16 лютого 2026 року м. Дніпросправа № 160/33230/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В. (доповідач),
суддів: Юрко І.В., Білак С.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Дніпро апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 червня 2025 року в адміністративній справі №160/33230/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви від 25.12.2024, просила:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, які виразилися у протиправній відмові у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 для ОСОБА_1 з 13 вересня 2024 року, а також у протиправному неврахуванні пільгового стажу роботи за Списком №1 в повному обсязі, тому:
- скасувати рішення про відмову у призначенні пенси за віком на пільгових умовах за Списком №1 Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 11.10.2024 №047050028864;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до пільгового стажу роботи за Списком №1 ОСОБА_1 період з 01.08.2002 до 19.09.2007;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди з 01.09.1996 до 28.06.1998 та з 18.11.1998 до 16.05.1999;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 з моменту досягнення пенсійного віку та звернення із заявою про призначення пенсії, тобто з 13 вересня 2024 року.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 червня 2025 року позовні вимоги задоволено частково, суд:
- визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 11.10.2024 №047050028864 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1;
- зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 період роботи за Списком №1 з 01.08.2002 до 19.09.2007;
- зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди з 01.09.1996 до 28.06.1998 та з 18.11.1998 до 16.05.1999;
- зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити з 04.08.2024 призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1;
- в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив;
- стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1211, 20 грн.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржене рішення та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що до пільгового стажу, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховуються періоди роботи упродовж яких особа була зайнята на роботах у шкідливих умовах протягом повного робочого дня. Під повним робочим днем вважається виконання робіт в умовах, передбачених Списками №1 і №2, не менш як 80% робочого часу, установленого для працівників такого виробництва, професії чи посади. Вік позивача - 45 років 01 місяців 29 днів. Страховий стаж становить 38 років 11 місяців 08 днів. Пільговий стаж за Списком № 1 - 15 років 08 місяців 10 днів. До страхового стажу не зараховано: період навчання з 01.09.1996 по 28.06.1998 згідно диплома НОМЕР_1 , оскільки відсутня інформація про початок навчання. Для зарахування необхідно надати уточнюючу довідку про період та форму навчання видану на підставі первинних документів; період перебування в центрі зайнятості з 18.11.1998 по 16.05.1999 згідно трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки відсутній запис про припинення допомоги. До пільгового стажу роботи не зараховано: період з 01.08.2002 по 19.09.2007 згідно довідки №453 від 18.09.2023 ПАТ «Юкрейніан Кемікал Продактс», оскільки не долучено атестації робочих місць за 2007 рік. Для зарахування даних періодів до Списку №1 необхідно долучити атестацію робочих місць та перелік атестованих посад, професій. Робота на шкідливих та важких умовах після 27.08.1992 відповідно до п. 4.1 Порядку застосування Списків №1 та № 2 виробництв, робіт, професій, посад з показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах №383 від 18.11.2005, затвердженим Наказом Міністерства праці та соціальної політики України зараховується до пільгового стажу, якщо право на це підтверджено результатами атестації робочого місця. На момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії до органу Пенсійного фонду України, пенсія за віком на пільгових умовах призначається на умовах Закону 1058 (п. 1 ч. 2 ст. 114), яким передбачено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки у віці 50 років. Тому, посилання позивача на зазначене рішення Конституційного Суду України №1-p/2020 від 23.01.2020 і положення Закону 1788 є безпідставними. Апелянт вважає, що рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.06.2025 у справі №160/33230/24 за позовом ОСОБА_1 винесено судом при неправильному застосуванні чинного законодавства, а тому є незаконним і підлягає до скасування.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до вимог ст. 311 КАС України.
Перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_3 .
02.10.2024 позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах на підставі пункту 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області розглянуто заяву позивачу від 02.10.2024 про призначення пенсії на пільгових умовах та винесено рішення №047050028864 від 11.10.2024, яким відмовлено позивачу у призначенні пенсії у зв'язку з недосягненням пенсійного віку (50 років).
За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу позивачки не зараховано:
- період навчання згідно з дипломом НОМЕР_1 , оскільки відсутня інформація про початок навчання;
- період перебування в центрі зайнятості з 18.11.1998 до 16.05.1999 згідно з наданою трудовою книжкою серії НОМЕР_2 , оскільки відсутній запис про припинення допомоги.
До пільгового стажу не було зараховано період з 01.08.2002 до 19.09.2007 згідно з наданою довідкою №453 від 18.09.2023, оскільки не долучено докази на підтвердження проведення атестації робочих місць за 2002 рік.
Дата з якої особа матиме право на пенсійну виплату - 04.08.2029.
Вік заявника на момент звернення за призначенням пенсії - 45 років 01 місяць 29 днів.
Страховий стаж, визначений відповідачем, на момент звернення - 38 років 11 місяців 08 днів. Пільговий стаж - 15 років 08 місяців 10 днів.
Не погоджуючись з відмовою територіального органу Пенсійного фонду України у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для позивача закону, а саме положенням пункту «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020. Позивач на момент звернення за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах досяг необхідного пенсійного віку у 45 років з необхідних 45 років, а тому позивач має право на призначення пенсії на пільгових умовах. На переконання суду першої інстанції, період навчання позивачки з 01.09.1996 по 28.06.1998 підтверджений належним чином, а тому повинен бути зарахований до страхового стажу позивача. Натомість, відсутність у дипломі відомостей щодо дати початку навчання, за наявності цієї інформації у трудовій книжці, не може впливати на реалізацію позивачем права на пенсійне забезпечення. трудовим законодавством не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що наявні в трудовій книжці позивача розбіжності не можуть бути підставою неврахування спірного періоду для обрахунку стажу при призначенні позивачу пенсії, оскільки позивач не може відповідати за правильність оформлення трудової книжки і відповідність дотримання вимог законодавства на підприємстві. З огляду на наведене, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області протиправно не зарахувало до страхового стажу позивачки період отримання допомоги по безробіттю з 18.11.1998 до 16.05.1999. Порушення роботодавцем порядку ведення та оформлення робочої документації, а так само невикористання пенсійним органом повноважень щодо перевірки поданих для призначення пенсії документів не може бути підставою для позбавлення особи права на соціальний захист. Відтак, відповідачем неправомірно відмовлено в зарахуванні до пільгового стажу позивачки періодів роботи з 01.08.2002 до 19.09.2007. В спірних правовідносинах позивачка звернулася за призначенням пенсії не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку, відтак, пенсія має бути призначена з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, - з 04.08.2024.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
На підставі ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як слідує зі ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Частиною першою статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Згідно з пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 року (далі Закон №1788-XIІ), у редакції чинній до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 року на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 ( 36-2003-п ) виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, який набув чинності з 01.04.2015 року, віковий ценз для жінок збільшено до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017 року, текст Закону №1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно із п. 1 ч. 2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші.
Вказана норма набула чинності з 01.10.2017 року.
Таким чином, з 01.10.2017 року правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома абсолютно ідентичними законами, а саме: пунктом «а» статті 13 Закону №1788-XII у редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 року та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 року у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII.
Пунктом першим резолютивної частини Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункт «а» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 року зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 року.
Пунктом 3 цього рішення вирішено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону №1788-XII, яка була чинна до 01.04.2015 року, в наступній редакції: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах».
Отже, з 23.01.2020 року в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: пункт «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та пункт 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 року в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року.
Відносно позивача, правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за пунктом «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та 50 років за пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV.
Виходячи із засад розумності та справедливості та в силу ст. 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» судом мають враховуватись висновки Конституційного Суду України викладені у рішенні №1-р/2020 від 23.01.2020 року.
У пункті 3.2. Конституційний Суд України наголошує на принципі правової визначеності, як одному із елементів верховенства права, згідно із яким обмеження основних прав людини та громадянина допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов'язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми.
У пункті 4.4. Конституційний Суд України визначив, що у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у статті 13, Закону № №1788-XII у редакції до внесення змін Законом № 213, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію.
Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13 зі змінами, внесеними Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Застосування відповідачем до спірних правовідносин норми статті 114 Закону №1058-IV не відповідають принципу верховенства права, а також суперечать нормам ч. 2 ст. 19, ч. 3 ст. 22 Конституції України, згідно із якими, органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та при прийнятті нових нормативно-правових актів або внесенні змін у діючі не допускається зменшення змісту й обсягу існуючих прав і свобод.
Колегія суддів зазначає, що норми статті 114 Закону України №1058-IV абсолютно ідентичні нормам статті 13 Закону № 1788-XII, зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, які були визнанні неконституційними, як такі, що порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
З огляду на наведену ідентичність цих норм, очевидною є невідповідність положень статті 114 Закону 1058-IV принципу верховенства права, для осіб які працювали із шкідливими умовами праці до підвищення пенсійного віку Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII та статтею 14 Закону №1058.
Згідно зі ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 року в справі «Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.
Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 року. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Колегія суддів зазначає, що обрані відповідачем у даному спорі мотиви прийняття оскаржуваного рішення не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб'єкта - приватної особи, тобто на користь позивача.
Так, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, відповідач віддав перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства, у зв'язку з чим, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення пенсії, оскільки рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії, прийнято не на підставі Конституції та діючого законодавства України, а від так підлягає скасуванню.
Колегія суддів враховує постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 року у зразковій справі №360/3611/20, висновки якої є обов'язковими для застосування судом у цій справі.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Колегією суддів встановлено, що позивач має визначені пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (з урахуванням Рішення № 1-р/2020) вік (45 років), страховий стаж 38 років 11 місяців 8 днів, в тому числі Списком № 1 - 15 років 8 місяців 10 днів.
Ці обставини не є спірними.
Отже, застосовуючи вищезазначений висновок Великої Палати Верховного Суду до спірних правовідносин, відмова відповідача в призначенні позивачу, яка на час звернення до відповідача досягла віку - 45 років, за наявності необхідного стажу, пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням на недосягнення нею пенсійного віку, є протиправною.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 11 травня 2022 року справа № 240/21724/20, від 02 червня 2023 року справа №160/13468/20.
Стосовно питання щодо зарахування до стажу спірних періодів роботи та навчання позивача, колегія суддів зазначає наступне.
Апеляційним судом встановлено, що пріод навчання з 01.09.1996 до 28.06.1998 згідно з даними диплома НОМЕР_1 не був зарахований до страхового стажу, оскільки відсутня інформація про початок навчання.
Суд апеляційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції, та вважає такі висновки пенсійного органу невмотивованими, оскільки вони не базуються на нормах діючого пенсійного законодавства, а допущена в перекладі імені з російської мови на українську помилка не виключає приналежності виданого диплома позивачці.
Відповідно до ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно із ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується також час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про професійно-технічну освіту», професійно-технічний навчальний заклад - це заклад освіти, що забезпечує реалізацію потреб громадян у професійно-технічній освіті, оволодінні робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до їх інтересів, здібностей, стану здоров'я. Відповідно до ст. 18 цього Закону, до професійно-технічних навчальних закладів належать також навчально-курсові комбінати, навчальні центри та інші типи навчальних закладів, що надають професійно-технічну освіту.
Випускнику професійно-технічних закладів освіти відповідно до їх освітньо-кваліфікаційного рівня присвоюється кваліфікація «кваліфікований робітник» з набутої професії відповідного розряду (категорії) та видається відповідний документ про освіту встановленого зразка.
За наявності відповідного документа про освіту встановленого зразка період навчання зараховується до страхового стажу.
Так, згідно із записом №11 трудової книжки серії НОМЕР_2 та диплома НОМЕР_1 позивачка навчалася у Жовтоводському училищі Криворізького державного педагогічного інституту з 01.09.1996 до 28.06.1998.
Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що період навчання позивачки з 01.09.1996 по 28.06.1998 підтверджений належним чином, а тому повинен бути зарахований до страхового стажу позивача. Натомість, відсутність у дипломі відомостей щодо дати початку навчання, за наявності цієї інформації у трудовій книжці, не може впливати на реалізацію позивачем права на пенсійне забезпечення.
Відповідачем у спірному рішенні відмова у зарахуванні періоду безробіття з 18.11.1998 до 16.05.1999 до страхового стажу пояснюється тим, що відсутній запис про припинення допомоги.
Аналіз норм Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Мінстерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, свідчить, що законодавством визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством.
Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 у справі №654/890/17 (провадження №К/9901/22832/18), яка в силу положень частини п'ятої статті 242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
В постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 (провадження №К/9901/110/17) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Отже, з вищенаведеного слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача.
При цьому, позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду, та ці записи є належними та допустимим доказами для підтвердження його трудового стажу.
Суд зазначає, що незарахування спірного стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
За таких обставин, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що наявні в трудовій книжці позивача розбіжності не можуть бути підставою неврахування спірного періоду для обрахунку стажу при призначенні позивачу пенсії, оскільки позивач не може відповідати за правильність оформлення трудової книжки і відповідність дотримання вимог законодавства на підприємстві.
З огляду на наведене, апеляційним судом встановлено, що Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області протиправно не зарахувало до страхового стажу позивача період отримання допомоги по безробіттю з 18.11.1998 до 16.05.1999.
В оскаржуваному рішенні зазначено, що до пільгового стажу не зараховано період роботи: з 01.08.2002 по 19.09.2007 згідно з довідкою №453 від 18.09.2023, яка видана ПАТ «Юкрейніан Кемікал Продакс», оскільки відсутні відомості щодо атестації робочих місць за умовами праці з 2002 рік.
В матеріалах справи та у довідці про підтвердження наявного трудового стажу №453 від 18.09.2023 містяться відомості щодо атестації робочих місць, а саме:
- в період з 01 серпня 2002 року до 15 січня 2003 року - наказ про атестацію робочих місць № 147 від 17.04.1997; наказ № 127 від 04.03.2002;
- в період з 16 січня 2003 року до 01 жовтня 2014 року - наказ про атестацію робочих місць № 336 від 20.09.2007; № 129 від 10.04.2013.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що порядок застосування Списків №1 та №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах затверджено наказом Міністерства праці та соціальної політики України №383 від 18.11.2005 (далі - Порядок №383).
Відповідно до п.3 Порядку №383 при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Тобто, надання уточнюючої довідки необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою КМУ від 01.08.1992 №442 (далі - Порядок №442) та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України (далі - Мінпраці) від 01.09.1992 №41 (далі - Методичні рекомендації).
Основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Згідно з п.4 Порядку № 442 та п.п.1.5 п.1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Колегія суддів зазначає, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові і безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Обов'язок проведення атестації робочих місць законодавством покладено, у першу чергу, на керівників підприємств (роботодавців). Порушення цього обов'язку у формі не проведення або неякісного проведення призводить до позбавлення громадян їхнього конституційного права на соціальний захист, і зокрема, на пенсійне забезпечення за віком на пільгових умовах, що є недопустимим у правовій державі.
Також, суд зазначає, що особа, яка працює на посаді, віднесеної до Списку № 1, та по якій має бути проведена атестації робочого місця, відповідно до Порядку проведення атестації, не наділена будь-якими правами (повноваженнями, обов'язками) за наявності яких вона б мала можливість впливати на своєчасність проведення атестації робочих місць.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду України від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а.
Отже, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а вважає, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
З огляду на викладене, колегія суддів робить висновок, що відмовляючи зараховувати період роботи позивача з 01.08.2002 до 19.09.2007 до стажу, що надає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області діяло не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 11.10.2024 №047050028864 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1; зарахування спірних періодів роботи та навчання позивача.
Оскільки в рішенні від 11.10.2024 №047050028864 відповідачем встановлено, що вік позивача станом на дату звернення за призначенням пенсії становив 45 років 1 місяць 29 днів, та здійснено обрахунок страхового стажу у розмірі 38 років 11 місяців 8 днів, та пільгового стажу у розмірі 15 років 8 місяців 10 днів, а інших підстав для відмови у призначенні пенсії оскаржуване рішення не містить, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити з 04.08.2024 призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Відтак, доводи апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні усіх обставин справи в їх сукупності.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322, 327, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 червня 2025 року в адміністративній справі №160/33230/24 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 червня 2025 року в адміністративній справі №160/33230/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 328-329 КАС України.
Головуючий - суддя С.В. Чабаненко
суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Білак