Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/1676/2026
16 лютого 2026 року місто Київ
справа № 754/9896/25
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Голуб С.А.
за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 30 червня 2025 року про відмову у відкритті провадження у справі, постановлену під головуванням судді Саламон О.Б., у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту здійснення догляду за особою, заінтересована особа: ОСОБА_3 ,-
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду міста Києва з заявою, в якій просив:
встановити факт здійснення догляду ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , її сином ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у період, починаючи з 18 лютого 2024 року по теперішній час за адресою: АДРЕСА_1 .
Заяву обгрунтовував тим, що його мати має ряд захворювань опорно-рухового апарату та починаючи з лютого 2023 року не має змоги самостійно пересуватись та потребує стороннього догляду.
Вказував, що він з лютого 2024 року почав проживати разом з матір'ю за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначав, що встановлення цього факту необхідно йому для реалізації права у сфері соціального захисту громадян, для одержання соціальних виплат у зв'язку зі здійсненням догляду за матір'ю, а також для звернення заявника до районного ТЦК із заявою для отримання відстрочки від мобілізації.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 30 червня 2025 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 .
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, представник заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якійпосилаючись на порушення норм процесуального права, просив ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що суд першої інстанції, приймаючи рішення про відмову у відкритті провадження, неповно з'ясував обставини стосовно того, що за своєю формою та змістом, позовна заява скаржника - є позовною заявою, а не заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
Вказував, що встановлення відповідних фактів здійснюється судами і у позовному провадженні. Тобто, не є помилкою звернення у межах позовного провадження із позовом про встановлення відповідного факту. Єдиною особливістю такого звернення має бути наявність супутньої позовної вимоги, у зв'язку з необхідністю задоволення якої, позивач просить встановити такий факт.
Вважає, що суд першої інстанції, встановивши, що позовна заява не відповідає вимогам ст.ст.175-176 ЦПК України, був зобов'язаний винести ухвалу про залишення позовної заяви без руху, зазначивши про недоліки та роз'яснивши позивачу обов'язок стосовно їх усунення, зокрема, необхідність доповнення редакції позовної заяви додатковою позовною вимогою.
Учасники справи в судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.
Виходячи з положень ст.13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, які не з'явилися у судове засідання на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.
Відповідно до ч.ч.4, 5 ст.268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у відкритті провадження за даною заявою, суд першої інстанції виходив з того, що порядок встановлення факту здійснення постійного стороннього догляду за іншою особою, яка потребує постійного стороннього догляду, з'ясування питання щодо відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд, визначений відповідним законодавством, у зв'язку з чим не може встановлюватися в судовому порядку в окремому провадженні.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Так, відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів установлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).
Суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).
У частині першій статті 315 ЦПК України визначений перелік справ про встановлення факту, що має юридичне значення, які належить розглядати у судовому порядку. Згідно з частиною другою вказаної статті у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України).
Існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий, які за змістом є взаємовиключними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22).
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: (1) факти повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян (для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету його встановлення); (2) встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право; (3) заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення (для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази того, що він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який би посвідчував факт, але йому відмовили через відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); (4) чинне законодавство не передбачає інший позасудовий порядок встановлення юридичних фактів (постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 лютого 2021 року у справі № 644/9753/19, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 643/6447/19, від 8 вересня 2021 року у справі № 641/5187/20).
Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, крім перевірки відповідності заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність і юрисдикцію. Оскільки чинне законодавство передбачило позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи можна цю заяву розглядати в судовому порядку, і чи не належить її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заяву не належить розглядати в суді, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, а коли його відкрив, - закриває.
Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 та від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2898/16.
Приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як заяв, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих, які суди взагалі не можуть розглядати (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18, від 28 квітня 2020 року у справі № 607/15692/19).
Не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду (частина перша статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у редакції, чинній на час звернення до суду).
Порядок оформлення постійного догляду за особами, що потребують такий догляд, визначений Законом України «Про соціальні послуги», Порядком № 430, Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6 жовтня 2021 року № 1040, Порядком № 859, Порядком організації надання соціальних послуг, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2020 року № 587.
Фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім'ї, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права і обов'язки та є невиліковно хворими, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися (пункт 4 частини шостої статті 13 Закону України «Про соціальні послуги»).
Фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, виплачується компенсація за догляд (частина сьома статті 13 Закону України «Про соціальні послуги»).
Згідно з частиною першою статті 11 Закону України «Про соціальні послуги» до уповноважених органів системи надання соціальних послуг належать: 1) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення; 2) Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації; 3) виконавчі органи міських рад міст обласного значення, рад об'єднаних територіальних громад.
До повноважень районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих органів міських рад міст обласного значення, рад об'єднаних територіальних громад, зокрема, належать: забезпечення за результатами оцінювання потреб особи/сім'ї надання базових соціальних послуг особам/сім'ям відповідно до їхніх потреб, вжиття заходів з надання інших соціальних послуг таким особам/сім'ям шляхом створення мережі надавачів соціальних послуг державного/комунального сектору та/або залучення надавачів соціальних послуг недержавного сектору (шляхом соціального замовлення, державно-приватного партнерства, конкурсу соціальних проектів, соціальних програм тощо), та/або на умовах договору з уповноваженими органами, передбаченими пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті; забезпечення ведення Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг на місцевому рівні (пункти 4, 10 частини п'ятої статті 11 Закону України «Про соціальні послуги» у редакції, чинній га час звернення до суду).
Верховний Суд неодноразово виснував, що розгляд заяви про встановлення факту того, що заявник, який має намір отримати відстрочку від проходження військової служби та є єдиною особою, яка зайнята постійним доглядом за хворими матір'ю, батьком, дідом, бабою, належить до повноважень інших органів, і за законом таку заяву суд не розглядає (постанови Верховного Суду від 5 червня 2024 року у справі №283/1199/23, від 29 березня 2024 року у справі №378/760/23, від 18 жовтня 2024 року у справі №148/524/23).
Заявник, звертаючись до суду з даною заявою посилався на те, що встановлення фактуздійснення ним догляду за матір'ю необхідно йому для реалізації права у сфері соціального захисту громадян, для одержання соціальних виплат у зв'язку зі здійсненням догляду за матір'ю, а також для звернення заявника до районного ТЦК із заявою для отримання відстрочки від мобілізації.
З огляду на викладене вище обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі, оскільки заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції, приймаючи рішення про відмову у відкритті провадження, неповно з'ясував обставини стосовно того, що за своєю формою та змістом, позовна заява скаржника -є позовною заявою, а не заявою про встановлення факту, що має юридичне значення не впливає на правильність висновків суду першої інстанції, оскільки вимоги про встановлення факту здійснення постійного догляду за особою, яка за станом здоров'я потребує соціальної послуги з догляду не можуть розглядати в суді (в будь-якому порядку позовному чи окремому), так як чинне законодавство передбачає позасудовий порядок встановлення відповідного факту.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2025 року у справі №727/3443/24.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки, ухвала суду постановлена з дотриманням норм процесуального права, підстав для її скасування колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу представника заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 30 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий:
Судді: