ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
16 лютого 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/217/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Таран С.В.,
Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"
на рішення Господарського суду Одеської області від 13.11.2025, прийняте суддею Мусієнко О.О., м. Одеса,
у справі №916/217/25
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"
до відповідача: Високопільського закладу дошкільної освіти (ясла-садок) "БАРВІНОК"
про стягнення 31 241,76 грн
У січні 2025 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" звернулося з позовом до Високопільського закладу дошкільної освіти (ясла-садок) "БАРВІНОК", в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у загальній сумі 31241,76 грн, з яких: 9829,36 грн - основний борг, 11417,51 грн - пеня, 1629,84 грн - 3% річних та 8365,05 грн - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за укладеним між сторонами договором постачання природного газу №20-1181/21-БО-Т від 17.11.2021 в частині повної та своєчасної оплати вартості природного газу, поставленого у грудні місяці 2021 року та у лютому-березні місяцях 2022 року.
За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 28.01.2025 відкрито провадження у справі №916/217/25.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.11.2025 у справі №916/217/25 (суддя Мусієнко О.О.) у задоволенні позову відмовлено.
Судове рішення мотивоване тим, що в межах даної справи позивачем заявлена до стягнення основна заборгованість за зобов'язаннями березня місяця 2022 року, тобто за період, коли Високопільський заклад дошкільної освіти (ясла-садок) "БАРВІНОК" фактично знаходився під тимчасовою окупацією, що є загальновідомим фактом, а тому в силу приписів статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" у відповідний період існувала заборона передачі природного газу відповідачу, що виключає можливість стягнення з останнього основного боргу разом з компенсаційними нарахуваннями та штрафними санкціями.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 13.11.2025 у справі №916/217/25 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Зокрема, скаржник наголошує на тому, що на момент виникнення спірних правовідносин у березні місяці 2022 року чинна редакція Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" не передбачала поширення заборони на переміщення товарів (робіт, послуг) на територію Херсонської області, а зазначені обмеження стосувалися виключно території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, натомість відповідні положення були змінені лише з 20.03.2022, однак навіть після внесення цих змін застосування заборони щодо інших тимчасово окупованих територій можливе виключно за наявності окремого рішення Кабінету Міністрів України, яке на час виникнення спірних правовідносин та на час ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення було відсутнє. Крім того, за твердженням апелянта, місцевий господарський суд безпідставно не врахував обов'язків самого відповідача, як споживача, визначених Законом України "Про ринок природного газу" та Правилами постачання природного газу, щодо самостійного обмеження або припинення споживання природного газу у разі неможливості його подальшого використання, а також технічну неможливість одномоментного припинення постачання газу постачальником - позивачем.
Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною третьою статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Частиною десятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України).
Станом на 01.01.2025 прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 3028 грн (стаття 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2025 рік").
Враховуючи викладене та з огляду на ціну позову у даній справі (31241,76 грн), перегляд оскаржуваного рішення за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 17.12.2025 вирішено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Крім того, зазначеною ухвалою суду апеляційної інстанції було встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 01.01.2026.
22.12.2025 до суду апеляційної інстанції від Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" надійшло клопотання б/н від 22.12.2025 (вх.№5199/25 від 22.12.2025), в якому позивач просить зупинити провадження у справі №916/217/25 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №280/5808/23.
В обґрунтування вказаного клопотання позивач послався на те, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 05.11.2025 передав справу №280/5808/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою відступу від висновків щодо застосування статей 13 та 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", викладених, зокрема, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2025 у справі №908/1162/23.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Наведена норма передбачає право, а не обов'язок суду зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Поряд з цим, з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2026 повернуто справу №280/5808/23 для розгляду відповідній колегії Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду на підставі частини шостої статті 347 Кодексу адміністративного судочинства України з огляду на відсутність підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
За таких обставин, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у даній справі на підставі пункту 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" б/н від 22.12.2025 (вх.№5199/25 від 22.12.2025) не підлягає задоволенню.
Високопільський заклад дошкільної освіти (ясла-садок) "БАРВІНОК" своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у визначеному складі суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.
17.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" ("Постачальник") та Високопільським закладом дошкільної освіти (ясла-садок) "БАРВІНОК" ("Споживач") укладено договір постачання природного газу №20-1181/21-БО-Т (далі - договір №20-1181/21-БО-Т від 17.11.2021), відповідно до пункту 1.1 якого Постачальник зобов'язується поставити Споживачеві природний газ, а Споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
Згідно з пунктом 1.2 договору №20-1181/21-БО-Т від 17.11.2021 природний газ, що постачається за цим договором, використовується Споживачем для своїх власних потреб.
У пунктах 2.1, 2.4, 4.1-4.3 договору №20-1181/21-БО-Т від 17.11.2021 сторонами узгоджено обсяги природного газу, що планується передати у період з листопада місяця 2021 року по грудень місяць 2022 року, порядок їх перегляду та коригування, а також порядок визначення ціни природного газу і загальної вартості цього договору.
В силу пункту 3.5 договору № 20-1181/21-БО-Т від 17.11.2021 приймання-передача газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу. Споживач зобов'язується надати Постачальнику не пізніше 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між Оператором(ами) ГРМ та/або Оператором ГТС та Споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку Споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС/Кодексу ГРМ (підпункт 3.5.1 пункту 3.5 договору). На підставі отриманих від Споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів Споживача на інформаційній платформі Оператора ГТС Постачальник готує та надає Споживачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період, підписані уповноваженим представником Постачальника (підпункт 3.5.2 пункту 3.5 договору). Споживач протягом 2-х робочих днів з дати одержання акту зобов'язується повернути Постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником Споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання (підпункт 3.5.3 пункту 3.5 договору). У випадку неповернення Споживачем підписаного оригіналу акту до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від Споживача відповідно до підпункту 3.5.1 цього пункту, та даних щодо остаточної алокації відборів Споживача на інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об'єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність Споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього договору (підпункт 3.5.4 пункту 3.5 договору).
Оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється Споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому Споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання-передачі фактична вартість використаного Споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього договору. Споживач має право здійснити оплату та/або передоплату за природний газ протягом періоду поставки або до початку розрахункового періоду (пункт 5.1 договору №20-1181/21-БО-Т від 17.11.2021).
Пунктом 7.1 договору №20-1181/21-БО-Т від 17.11.2021 визначено, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором.
За умовами пункту 7.2 договору №20-1181/21-БО-Т від 17.11.2021 у разі прострочення Споживачем строків остаточного розрахунку згідно з пунктом 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору Споживач зобов'язується сплатити Постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Відповідно до пункту 11.3 договору №20-1181/21-БО-Т від 17.11.2021 строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, збитків становить п'ять років.
На виконання договору №20-1181/21-БО-Т від 17.11.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" у період з листопада місяця 2021 року по березень місяць 2022 року надало Високопільському закладу дошкільної освіти (ясла-садок) "БАРВІНОК" для підписання акти приймання-передачі природного газу на загальну суму 190766,34 грн, а саме: б/н від 30.11.2021 на суму 20344,69 грн (за листопад місяць 2021 року), б/н від 31.12.2021 на суму 58517,71 грн (за грудень місяць 2021 року), б/н від 31.01.2022 на суму 59103,06 грн (за січень місяць 2022 року), б/н від 28.02.2022 на суму 42971,52 грн (за лютий місяць 2022 року), б/н від 31.03.2022 на суму 9838,21 грн (за березень місяць 2022 року) та б/н від 25.04.2022 на -8,85 грн (коригувальний акт за березень місяць 2022 року). Вказані акти Споживачем не підписані.
Обсяги поставленого відповідачу природного газу також відображені у відповіді Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" №ТОВВИХ-24-18586 від 02.12.2024 на адвокатський запит представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг".
