Житомирський апеляційний суд
Справа №275/192/25 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-кп/4805/364/26
Категорія в порядку КПК України Доповідач ОСОБА_2
11 лютого 2026 року Житомирський апеляційний суд
в складі: головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (дистанційно),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Житомирі судове провадження №275/192/25 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Брусилівського районного суду Житомирської області від 28 січня 2026 року, якою задоволено клопотання прокурора Радомишльського відділу Коростишівської окружної прокуратури ОСОБА_8 та продовжено обвинуваченому
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянину України, уродженцю с. Соловіївки Житомирської області, не одруженому, інваліду ІІІ групи, проживаючому за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України не судимого,
запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 29 березня 2026 року включно, без визначення розміру застави
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою застосувати до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту. Вважає ухвалу незаконною та необґрунтованою. Зазначає, що суд дійшов помилкового висновку про доведеність прокурором ризиків передбачених п.п. 1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України. Вважає, що клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.27, ч.3 ст.28, ч.2 ст.310, ч.3 ст.27 ч.3 ст.307, ч.2 ст. 307 КК України, є не обґрунтованим та безпідставно не застосовано альтернативний запобіжний захід у виді застави. Вказує, що обвинувачений ОСОБА_7 перебуває під вартою більше року, що є неприпустимим, та не враховано зміни в його сімейному стані, стан його здоров'я та необхідність оперативного втручання, а також позитивні характеристики і часткове визнання вини.
Ухвалою Брусилівського районного суду Житомирської області від 28 січня 2026 року задоволено клопотання прокурора та продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 29 березня 2026 року включно, без визначення розміру застави.
Своє рішення суд першої інстанції обґрунтував тим, що в провадженні суду перебуває на розгляді обвинувальний акт зокрема, щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.27, ч.3 ст.28, ч.2 ст. 310, ч.3 ст.27 ч.3 ст.307, ч.2 ст.307 КК України, які відносяться згідно ст.12 КК України до тяжких та особливо тяжких злочинів, за які передбачено покарання до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Ризики, передбачені п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, не зменшилися, що свідчить про неможливість їх запобіганню застосуванням більш м'якого запобіжного заходу до обвинуваченого, ніж тримання під вартою, а тому вважав, що клопотання прокурора обґрунтоване та підлягає задоволенню.
Прокурор ОСОБА_8 в судове засідання не з'явилась, надала суду заяву про розгляд справи у її відсутність, у зв'язку з відсутністю світла у Брусилівському районному суді та неможливістю прийняти участі в апеляційному розгляді в режимі відеоконференції з об'єктивних причин.
Обвинувачений ОСОБА_7 , будучи належним чином повідомлений про час та місце апеляційного розгляду, клопотання про участь в апеляційному розгляді не подавав, а його захисник ОСОБА_6 просив проводити апеляційний розгляд у відсутності обвинуваченого, з яким правова позиція погоджена.
На підставі ч.4 ст.422-1 КПК України, колегія суддів вважає можливим проводити апеляційний розгляд у відсутності прокурора та обвинуваченого, участь яких в апеляційному розгляді не є обов'язковою.
Заслухавши доповідача, доводи захисника ОСОБА_6 в підтримання апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали контрольного судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ч.3 ст.331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ч. 2 ст.331 КПК України вирішення питань судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 Кодексу. Зокрема, у ст. 199 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, судом має бути перевірено, чи наявні обставини, які свідчать про те, що заявлений при обранні такого запобіжного заходу ризик не зменшився або з'явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Відповідно до вимог ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції, вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
Як вбачається з матеріалів судового провадження № 275/192/25, в провадженні Брусилівського районного суду Житомирської області перебуває кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_7 та інших у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.27, ч.3 ст.28, ч.2 ст. 310, ч.3 ст.27 ч.3 ст.307, ч.2 ст.307 КК України.
Відповідно до ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином та вчинення іншого кримінального правопорушення або продовження правопорушення, в якому підозрюється.
Відповідно до вимог ст.178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується зокрема тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди.
Отже, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно досліджено обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а тому суд дійшов обґрунтованого висновку про реальність існування ризиків, передбачених п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, які не зменшилися й виправдовують тримання під вартою обвинуваченого.
Так, ризик можливого переховування обвинуваченого від суду обґрунтований тим, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинах, за які передбачено покарання до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна та під тяжкістю можливого покарання може вчиняти спроби переховування від суду.
Ризик можливого незаконного впливу на свідків та інших учасників в даному провадженні обґрунтований тим, що ОСОБА_7 у разі застосування до останнього більш м'якого запобіжного заходу, з метою уникнення відповідальності за кримінальні правопорушення, в яких він обвинувачується, може вчиняти спроби незаконного впливу вказаних осіб. Крім того, до іншого підозрюваного ОСОБА_9 , який співпрацював із слідством, були застосовані заходи безпеки внаслідок чинення на нього тиску з боку ОСОБА_7 .
Ризик вчинення інших кримінальних правопорушень обґрунтований тим, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні ряду кримінальних правопорушень, які є тяжкими та особливо тяжкими злочинами, що свідчить про високий ступень його небезпеки.
За таких обставин, враховуючи доведеність прокурором неможливості застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою та реального існування ризиків, передбачених п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме: можливість переховування від суду; можливість незаконно впливати на свідків та інших осіб у цьому ж кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Також, слід зазначити, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Так, у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Посилання захисника на те, що стороною обвинувачення не надано доказів існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст.177 КПК України, які суд також не обґрунтував у своєму рішенні, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки в оскаржуваній ухвалі судом наведено обґрунтування ризиків саме тих, на які посилався прокурор та неможливість запобігання вказаним ризикам застосуванням більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
Доводи захисника про те, що судом не враховано, що обвинувачений ОСОБА_7 має постійне місце проживання, незадовільний стан здоров'я, є пенсіонером - інвалідом 3 групи, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки з часу застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою вказані дані про особу не змінилися.
Доводи сторони захисту про те, що стосовно ОСОБА_7 немає жодного доказу про вчинення ним кримінальних правопорушень, у яких останній обвинувачується, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказані обставини підлягають встановленню під час судового розгляду.
Посилання апелянта на те, що запобіжний захід у виді домашнього арешту зможе повною мірою запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки стороною захисту не наведено переконливих аргументів, які б свідчили про наявність достатніх стримуючих факторів від порушень з боку обвинуваченого своїх зобов'язань в разі застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Посилання апелянта на те, що судом безпідставно не застосовано альтернативного заходу у вигляді застави, колегія суддів також вважає безпідставними, оскільки відповідно до п.5 ч.4 ст.183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, а тому підстав для її скасування не вбачає.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 422-1 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Брусилівського районного суду Житомирської області від 28.01.2026, якою продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 29 березня 2026 року включно, без визначення розміру застави, - без зміни.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: