ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
11 лютого 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/1701/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.
секретар судового засідання Герасименко Ю.С.
За участю представників учасників справи:
від ДПЗД “Укрінтеренерго» - Рудюк Ю.А. в порядку самопредставництва
від АТ “ДТЕК Одеські електромережі» - адвокат Калініченко С.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго»
на рішення Господарського суду Одеської області від 09.10.2025 (складено та підписано 20.10.2025, суддя Петров В.С.)
у справі №916/1701/25
за позовом Акціонерного товариства “Одеський припортовий завод»
до 1) Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго»
2) Акціонерного товариства “ДТЕК Одеські електромережі»
про визнання недійсними односторонніх правочинів
Акціонерне товариство “Одеський припортовий завод» (далі - позивач, АТ “Одеський припортовий завод») звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго» (далі - відповідач 1, ДПЗД “Укрінтеренерго») та Акціонерного товариства “ДТЕК Одеські електромережі» (далі - відповідач 2, АТ “ДТЕК Одеські електромережі»), в якому просило:
- визнати недійсним односторонній правочин ДПЗД “Укрінтеренерго» з відмови виконувати умови договору про постачання електричної енергії постачальником останньої надії №03/25 від 13.03.2025;
- визнати недійсним односторонній правочин АТ “ДТЕК Одеські електромережі» з відмови виконувати умови публічного договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії №1, до якого АТ “Одеський припортовий завод» приєдналось за заявою-приєднанням від 01.01.2019 в порядку, визначеному п. 8 постанови НКРЕКП від 14.03.2018 №312.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що у відповідачів не було достатній підстав для вчинення заходів з припинення електропостачання АТ “Одеський припортовий завод», однак ДПЗД “Укрінтеренерго» безпідставно вчиняє дії щодо припинення виконання умов укладеного з позивачем договору про постачання електричної енергії постачальником останньої надії.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 09.10.2025 по цій справі позов задоволено, визнано недійсним односторонній правочин ДПЗД “Укрінтеренерго» з відмови виконувати умови договору про постачання електричної енергії постачальником останньої надії №03/25 від 13.03.2025 та визнано недійсним односторонній правочин АТ “ДТЕК Одеські електромережі» з відмови виконувати умови публічного договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії №1, до якого АТ “Одеський припортовий завод» приєдналось за заявою-приєднанням від 01.01.2019 в порядку, визначеному п. 8 постанови НКРЕКП від 14.03.2018 №312.
В мотивах оскаржуваного рішення місцевий господарський суд виснував, що ДПЗД “Укрінтеренерго» намагається достроково припинити виконання умов укладеного з позивачем договору про постачання електричної енергії постачальником останньої надії з огляду на наявність заборгованості за спожиту електричну енергію, яка виникла за попередньо укладеними між сторонами договорами. Однак, чинним законодавством не передбачена можливість припинення постачання електричної енергії у зв'язку з неналежним виконанням споживачем зобов'язань за іншими договорами, навіть укладеними між тими ж сторонами.
При цьому, як відзначено місцевим господарським судом, станом на час вчинення оспорюваного правочину, за чинним договором про постачання електричної енергії постачальником останньої надії, укладеним між позивачем та ДПЗД “Укрінтеренерго», споживач не має заборгованості за спожиту електричну енергію.
Також, як відзначено місцевим господарським судом, позивача включено до реєстру об'єктів підвищеної небезпеки першого класу, а тому повне припинення електроживлення АТ “Одеський припортовий завод» призведе до тяжких наслідків техногенного та екологічного характеру та соціально негативних наслідків для значної частини населення.
Не погодившись із даним рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернулось ДПЗД “Укрінтеренерго» з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 09.10.2025 по справі №916/1701/25 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної заяви.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є необґрунтованим та безпідставним, з огляду на наступне:
- оскаржуване рішення порушує права та інтереси апелянта в частині довготривалого порушення позивачем умов договору про постачання електричної енергії постачальником останньої надії, що полягає у не здійсненні останнім оплати наданих послуг, що в свою чергу призводить до погіршення фінансового стану підприємства та негативно впливає на весь ринок електричної енергії, особливо в умовах воєнного стану;
- судом першої інстанції залишено поза увагою той факт, що позивачем не здійснюється оплата наданих послуг з постачання електричної енергії. При цьому, ані чинне законодавство України, ані умови укладеного між сторонами договору, не передбачають можливості безоплатного споживання таких послуг;
- не враховано місцевим господарським судом й те, що ДПЗД “Укрінтеренерго» включено до переліку об'єктів критичної інфраструктури.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.12.2025 відкрито апеляційне провадження у цій справі та призначено справу до розгляду на 04.02.2026.
16.12.2025 до суду апеляційної інстанції надійшли доповнення до апеляційної скарги, які апелянт просить врахувати під час апеляційного перегляду справи.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 266 ГПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження. У разі доповнення чи зміни апеляційної скарги особа, яка подала апеляційну скаргу, повинна подати докази надіслання копій відповідних доповнень чи змін до апеляційної скарги іншим учасникам справи; в іншому випадку суд не враховує такі доповнення чи зміни.
У свою чергу, доповнення скарги - це наведення нових аргументів та міркувань, наведення нових мотивів скарги, подання додаткових доказів з посиланням на них, уточнення норм матеріального чи процесуального права та ін. Зміна скарги - це заміна одних положень іншими.
Судова колегія звертає увагу, що ст. 266 ГПК України чітко вказує на строк подання доповнення до апеляційної скарги (протягом строку на апеляційне оскарження) і не передбачає можливості поновлення цього строку чи можливості застосувати до цієї процесуальної ситуації загальних положень щодо поновлення пропущеного строку, тому відповідні заяви, подані після визначеного законом строку, не можуть прийматися до розгляду.
Відповідно до ч. 2 ст. 118 ГПК України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22.06.2021 року у справі №05-10-14-01-08/103, аналіз змісту ч. 1 ст. 266 ГПК України дозволяє зробити висновок про запровадження законодавцем процесуального імперативу стосовно залишення без розгляду судом доповнення чи зміни апеляційної скарги, за межами строку на апеляційне оскарження.
З огляду на те, що оскаржуване рішення Господарського суду Одеської області було складено та підписано 20.10.2025, останнім строком на її апеляційне оскарження є - 10.11.2025, з урахуванням вихідних, не робочих днів. Відповідно, саме до цієї дати, апелянт мав право на подання доповнень до апеляційної скарги.
Однак, як вже було вказано вище, доповнення до апеляційної скарги, була подані скаржником - 16.12.2025, тобто поза межами встановленого законом строку для внесення доповнень до апеляційної скарги.
За таких обставин, колегія суддів залишає без розгляду подані ДПЗД “Укрінтеренерго» доповнення до апеляційної скарги.
Також, до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу від АТ “ДТЕК Одеські електромережі» в якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що судом першої інстанції було вірно встановлено, що на момент звернення ДПЗД “Укрінтеренерго» до позивача з попередженням про припинення постачання електричної енергії від 17.03.2025, у позивача не виникло зобов'язання з оплати поставленої електричної енергії за спірним договором.
АТ “ДТЕК Одеські електромережі» зазначає, що відповідно до розпорядження Голови (начальника) обласної державної (військової) адміністрації підтверджено статус позивача, як критично важливого для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період на території Одеської області. Відтак, враховуючи статус позивача, ДПЗД “Укрінтеренерго» з істотними порушеннями встановленої процедури ініціювало припинення ОПЗ постачання електричної енергії.
На переконання відповідача, наявність у позивача заборгованості перед скаржником за попередні періоди за договором про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" та попередження про припинення постачання електричної енергії, наданого ОПЗ до початку поточного періоду постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", на які посилається ДПЗД “Укрінтеренерго» у доводах апеляційної скарги, не має суттєвого значення для застосування апелянтом встановленої процедури припинення постачання електроенергії з огляду на фактичні обставини справи та відповідні норми матеріального права.
Ухвалою суду від 04.02.2026 задоволено клопотання АТ “Одеський припортовий завод» та відкладено розгляд справи на 11.02.2026.
11.02.2026 до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання АТ “Одеський припортовий завод» про відкладення розгляду справи, яке обґрунтованим зміною представника позивача та необхідністю останньому ознайомитись з матеріалами справи.
