28 січня 2026 року
справа № 369/5743/23
провадження № 22-ц/824/654/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача: Музичко С.Г.,
суддів: Болотова Є.В., Сушко Л.П.
при секретарі: Яхно П.А.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
третя особа: Служба у справах дітей Боярської міської ради Київської області
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 лютого 2025 року постановлене під головуванням судді Янченка А.В. за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Боярської міської ради Київської області про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмету спору Служба у справах дітей Боярської міської ради Київської області про визначення місця проживання дитини, -
У провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває цивільна справа № 369/5743/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Боярської міської ради Київської області про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмету спору Служба у справах дітей Боярської міської ради Київської області про визначення місця проживання дитини.
Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з заявою про забезпечення позову.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначив, що необхідність у забезпеченні зустрічного позову зумовлене тим, що в умовах воєнного стану ОСОБА_1 може вільно, без згоди батька, вивезти малолітнього сина ОСОБА_3 за кордон. 3 урахуванням того, що в цей період права батька на виїзд за кордон обмежені, така зміна місця проживання дитини вкрай ускладнить та навіть унеможливить в подальшому виконання судового рішення у справі про визначення місця проживання дитини. Звернення до суду із заявою про забезпечення позову, на думку заявника, є єдиною можливістю ОСОБА_2 захистити найкращі інтереси дитини та запобігти різкій зміні місця проживання дитини, яка завдасть йому психологічної шкоди, та унеможливить виконання рішення в майбутньому, якщо таке буде ухвалене на користь батька, оскільки в нинішніх умовах ОСОБА_1 має вільну можливість вивезти дитину з України.
Заявник зазначив, що, за період з січня 2023 року по грудень 2023 року, відповідач цілеспрямовано перешкоджала батьку спілкуватися з дитиною та переховувала її, тому втрачався емоційний та психологічний зв'язок батька і сина, у батька не було можливості дізнатись в якому стані здоров'я знаходиться син, приймати участь у вихованні дитини та забезпечувати її повноцінний розвиток. Вважає, що матір'ю порушувались права батька та дитини, які передбаченні законодавством України щодо виховання та спілкування. Батько робив все можливе щоб зустрітися з сином, але ці дії виявились без результативними. Тому, у найкращих інтересах дитини, виникла потреба у забезпеченні позову.
Заявник просив вжити заходи забезпечення позову наступним чином:
- заборонити ОСОБА_1 (реєстраційний номер платника податків - НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) вчиняти дії, як особисто так й із залученням третіх осіб, спрямовані на зміну місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактичним місцем проживання наразі якого є разом з його батьком ОСОБА_2 (реєстраційний номер платника податків НОМЕР_2 ) за адресою АДРЕСА_2 до ухвалення рішення у справі 369/5743/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини;
- заборонити будь яким фізичним особам, у тому ОСОБА_1 (реєстраційний номер платника податків НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до набрання законної сили рішення суду у цивільній справі № 369/5743/23 перешкоджати ОСОБА_2 (реєстраційний номер платника податків НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) виконувати батьківські права, у тому числі у спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 лютого 2025 року у задоволенні заяви позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовлено.
Не погоджуючись із ухвалою суду ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу суду скасувати та постановити нове рішення про задоволення заяви.
Вимоги обґрунтовані тим, що в умовах воєнного стану мати може вільно без згоди батька вивезти малолітнього сина за кордон. З урахуванням того, що в цей період права батька на виїзд за кордом обмежені, така зміна місця проживання дитини вкрай ускладнить та навіть унеможливить в подальшому виконання судового рішення у справі про визначення місця проживання дитини.
Вказані обставини за наявності спору між батьками про визначення місця проживання дитини свідчать про реальність загрози істотного ускладнення та навіть унеможливить виконання рішення суду на користь батька.
В судову засіданні ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.
Позивчка в судове засідання не з'явився, про місце, дату та час розгляду справи повідомлявся належним чином.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що в умовах воєнного стану процедуру перетину кордону дитини спрощено з урахуванням найвищих інтересів дитини та з міркувань її безпеки, а заявник в свою чергу вимагає в супереч закону заборонити дитині в супроводі матері, яка, до речі, не позбавлена батьківських прав відносно дитини, змінювати місце проживання дитини, та виїзд за кордон України на безпечну територію без згоди батька, навіть, якщо на то буде реальна загроза життю дитини.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.
Частиною 1 статтею 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.04.2024 року по справі № 754/5683/22.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
У статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Частиною 3 статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно врахувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HANT v. UKRAINЕ, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
Так, зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач звернувся до суду з позовом про визначення місця проживання дитини з батьком, а в заяві про забезпечення позову просить суд забезпечити позов шляхом заборони матері дитини чи іншим особам змінювати місце проживання дитини, оскільки у заявника наявні підстави вважати, що матір дитини вивезе дитину за кордон, та шляхом заборони перешкоджати ОСОБА_2 виконувати батьківські права, у тому числі у спілкуванні з малолітнім сином.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2022 року (справа №754/7569/21, провадження №61-15886сво2) зазначено, що у спорах щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульованих положеннями Гаазької Конвенції, можливе вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України. У таких спорах забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України буде адекватним заходом з метою ефективного виконання судового рішення. В усіх інших спорах, що виникають, зокрема, між батьками щодо визначення місця проживання дитини, визначення порядку участі у спілкуванні та вихованні дитини та інших, які вирішуються за законодавством України без застосування Гаазької Конвенції, забезпечення позову шляхом обмеження права, зокрема, на виїзд за межі України не є можливим.
При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналіз вказаних норм свідчить, що в цивільному процесуальному законодавстві відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому статтями 149-150 ЦПК України застосувати заборону виїзду за межі України, як спосіб забезпечення позову.
Вказане узгоджується із правовою позицією викладеною в постанові Верховного суду від 27 березня 2019 року у справі № 643/5842/16-ц.
Тим паче, що у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону. (Абзац тринадцятий пункту 2-3 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 383 від 29.03.2022).
З огляду на вище викладене, судом першої інстанції було вірно зазначено, що законодавчо визначено, що в умовах воєнного стану процедуру перетину кордону дитини спрощено з урахуванням найвищих інтересів дитини та з міркувань її безпеки, а заявник в свою чергу вимагає в супереч закону заборонити дитині в супроводі матері, яка, до речі, не позбавлена батьківських прав відносно дитини, змінювати місце проживання дитини, та виїзд за кордон України на безпечну територію без згоди батька, навіть, якщо на то буде реальна загроза життю дитини.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», постановою КМУ від 27 січня 1995 р. № 57 затверджено Правила перетинання державного кордону громадянами України. Пунктами 3,4 Правил визначені підстави виїзду з України громадян, які не досягли 16-річного віку. Виїзд дитини з України здійснюється у супроводі обох батьків або у супроводі одного із батьків за згодою другого. Підпунктами 2-4 п.4 Правил визначені умови, за яких виїзд дитини здійснюється без згоди другого з батьків.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що обраний спосіб забезпечення позову шляхом заборони відповідачу за зустрічним позовом змінювати місце проживання дитини, оскільки у заявника наявні підстави вважати, що матір дитини у нинішніх умовах вивезе дитину за кордон, не відповідає вимогам ст. 150 ЦПК України, відтак у задоволенні заяви позивача за зустрічним позовом про забезпечення позову суд відмовляє.
Разом з тим, ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04.08.2023 року заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову в цивільній справі № 369/5743/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Боярської міської ради Київської області про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмету спору Служба у справах дітей Боярської міської ради Київської області про визначення місця проживання дитини - задоволено, та постановлено до прийняття Києво-Святошинським районним судом Київської області судового рішення у даній справі, встановлено обов'язок ОСОБА_2 виконувати графік спілкування та виховання малолітнього ОСОБА_3 , що затверджений рішенням виконавчого комітету Боярської міської ради від 19.01.2023 №9/51, а саме - 1 і 3 тиждень місяця: з 17-00 години вівторка до 20-00 години середи, з 17-00 години п'ятниці до 20-00 години неділі; 2 і 4 тиждень місяця: з 17-00 години вівторка до 19-00 години п'ятниці, дотримуючись днів тижня та годин доби для повернення малолітнього сина матері.
На підставі вищенаведеного, ураховуючи забезпечення позову, яке було вжито ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04.08.2023 року, яке є достатнім та співмірним заходом забезпечення позову на думку суду, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність наявності правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову шляхом заборони матері дитини чи іншим особам змінювати місце проживання дитини, оскільки у заявника наявні підстави вважати, що матір дитини вивезе дитину за кордон, та шляхом заборони перешкоджати ОСОБА_2 виконувати батьківські права, у тому числі у спілкуванні з малолітнім сином, оскільки заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позовними вимогами, та не мати наслідків фактичного задоволення позовних вимог.
Положеннями ч.1 ст.375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст складено 12 лютого 2026 року.
Суддя-доповідач
Судді