З інформації Акціонерного товариства "Ощадбанк" №77/4-11/144893/2024 від 25.11.2024 про надходження коштів на рахунки Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" за період з 17.11.2021 по 21.11.2024 вбачається, що Високопільським закладом дошкільної освіти (ясла-садок) "БАРВІНОК" в якості оплати вартості поставленого за договором №20-1181/21-БО-Т від 17.11.2021 природного газу перераховано на користь позивача грошові кошти у загальній сумі 180936,98 грн, з яких: 20344,69 грн сплачено 21.12.2021; 57938,98 грн - 29.12.2021, 59103,06 грн - 17.02.2022 та 42971,52 грн - 28.12.2022.
Предметом спору у даній справі є вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у загальній сумі 31241,76 грн, з яких: 9829,36 грн - основний борг, 11417,51 грн - пеня, 1629,84 грн - 3% річних та 8365,05 грн - інфляційні втрати, нараховані у зв'язку з неналежним виконанням Високопільським закладом дошкільної освіти (ясла-садок) "БАРВІНОК" своїх зобов'язань щодо оплати вартості природного газу, поставленого Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" у грудні місяці 2021 року та у лютому-березні місяцях 2022 року на виконання укладеного між сторонами договору №20-1181/21-БО-Т від 17.11.2021.
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд послався на те, що в межах даної справи позивачем заявлена до стягнення основна заборгованість за зобов'язаннями березня місяця 2022 року, тобто за період, коли Високопільський заклад дошкільної освіти (ясла-садок) "БАРВІНОК" фактично знаходився під тимчасовою окупацією, що є загальновідомим фактом, у зв'язку з чим в силу приписів статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" у відповідний період існувала заборона передачі природного газу відповідачу, що виключає можливість стягнення з останнього основного боргу разом з компенсаційними нарахуваннями та штрафними санкціями.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду частково не погоджується з вищенаведеним висновком Господарського суду Одеської області про відмову задоволенні позову з огляду на наступне.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права. Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Правові засади функціонування ринку природного газу України регламентовані Законом України "Про ринок природного газу".
За умовами частин першої, третьої статті 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами. Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються, зокрема, договором постачання природного газу.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №20-1181/21-БО-Т від 17.11.2021 є договором постачання природного газу, який згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання його сторонами та, відповідно, виступає підставою для виникнення у сторін господарського зобов'язання відповідно до статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України.
В силу частин першої, другої статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини першої статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 13 Закону України "Про ринок природного газу" споживач зобов'язаний, зокрема, забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.
Обсяги поставленого відповідачу у період з листопада місяця 2021 року по березень місяць 2022 року природного газу відображені у листі Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" №ТОВВИХ-24-18586 від 02.12.2024 та в актах приймання-передачі природного газу за відповідні періоди на загальну суму 190766,34 грн, складених на виконання договору №20-1181/21-БО-Т від 17.11.2021 та не підписаних зі сторони Високопільського закладу дошкільної освіти (ясла-садок) "БАРВІНОК".
Водночас з інформації Акціонерного товариства "Ощадбанк" №77/4-11/144893/2024 від 25.11.2024 про надходження коштів на рахунки Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" за період з 17.11.2021 по 21.11.2024 вбачається, що вартість поставленого за договором №20-1181/21-БО-Т від 17.11.2021 природного газу сплачена відповідачем у сумі 180936,98 грн.
Зокрема, виходячи з вартості природного газу, вказаного у непідписаних відповідачем актах приймання-передачі, останній несвоєчасно, але повністю розрахувався за природний газ, поставлений у грудні місяці 2021 року та у лютому місяці 2022 року, а також взагалі не розрахувався за природний газ, поставлений у березні місяці 2022 року, у зв'язку з чим позивач стверджує про існування у Високопільського закладу дошкільної освіти (ясла-садок) "БАРВІНОК" основної заборгованості виключно за зобов'язаннями березня місяця 2022 року, між тим 3% річних, інфляційні втрати та пеня нараховані та заявлені до стягнення Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" за всі прострочені зобов'язання, тобто не лише за зобов'язаннями березня місяця 2022 року, що безпідставно залишилось поза увагою місцевого господарського суду під час ухвалення оскаржуваного рішення.