Судом апеляційної інстанції під час судового засідання розглянуто та відхилено таке клопотання позивача, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).
Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).
Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, згідно з усталеною судовою практикою та позиціями ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об'єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
У даному випадку, колегія суддів зауважує, що ухвалою суду від 04.02.2026 було задоволено клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи.
Дана ухвала була доставлена до електронного кабінету АТ “Одеський припортовий завод» - 05.02.2026.
Відповідно, позивач був обізнаний про дату наступного судового засідання у цій справі, а тому з огляду на приписи п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України, а також враховуючи ту обставину, що явка представників сторін у судове засідання не визнавалась обов'язковою, судова колегія вважає, що повторна неявка представника позивача у судове засіданні не перешкоджає розгляду даної справи за відсутності представника АТ “Одеський припортовий завод».
Колегія суддів також зауважує, що у клопотання про відкладення розгляду справи позивач посилається на те, що адвокат Щенсна І.О. вступає у справу як новий представник Акціонерного товариства “Одеський припортовий завод», однак з наданого до клопотання ордеру вбачається, що представник діє на підставі укладеного між сторонами договору про надання правничої допомоги №21.05./1-2021 від 21.05.2021.
Наведене свідчить про те, що адвокат Щенсна І.О. не є новим представником позивача, та з огляду на належне повідомлення про час, дату та місце розгляду справи, не буда позбавлена можливості завчасно ознайомитись з наявними матеріалами справи.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.
Під час судового засідання від 11.02.2026 представник апелянта підтримав вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні.
Представник АТ “ДТЕК Одеські електромережі» надав пояснення у відповідності до яких не погоджується із доводами та вимогами скаржника, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, 13 березня 2025 року між Акціонерним товариством “Одеський припортовий завод» (споживач) та Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго» (постачальник) укладено договір № 03/25 про постачання електричної енергії постачальником “останньої надії», відповідно до п. 2.1 якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору, що зазначені в додатку 1 до договору (комерційна пропозиція).
Пунктом 2.2 договору визначено, що обов'язковою умовою для постачання електричної енергії споживачу визначено наявність у споживача укладеного в установленому порядку з оператором системи договору про надання послуг з розподілу/передачі електричної енергії, на підставі якого споживач набуває право отримувати послугу з розподілу/передачі електричної енергії.
Відповідно до п. 3.1 договору постачальник здійснює постачання електричної енергії споживачу з моменту припинення постачання електричної енергії споживачу діючим електропостачальником у випадках, зазначених у пункті 3.2 цієї глави.
Згідно з п. 3.2 договору постачальник забезпечує гарантоване та безперервне постачання електричної енергії споживачу протягом всього строку постачання, у разі:
- банкрутства, ліквідації попереднього електропостачальника;
- закінчення строку дії ліцензії, призупинення або анулювання ліцензії з постачання електричної енергії споживачам попереднього електропостачальника;
- невиконання або неналежного виконання попереднім електропостачальником вимог правил ринку, правил ринку “на добу наперед» та внутрішньодобового ринку, що унеможливило постачання електричної енергії споживачам;
- необрання споживачем нового електропостачальника, зокрема після розірвання договору з попереднім електропостачальником;
- припинення електропостачальника, не спроможного постачати електричну енергію, про що він повідомив постачальника “останньої надії», споживачів, регулятора, оператора системи передачі та оператора системи розподілу, відповідно до частини сьомої статті 64 Закону.
Положеннями п. 3.4 договору передбачено, що електрична енергія постачається до електроустановок споживача протягом строку, що не може перевищувати 90 днів. Якщо після закінчення зазначеного строку постачання електричної енергії споживач не розпочав процедуру зміни електропостачальником, постачання електричної енергії на об'єкт призупиняється.
В п. 3.5 договору визначено, зокрема, що постачальник не має права вимагати від споживача будь-якої іншої оплати за електричну енергію, що не визначена цим договором.
Умовами п. 3.6 договору встановлено, що початок постачання електричної енергії споживачу починається з факту споживання електричної енергії у перший день, наступний за останнім днем постачання електричної енергії попереднім електропостачальником, за відсутності факту відключення, передбаченого ПРРЕЕ.
Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць (п. 5.8 договору).
Приписами п. 5.9 договору встановлено, що розрахунки споживача за цим договором здійснюються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання (далі - спепрахунок).
При цьому споживач не обмежується в праві здійснювати оплату за цим договором через банківську-платіжну систему, онлайн переказ, поштовий переказ, внесення готівки через касу постачальника, та в інший не заборонений законодавством спосіб. Оплата вартості електричної енергії за цим договором здійснюється споживачем виключно шляхом перерахування коштів на спецрахунок постачальника. Оплата вважається здійсненою після того, як на спецрахунок постачальника надійшла вся сума коштів. Спецрахунок постачальника зазначається у платіжних документах постачальника, у тому числі у разі його зміни.
Згідно з п. 5.10 договору оплата виставленого постачальником рахунка за цим договором має бути здійснена споживачем в терміни, визначені в рахунку, але не менше 5 робочих днів з дати отримання споживачем цього рахунка, або протягом 5 робочих днів від строку оплати, зазначеного у комерційній пропозиції, прийнятої споживачем.
Всі платіжні документи, що виставляються постачальником споживачу, мають містити чітку інформацію про суму платежу, порядок та строки оплати, що погоджені сторонами цього договору, а також інформацію щодо адреси, телефонів, офіційної веб-сторінки для отримання інформації про подання звернень, скарг та претензій щодо комерційної якості постачання електричної енергії та надання повідомлень про загрозу електробезпеки.
Відповідно до п. 5.11 договору якщо споживач не здійснив оплату за цим договором в строк, передбачений комерційною пропозицією, постачальник має право здійснити заходи з припинення постачання електричної енергії споживачу у порядку, визначеному ПРРЕЕ.
Положеннями п. 5.12 договору встановлено, що у разі наявності у споживача заборгованості за цим договором та при відсутності можливості здійснити оплату з технічних чи економічних причин. Споживач має право звернутися до електропостачальника щодо укладення договору про реструктуризацію заборгованості. Укладення договору про реструктуризацію заборгованості не звільняє споживача від обов'язку здійснювати поточні платежі за цим договором.
Приписами п. 5.13 договору закріплено, що споживачі постачальника “останньої надії» оплачують послуги з передачі та розподілу електричної енергії оператору системи передачі та оператору системи розподілу згідно з умовами укладених договорів про надання відповідних послуг.
Пунктом 6.2 договору зазначено, що споживач зобов'язується, зокрема, забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами цього договору.
В п. 8.1 договору встановлено, що постачальник має право звернутися до оператора системи з вимогою про відключення об'єкта споживача від електропостачання виключно у випадках: порушення споживачем строків оплати за цим договором у тому числі за графіком погашення заборгованості; завершення періоду постачання електричної енергії постачальником “останньої надії».
Припинення електропостачання не звільняє споживача від обов'язку сплатити заборгованість постачальнику за цим договором (п. 8.2 договору).
Умовами п. 13.1 договору визначено, що цей договір приєднання споживача набирає чинності за фактом споживання електричної енергії у перший день, наступний за останнім днем постачання електричної енергії попереднім електропостачальником, за відсутності факту відключення, передбаченого ПРРЕЕ, та діє в частині здійснення розрахунків між сторонами до повного їх здійснення, а в частині постачання електричної енергії його дія не може перевищувати 90 діб.
Також, відповідно до наявної в матеріалах справи заяви-приєднання від 27.11.2018 вбачається, що відповідно до статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України та на виконання Закону України “Про ринок електричної енергії», Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року № 312, умов договору про надання послуг з розподілу електричної енергії, текст якого розміщений на сайті AT “Одесаобленерго» https://oblenergo.odessa.ua/, оператор системи розподілу Акціонерне товариство “Одесаобленерго» ініціював приєднання споживача - Публічного акціонерного товариства “Одеський припортовий завод», що здійснює свою діяльність на підставі статут, до умов договору споживача про розподіл електричної енергії за технічними даними паспорту точки розподілу за об'єктом споживача за адресою: ЕІС-коди точок 62Z3071868295768; 62Z1095878232790; 62Z2469537420846; 62Z1205325252275; 62Z3527492667118: 62Z9374296575957.
17.03.2025 Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго» надіслано позивачу - Акціонерному товариству “Одеський припортовий завод» попередження про припинення постачання електричної енергії за вих. № 44/11-012896/П в якому підприємство зазначило, що позивачем не виконано умови договору про постачання електричної енергії постачальником “останньої надії» в частині порушення строків оплати за договором (пункт 8.1 договору) на загальну суму 69336644,67 грн., зокрема: заборгованість за грудень 2023 р. - 4496221,19 грн., за січень - 7853647,57 грн., за лютий 2024 р. - 4707045,68 грн., за червень 2024 р. - 10378064,56 грн., за липень 2024 р. - 6815455,45 грн., за січень 2025 р. - 35086210,22 грн. Також підприємством попереджено, що у разі несплати заборгованості у розмірі 69336644,67 грн. та відповідно до пункту 7.5 “Правил роздрібного ринку електричної енергії» (ПРРЕЕ), затверджених постановою Національної комісії, шо здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) від 14 03 2018 р № 312, постачання електричної енергії на об'єкти буде припинено 22 квітня 2025 р з 9:00 годині.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що АТ “ДТЕК Одеські електромережі» також надіслано Акціонерному товариству “Одеський припортовий завод» попередження про припинення (обмеження) споживання електричної енергії споживачу за вих. № 101/47/03-2386 від 26.03.2025, в якому повідомлено, що АТ “ДТЕК Одеські електромережі», як оператор системи розподілу (далі також - ОСР), що діє на підставі ліцензії (Постанова НКРЕКП № 1345 від 06.11.2018 р.), за заявкою електропостачальника ДПЗД “Укрінтеренерго» від 17.03.2025 року у зв'язку з наявною заборгованістю з оплати за спожиту електричну енергію відповідно до умов договору з електропостачальником споживачу буде припинено (обмежено) постачання електричної енергії відповідно до умов договору про надання послуг з розподілу електричної енергії, Правил роздрібного ринку електричної енергії (ПРРЕЕ) та Кодексу систем розподілу (КСР) з 09 годин 22.04.2025.
Звертаючись із даним позовом до суду позивач зазначив про відсутність правових підстав для вчинення заходів щодо припинення, відключення та/або від'єднання точок комерційного обліку АТ “Одеський припортовий завод» від електричної мережі та просив визнати недійсними односторонні правочини ДПЗД “Укрінтеренерго» та АТ “ДТЕК Одеські електромережі» щодо відмови виконувати умови договору.
Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд погодився із доводами та вимогами позивача, визнав їх обґрунтованими та задовольнив заявлені позовні вимоги у повному обсязі.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дослідивши наявні матеріали справи, доводи та вимоги сторін дійшла наступних висновків.
За статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У статті 16 ЦК України унормовано, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до частин 1, 2 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з частинами 1, 2 статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Отже, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією із необхідних умов реалізації встановленого права.
Право особи на доступ до правосуддя гарантоване статтею 55 Конституції України, положення якого є нормами прямої дії. Відповідно до наведеної статті Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав та свобод і можливість оскаржити до суду рішення, дії та бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських об'єднань і посадових осіб.
Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Суб'єктивні цивільні права та інтереси особи захищаються в порядку, передбаченому законом, за допомогою застосування, зокрема, способів захисту.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Подібні висновки викладені в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.11.2024 у справі №911/3292/23, від 03.09.2024 у справі №907/358/20, від 27.08.2024 у справі №924/128/21, від 11.06.2024 у справі №914/3293/20, від 07.05.2024 у справі №910/11383/23.
Вирішуючи господарський спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (пункт 8.5 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18).
У наведеній постанові зроблено висновок про стадійність захисту права, зокрема вказано на те, що під час вирішення господарського спору суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорення відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Позивач, звертаючись до суду з позовною заявою, на виконання у тому числі приписів статей 13, 74 ГПК України, зобов'язаний довести наявність порушення його прав та законних інтересів, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для захисту прав позивача.
Тобто на позивача покладається обов'язок довести, яким чином порушується його право або законний інтерес, а суд лише після підтвердження таких доводів може надавати оцінку усім обставинам спірних відносин, оскільки відсутність порушених прав чи інтересів є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Крім того, суди мають надавати оцінку щодо можливості поновлення права/захисту інтересу в обраний позивачем спосіб. Подібна за змістом правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 25.10.2022 у справі №910/11884/24.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має також бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.6).
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява №22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.6) від 04.07.2023 у справі №233/4365/18 (пункт 29)).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 28), від 23.01.2024 у справі № 523/14489/15-ц (пункт 69), від 10.04.2024 у справі № 760/20948/16-ц (пункт 43)).
Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2023 у справі №916/3610/21).
Відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні позову (такий висновок викладений у пункті 7.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2020 у справі № 916/3146/17).
Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Подібний висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 148).
У даному випадку звертаючись із позовом до суду першої інстанції позивач просив:
- визнати недійсним односторонній правочин ДПЗД “Укрінтеренерго» з відмови виконувати умови договору про постачання електричної енергії постачальником останньої надії №03/25 від 13.03.2025;
- визнати недійсним односторонній правочин АТ “ДТЕК Одеські електромережі» з відмови виконувати умови публічного договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії №1, до якого АТ “Одеський припортовий завод» приєдналось за заявою-приєднанням від 01.01.2019 в порядку, визначеному п. 8 постанови НКРЕКП від 14.03.2018 №312.
Тобто позивач вважає, що надіслані ДПЗД “Укрінтеренерго» та АТ “ДТЕК Одеські електромережі» попередження про припинення (обмеження) споживання електричної енергії є односторонніми правочинами, які в свою чергу, можуть бути визнанні недійними в судовому порядку.
Колегія суддів зазначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (частина перша, друга та третя статті 202 ЦК України)
Правочин є найбільш поширеним юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов'язки учасників цивільних правовідносин.
До односторонніх правочинів, зокрема, відноситься: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співвласника на розпорядження спільним майном, одностороння відмова від договору. При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) від однієї сторони. Між цим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може виступати видання довіреності двома та більше особами, спільний заповіт подружжя та ін. Аналіз розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб'єкта; вчиняються суб'єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов'язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків) (див. постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року в справі № 712/3590/22 (провадження № 61-14297сво23)).
Залежно від сприйняття волі сторони одностороннього правочину такі правочини поділяються на:
- суто односторонні - не адресовані нікому та без потреби в прийнятті їх іншою (іншими) особою. До них, зокрема, належить відмова від права власності, відмова від спадщини, прийняття спадщини;
- такі, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, до яких можливо віднести, зокрема, оголошення конкурсу, публічну обіцянку винагороди, відмову від спадщини на користь іншої особи, видачу довіреності, видачу векселя, розміщення цінних паперів, односторонню відмову від договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 357/15284/18 (провадження № 61-13518св21), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року в справі № 712/3590/22 (провадження № 61-14297сво23)).
Здійснивши аналіз вказаних положень закону та тлумачення поняття одностороннього правочину, наданого Верховним Судом, колегія суддів зазначає, що попередження про припинення (обмеження) споживання електричної енергії, не є одностороннім правочином, а тому не може бути визнано недійсним на підставі положень цивільного законодавства.
Так, ст. 235 ГК України визначено, що за порушення господарських зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативногосподарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку. До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором. Оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання.
Стаття 236 ГК України передбачає, що у господарських договорах сторони можуть передбачати використання таких видів оперативно-господарських санкцій - одностороння відмова від виконання свого зобов'язання управненою стороною, із звільненням її від відповідальності за це - у разі порушення зобов'язання другою стороною.
Положеннями пункту 13.4 Комерційної пропозиції № 10 від 08.10.2024, яка є Додатком №1 до Договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» визначено, що за наявності простроченої заборгованості Споживача за електричну енергію за попередні розрахункові періоди (підпункт 6 пункту 3.1.6. ПРРЕЕ) Постачальник має право застосувати до Споживача господарсько-правову санкцію або цивільно-правовий спосіб забезпечення виконання зобов'язання перед Постачальником (залежно від правосуб'єктності споживача та правових відносин (цивільні або господарські) з електропостачальником) з метою припинення або попередження повторення порушень:
- у вигляді утримання від постачання електричної енергії (відмова в постачанні електричної енергії або припинення електропостачання) Споживачу до повного погашення боргу;
- відмови від встановлення на майбутнє господарських відносин із Стороною, яка порушує зобов'язання.
Про застосування зазначених оперативно-господарських санкцій або цивільно-правових способів забезпечення виконання зобов'язання Постачальник повідомляє Споживача та ОС.
За приписами п.5.4.2. ПРРЕЕ постачальник "останньої надії" зобов'язаний, зокрема ініціювати з першого дня (включно) поточного періоду постачання електричної енергії споживачу припинення постачання електричної енергії у разі: наявності у споживача (крім захищеного споживача та споживача, об'єкти якого визначені як об'єкти критичної інфраструктури) заборгованості за попередні періоди за договором про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» та/або за договором про реструктуризацію заборгованості та за наявності попередження про припинення постачання електричної енергії, наданого споживачу до початку поточного періоду постачання електричної енергії постачальником «останньої надії».
Попередження про припинення повністю або частково постачання (розподілу або передачі) електричної енергії оформлюється після встановлення факту наявності підстав для вчинення вказаних дій та надається споживачу окремим письмовим повідомленням, у якому зазначаються підстава, дата і час, з якого електропостачання буде повністю або частково припинено, прізвище, ім'я, по батькові, підпис відповідальної особи, якою оформлено попередження. Попередження про припинення постачання електричної енергії може надаватись споживачу в інший узгоджений спосіб, передбачений договором з електропостачальником та договором з ОСР/ОСП або додатками до нього (Абзац сьомий підпункту 2 пункту 7.5 розділу VII ПРРЕЕ).
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що зазначені попередження про припинення постачання електричної енергії є лише визначеним ПРРЕЕ попереджувальним заходом направленим на інформування споживача про допущене ним порушення ПРРЕЕ, який не встановлює для нього будь-яких обов'язків, окрім доведення до відома споживача (позивача) порушення та пов'язаних у зв'язку з цим правових наслідків, а також рекомендацій щодо їх усунення.
А тому, колегія суддів вважає, що як позивач, так й місцевий господарський суд помилково посилаються на те, що оспорювані попередження про припинення постачання електричної енергії є односторонніми правочинами та можуть породжувати для позивача виникнення будь-яких обов'язків, оскільки такі попередження за своїм наслідком не встановлює для позивача, як споживача, будь-яких обов'язків, окрім інформативно-рекомендаційних заходів.
З огляду на таке, колегія суддів вважає, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, зокрема, шляхом визнання недійсними попереджень про припинення електропостачання не є належним та ефективним у розумінні частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та частини другої статті 20 Господарського кодексу України способом захисту права порушеного права, оскільки розглядаючи таку вимогу суд не здійснює жодного захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин, у даному випадку позивача.
Судова колегія також відзначає, що звертаючись із даним позовом АТ “Одеський припортовий завод» не зазначило, із посиланням на належні та допустимі докази, про те, що відповідачами після надсилання відповідних попереджень про припинення електропостачання вживаються активні дії щодо припинення постачання (відключення) позивачеві електричної енергії.
Враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини, а саме обрання позивачем не належного та не ефективного способу захисту, колегія суддів не вважає за потрібне та доцільне оцінювати інші доводи та докази по справі, зокрема наявність/відсутність заборгованості за договором № 03/25 про постачання електричної енергії постачальником “останньої надії» від 13.03.2025, (не)обґрунтованість вимог викладених у відповідних попередженнях.
Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
По справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржуване рішення скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції здійснено у відповідності до вимог ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 271, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
1. Апеляційну скаргу задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Одеської області від 09.10.2025 по справі №916/1701/25 - скасувати.
3. У задоволенні позову відмовити повністю.
4. Стягнути з Акціонерного товариства “Одеський припортовий завод» на користь Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго» витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 7267,20 грн.
5. Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ із зазначенням необхідних реквізитів.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено та підписано 16.02.2026.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Принцевська Н.М.
Суддя Філінюк І.Г.