10 лютого 2026 року
м. Київ
Справа № 755/21594/24
Провадження № 61-14535св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах якого діє Ратушна Ірина Валеріївна, на постанову Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року в складі колегії суддів Слюсар Т. А., Голуб С. А., Таргоній Д. О.
у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 від імені та в інтересах якого діє Ратушна Ірина Валеріївна, до рф в особі Міністерства юстиції рф про відшкодування моральної шкоди та
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2024 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діяла ОСОБА_1 , звернулися до суду із позовом до держави рф в особі Міністерства юстиції рф, у якому зазначили, що, незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим у лютому 2014 року, рф продовжила військову агресію проти України. У серпні 2014 року почалися масові вторгнення на територію Донецької та Луганської областей збройних сил рф. Визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, у яких запроваджено особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків і найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
Тобто з лютого 2014 року триває збройна агресія рф щодо України, загинули тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки.
Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року на території України введено воєнний стан. Із лютого 2022 року рф знищує, пошкоджує населені пункти України, майно, завдає шкоди здоров'ю та вбиває громадян. Внаслідок вказаного значна кількість населених пунктів України окуповані рф, а громадяни України позбавлені свободи, прав, та перебувають на межі гуманітарної катастрофи внаслідок відсутності їжі, медикаментів, тощо. У тяжких умовах знаходяться мільйони вимушених переселенців.
ОСОБА_1 та її син ОСОБА_2 були зареєстровані та проживали разом із сім'єю за адресою: АДРЕСА_1 . Водночас з 25 лютого 2022 року вся територія Щастинської міської територіальної громади відноситься до територій, які тимчасово окуповані рф. У зв'язку з цим позивачі були вимушені покинути свій дім та виїхати спочатку до міста Києва. Однак, оскільки у лютому 2022 року, коли в столиці також почалися військові дії, позивачі виїхали за межі території України, спочатку до Республіки Польщі, а далі - до Федеративної Республіки Німеччини. Налагодити свій побут без знання іноземної мови не вдалося, тому вимушені були повернутися на територію України.
У зв'язку зі збройною агресією кожного дня позивачі зазнають душевних страждань, приниження та стресу, бояться за свою безпеку та безпеку рідних. Зазначеними обставинами були порушені нормальні життєві зв'язки позивачів та погіршилися відносини з оточуючими, кожного дня вживаються додаткові зусилля для організації свого життя та захисту порушеного права. Моральні страждання позивачів внаслідок стресу викликані через постійні повітряні тривоги та необхідність перебування тривалий час в укритті, бомбардування об'єктів критичної інфраструктури.
Просили встановити факт вимушеного переселення та стягнути з відповідача на відшкодування моральної шкоди на користь кожного з позивачів по 1 533 511,00 грн, що еквівалентно 35 000,00 євро відповідно до офіційного курсу Національного банку України (далі - НБУ) станом на день подачі позовної заяви.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
16 квітня 2025 року рішенням Дніпровського районного суду м. Києва позов задоволено частково. Стягнуто з рф в особі Міністерства юстиції рф на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 200 000,00 грн. Стягнуто з рф в особі Міністерства юстиції рф на користь ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 , моральну шкоду в розмірі 200 000,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
15 жовтня 2025 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах якого діє Ратушна І. В., залишено без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16 квітня 2025 року залишено без змін.
Вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену позивачу моральної шкоди, суди першої та апеляційної інстанцій, керуючись міркуваннями розумності, виваженості та справедливості, врахували характер душевних страждань, яких позивачі зазнали у зв'язку зі збройною агресією рф проти України, а також взяли до уваги той факт, що внаслідок агресії рф позивачі позбавлені можливості проживати за адресою зареєстрованого місця проживання, що знаходиться на тимчасово окупованій території, та тимчасово евакуюватися до безпечного місця. Внаслідок таких дій відповідача позивачі втратили вільне спілкування з друзями та родичами, налагоджений побут, що призвело до моральних страждань.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
18 листопада 2025 року ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 , подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанцій не врахував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року в справі № 48/340, від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц, від 01 жовтня 2019 року в справі № 50/311-б, від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц, від 01 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17, від 22 вересня 2020 року в справі № 910/3009/18, від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19, від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15, від 09 лютого 2021 року в справі № 381/622/17, від 16 лютого 2021 року в справі № 910/2861/18, від 10 червня 2021 року в справі № 11-104сап21, від 15 червня 2021 року в справі № 922/2416/17, від 22 червня 2021 року в справах № № 200/606/18, 334/3161/17, від 29 червня 2021 року в справі № 916/964/19, від 31 серпня 2019 року в справі № 903/1030/19, від 14 вересня 2021 року в справі № 359/5719/17, від 26 жовтня 2021 року в справі № 766/20797/18, від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц, від 14 грудня 2021 року в справі № 643/21744/19, від 25 січня 2022 року в справі № 143/591/20, від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, від 12 травня 2022 року в справі № 635/6172/17, від 13 липня 2022 року в справі № 199/8324/19, від 13 липня 2022 року в справі № 363/1834/17, від 03 серпня 2022 року в справі № 910/9627/20, від 21 вересня 2022 року в справі № 908/976/19, від 28 вересня 2022 року в справі № 483/448/20, від 14 грудня 2022 року в справі № 477/2330/18, від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17, від 01 березня 2023 року в справі № 925/556/21, від 12 липня 2023 року в справі № 757/31372/18, в постановах Верховного Суду від 14 червня 2019 року в справі № 910/6642/18, від 14 квітня 2022 року в справі № 308/9708/19, від 27 червня 2023 року в справі № 916/2851/17.
Зокрема суд апеляційної інстанції під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди не врахував висновків Верховного Суду, сформульованих у постановах від 10 лютого 2025 року в справі № 524/1252/23, від 22 квітня 2024 року в справі № 279/1834/22, від 20 вересня 2018 року в справі № 686/23731/15-ц, від 31 жовтня 2018 року в справі № 383/596/15, від 04 червня 2018 року в справі № 489/2492/17, від 09 жовтня 2019 року в справі № 522/17164/16-ц, від 04 грудня 2019 року в справі № 468/901/17, від 04 березня 2020 року в справі № 686/23731/15-ц, від 10 квітня 2019 року в справі № 464/3789/17.
Вважає, що розмір моральної шкоди, який зазначений позивачами з урахуванням характеру і обсягу завданих моральних страждань, істотного порушення конституційних прав є для суду беззаперечною обставиною в силу того факту, що військова агресія відповідача є загальновідомою обставиною. Проте, дослідивши наявні докази у справі, суди необґрунтовано зменшили розмір моральної шкоди до 200 000,00 грн.
Доводи інших учасників справи
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно зі свідоцтвом про народження від 27 грудня 2017 року серії НОМЕР_1 , виданим Святошинським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Києві, про що складено актовий запис від 27 грудня 2017 року № 3391. Батьками зазначені ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (а. с. 15).
Відповідно до довідок від 15 січня 2018 року № 3004-5000287292 та від 20 липня 2017 року № 3004-22856 (дата видачі - 22 червня 2020 року) про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженці міста Щастя Луганської області, що зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , мають фактичне місце проживання/перебування особи: АДРЕСА_2 (а. с. 13, 14).
Із копії паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 вбачається, що 07 березня 2022 року ОСОБА_5 перетнула державний кордон України у напрямку «виїзд», про що проставлено відповідний штамп (а. с. 16).
Із копії паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 вбачається, що 07 березня 2022 року ОСОБА_6 перетнув державний кордон України у напрямку «виїзд», про що проставлено відповідний штамп (а. с. 17).
До матеріалів справи долучено нотаріально засвідчені переклади іноземних документів: тимчасового посвідчення на легальне перебування на території Федеративної Республіки Німеччина, № НОМЕР_4 від 16 травня 2023 року, виданого ОСОБА_7 ; тимчасового посвідчення на легальне перебування на території Федеративної Республіки Німеччина, № НОМЕР_5 від 19 червня 2023 року, виданого ОСОБА_8 ; повідомлення від 31 березня 2022 року про присвоєння номера PESE ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виданого Управлінням Гміни в Липниці-Мурованій, Республіка Польща; повідомлення від 31 березня 2022 року про присвоєння номера ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виданого Управлінням Гміни в Липниці-Мурованій, Республіка Польща.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження у справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначеними у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої, десятої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
За вимогами частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року в справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
У статті 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.
02 березня 2022 року збройну агресію рф проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від рф негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.
15 березня 2022 року Парламентська Асамблея ухвалила Висновок 300 (2022) щодо наслідків російської агресії проти України, в якому зазначила, що, продовжуючи агресивну війну, яку рф веде проти України з 20 лютого 2014 року, станом на 24 лютого 2022 року рф ескалувала свою військову діяльність проти України до безпрецедентного рівня, спричинивши тисячі жертв серед цивільного населення, переміщення мільйонів людей та спустошення країни.
27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що російська агресія проти України є безпрецедентним актом як сама собою, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.
14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами рф та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX).
Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.
Звернення позивача до українського суду визнано розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права (подібні правові висновки зроблено у постановах Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19, від 12 жовтня 2022 року у справі № 463/14366/21, від 12 листопада 2025 року в справі № 211/2449/24).
Відповідно до частини першої статті 49 Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право» (далі - Закон № 2709-IV) права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Згідно зі статтею 48 Закону № 2709-IV до зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Завдання моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Відшкодування моральної (немайнової) шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що ця норма поширюється на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться у залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 279/1834/22, на яку, зокрема, заявниця посилається в касаційній скарзі).
Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Під час визначення розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок між протиправною поведінкою та її результатом, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20, постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20).
Взявши до уваги загальновідомі факти, суди попередніх інстанцій зробили мотивований висновок про те, що внаслідок збройної агресії рф проти України, розв'язання і ведення агресивної війни, обстрілів цивільної інфраструктури, нехтування фундаментальними цінностями і людськими правами позивачі зазнали моральних переживань, душевних страждань і мають право на компенсацію завданої моральної шкоди.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Засада змагальності сторін у судовому процесі є однією з ключових принципів правосуддя. Вона передбачає, що судовий процес є своєрідним полем змагання між сторонами - позивачем і відповідачем у цивільних справах. Головною метою цього принципу є забезпечення справедливості та об'єктивності судового процесу. Змагальність сторін у судовому процесі дозволяє кожній стороні активно захищати свої права та інтереси. Сторони мають можливість представляти свідчення, докази та аргументи на підтримку своєї позиції перед судом. Суд, зі своєї сторони, має завдання ретельно розглянути всі аргументи та докази від обох сторін та прийняти об'єктивне рішення на підставі закону (постанова Верховного Суду 07 серпня 2024 року в справі № 725/5693/21, від 21 червня 2024 року в справі № 134/743/22 ).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц).
У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним в справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України в попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, зробили обґрунтований висновок про те, що, враховуючи характер та обсяг завданих позивачам моральних страждань, істотність порушення їх конституційних прав, вимушених змін у його житті, спричинених наслідків та їх невідворотність, з відповідача на користь позивачів на відшкодування за завдану моральну шкоду підлягає стягненню по 200 000,00 грн кожному, що є достатнім та справедливим розміром компенсації за заподіяну позивачом шкоду.
Такі висновки судів узгоджуються з постановою Верховного Суду від 10 лютого 2025 року в справі № 524/1252/23 щодо визначення розміру компенсації за спричинену внаслідок агресії рф моральну шкоду, на яку заявниця посилається в касаційній скарзі.
Посилання в касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року в справі № 48/340, від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц, від 01 жовтня 2019 року в справі № 50/311-б, від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц, від 01 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17, від 22 вересня 2020 року в справі № 910/3009/18, від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19, від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15, від 09 лютого 2021 року в справі № 381/622/17, від 16 лютого 2021 року в справі № 910/2861/18, від 10 червня 2021 року в справі № 11-104сап21, від 15 червня 2021 року в справі № 922/2416/17, від 22 червня 2021 року в справах № № 200/606/18, 334/3161/17, від 29 червня 2021 року в справі № 916/964/19, від 31 серпня 2019 року в справі № 903/1030/19, від 14 вересня 2021 року в справі № 359/5719/17, від 26 жовтня 2021 року в справі № 766/20797/18, від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц, від 14 грудня 2021 року в справі № 643/21744/19, від 25 січня 2022 року в справі № 143/591/20, від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, від 12 травня 2022 року в справі № 635/6172/17, від 13 липня 2022 року в справі № 199/8324/19, від 13 липня 2022 року в справі № 363/1834/17, від 03 серпня 2022 року в справі № 910/9627/20, від 21 вересня 2022 року в справі № 908/976/19, від 28 вересня 2022 року в справі № 483/448/20, від 14 грудня 2022 року в справі № 477/2330/18, від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17, від 01 березня 2023 року в справі № 925/556/21, від 12 липня 2023 року в справі № 757/31372/18, в постановах Верховного Суду від 14 червня 2019 року в справі № 910/6642/18, від 14 квітня 2022 року в справі № 308/9708/19, від 27 червня 2023 року в справі № 916/2851/17, від 20 вересня 2018 року в справі № 686/23731/15-ц, від 31 жовтня 2018 року в справі № 383/596/15, від 04 червня 2018 року в справі № 489/2492/17, від 09 жовтня 2019 року в справі № 522/17164/16-ц, від 04 грудня 2019 року в справі № 468/901/17, від 04 березня 2020 року в справі № 686/23731/15-ц, від 10 квітня 2019 року в справі № 464/3789/17, є безпідставними, з огляду на таке.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов'язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).
Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд нижчої інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
У справах, на які посилається заявниця в касаційній скарзі, розглядалися позови щодо відшкодування моральної шкоди, не пов'язаної з діями держави-агресора рф. Отже, не можна вважати, що обставини справ, на які посилається заявниця в касаційній скарзі, є подібними обставинам справи, що переглядається.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Наведені в касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості.
Проте в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.
Суд враховує позицію ЄСПЛ, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах якого діє Ратушна Ірина Валеріївна, залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська