12.02.2026
Справа № 331/79/26
Провадження № 3/331/271/2026
12 лютого 2026 року м. Запоріжжя
Суддя Олександрівського районного суду міста Запоріжжя Антоненко М.В., розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення, які надійшли з Управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції стосовно:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, паспорт НОМЕР_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП,
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №553931, складеного 29.12.2025 р. о 14:12 год., м. Запоріжжя, вулиця Запорізька 1В, ОСОБА_1 , будучи в якості пасажира ТЗ SUZUKI IGNIS д.з. НОМЕР_2 під час зупинки на парковці ТЦ City Mall при відкриванні дверей автомобіля не впевнилась що це буде безпечно і не створить перешкоди дорожньому руху, допустила наїзд на двері автомобіля MAZDA д.з. НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_2 . В результаті чого автомобілям завдано механічних пошкоджень з матеріальними збитками. Травмовані відсутні. Чим порушено п.15.13.ПДР - створення небезпеки з відкритими дверима ТЗ, за що передбачена відповідальність за ст.124 КУпАП.
У судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину не визнала та пояснила, що 29.12.2025 р. о 14:12 год. вона перебувала на пасажирському сидінні в автомобілі SUZUKI IGNIS д.з. НОМЕР_2 на парковці ТЦ City Mall. За кермом автомобіля знаходилась її бабуся ОСОБА_3 , яка зі свого місця стала відкривати пасажирські двері, внаслідок чого відбулось зіткнення дверцят та автомобіля MAZDA д.з. НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_2 .
У судовому засіданні свідок ОСОБА_3 пояснила, що 29.12.2025 р. о 14:12 год. вона перебувала на водійському сидінні автомобіля SUZUKI IGNIS д.з. НОМЕР_2 на парковці ТЦ City Mall. Вона є власницею вказаного автомобіля. На пасажирському сидінні знаходилась її онука ОСОБА_1 . Вона зі свого місця відкрила дверцята автомобіля з боку пасажирського сидіння, що б допомогти онуці залишити пасажирське місце. Але внаслідок її необачності відбулось зіткнення дверцят автомобіля з автомобілем MAZDA д.з. НОМЕР_3 .
У судовому засіданні потерпіла ОСОБА_2 пояснила, що 29.12.2025 р. о 14:12 год. вона керувала автомобілем MAZDA д.з. НОМЕР_3 на парковці ТЦ City Mall, де відбулось зіткнення з дверима автомобіля SUZUKI IGNIS д.з. НОМЕР_2 , який стояв на парковці. Після ДТП вона побачила, що на пасажирському сидінні автомобіля SUZUKI IGNIS перебувала ОСОБА_1 , а за кермом автомобіля сиділа ОСОБА_3 . Хто з них відчиняв дверцята автомобіля вона особисто не бачила.
Заслухавши ОСОБА_1 , пояснення потерпілої та свідка, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані до суду докази у їх сукупності та взаємозв'язку, суддя приходить до таких висновків.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно з п. 15.13 Правил дорожнього руху, забороняється відчиняти двері транспортного засобу, залишати їх відчиненими та виходити з транспортного засобу, якщо це загрожує безпеці та створює перешкоди іншим учасникам дорожнього руху.
Відповідно до ст. 124 КУпАП адміністративна відповідальність настає у разі порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.
Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та у сфері власності.
Об'єктивна сторона правопорушення виражається у порушенні учасниками дорожнього руху Правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна (матеріальний склад).
Тобто, вказаною нормою встановлений вичерпний перелік об'єктів, спричинення пошкоджень яким внаслідок порушень Правил дорожнього руху, може потягти за собою адміністративну відповідальність за цією статтею.
Відповідно до п. 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» № 14 від 23 грудня 2005 року, суб'єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, може бути будь-яка особа, яка бере безпосередню участь у процесі руху на дорозі як пішохід, водій, пасажир, погонич тварин. При цьому, пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна має бути наслідком порушення Правил дорожнього руху.
Основною умовою настання адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП є наявність причинного зв'язку між порушеннями правил дорожнього руху та настанням наслідків у вигляді майнової шкоди.
При цьому, КУпАП виключає можливість притягнення особи до адміністративної відповідальності за відсутності складу правопорушення. Тобто, якщо відсутній хоча б один із елементів складу правопорушення, то відсутній склад правопорушення в цілому.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
На підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, суду надано копію протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди зі схемою місця ДТП від 29.12.2025, письмові пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, пояснення свідка ОСОБА_3 , потерпілої ОСОБА_2 .
Згідно письмових пояснень ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , дверцята автомобіля SUZUKI IGNIS д.з. НОМЕР_2 відчиняла ОСОБА_1 , що, як слідує з матеріалів справи, і стало підставою про складення відносно неї протоколу про адміністративне правопорушення ЕПР1 №553931.
В судовому засіданні ОСОБА_1 , ОСОБА_3 категорчино спростували ци покази та наполягали на тому, що дверцята відчиняла свідок ОСОБА_3 . Пояснили, що письмові поясненя надали поспішно, не бажаючи тривалого розгляду, складення та підписання документів на місці ДТП.
Положеннями ч. 1 ст. 11 Загальної Декларації прав людини від 10.12.1948р. та ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 01.11.1950р., ратифікованою Україною 17.97.1997 р. передбачено, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Правова природа адміністративної відповідальності також ґрунтується на конституційних принципах та правових презумпціях.
Наведені правові позиції закріплюють, що особа не вважається винною, доки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку. Тобто особа не повинна доказувати свою невинуватість і його поведінка вважається правомірною, доки не доведено зворотнє.
В Рекомендаціях №R (91) 1 Комітету Міністрів Ради Європи «Про адміністративні санкції» одним із принципів застосування адміністративних стягнень є встановлення обов'язку нести тягар доказування саме для адміністративних органів (принцип 7).
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в своїх рішеннях неодноразово зазначав, що санкції, які згідно національному законодавству Договірних держав не входять у сферу кримінальних покарань, можуть вважатися такими в світлі положень Конвенції. У своїх рішеннях у справах «Малофєєв проти Росії від 30 травня 2013 року», «Малиге проти Франції від 23 вересня 1998 року», «Озтюрк проти Германії» ЄСПЛ визнав адміністративні правопорушення кримінальними злочинами, які підпадають під гарантії статі 6 Конвенції.
Крім того, у п. 21 свого рішення у справі «Надточий проти України від 15 травня 2008 року» ЄСПЛ зазначив, що українське правительство визнало кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Як зазначено в преамбулі Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006р., з наступними змінами, цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення ЄСПЛ у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до ЄСПЛ.
Відповідно до ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Так, згідно з принципами судочинства (в тому числі аналогії з КУпАП та процесуальними кодексами), суд зобов'язаний досліджувати докази, включаючи покази свідків, потерпілих та пояснення осіб, що притягаються до відповідальності, безпосередньо під час судового засідання. Показання, надані поза судом, зазвичай не мають доказової сили, якщо вони не були підтверджені у суді.
Надані суду письмові докази не містять переконливих та достататніх підтверджень, що адміністративне правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП скоїла саме ОСОБА_1 .
Так, в матеріалах справи відсутні відеозаписи ДТП з реєстраторів чи камер спостереження, а потерпіла ОСОБА_2 пояснила, що вона не бачила хто саме відчиняв дверцята автомобіля SUZUKI IGNIS.
Тому, суддя приходить до висновку, що матеріалами справи не підтверджено поза розумним сумнівом факт відчинення ОСОБА_1 дверцят транспортного засобу, внаслдіок чого 29.12.2025 р. відбулось ДТП, що виключає наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП,
При цьому, суддя враховує, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи в його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами, а не підтвердження здійснення водієм правопорушення відповідними доказами, не породжує правових підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності. Аналогічна права позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №536/1703/17, провадження №К/9901/3839/17.
Суддя також враховує, що відповідно до вимог ст. 252 КУпАП України орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Оцінюючи надані суду докази в їх сукупності, суддя керується основними конституційними засадами судочинства, визначеними у ст. 129 Конституції України, до яких відносяться, зокрема, забезпечення доведеності вини і змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також ст. 62 Конституції України та загальними принципами права, згідно з якими усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Тому, з огляду на встановлені фактичні обставини справи, протокол серії ЕПР1 №553931 від 29.12.2025 р.не може бути визнаний належним доказом у даній справі у розумінні ст.251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійним беззаперечним доказом, а обставини, викладені у ньому, повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, і не викликали б у судді жодних сумнівів щодо їх належності та допустимості.
Зазначене узгоджується і з судовою практикою ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п.43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п.282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey).
Згідно із вказаною правовою позицією ЄСПЛ «розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення».
Крім того, у постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 21 січня 2020 року у справі № 754/17019/17, провадження № 51-2568км19, акцентовано увагу на тому, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
При цьому, суддя зазначає, що відповідно до ст. 251 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Крім того, відповідно до ч.3 ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Отже, за викладених вище обставин суддя приходить до висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази поза розумним сумнівом не доводять вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, оскільки належних та допустимих доказів, які могли б у сукупності підтверджувати факт порушення нею вимог п.15.13 ПДР, до суду надано не було.
При цьому, суддя також враховує, що у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).
Відповідно до ст. 284 КУпАП по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу; 3) про закриття справи. Постанова про закриття справи виноситься при оголошенні усного зауваження, передачі матеріалів на розгляд громадської організації чи трудового колективу або передачі їх прокурору, органу досудового розслідування, а також при наявності обставин, передбачених статтею 247 цього Кодексу.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Таким чином, суддя приходить до висновку про наявність підстав для закриття провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в її діях події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
При цьому, у зв'язку із закриттям справи про адміністративне правопорушення судовий збір із ОСОБА_1 стягненню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.124, ст. ст. 247, 251, 252, 280, 283, 284 КУпАП, судя,-
На підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , закрити у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Постанова може бути оскаржена учасниками процесу до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі через Олександрівський районний суд міста Запоріжжя апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її винесення, а також прокурором у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 7 КУпАП.
Суддя М.В. Антоненко