справа№380/17384/25
16 лютого 2026 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої - судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (далі - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), в якій просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення військової частини НОМЕР_1 , яке оформлено листами № 1458/824 від 21.01.2025, № 1458/1735 від 09.02.2025, № 1458/2781 від 06.03.2025, якими відмовлено у задоволені рапорту (рапортів) про звільнення з військової служби ОСОБА_1 , згідно підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу";
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення (наказ) про звільнення з військової служби ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу"; а саме: у зв'язку з необхідністю здійсненні постійного догляду за особою з інвалідністю І групи (батьком).
В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що він неодноразово звертався до відповідача із рапортами про звільнення з військової служби на підставі п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26, абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу"; а саме: у зв'язку з необхідністю здійсненні постійного догляду за особою з інвалідністю І групи (батьком). Однак, відповідач відмовляв у задоволенні рапортів про звільнення із військової служби, у зв'язку із не підтвердженням обставин викладених у рапортах. Позивач зазначає, що він є єдиною особою, яка має фактичну можливість здійснювати догляд за своїм батьком, який має інвалідність І групи. Позивач, не погоджуючись з діями відповідача, звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою від 01.09.2025 за клопотанням позивача поновлено строк на звернення до суду та суддя відкрила провадження в адміністративній справі та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін.
18.09.2025 від відповідача за вх. №74786 надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача зазначив, що 27.02.2025 старший бойовий медик зенітної ракетної батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 молодший сержант ОСОБА_1 подав рапорт про звільнення його з військової служби на підставі абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» через сімейні обставини, зокрема необхідність здійснювати постійний догляд за батьком - ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю I групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. 06.03.2025 військовою частиною НОМЕР_1 надано відповідь молодшому сержанту ОСОБА_1 , якою відмовлено у звільнення з військової служби у зв'язку з недостатністю документів, які підтверджують факт відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення ОСОБА_2 , які можуть здійснювати за ним постійний догляд. Тобто, з перелічених документів неможливо повно встановити наявність чи відсутність інших членів сім'ї ОСОБА_2 першого та другого ступенів споріднення. Представник відповідача зазначив, що позивач до рапорту про звільнення з військової служби за сімейними обставинами долучив документи, які підтверджують факт смерті його матері та дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ; наявність у ОСОБА_2 , крім позивача, ще однієї дитини ОСОБА_4 , у якої перебуває на утриманні малолітній син ОСОБА_5 . Однак, позивач як до рапорту, так і до позовної заяви не долучив жодного офіційного документу, який би підтверджував відсутність інших членів сім'ї першого ступеня споріднення у ОСОБА_2 - інших дітей, сестер та братів, онуків. Військова частина НОМЕР_1 усвідомлює, що ОСОБА_2 є особою похилого віку тому, з об'єктивних причин, не вимагає надавати документи, які б підтверджували відсутність у нього батьків або ж їхню неспроможність здійснювати постійний догляд за сином. Також військова частина НОМЕР_1 при розгляді рапорту про звільнення з військової служби надала оцінку свідоцтву про смерть ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Однак, дане свідоцтво про смерть посвідчує юридичний факт 11-річної давності та не надає інформацію про актуальний сімейний стан ОСОБА_2 (тобто, перебуває він у шлюбі на даний час чи ні), який міститься у витязі з Державного реєстру актів цивільного стану. Крім того, законодавством України визначено документи, які б підтверджували відсутність у батька інших дітей, братів/сестер, чоловіка, жінки, батьків, онуків. Посилання позивача на неможливість здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 ОСОБА_4 (донькою) також не узгоджується нормами закону. Так, абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» чітко визначено, що ОСОБА_4 об'єктивно не може здійснювати постійний догляд за батьком лише за умови, що вона сама потребує постійний догляд за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Надана позивачем довідка №98 від 24.02.2025 щодо ОСОБА_4 про неможливість бути доглядальником, не є висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, а також не може їх підміняти. Крім того, в таких документах має бути чітко визначено форму догляду, яка має надаватись хворому, а не спроможність бути чи не бути доглядальником. Тому висновки, викладені у вказаній довідці, явно виходять за межі компетенції лікаря. Тобто, у ОСОБА_4 є прямий обов'язок здійснювати догляд за своїм батьком, при цьому відсутні правові підстави, які б це унеможливлювали. З урахуванням наведеного, просив суд відмовити у задоволенні позову.
