11 лютого 2026 року
м. Київ
cправа № 922/3775/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,
за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Харківської міської ради
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.11.2025 (головуюча - Стойка О. В., судді: Крестьянінов О. О., Попков Д. О.) і рішення Господарського суду Харківської області від 13.08.2025 (суддя Ємельянова О. О.) у справі
за позовом керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова
до: (1) Харківської міської ради; (2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради; (3) Товариства з обмеженою відповідальністю «Рентестейт»; (4) Фізичної особи-підприємця Хлистуна Сергія Анатолійовича
про скасування рішення, визнання недійсним договору та повернення майна
(за участю представників: прокурор - Цимбалістий Т.О., відповідача-1 - Василенко І.Ю.)
Історія справи
Обставини справи, встановлені судами
1. 26.10.2017 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі - Управління, орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Хлистуном Сергієм Анатолійовичем (далі - ФОП Хлистун С. А., орендар, відповідач-4) укладений договір оренди № 4185 нежитлових приміщень підвалу № 121а-1, 121а-2 загальною площею 48,1 кв. м в житловому будинку за адресою: м. Харків, просп. Науки, 12, літ. "В-5" (далі - спірні приміщення).
2. 20.11.2017 ФОП Хлистун С. А. звернувся до Управління за дозволом на приватизацію спірних приміщень.
3. Харківська міська рада (далі - Рада) рішенням від 21.02.2018 № 1008/18 провела відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова згідно з додатком, відповідно до пункту 42 якого приватизації (відчуженню) шляхом викупу орендарем ФОП Хлистуном С. А. підлягають спірні приміщення.
4. 16.08.2018 Рада та ФОП Хлистуном С. А. уклали договір купівлі-продажу № 5624-В-С спірних приміщень, на підставі якого останній 07.11.2018 зареєстрував за собою право власності на придбані приміщення.
5. На підставі укладеного 10.04.2019 з Хлистуном С.А. акта прийому-передачі нерухомого майна до статутного капіталу право власності на спірні приміщення перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рентестейт» (далі - ТОВ «Рентестейт», відповідач-3), яке 12.04.2019 зареєструвало за собою право власності на зазначене нерухоме майно.
Узагальнений зміст позовних вимог та підстав позову
6. Керівник Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом до Ради, Управління, ФОП Хлистуна С. А. та ТОВ «Рентестейт», в якому просив: (1) визнати незаконним та скасувати пункт 42 додатку до рішення Ради від 21.02.2018 № 1008/18; (2) визнати недійсним договір купівлі-продажу від 16.08.2018 №5624-В-СБ; (3) витребувати у ТОВ «Рентестейт» на користь територіальної громади міста Харкова спірні приміщення.
7. Прокурор посилається на незаконне вибуття спірних приміщень з власності Харківської міської територіальної громади шляхом проведення приватизації, а саме, викупу орендарем зазначеного майна з порушенням вимог приватизаційного законодавства. Орендар до органу приватизації не подавав документи у підтвердження здійснення невід'ємних поліпшень під час оренди приватизованих приміщень.
Узагальнений зміст та обґрунтування прийнятих у справі судових рішень
8. Справа розглядалась судами неодноразово.
9. Господарський суд Харківської області рішенням від 24.09.2024, яке залишив без змін Східний апеляційний господарський суд постановою від 04.12.2024, у позові відмовив.
10. Суди констатували відсутність передбачених законом умов для здійснення приватизації спірних приміщень шляхом викупу, що зокрема, свідчить про недійсність договору купівлі-продажу від 16.08.2018 № 5624-В-С. Проте в позові за цією вимогою слід відмовити у зв'язку з пропуском прокурором позовної давності. В частині вимоги про витребування майна, то в її задоволенні слід відмовити, оскільки така вимога є похідною від попередніх двох позовних вимог прокурора.
