Справа № 909/179/26
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
16.02.2026 м. Івано-Франківськ
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Гули У. І., розглянувши матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРО ЗЕМ", вул. Ю. Пелеша, буд. 5, корп. 2, офіс 102, м. Івано-Франківськ, 76019
до відповідача: Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Карпатський лісовий офіс", вул. Собранецька, буд. 156, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000
про стягнення заборгованості в сумі 206085,37 грн.
встановив: Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРО ЗЕМ" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Карпатський лісовий офіс" про стягнення заборгованості в сумі 206085,37 грн.
У позовній заяві позивач просить суд стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі Філії "Карпатський лісовий офіс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРО ЗЕМ» 206085,37 грн., що включає: суму боргу, cуму інфляційних втрат, 3 % річних, суму пені, та суму штрафу.
Подання даного позову саме до Господарського суду Івано-Франківської області позивач обгрунтовує нормами ч.3 ст. 30 ГПК України (виключна підсудність справ) та ч.1, 5 ст.29 ГПК України (підсудність справ за вибором позивача).
Розглянувши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку про необхідність передачі позовної заяви та доданих до неї документів за територіальною підсудністю до Господарського суду Закарпатської області з огляду на таке.
Згідно з частиною першою статті 125 Конституції України, судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Зміст зазначеного права передбачає, що суд може прийняти до свого розгляду лише ту справу (заяву, клопотання), розгляд якої віднесено до його територіальної юрисдикції (підсудності) процесуальним законом.
Господарським процесуальним кодексом України встановлено правила територіальної юрисдикції (підсудності), які включають у себе норми щодо визначення загальної підсудності (стаття 27 ГПК), підсудності справи, у якій однією зі сторін є суд або суддя (стаття 28 ГПК), альтернативної підсудності за вибором позивача (стаття 29 ГПК) та виключної підсудності (стаття 30 ГПК).
За загальним правилом, встановленим частиною першою статті 27 Господарського процесуального кодексу України, позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом
Відповідно до ч.3 ст.29 ГПК України, позови у спорах, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, а також відокремленого підрозділу органу державної влади без статусу юридичної особи, можуть пред'являтися також за їх місцезнаходженням
Згідно з ч. 2 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Відповідно до статті 93 ЦК України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.
Згідно з Відповіддю № 2345343 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 16.02.2026, місцезнаходження відповідача: 88017, Закарпатська область, Ужгородський район, м. Ужгород, вул. Собранецька, 156.
Відповідно до ч. 5 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.
Тобто, вказана стаття застосовується до зобов'язань, виконання яких з урахуванням їх особливостей можливе лише у певному місці. У разі якщо така особливість не визначена і не вбачається зі специфіки спірних відносин, то підсудність справи визначається за загальними правилами підсудності.
За загальним правилом місцем виконання зобов'язання вважається місце, в якому мають бути вчинені дії боржника, яких вправі вимагати від нього кредитор.
Згідно із ст. 532 Цивільного кодексу України місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання провадиться, зокрема:
1) за зобов'язанням про передання нерухомого майна - за місцезнаходженням цього майна;
2) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, - за місцем здавання товару (майна) перевізникові;
3) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання;
4) за грошовим зобов'язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов'язаних із зміною місця виконання;
5) за іншим зобов'язанням - за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника.
Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03.06.2019 у справі №903/432/18 та 16.09.2019 у справі №916/142/19, до спорів, що виникають з приводу виконання договорів, позовні вимоги, в яких безпосередньо стосуються виконання робіт з визначеним у договорі місцем виконання, може бути застосована ч. 5 ст. 29 ГПК України, а до спорів, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов'язань за договором, незалежно від того, що такий договір пов'язаний з місцем виконання робіт, застосовуються загальні правила підсудності.
Враховуючи, що в даному випадку предметом спору є вимога про стягнення основної заборгованості, інфляційних витрат, 3% річних, пені та штрафу, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування положень ч. 5 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України.
Натомість, приписи ст. 30 ГПК України встановлюють правила виключної підсудності господарських спорів.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 30 ГПК України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
Суд зауважує на тому, що у розумінні наведених норм процесуального права виключна підсудність - це правило, відповідно до якого справа має бути розглянута тільки певним господарським судом. Виключна підсудність означає, що певні категорії справ не можуть розглядатися за загальними правилами підсудності, а також за правилами альтернативної підсудності. Виключна підсудність за змістом ч. 5 ст. 30 ГПК України визначає суд, яким має бути розглянуто справу. Правило про виключну підсудність застосовується судом у будь-якому випадку за наявності визначених законом умов, не залежить від волі сторін, а також наявності чи відсутності обґрунтувань учасників справи щодо її застосування. Аналогічної позиції дотримувався Верховний Суд у постанові від 15.05.2018 у справі №905/1566/17.
Перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Виключну підсудність встановлено, зокрема, для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально.
При цьому, тлумачення ч. 3 ст. 30 ГПК України повинно відбуватися з урахуванням принципу правової визначеності, який, в аспекті даного спору, полягає у забезпеченні здатності вірного тлумачення закону пересічною особою. Зокрема, встановлюючи підхід до тлумачення правових норм, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.07.1995 у справі «Толстой-Милославський» (Tolstoy Miloslavsky) проти Сполученого Королівства (скарга №18139/91), визначаючи зміст терміну «передбачений законом» сформулював наступну умову: положення національного законодавства повинні бути настільки ясними, зрозумілими і визначеними, щоб будь-яка людина, за необхідності скориставшись порадою юриста, могла б повністю зрозуміти зміст закону.
З огляду на зазначений підхід Європейського суду з прав людини до тлумачення правових норм, положення ч. 3 ст. 30 ГПК України означають, що спір має розглядатися за правилами виключної підсудності, коли нерухоме майно, право власності на таке майно або інші вимоги, що стосуються нерухомого майна, є предметом спору.
Водночас, як свідчить правозастосовна практика Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 20.09.2018 у справі №902/919/17, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
За таких обставин, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, тобто спір може стосуватися як правового статусу нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані із нерухомим майном.
При цьому, виключна підсудність встановлена з метою забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи. Зазначені у законі суди можуть здійснити такий розгляд, оскільки в районі їх діяльності знаходиться основна маса доказів.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.02.2021 у справі №911/2390/18 зазначила, що за правилами чинного Господарського процесуального кодексу України виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. Словосполучення «з приводу нерухомого майна» у ч. 3 ст. 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення.
З матеріалів даної справи вбачається, що предметом спору між сторонами є стягнення основної заборгованості, інфляційних втрат, пені, штрафу та 3% річних за порушення умов Договору на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі від 10.11.2022.
Предметом Договору на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення ( відновлення) меж земельних ділянок в натурі від 10.11.2022 визначено, що виконавець зобов'язується надати за завданням Замовника з дотриманням вимог чинного законодавства України послуги з розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) орієнтовною площею 2309,9 га (землі Підмихайлівського лісництва), що перебувають в постійному користуванні Замовника та розташовані на території Калуського району Івано-Франківської області, вжити заходів щодо здійснення державної реєстрації земельних ділянок Підмихайлівського лісництва в Державному земельному кадастрі, а Замовник - оплатити надані Виконавцем послуги (п. 1.1 договору).
Зміст позовної заяви свідчить про те, що роботи з розроблення технічної документації на об'єкті були виконані, здані та прийняті та частково оплачені, проте оплачені з порушенням строку оплати. Тобто, об'єктом спору є виконання платіжного зобов'язання, а не спір про нерухомість.
Таким чином, характер зобов'язання, що виникли у відповідача перед позивачем - грошовий, а не речовий.
Суд вважає, що не можна застосовувати положення про виключну підсудність, якщо спір не має ознак безпосереднього предмета - прав на об'єкт нерухомого майна.
Водночас, суд зазначає, що позивач безпідставно кваліфікував цей спір як такий, що виник «з приводу нерухомого майна». Натомість, спір у цій справі стосується виключно грошового зобов'язання, а не права на нерухомість, володіння, користування нею чи інші речові права.
При цьому, наявність договору щодо об'єкта нерухомості сама по собі не змінює підсудності спору. Зі змісту позовної заяви вбачається, що до моменту звернення з позовом результат робіт вже був переданий, прийнятий, обсяг виконаного визначений та частково оплачений. Отже, позов, знову ж таки, стосується виключно стягнення грошових коштів, а не прав на об'єкт нерухомого майна.
Як зазначено у висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 16.02.2021 у справі №911/2390/18, правила ж виключної територіальної підсудності передбачені у ст. 30 ГПК України, перелік категорій справ у якій розширеному тлумаченню не підлягає. Правовий висновок про застосування ч. 3 ст. 30 ГПК України до спорів, які «опосередковано» пов'язані з нерухомістю, має застосовуватися обережно, з урахуванням конкретного предмета спору.
Правові підстави для застосування у даному випадку правил виключної підсудності, встановленої ст. 30 ГПК України відсутні.
За наведених обставин, позов у справі № 909/179/26 територіально не підсудний Господарському суду Івано-Франківської області.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
В контексті викладеного, справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРО ЗЕМ" до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Карпатський лісовий офіс" про стягнення заборгованості в сумі 206085,37 грн. належить передати за територіальною підсудністю до Господарського суду Закарпатської області (вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000), за місцезнаходженням відповідача.
Суд зазначає, що передання справи за належною територіальною юрисдикцією не призводить до порушення прав заявника на доступ до суду та справедливий судовий розгляд, а є гарантією того, що рішення у справі буде ухвалене належним судом, і законне та обґрунтоване рішення не буде в подальшому скасоване судом вищої інстанції, лише з підстав недотримання процесуальних норм щодо юрисдикції.
Частиною 3 статті 31 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Керуючись статтями 27, 30, 31, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
постановив:
справу № 909/179/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРО ЗЕМ" до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Карпатський лісовий офіс" про стягнення заборгованості в сумі 206085,37 грн. передати за територіальною підсудністю до Господарського суду Закарпатської області (вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Гула У.І.