22.01.2026
Справа № 331/351/26
Провадження № 2/331/1543/2026
про залишення позовної заяви без руху
22 січня 2026 року місто Запоріжжя
Суддя Олександрівського районного суду міста Запоріжжя Яцун О.О., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , третя особа: Запорізький обласний державний нотаріальний архів, про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом скасування обтяження майна,
До Олександрівського районного суду міста Запоріжжя надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , який діє на підставі ордеру на надання правничої допомоги серії АР № 1284142 від 20.12.2025 року, до ОСОБА_3 , третя особа: Запорізький обласний державний нотаріальний архів, про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом скасування обтяження майна.
У позовній заяві позивач просить судскасувати арешт нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , що був зареєстрований 22.06.2005 року за № 2112990 (архівний запис) реєстратором: Запорізький обласний державний нотаріальний архів на підставі листа № 1058 від 18.11.1999 року Четвертої запорізької державної нотаріальної контори та ухвали Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 03.11.1999 року, шляхом скасування запису про дане обтяження у відповідному Державному реєстрі.
Зазначена позовна заява підлягає залишенню без руху з наступних підстав.
Так, позовну заяву подано до суду без дотримання вимог пунктів 4), 5) частини 3 статті 175 ЦПК України, якими встановлено, що позовна заява повинна містити:
зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них;
виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Із змісту позовної заяви вбачається, що позивач ОСОБА_1 після смерті матері ОСОБА_4 звернулась до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Присяжнюк А.В. із заявою про прийняття спадщини за заповітом. Під час підготовки до видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріусом було виявлено обтяження у вигляді арешту (архівний запис): Реєстраційний номер обтяження: 2112990. Дата реєстрації: 22.06.2005 року. Реєстратор: Запорізький обласний державний нотаріальний архів. Підстава обтяження: лист, 1058, 18.11.1999, Четверта запорізька нотконтора, виданий на виконання ухвали Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03.11.1999 року. Особа, на яку накладено арешт (згідно з реєстром): ОСОБА_3 . У листі-роз'ясненні приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу№ 267/02-14 від 17.10.2025 року нотаріус Присяжнюк А.В. повідомила, що згідно з підпунктом 4.20 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за наявності арешту на спадкове майно видача свідоцтва про право на спадщину зупиняється до моменту зняття такого арешту.
Однак, позивач стверджує, що ОСОБА_3 ніколи не був власником квартири АДРЕСА_1 , та не був зареєстрований за цією адресою. Оскільки арешт на зазначену квартиру накладено за відсутності правових підстав для такого, позивач, в особі представника, просить позов задовольнити.
Так, відповідно до довідки архіваріуса Олександрівського районного суду міста Запоріжжя Марії Сірик від 22 січня 2026 року, у 1999 році у провадженні Жовтневого районного суду міста Запоріжжя на розгляді у судді Беклеміщева О.В. перебувала цивільна справа № 2-40/1999, яка у подальшому була переведена на 2001 рік у цивільну справу № 2-257/2001 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики. В рамках розгляду даної справи, в якості забезпечення позову, ухвалою Жовтневого районного суду від 03.11.1999 року на майно відповідача накладено арешт. Рішенням суду від 28.05.2001 року позов задоволено. Вищезазначені рішення суду та ухвала суду в апеляційному та касаційному порядку не оскаржувались. Рішення суду набрало законної сили 08 червня 2001 року. Станом на сьогоднішній день матеріали вказаної справи за 2001 рік знищені. Оригінал рішення суду від 28 травня 2001 року по цивільній справі № 2-257/2001 знаходиться у підшивках рішень та ухвал за 2001 рік та зберігається в архіві Олександрівського районного суду міста Запоріжжя.
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2024 року у справі 725/3352/23 (61-292 св 24) зазначено, що відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).
Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно зі статтею 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України.
Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті1268 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
Частиною першою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85 гс 19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому, орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.
Аналогічний за змістом висновок щодо застосування норм права викладеноу постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року (провадження № 11-680апп19) та у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2021 року у справі №554/5912/19-ц (провадження № 61-12594 св 21), від 08 грудня 2022 року у справі № 331/1383/20 (провадження № 61-7109 св 22).
У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження» (абзац 1 пункту 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна»).
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, законом у спірних правовідносинах передбачений інший спосіб судового захисту порушеного права позивача, яке може бути захищене у порядку позовного провадження шляхом подання позову про визнання права власності на спадкове майно і зняття з нього арешту.
Порушене право спадкоємця може бути захищене у порядку позовного провадження шляхом подання позову про визнання права власності на спадкове майно і зняття із нього арешту, а позивачем заявлено лише позовну вимогу про зняття арешту.
Отже, аналізуючи вищезазначене, суд звертає увагу, що позивач повинен зазначити у прохальній частині позовної заяви про один чи декілька ефективних способів захисту порушеного права, визначених частиною 2 статті 16 ЦК України чи іншими спеціальними законами, який (які) слід застосувати судом для забезпечення відновлення порушеного, оспореного чи невизнаного права або інтересу позивача.
Окремо суд зауважує, що за змістом норм ст.ст. 4, 13, 175, 176 ЦПК України, суд не має повноважень самостійно за позивача формулювати чи переформулювати позовні вимоги та викладати зміст прохальної частини позову, здогадуючись про те, які обставини справи, в якості підстави позову, суду слід враховувати.
Згідно роз'яснень, які містяться у пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», позовна заява подається до суду в письмовій формі і за змістом повинна відповідати вимогам статті. При цьому в позовній заяві повинні міститися не лише позовні вимоги, а й бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначені докази, що підтверджують кожну обставину.
Необхідність конкретизації позовних вимог та їх обґрунтування обумовлена тим, що відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 1 ст. 42 ЦПК України, у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.
На підставі пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» № 4 від 27 серпня 1976 року, за правилами, встановленими для розгляду позовів про виключення майна з опису, розглядаються вимоги громадян і організацій, що ґрунтуються на праві власності на описане майно або на праві володіння ним.
Відповідно до абз. 2 ч. 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» № 5 від 03.06.2016 року, відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.
Так, відповідно до абзацу 4 пункту 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» № 6 від 07.02.2014 року, вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред'явлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту. У такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах.
Відповідач є обов'язковим учасником цивільного процесу, його стороною (ст. 30 ЦПК України). Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість; саме сторони є суб'єктами правовідношення, з приводу якого виник спір. Крім того, відповідач є тією особою, на яку вказує позивач як на порушника свого права.
Отже, відповідачами у вказаних справах є стягувач - особа, в інтересах якої накладено арешт на майно. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, має бути залучено відповідний орган який наклав арешт на це майно.
З матеріалів позовної заяви вбачається, що у позовній заяві не зазначено також в якості відповідача у справі стягувача, особу в інтересах якої було накладено арешт, а також у якості третьої особи не зазначено відповідний орган державної виконавчої служби, а тому позивачу необхідно визначитися щодо належного кола осіб.
Таким чином, зазначені вище обставини перешкоджають відкриттю провадження у цивільній справі.
Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 175, 177, 185, 258, 260, 353 ЦПК України,
Позовну заяву ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , третя особа: Запорізький обласний державний нотаріальний архів, про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом скасування обтяження майна, залишити без руху.
Надати позивачу строк десять днів з дня отримання позивачем копії ухвали, для усунення недоліків позовної заяви.
Роз'яснити позивачу, що у випадку невиконання ним вимог, викладених в ухвалі, заява буде визнана неподаною та повернута позивачеві. Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя О.О. Яцун