11. Верховний Суд постановою від 12.03.2025 рішення судів попередніх інстанцій: (1) в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним пункта додатку до рішення Ради залишив без змін; (2) в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 16.08.2018 № 5624-В-СБ змінив, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, а резолютивні частини щодо цих вимог - залишив без змін; (3) в частині відмови в задоволенні позовних вимог про витребування нерухомого майна скасував, а справу в цій частині направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
12. Верховний Суд зазначив, що оскільки позовні вимоги прокурора спрямовані на захист права власності територіальної громади на нерухоме майно, речове право на яке на час звернення з позовом та вирішення спору зареєстровано за ТОВ «Рентестейт», то позовна вимога про витребування майна є належним та ефективним способом захисту прав, оскільки судами попередніх інстанцій встановлені обставини порушення вимог закону про приватизацію під час прийняття рішення про приватизацію об'єкта оренди шляхом викупу, а також факт укладання на підставі цього рішення договору купівлі-продажу. Проте суди не розглянули спір по суті в частині позовної вимоги, яка опосередковує віндикаційний позов, зокрема не встановили, чи є кінцевий набувач цього майна добросовісним.
13. За результатом нового розгляду Господарський суд Харківської області рішенням від 13.08.2025, яке залишив без змін Східний апеляційний господарський суд постановою від 03.11.2025, позов задовольнив. Витребував у відповідача-3 на користь територіальної громади міста Харкова спірні приміщення.
14. Суди встановили недобросовісність набуття відповідачем-3 спірних приміщень від відповідача-4, який є учасником відповідача-3 з правом вирішального впливу, що свідчить про наявність підстав для задоволення вимоги про витребування спірного майна на користь територіальної громади.
15. Щодо позовної давності, про сплив якої заявлено відповідачем-3, суди встановили, що цей строк слід обчислювати з 07.11.2018 - дати реєстрації права власності на спірні приміщення за первинним набувачем - ФОП Хлистуном С.А. Прокурор звернувся до суду з позовом 16.09.2021, тобто в межах встановленого статтею 257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) трирічного строку позовної давності, який підлягає застосуванню до заявленого прокурором віндикаційного позову.
Касаційна скарга
16. Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, Рада звернулася з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи касаційної скарги
17. Суди попередніх інстанцій неправильно застосували статтю 131-1 Конституції України, статтю 23 Закону «Про прокуратуру», порушили статті 2, 4, 7, 11, частину 4 статті 53 ГПК України, без урахування правових висновків у постановах Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 16.12.2020 у справі № 922/534/19, від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 щодо вирішення питання наявності підстав здійснення прокурором представництва інтересів держави в суді.
18. При вирішенні питання дотримання прокурором позовної давності суди неправильно застосували:
- частину 1 статті 258, частину 1 статті 261, частини 5 статті 267 ЦК України, без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 11.08.2022 у справі № 910/16586/18, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 372/2592/15, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 19.04.2017у справі № 405/4999/15-ц, від 04.07.2018у справі № 653/1096/16-ц, від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/128/14-ц, від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 про те, що при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про такі обставини;
- статтю 257 ЦК України, абзац 2 частини 2 статті 30 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» без урахування висновків Верховного Суду в постановах від 06.06.2023 у справі № 922/4169/19, від 20.06.2023 у справі № 922/243/22, від 02.04.2019 у справі № 910/11054/18, від 31.10.2018 у справі № 914/111/18, від 20.11.2019 у справі № 914/411/19 про те, що позовна давність для звернення з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації становить три місяці. Скаржник зазначає, що початком обчислення тримісячного строку позовної давності для прокурора є дата укладення договору купівлі-продажу від 16.08.2018 № 5624-В-С. Прокурор не навів поважності причин пропуску цього строку, що є підставою для відмови в позові з підстав пропуску позовної давності.
Щодо відзиву на касаційну скаргу
19. 06.02.2026 до Верховного Суду надійшов відзив прокурора на касаційну скаргу. Оскільки відзив поданий з порушенням строку, встановленого Верховним Судом в ухвалі про відкриття касаційного провадження до 08.01.2026, прокурор просить поновити строк для подання відзиву. Клопотання про поновлення строку обґрунтовано фактичним отриманням ухвали Верховного Суду 25.12.2025 та необхідністю проаналізувати зміст касаційної скарги з метою складання відзиву. Крім того, прокурор просить врахувати обставину перебування міста Харкова під постійними обстрілами ворога.
20. Верховний Суд, розглянувши зазначене клопотання, дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, оскільки відповідно до довідки Верховного Суду про доставку документа в кабінет Електронного суду від 25.12.2025, ухвала Верховного Суду від 23.12.2025 про відкриття касаційного провадження у справі доставлена 24.12.2025 в електронний кабінет Харківської обласної прокуратури. При цьому сам прокурор зазначає про ознайомлення з ухвалою про відкриття касаційного провадження на наступний день після її надходження в електронний кабінет Харківської обласної прокуратури. Заявник не підтвердив поважності причин пропуску строку на подання відзиву на касаційну скаргу, який становить майже місяць. При цьому прокурор лише формально посилається на обставини, пов'язані з введенням в Україні військового стану, проте не надає доказів того, що саме ці обставини завадили йому своєчасно подати відзив на касаційну скаргу, а стверджує лише про те, що підготовка відзиву потребувала значного часу. За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку про те, що відзив має бути залишений без розгляду на підставі частини 2 статті 118 ГПК України.
Позиція Верховного Суду
21. Верховний Суд зазначає, що з огляду на доводи Ради на стадії касаційного перегляду спірним є питання щодо наявності/відсутності підстав для застосування до позовних вимог прокурора позовної давності.
22. Задовольняючи позов, суди обох інстанцій виходили з того, що прокурор при зверненні з позовом не пропустив загальну позовну давність у три роки, яка підлягає застосуванню до вимоги про витребування комунального майна.
23. Заперечуючи такі висновки судів, Рада зазначає, що до позову прокурора, який стосується оскарження результатів приватизації, застосовується встановлена статтею 30 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» спеціальна позовна давність у три місяці, яку прокурор пропустив без поважних причин.
24. Верховний Суд вважає висновки судів попередніх інстанції щодо позовної давності помилковими, погоджується з аргументами скаржника в цій частині та зазначає про таке.
25. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
26. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32; далі - Конвенція), право на доступ до суду (що є одним із елементів права на справедливий суд) не є абсолютним: воно допускає певні обмеження і, зокрема, часові ліміти, встановлювані інститутом позовної давності. "Існування позовної давності per se не є несумісним із Конвенцією" (рішення у справі "Фінікаріду проти Кіпра" (Phinikaridou v. Cyprus), заява № 23890/02, від 20.12.2007).
27. ЄСПЛ у своїх рішеннях також зазначав, що для того, щоб те або інше обмеження права на суд (в тому числі обмеження цього права строками давності) вважалося виправданим, мають бути додержані такі умови: 1) таке обмеження має мати національне підґрунтя; 2) обмеження не повинно перешкоджати доступу до суду у такий спосіб чи такою мірою, щоб зводили нанівець саму сутність цього права; 3) таке обмеження повинно мати легітимну мету; 4) має бути забезпечено належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленою метою.
28. ЄСПЛ наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність та остаточність; захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів; запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ «Нафтова компанія "Юкос" проти Росії»).
29. Тобто застосування позовної давності має легітимну мету.
30. Так, стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
31. Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.
32. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
33. Визначення початку перебігу позовної давності міститься у статті 261 ЦК України і за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).
34. Отже, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється однаково - з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
35. Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», наведених у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
36. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
37. Наслідки спливу позовної давності визначено у статті 267 ЦК України, за змістом якої, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4). Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина 5).
38. Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини стосовно того, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу за відсутності поважних причин щодо пропущення. При цьому суд має повно з'ясувати усі обставини, пов'язані з фактом обізнаності та об'єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.
39. Як зазначалося вище, спірні правовідносини виникли у зв'язку з приватизацією комунального майна шляхом його викупу орендарем.
40. У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що: з комунальної власності спірне нерухоме майно вибуло на підставі договору купівлі-продажу від 16.08.2018 № 5624-В-С; державну реєстрацію права власності відповідача-4 на спірні приміщення здійснено 07.11.2018. Отже, за висновками судів, позовна давність за вимогою про витребування майна спливає 07.11.2021, тоді як прокурор звернувся до суду з позовом 16.09.2021, тобто в межах загальної трирічної позовної давності.
41. Разом з тим у частині 1 статті 258 ЦК України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
42. Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та Закон України «Про приватизацію державного майна» (які були чинними на момент прийняття Радою рішення про відчуження спірних приміщень) втратили чинність на підставі Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» від 18.01.2018 № 2269, який набув чинності 07.03.2018.
43. Стаття 30 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» передбачає особливості розгляду спорів щодо приватизації державного або комунального майна, відповідно до положень якої, строк позовної давності для звернення з позовом про відмову в затвердженні протоколу аукціону, визнання недійсними результатів приватизації об'єкта малої приватизації або договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації становить три місяці (абзац 2 частини 2).
