м. Миколаїв
16 лютого 2026 р.справа № 640/6721/21
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., в спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін, розглянув адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідачаГоловного управління ДПС у м. Києві, вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116,
проскасування податкового повідомлення-рішення від 16.12.20 р. № 1203872-3312-2655
ОСОБА_1 (далі - позивачка або ОСОБА_1 ) звернулась з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, яке під час розгляду справи було замінено на правонаступника - Головне управління Державної податкової служби у м. Києві, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України (далі - відповідач або ГУ ДПС у м. Києві), в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 16 грудня 2020 р. № 1203872-3312-2655.
На обґрунтування своїх вимог позивачка пояснила, що відповідач невірно розрахував суму податку, а саме не застосував понижувальний коефіцієнт в розмірі 0,75% та виходив з невірного розміру мінімальної заробітної плати в 4 192 грн., замість 4 173 грн. Крім того, спірне податкове повідомлення-рішення надіслано відповідачем поза межами строку, встановленого ст. 266 п. 266.7. пп. 266.7.2. Податкового кодексу України (далі - ПК України, тут і далі в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідач позов не визнав, у відзиві просив відмовити в його задоволенні. Як зазначає відповідач, ним вірно обрахована сума податкового зобов'язання, а несвоєчасне надіслання податкового повідомлення-рішення не звільняє позивачку від обов'язку сплати визначеної ним суми податку.
3 квітня 2025 р. справа прийнята до провадження суддею Миколаївського окружного адміністративного суду Морозом А.О. та призначена до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідач повторно подав відзив, в якому послався на правомірність розрахунку суми податку, навівши елементи такого розрахунку та послався на висновки Верховного Суду з приводу дотримання контролюючим органом положень ст. 266 п. 266.7. пп. 266.7.2. ПК України, згідно з якими порушення строків, визначених цією нормою, не може бути підставою для звільнення платника податків від обов'язку сплати сум податку.
Вирішуючи спір, суд враховує наступне.
Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 . Загальна площа об'єкта нерухомості складає 140 м кв., а житлова - 87 м кв.
16 лютого 2020 р. ГУ ДПС у м. Києві прийняло спірне податкове повідомлення-рішення № 1203872-3312-2655, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 р. в розмірі 3 755,70 грн.
Не погодившись з правомірністю вказаного рішення, 5 січня 2021 р. позивачка подала на нього скаргу, яка була розглянута рішенням ДПС України від 18 лютого 2021 р. № 769/М/99-00-06-01-04-09 та залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 16 грудня 2020 р. № 1203872-3312-2655 залишено без змін.
Спірні правовідносини між сторонами склались з приводу вірного розрахунку суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а також правових наслідків несвоєчасного надіслання податкового повідомлення-рішення.
Стаття 10 п. 10.1. пп. 10.1.1. ПК України визначає, що до місцевих податків належить, в тому числі, податок на майно.
Стаття 12 п. 12.3. пп. 12.3.1., 12.3.2. ПК України передбачає, що сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів, та про внесення змін до таких рішень.
Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.
При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Рішенням Київської міської ради від 18 жовтня 2018 р. № 1910/5974 були внесені зміни до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 р. № 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві" шляхом викладення в новій редакції додатку 1 “Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в м. Києві» (далі - Положення).
Відповідно до норм цього Положення:
платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (п. 1.1.);
об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (п. 2.1);
базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (п. 3.1.);
база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема, документів на право власності (п. 3.2.);
база оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується:
а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів.
Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік) (п. 4.1.);
ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування (п. 5.1.);
ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості встановлюються відповідно до таблиці № 1 до цього Положення (п. 5.2. пп. 5.2.1.).
В свою чергу, таблиця № 1 “Ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» встановлює, що ставка податку за 1 кв. метр у відсотках від розміру мінімальної заробітної плати на “Будівлі житлові» для фізичних осіб складає 1,500, тобто 1,5%.
Згідно з приміткою № 4 до згаданої таблиці, з 1 січня до 31 грудня 2019 р. до ставки податку об'єктів нерухомості, що класифікуються за цими підкласами, для фізичних осіб застосовується понижуючий коефіцієнт 0,75.
Позивачка, як слідує з наведеного в її позовній заяві власного розрахунку суми податку, вважає, що відповідач повинен був застосувати понижуючий коефіцієнт 0,75, тоді як у його розрахунку фігурує ставка податку 1,12.
З цього приводу слід зазначити, що позивачка помилково ототожнює такі поняття як “ставка податку» та “понижуючий коефіцієнт».
Понижуючий коефіцієнт в розмірі 0,75, про який йде мова в примітці № 4 до таблиці № 1 “Ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» Положення, не є самостійною величиною, яка сама по собі застосовується при обрахунку розміру податку - такий коефіцієнт застосовується виключно разом із ставкою податку, як величина, на яку ставка податку зменшується.
Отже, розрахунок ставки податку здійснюється наступним чином: 1,500х0,75=1,125 (відповідачем заокруглено до 1,12), де 1,500 це ставка податку визначена в таблиці № 1 “Ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» Положення, а 0,75 - понижуючий коефіцієнт відповідно до примітки № 4 до цієї таблиці.
Таким чином, відповідач вірно визначив ставку податку в розмірі 1,12 та застосував при її розрахунку понижуючий коефіцієнт в розмірі 0,75.
Не знаходять свого підтвердження і аргументи позивачки про те, що відповідач застосував мінімальну заробітну плату в розмірі 4 192 грн., а не 4 173 грн.
Статтею 8 Закону України “Про Державний бюджет України на 2019 рік» з 1 січня року установлена мінімальна заробітна плата в місячному розмірі на рівні 4 173 грн.
З урахуванням цього показника, розрахунок ставки податку в грошовому виразі здійснюється так: 1,125 х 4 173/100=46,94625 грн. (відповідачем заокруглено до 65 після зап'ятої), де 1,125 - ставка податку з урахуванням понижуючого коефіцієнту 0,75, а 4 173 - мінімальна заробітна плата в 2019 р. визначена законом про Державний бюджет України на цей рік.
З урахуванням викладеного, розрахунок податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 р. здійснюється таким чином: 140 м кв. - загальна площа квартири позивачки, мінус 60 м кв., на які зменшується ця база оподаткування відповідно до п. 4.1. пп. 1 Положення, що дорівнює 80 м кв., які множаться на 46,95 грн., що складає 3 756 грн. (сума податкового повідомлення-рішення - 3 755,70 грн.).
За таких обставин, відповідач вірно розрахував суму податку, в тому числі застосувавши понижуючий коефіцієнт в розмірі 0,75 та взявши до розрахунку мінімальну заробітну плату в розмірі 4 173 грн.
Судом не знайдено жодних системних або математичних помилок в розрахунках відповідача.
Також не можуть бути взяті до уваги пояснення ОСОБА_1 про наявність підстав для скасування оскарженого податкового повідомлення-рішення, через порушення ГУ ДПС у м. Києві строку його надіслання визначеного ст. 266 п. 266.7. пп. 266.7.2. ПК України.
Відповідно до ст. 266 п. 266.7. пп. 266.7.2. ПК України, податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Оскільки податкове зобов'язання позивачці було визначене за 2019 р., то спірне податкове повідомлення-рішення необхідно було надіслати до 1 липня 2020 р., тоді як воно датоване 16 грудня 2020 р., а надіслано 22 грудня 2020 р.
Жодне положення ПК України не пов'язує недотримання податковим органом строків надсилання податкового повідомлення-рішення з його недійсністю (неправомірністю).
Зазначена обставина (несвоєчасне надіслання податкового повідомлення-рішення) впливає виключно на відповідальність за несвоєчасну сплату податкового зобов'язання.
Так, ст. 266 п. 266.10. пп. 266.10.2. ПК України визначає, що у разі якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове/податкові повідомлення-рішення у строки, встановлені підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 цієї статті, фізичні особи звільняються від відповідальності, передбаченої цим Кодексом за несвоєчасну сплату податкового зобов'язання.
Таким чином, відповідач, приймаючи податкове повідомлення-рішення від 16 грудня 2020 р. № 1203872-3312-2655, діяв правомірно та вірно розрахував розмір податкового зобов'язання, а надіслання податкового повідомлення-рішення поза строком, визначеним ст. 266 п. 266.7. пп. 266.7.2. ПК України, не позбавляє позивачку обов'язку сплатити податок.
За таких обставин, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Судові витрати покладаються на позивачку.
Керуючись ст. ст. 2, 19, 139, 241-246 КАС України, суд, -
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у м. Києві (вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116, ЄДРПОУ 44116011) відмовити.
2. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя А. О. Мороз