Щодо несвоєчасного виконання зобов'язань з оплати вартості природного газу, поставленого на підставі договору №20-1181/21-БО-Т від 17.11.2021 у грудні місяці 2021 року та у лютому місяці 2022 року, Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Несвоєчасне виконання грошового зобов'язання є його порушенням у розумінні Цивільного кодексу України, а сам відповідач виступає таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.
У застосуванні індексації колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду також враховуються рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997. У листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997 зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому за місяць, тому умовно слід виходити з того, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають будь-який період, перемножити між собою.
Колегія суддів також зауважує, що суб'єкти господарювання при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.
Відповідно до приписів статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 7.2 договору №20-1181/21-БО-Т від 17.11.2021 передбачено, що у разі прострочення Споживачем строків остаточного розрахунку згідно з пунктом 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору Споживач зобов'язується сплатити Постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши правильність проведеного позивачем розрахунку компенсаційних нарахувань, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, та штрафних санкцій, зазначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань з оплати вартості природного газу, поставленого на підставі договору №20-1181/21-БО-Т від 17.11.2021 у грудні місяці 2021 року та у лютому місяці 2022 року, правомірно нараховано 3% річних у загальній сумі 904,22 грн (0,05 грн за 16.02.2022 та 904,17 грн за період з 16.04.2022 по 27.12.2022), інфляційні втрати у сумі 5749,67 грн (за період з травня місяця по листопад місяць 2022 року) та пеню у загальній сумі 9077,32 грн (0,32 грн за 16.02.2022 та 9077 грн за період з 16.04.2022 по 15.10.2022).
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з Високопільського закладу дошкільної освіти (ясла-садок) "БАРВІНОК" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" 904,22 грн 3% річних, 5749,67 грн інфляційних втрат та 9077,32 грн пені, нарахованих за зобов'язаннями грудня місяця 2021 року і лютого місяця 2022 року.
Стосовно зобов'язань з оплати вартості природного газу, поставленого на підставі договору №20-1181/21-БО-Т від 17.11.2021 у березні місяці 2022 року, Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в межах розгляду справи №908/1162/23 досліджувала питання застосування частини другої статті 13 та частини другої статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" до правовідносин, які виникли у період з лютого 2022 року по грудень 2022 року, тобто до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови №1364 від 06.12.2022 "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" та затвердження Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказу №309 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією".
Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (№1207-VII) для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об'єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях (пункт 1); інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку (пункт 3).
Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №908/1162/23, зокрема, виснувала, що Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану" №2764-ІХ від 16.11.2022 частину третю статті 1 вказаного Закону №1207-VII було викладено у редакції, за якою дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Чинна редакція цієї норми (відповідно до змін, внесених Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно" №3050-IX від 11.04.2023) вказує, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
З 07.05.2022 ні пункт 7 частини першої статті 11, ні пункт 1 частини третьої статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих вказані у них території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
06.12.2022 Кабінет Міністрів України затвердив постанову "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією", відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.
Відповідно до регулювання, запровадженого Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України" №2217-ІХ від 21.04.2022, правовий статус тимчасово окупованої території РФ у розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема, і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.
З огляду на викладене, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03.10.2025 у справі №908/1162/23 дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 07.03.2024 у справі №910/9680/23, про поширення положень статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.
Відтак об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції у справі №908/1162/23 про відмову у задоволенні позову, зазначила про те, що підставою для такої відмови, враховуючи положення статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", є заборона передачі енергоносіїв відповідачу, оскільки факт тимчасової окупації є загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування у відповідному судовому провадженні.
Колегія суддів в силу положень частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України враховує зазначені вище висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, оскільки правовідносини у даній справі та у справі №908/1162/23 є подібними за змістовим критерієм.
Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасового окупованих територій України №309 від 22.12.2022 Високопільська селищна територіальна громада була тимчасово окупованою у період з березня місяця 2022 року по 04.10.2022.
Поряд з цим, позивачем не заперечується той факт, що у даній справі заявлено до стягнення основний борг у вигляді вартості природного газу, поставленого відповідачу на територію Високопільської селищної територіальної громади у період, коли відповідна територія вже знаходилася під окупацією.
Згідно зі статтею 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" її положення застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями.
В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.
На період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.
Отже, позивач не мав права здійснювати господарську діяльність щодо постачання природного газу відповідачу на тимчасово окуповану територію у березні місяці 2022 року.
Враховуючи вищевикладене, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком Господарського суду Одеської області щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з Високопільського закладу дошкільної освіти (ясла-садок) "БАРВІНОК" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" 9829,36 грн основного боргу за зобов'язаннями березня місяця 2022 року.
Крім того, беручи до уваги відсутність підстав для стягнення основного боргу за зобов'язаннями березня місяця 2022 року, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги про стягнення 2615,38 грн інфляційних втрат (за період з червня місяця по жовтень місяць 2024 року), 725,62 грн 3% річних (за період з 17.05.2022 по 31.10.2024) та 2340,19 грн пені (за період з 17.05.2022 по 16.11.2022), нарахованих на вказану суму основного боргу, також не підлягають задоволенню, оскільки можливість задоволення цих вимог безпосередньо залежить від задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за вказаний період.
Посилання апелянта на наявність обов'язків у самого відповідача, як споживача, визначених Законом України "Про ринок природного газу" та Правилами постачання природного газу, щодо самостійного обмеження або припинення споживання природного газу у разі неможливості його подальшого використання апеляційним господарським судом оцінюються критично, оскільки, по-перше, відповідні обов'язки відповідача жодним чином не спростовують порушену самим позивачем законодавче встановлену заборону постачання природного газу на тимчасово окуповану територію; по-друге, Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" за допомогою належних та допустимих у розумінні процесуального закону доказів не доведено наявності у Високопільського закладу дошкільної освіти (ясла-садок) "БАРВІНОК", який, на відміну від позивача, перебував у тимчасовій окупації, можливості обмежити або припинити споживання природного газу.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній
Рішення Господарського суду Одеської області від 13.11.2025 у справі №916/217/25 не повністю відповідає вказаним вище вимогам у зв'язку з невідповідністю викладених у ньому висновків обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з Високопільського закладу дошкільної освіти (ясла-садок) "БАРВІНОК" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" 904,22 грн 3% річних, 9077,32 грн пені та 5749,67 грн інфляційних втрат, з одночасним ухваленням нового рішення про задоволення позову в цій частині, а також зміні в частині розподілу судових витрат.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та подання апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Одеської області від 13.11.2025 у справі №916/217/25 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з Високопільського закладу дошкільної освіти (ясла-садок) "БАРВІНОК" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" 904,22 грн 3% річних, 9077,32 грн пені та 5749,67 грн інфляційних втрат скасувати, позов в цій частині задовольнити, в частині розподілу судових витрат - змінити, в решті рішення залишити без змін, виклавши його резолютивну частину у наступній редакції:
"Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" до Високопільського закладу дошкільної освіти (ясла-садок) "БАРВІНОК" задовольнити частково.
Стягнути з Високопільського закладу дошкільної освіти (ясла-садок) "БАРВІНОК" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" 904,22 грн 3% річних, 9077,32 грн пені, 5749,67 грн інфляційних втрат та 1219,68 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.
У задоволенні решти позову відмовити".
Стягнути з Високопільського закладу дошкільної освіти (ясла-садок) "БАРВІНОК" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" 1829,52 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ з зазначенням всіх необхідних реквізитів.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та у строки, визначені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 16.02.2026.
Головуючий суддя С.В. Таран
Суддя К.В. Богатир
Суддя Л.В. Поліщук