про те, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.
У постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Отже, наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає стаття 625 цього Кодексу.
За наведеним у цій статті правил регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме за наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Тобто проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання згідно з частиною другою статті 625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Зазначена судова практика є незмінною з 2018 року.
Звертаючись до суду з позовом про стягнення з відповідача кредитної заборгованості, АТ КБ «ПриватБанк», серед іншого, просило стягнути заборгованість по відсоткам за користування кредитом, пеню та штрафні санкції станом на 27 лютого 2015 року (дату звернення з цим позовом).
Виходячи з того, що банк змінив термін виконання основного зобов'язання моментом пред'явлення вимоги про погашення заборгованості у повному обсязі, апеляційний суд дійшов висновку про правомірність нарахування банком процентів за користування кредитом до 31 січня 2011 року включно.
Доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди заявника з визначенням апеляційним судом дати направлення / отримання досудової вимоги та, як наслідок, зміни строку дії кредитного договору. Зокрема, заявник посилається на те, що апеляційний суд мав встановити дату отримання письмової вимоги банку з урахуванням строків доставки та зберігання поштових відправлень та встановити право банку нараховувати відсотки щонайменше 30 календарних днів з дати отримання. З огляду на відсутність підтвердження дати отримання вимоги про дострокове повернення кредиту та відсутність ухваленого рішення про звернення стягнення на майно відповідача вважає, що банк правомірно нараховував платежі за кредитним договором відповідно до погоджених сторонами умов станом на 27 лютого 2015 року (дату подання позову в цій справі).
Інших доводів касаційна скарга не містить.
У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків про те, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що 09 вересня 2010 року банк звернувся до ОСОБА_1 з вимогою повернути суму кредиту в повному обсязі, нараховані проценти, комісії та штрафні санкції в тижневий термін із дати одержання цього повідомлення та попередив його про намір звернути стягнення на предмет застави у разі невиконання цієї вимоги.
16 червня 2011 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Уманського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житлового будинку у справі № 2-1237-2011, провадження в якій ухвалою від 29 липня 2016 року зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі, яка переглядається.
За таких обставин, враховуючи зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду, апеляційний суд дійшов вірного висновку про те, що в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання, а банк помилково після зміни строку виконання зобов'язання за кредитним договором нарахував передбачені кредитним договором відсотки. Апеляційний суд, ураховуючи, що банк змінив термін виконання основного зобов'язання, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову банку.
Правонаступники відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 касаційну скаргу не подавали, фактично погодились із судовим рішенням апеляційного суду, про що свідчить відзив на касаційну скаргу.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження апеляційним судом із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допустив порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржуваного судового рішення, тому доводи касаційної скарги з цього приводу є безпідставними.
Колегія суддів відхиляє посилання в касаційній скарзі на неврахування судом висновків, викладених Верховним Судом в постановах, що зазначені заявником в касаційній скарзі, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші, наведені в касаційній скарзі, доводи за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою апеляційним судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалена без дотримання норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень касаційного суду.
Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду в оскарженій частині - без змін.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки в цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Постанову Черкаського апеляційного суду від 25 березня 2025 року в частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без змін.?
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов