Справа № 757/45032/25-к Слідчий суддя в суді першої інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/946/2026 Суддя-доповідач: ОСОБА_2
29 січня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі: ОСОБА_5
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 , яка діє в інтересах ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2025 року в кримінальному провадженні №12025100100001078 від 20.03.2025 про накладення арешту на майно,
Виконувач обов'язків керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_9 звернувся до суду з клопотанням про накладення арешту на майно.
Просив накласти арешт на майно, вилучене 04.09.2025 в ході особистого обшуку підозрюваного ОСОБА_8 , а саме на: - мобільний телефон чорного кольору; - ключі від автомобіля; - годинник марки «Rolex Quster Perpethor».
В обґрунтування клопотання зазначив, що слідчим відділом Печерського УП ГУНП у м. Києві, за процесуального керівництва Печерської окружної прокуратури міста Києва, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025100100001078 від 20.03.2025 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 4 ст. 191, ч. 3 ст. 212, ч. 3 ст. 209, ч. 4 ст. 189 КК України.
В невстановлений слідством час, але не пізніше 18.12.2023, а перебуваючи в м. Києві ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , утворив протиправний механізм, переслідуючи на меті незаконне збагачення, шляхом вчинення дій направлених на систематичне, умисне ухилення від сплати податків, а також у набутті, володінні, використанні та розпорядженні майном, щодо якого фактичні обставини свідчать про його одержання злочинним шляхом, внаслідок здійснення фінансових операцій та вчинення дій, спрямованих на приховування, маскування походження такого майна та джерела його походження, що вчинено особою, яка знала, що таке майно прямо чи опосередковано, повністю чи частково одержано злочинним шляхом.
З метою реалізації заздалегідь розробленого плану вчинення злочинів, ОСОБА_8 залучив ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , а також інших невстановлених в ході здійснення досудового розслідування осіб, до злочинної діяльності, з метою умисного ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах, а також у набутті, володінні, використанні та розпорядженні майном, щодо якого фактичні обставини свідчать про його одержання злочинним шляхом, внаслідок здійснення фінансових операцій та вчинення дій спрямованих на приховання, маскування походження такого майна та джерела його походження, що вчинено особою, яка знала, що так майно прямо чи опосередковано, повністю чи частково одержано злочинним шляхом.
04.09.025 в порядку ст. 208 КПК України було затримано ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Харків.
В ході особистого обшуку ОСОБА_8 було виявлено та вилучено:
- мобільний телефон чорного кольору;
- ключі від автомобіля;
- годинник марки «Rolex Quster Perpethor».
05.09.2025 ОСОБА_8 вручено письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 212 КК України.
Постановою старшого слідчого Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві ОСОБА_13 від 05.09.2025 у вказаному кримінальному провадженні вищезазначені речі вилучені під час проведення обшуку визнано речовими доказами.
Прокурор вказував, що мобільний телефон має систему логічного захисту, однак ОСОБА_8 відмовився зняти (деактивувати) систему логічного захисту, тому у зв'язку з відсутністю паролю для розблокування доступу до мобільного телефону потрібно зберегти інформацію, що міститься на них для проведення експертних досліджень та подальшого використання його в якості речових доказів. На ньому, можуть міститися відомості, що мають значення для досудового розслідування. Крім того годинник «Rolex Quster Perpethor» та ключі від автомобіля яким користувався ОСОБА_8 є речами, які набуто кримінально протиправним шляхом, до яких може бути застосовано конфіскацію майна, яка передбачена ст. 209 КК України.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2025 року клопотання задоволено.
Накладено у кримінальному провадженні № 12025100100001078 від 20.03.2025 арешт на майно, вилучене 04.09.2025 в ході особистого обшуку підозрюваного ОСОБА_8 , а саме на: - мобільний телефон чорного кольору; - ключі від автомобіля; - годинник марки «Rolex Quster Perpethor».
Задовольняючи клопотання слідчий суддя дійшов до висновку, що наявні достатні підстави для задоволення клопотання та накладення арешту на вказане майно, яке вилучене в ході особистого обшуку підозрюваного з метою забезпечення збереження речових доказів та конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, що призведе до недопущення їх приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Не погоджуючись із ухвалою слідчого судді, адвокат ОСОБА_7 , яка діє в інтересах ОСОБА_8 , 31.10.2025 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу слідчого судді та ухвалити нову про відмову у задоволенні клопотання.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначила, що слідчим суддею ОСОБА_1 не враховано жодного доводу представника власника майна, зокрема, про те, що:
- ОСОБА_8 не має жодного відношення до інкримінованих йому кримінальних правопорушень;
-із клопотанням про накладення арешту звернувся неуповноважений суб?єкт, якого станом на момент звернення із клопотанням не було в групі прокурорів;
-до матеріалів клопотання не було долучено витягу з ЄРДР у кримінальному провадженні, що є істотним порушенням вимог ст.132 КПК України; не долучено процесуальних документів, на підставі яких 04.09.2025 року під час особистого обшуку ОСОБА_8 здійснено тимчасове вилучення речей та документів, на які прокурор просив накласти арешт; не долучено постанови про визнання майна речовим доказом та низки інших важливих документів, які суттєво впливати на розгляд клопотання (зокрема, постанови про об'єднання кримінальних проваджень, протоколів огляду мобільного телефону тощо);
- майно не відповідає ознакам речового доказу, визначеним ст. 98 КПК України, а тому не може бути використане як доказ у кримінальному провадженні. Постанова, яка була долучена вже після надання прокурору такої можливості, не відповідає вимогам ст. 110 КПК України;
-доходи родини ОСОБА_14 дозволяють мати у власності дороговартісні речі, а тому годинник не є та не може бути майном, купленим на кошти, отримані злочинним шляхом.
Більше того, як прокурором, так і представником власника майна долучено декларацію про доходи родини ОСОБА_14 , які підтверджують джерело походження коштів, на які куплено
майно;
-прокурором не наведено жодних фактичних обставин, підтверджених документальними доказами, за наявності яких можна було б дійти висновку, що ОСОБА_8 чи будь-яка інша особа намагатиметься здійснити відносно майна дії, передбачені ст. 170 КПК України; докази зворотного у справі відсутні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи представника власника майна, в підтримку поданої апеляційної скарги, з наведених в ній підстав, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника власника майна не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів судового провадження вбачається, що слідчим відділом Печерського УП ГУНП у м. Києві, за процесуального керівництва Печерської окружної прокуратури міста Києва, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025100100001078 від 20.03.2025 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 4 ст. 191, ч. 3 ст. 212, ч. 3 ст. 209, ч. 4 ст. 189 КК України.
04.09.025 в порядку ст. 208 КПК України було затримано ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Харків.
В ході особистого обшуку ОСОБА_8 було виявлено та вилучено:
- мобільний телефон чорного кольору;
- ключі від автомобіля;
- годинник марки «Rolex Quster Perpethor».
05.09.2025 ОСОБА_8 вручено письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 212 КК України.
Постановою старшого слідчого Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві ОСОБА_13 від 05.09.2025 у вказаному кримінальному провадженні вищезазначені речі вилучені під час проведення обшуку визнано речовими доказами.
З висновками слідчого судді колегія суддів погоджується, з огляду на наступне.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
З ухвали слідчого судді та журналу судового засідання вбачається, що наведені в клопотанні прокурора доводи про накладення арешту на майно перевірялись судом першої інстанції. При цьому були, досліджені матеріали судового провадження, вислухано доводи прокурора в підтримку поданого клопотання, заперечення представника власника майна щодо його задоволення, а також з'ясовані інші обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:
1) правову підставу для арешту майна;
2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);
4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;
6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
При винесенні ухвали слідчим суддею, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, були враховані наведені в клопотанні прокурора правові підстави для арешту майна, можливість використання майна, як доказу у кримінальному провадженні, а також обставини кримінального провадження №12025100100001078 від 20.03.2025, та відношення до нього вказаного майна, а тому слідчий суддя обґрунтовано задовольнив вказане клопотання прокурора про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, всупереч твердженням апелянта обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на вище зазначене майно, з тих підстав, що зазначене в клопотанні майно, підпадає під ознаки речових доказів, а також постановою слідчого від 05.09.2025 вищевказане майно визнано речовими доказами у даному кримінальному провадженні, оскільки майно відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
Крім того, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
З огляду на положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України повинно арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
З огляду на наведене та враховуючи, що в засіданні суду першої інстанції ретельно перевірено відношення майна до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на вилучене майно, з підстав того, що воно відповідає критеріям речових доказів, визначених ст. 98 КПК України.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, що може перешкодити кримінальному провадженню, а слідчий суддя, в свою чергу, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на майно.
Підстав сумніватися в співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження колегія суддів не вбачає. Обставини кримінального провадження на час прийняття рішення вимагали вжиття такого методу державного регулювання, як накладення арешту.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Твердження апелянта про необґрунтованість накладення арешту на майно є такими, що не відповідають матеріалам провадження. Крім того, слідчим суддею суду першої інстанції накладено арешт на майно відповідно до вимог ст. ст. 132, 170, 173 КПК України на підставі належно досліджених доводів органу досудового розслідування.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_8 не має жодного відношення до інкримінованих йому кримінальних правопорушень, не впливають на правильність висновків слідчого судді, оскільки арешт майна з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна, і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Щодо доводів апелянта про те, що із клопотанням про накладення арешту звернувся неуповноважений суб?єкт, якого станом на момент звернення із клопотанням не було в групі прокурорів судом апеляційної інстанції не береться до уваги, оскільки в матеріалах клопотання міститься витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні № 12025100100001078 від 20.03.2025 відповідно до якого прокурора ОСОБА_9 визначено як прокурора, який здійснює процесуальне керівництво в даному кримінальному провадженні. (Т.2 а.с. 142-145).
До посилань апелянта на те, що не долучено постанови про визнання майна речовим доказом, суд апеляційної інстанції відноситься критично, оскільки матеріали клопотання містять постанову старшого слідчого Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві ОСОБА_13 від 05 вересня 2025 року про визнання речових доказів та передачі їх на зберігання, а саме: - мобільний телефон чорного кольору; - ключі від автомобіля; - годинник марки «Rolex Quster Perpethor». (Т.2 а.с.22-23)
Доводи апелянта про те, що вказане майно не відповідає критеріям речових доказів, є безпідставними, оскільки встановлені стороною обвинувачення фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що це майно може містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а отже відповідають ознакам речових доказів, зазначеним у ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для його арешту як речових доказів з метою збереження.
Зважаючи на викладене, в сукупності з обставинами провадження, колегія суддів об'єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, арешт застосував правомірно, а тому доводи апелянта стосовно незаконності ухвали слідчого судді слід визнати непереконливими.
Всі інші зазначені в апеляційній скарзі обставини не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали суду.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований у визначеному законом порядку. У відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
На підставі вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу представника власника майна, слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без зміни.
Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 376, 407, 418, 422 КПК України, суд,
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 , яка діє в інтересах ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2025 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
______________ _____________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4