02.10.2025 від позивача за вх. №78960 надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача пояснив, що підставою для звільнення з військової служби за п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26, абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ є необхідність здійснювати догляд позивачем ОСОБА_1 (сином) за батьком - ОСОБА_2 , підтверджується належними доказами. Докази, подані позивачем до матеріалів справи, а саме: пенсійне посвідчення ОСОБА_2 № НОМЕР_2 від 14.08.2024; довідка до акту огляду медико-соціальної експертної комісії Дрогобицької міжрайонної МСЕК Серія 12 ААД № 014048 від 24.07.2024; індивідуальна програма реабілітації інваліда № 459 від 27.07.2024; довідка ЛКК Центральної міської лікарні м. Борислав Львівської державної адміністрації Департаменту охорони здоров'я МОЗ України № 1343 від 19.12.2024, видана ОСОБА_2 про те, що такий потребує постійного стороннього догляду; акт оцінки потреб сім'ї/особи Бориславського міського центру надання соціальних послуг від 12.03.2025 по 13.03.2025 та додатком 2 до акту оцінки потреб сім'ї 1 особи від 12.03.2025 по 13.03.2025 - висновок оцінки потреб особи; акт Голови правління ОСББ «Ковалівське 37» від 01.10.2024; акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати догляд (утримання) від 06.01.2025, затвердженого ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 08.01.2025; свідоцтво про народження ОСОБА_1 НОМЕР_3 від 19.01.1971, підтверджують позицію ОСОБА_1 . Крім того, відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, які б могли здійснювати догляд, підтверджується свідоцтвом про смерть ОСОБА_3 (матір Позивача) серія НОМЕР_4 від 03.04.2014; довідкою № 98 ЛКК КНП «ЦМЛ» м. Борислав Львівської державної адміністрації Департаменту охорони здоров'я МОЗ України від 24.02.2025; посвідченням Управління праці та соціального захисту населення Бориславської міської ради серії НОМЕР_5 від 11.11.2016 та медичним висновком № 17 про дитину-інваліда віком до 18 років від 11.06.2015. Тому позивач, як на момент подання рапорту на звільнення з військової служби, так і на даний час є єдиною особою, який відповідно до закону зобов'язаний та має фактичну можливість здійснювати догляд за своїм батьком як особою з інвалідністю І групи. Інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати догляд (утримання), не встановлено. Військова частина НОМЕР_1 не надала доказів існування інших осіб, які можуть здійснювати догляд за батьком позивача. Отже, на думку представника позивача, подана інформація позивачем є дійсною, об'єктивною та такою, що не суперечить фактичним обставинам справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 є військовослужбовцем - старшим бойовим медиком зенітної ракетної батареї зенітного ракетно- артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , молодшим сержантом, призваним за мобілізацією.
16.01.2025 ОСОБА_1 звернувся до ВЧ НОМЕР_1 із рапортом про звільнення із військової служби на підставі п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26, абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), у зв'язку з тим, що здійснює догляд за батьком, який є особою з інвалідністю І групи Б (загальне захворювання, безстроково, потребує стороннього догляду) згідно довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії Дрогобицької міжрайонної МСЕК серія 12 ААД № 014048 від 24.07.2024 та індивідуальної програми реабілітації інваліда № 459 від 24.07.2024.
За результатами розгляду рапорту від 16.01.2025 відповідач листом від 21.01.2025 № 1458/824 відмовив позивачу у задоволенні рапорту у зв'язку із не наданням документів, які б підтверджували зазначені обставини.
03.02.2025 позивач повторно звернувся із рапортом про звільнення із військової служби на підставі п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26, абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
За результатами розгляду рапорту від 03.02.2025 відповідач повторно листом від 09.02.2025 №1458/1735 відмовив позивачу у задоволенні у зв'язку із непідтвердженням зазначених обставин.
27.02.2025 позивач ще раз звернувся із рапортом до ВЧ НОМЕР_1 про звільнення із військової служби відповідно до п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26, абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
06.03.2025 відповідач листом №1458/2781 знову відмовив позивачу у задоволенні рапорту у зв'язку із не наданням документів, які б підтверджували зазначені обставини.
Не погоджуючись з діями відповідача щодо відмови у звільненні з військової служби у запас за п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26, абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку з необхідністю здійсненні постійного догляду за особою з інвалідністю І групи), позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Положення №1153/2008 "Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", затверджене Указом Президента України від 10.12.2008, визначає порядок проходження військової служби, включаючи питання переміщення військовослужбовців, продовження контрактів, строки служби та інші аспекти військової служби.
Пунктом 7 Положення №1153/2008 встановлено, що військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Згідно із ст. 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (далі - Закон №389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, було введено воєнний стан.
Строк дії Указу в подальшому продовжено відповідними Указами Президента України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частиною 6 ст. 2 Закону № 2232-XII визначені види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Як уже встановлено судом, позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді старшого бойового медика зенітної ракетної батареї зенітного ракетно - артилерійського дивізіону, звання - молодший сержант.
Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі, відносини, що виникають у зв'язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби врегульовано Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення №1153). Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення № 1153 передбачено Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (далі - Інструкція №170).
Відповідно до абз. 2 п. 12 Положення № 1153 право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Підстави для звільнення військовослужбовців з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану визначені у п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Зокрема, абз. 13 вказаного пункту передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Пунктом 233 Положення №1153 визначено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Пунктом 14 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» визначено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
З наведеного випливає, що звільнення військовослужбовця зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка розподіляється на такі етапи: подання військовослужбовцем рапорту про звільнення з наданням підтверджуючих для цього підстав документів, безпосередньо своєму командиру; розгляд рапорту про звільнення; прийняття наказу щодо звільнення зі служби.
При цьому здійснюється перевірка документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин щодо дотримання п. п. 14.10 розділу XIV Інструкції № 170, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби. Проект наказу про звільнення зі служби до подання їх на підпис командирам перевіряється безпосереднім керівником кадрового органу або особою, на яку відповідно до письмового наказу покладено тимчасове виконання обов'язків за цією посадою та проходить правову експертизу в юридичній службі.
З матеріалів справи видно, що позивач неодноразово звертався до відповідача із рапортами, у яких просив звільнити його з військової служби на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу».
Так, п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-XII (в редакції Закону України від 11.04.2024 № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», яка була чинна на момент звернення позивача із рапортом про звільнення з військової служби) визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Абзацом 13 п.п. 3 ч. 12 цієї ж статті передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану на таких підставах, як необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Зі змісту наведеної норми видно, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:
- відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;
- інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Таким чином «відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об'єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2122-IX.
Таку правову оцінку обставинам викладено у постанові Верховного Суду від 27.02.2025 у справі №380/16966/24.
Суд встановив, що у позивача є батько, ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи. Позивач зазначає, що його батько потребує постійного стороннього догляду, а інші члени сім'ї, зокрема, ОСОБА_6 , яка є донькою ОСОБА_2 , не може здійснювати догляд за батьком, оскільки згідно довідки №98 ЛКК КНП «ЦМЛ» м. Борислав Львівської державної адміністрації Департаменту охорони здоров'я МОЗ України від 24.02.2025 така за станом здоров'я не може бути доглядальником. Також ОСОБА_4 є законним представником (опікуном) дитини - інваліда, визнаної недієздатною, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується посвідченням Управління праці та соціального захисту населення Бориславської міської ради серії НОМЕР_5 від 11.11.2016 та медичним висновком №17 про дитину - інваліда віком до 18 років від 11.06.2025.
Крім цього, як вбачається із матеріалів справи, мама позивача - ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_2 померла, що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 від 03.04.2014.
Суд враховує те, що батько позивача потребує постійного догляду, оскільки йому призначено індивідуальну програну реабілітації інваліда, що стверджується довідкою ЛКК Центральної міської лікарні м. Борислав Львівської державної адміністрації Департаменту охорони здоров'я МОЗ України № 1343 від 19.12.2024, видана ОСОБА_2 , який потребує постійного стороннього догляду; актом оцінки потреб сім'ї / особи Бориславського міського центру надання соціальних послуг від 12.03.2025 по 13.03.2025 та додатком 2 до акту оцінки потреб сім'ї/особи від 12.03.2025 по 13.03.2025 - висновком оцінки потреб особи; актом Голови правління ОСББ «Ковалівське 37» від 01.10.2024; актом обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати догляд (утримання) від 06.01.2025, затвердженого ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 08.01.2025.
Доказів наявності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення, які могли б здійснювати догляд за ОСОБА_2 , відповідачем не надано, а судом не встановлено.
Верховний Суд у постанові від 07.05.2025 у справі № 420/30227/24 вказав, що відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення означає реальну відсутність осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач надав достатні докази для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за батьком з інвалідністю І групи та відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення його батька, які б могли здійснювати такий догляд, тобто підтвердив право на звільнення з військової служби на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 та абз. 14 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Поведінка відповідача у спірних правовідносинах не відповідає критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, та порушує право позивача на звільнення з військової служби.
Тому суд дійшов висновку про визнання протиправною відмови відповідача, оформленої листами № 1458/824 від 21.01.2025, № 1458/1735 від 09.02.2025, № 1458/2781 від 06.03.2025, у звільненні позивача з військової служби на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 та абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Обираючи спосіб захисту порушеного права суд враховує, що Верховний Суд у постанові від 10.05.2024 у справі №580/3690/23 дійшов висновку, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення або вчинив бездіяльність за наслідками звернення особи, але таке рішення чи вчинена бездіяльність визнані судом протиправними з огляду на невідповідність чинному законодавству, то суд, як виняток, за відсутності сумнівів у тому, що суб'єктом звернення (позивачем у справі) дотримано усіх визначених законом умов для отримання позитивного результату за наслідками розгляду його звернення та за умови відсутності у суб'єкта, що уповноважений прийняти відповідне рішення за наслідками звернення позивача, дискреції (можливості на власний розсуд визначити зміст рішення та обрати на підставі поданих позивачем документів один з варіантів дій), вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення.
Встановивши наявність та обґрунтованість підстави для звільнення позивача з військової служби, а також зважаючи на те, що відповідач вже розглянув рапорти позивача, суд уважає, що ефективним способом відновлення порушеного права військовослужбовця буде зобов'язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 та абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
У даному випадку у відповідача немає дискреційних повноважень, оскільки закон не передбачає будь-яких альтернативних варіантів рішення за наслідками вирішення рапорту військовослужбовця за встановлених судом обставин. Обраний позивачем спосіб захисту своїх прав є ефективним та не суперечить закону.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про правомірність його діянь (дій чи бездіяльності).
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність своєї поведінки, пов'язаної з відмовою у звільненні позивача з військової служби. Доводи відповідача спростовано наведеним вище аналізом чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Тому такі міркування суд не враховує.
За правилами ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч.1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши наявні у справі письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю, водночас обравши ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, незалежно від формулювання позовних вимог, яке зазначене у позовній заяві.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», за подання цього позову до суду судовий збір не сплачував, а тому його розподіл на підставі ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 2, 6-9, 19-20, 22, 25-26, 72, 77, 90, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, п.п. 15.5 п. 15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд
адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення військової частини НОМЕР_1 , оформлені листами № 1458/824 від 21.01.2025, № 1458/1735 від 09.02.2025, № 1458/2781 від 06.03.2025, про відмову у задоволені рапорту (рапортів) про звільнення з військової служби ОСОБА_1 згідно підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу".
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 , адреса місця знаходження: АДРЕСА_1 ) прийняти рішення (наказ) про звільнення з військової служби ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ), на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", а саме: у зв'язку з необхідністю у здійсненні постійного догляду за особою з інвалідністю І групи (батьком - ОСОБА_2 ).
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 16.02.2026.
Суддя Потабенко В.А.