44. Пунктом 2 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» встановлено, що приватизація (продаж) об'єктів, щодо яких рішення про приватизацію було прийнято до набрання чинності цим Законом, здійснюється та завершується відповідно до вимог цього Закону. Одночасно ця норма передбачає і винятки із цього загального правила.
45. Таким винятком, зокрема, є випадок, коли після завершення процедури продажу відбувається оформлення договору купівлі-продажу (абзац 3 пункту 2 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна»).
46. У той же час пункт 2 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» передбачає винятки щодо застосування положень законодавства про приватизацію саме стосовно здійснення та завершення самої процедури приватизації об'єктів, та не може застосовуватися до норм цього Закону, якими встановлено строк позовної давності для звернення з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації.
47. Таким чином, з моменту набрання чинності Законом України «Про приватизацію державного і комунального майна» (з 07.03.2018) позовна давність для звернення з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації становить три місяці.
48. Такі висновки навів Верховний Суд у постановах від 20.06.2023 у справі №922/243/22, від 06.06.2023 у справі № 922/4169/19, на які посилається Рада у касаційній скарзі, а також від 05.02.2025 у справі №922/646/22.
49. Відтак висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності правових підстав для застосування загальної позовної давності до вимог прокурора, спрямованих на визнання недійсними результатів приватизації об'єкта малої приватизації, не відповідають правовим висновкам, наведеним у наведених вище постановах Верховного Суду.
50. Верховний Суд зазначає, що спосіб, який обрав прокурор для захисту порушених прав держави (звернення з віндикаційним позовом), не змінює правової природи спору, який виник щодо приватизації спірного майна. Адже в позовній заяві позивач посилається на відповідність обраного ним для захисту прав держави на спірне майно способу шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння, змісту стверджуваного позивачем порушення та забезпечення таким витребуванням на користь держави належного відновлення порушеного права.
51. Відтак, ураховуючи характер спірних правовідносин, пред'явлення позовної вимоги про витребування майна, як такого, що, на думку позивача, не підлягало приватизації, не змінює правову природу юридичного спору, тобто спору щодо приватизації спірного майна.
52. Оскільки спірні правовідносини у справі, що розглядається, виникли у зв'язку з приватизацією комунального майна шляхом його викупу орендарем і припиненням правомочностей держави (територіальної громади міста Харкова) на таке майно та виникненням відповідного обсягу прав у суб'єктів права приватної власності, то і позовна вимога про витребування майна, заявлена прокурором саме в межах спору щодо приватизації спірного майна, не змінює правову природу юридичного спору. Верховний Суд звертається до власних правових висновків в постанові від 05.08.2025 у справі № 922/5248/21.
53. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли таких, що не ґрунтуються на законі, висновків про можливість задоволення позову прокурора по суті з підстави дотримання останнім загальної позовної давності. Разом з тим суди не встановили і поважності причин пропуску прокурором спеціальної позовної давності, яка з огляду на встановлений судами початок перебігу цього строку (07.11.2018) сплила 07.02.2019, тобто задовго до звернення прокурора з позовом.
54. Отже, з огляду на положення частини 4 статті 267 ЦК України у заявленому позові слід відмовити з підстави на пропуску прокурором спеціальної позовної давності.
55. Реагуючи на аргументи Ради щодо невірного встановлення судами початку перебігу строку позовної давності для прокурора, Верховний Суд зауважує, що закон не пов'язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 186/599/17.
56. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц вказала, що враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.
57. З наведеного вбачається, що початок строку звернення до суду з віндикаційним позовом пов'язаний з моментом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку. Отже, безпідставними є доводи скаржника про те, що перебіг позовної давності за вимогою про витребування майна слід пов'язувати з датою укладення договору купівлі-продажу від 16.08.2018 № 5624-В-С, оскільки моментом вибуття спірного майна з комунальної власності у володіння іншої особи суди правильно визначили дату державної реєстрації на майно за набувачем цього майна - ФОП Хлистуном С.А.
58. За наведеного доводи касаційної скарги, обґрунтовані підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, в цій частині знайшли своє часткове підтвердження під час касаційного розгляду справи.
59. Разом з тим Верховний Суд не розглядає наведені в пункті 17 цієї постанови доводи касаційної скарги щодо повноважень прокурора на звернення з позовом з огляду на таке.
60. Питання підтвердження прокурором підстав представництва інтересів держави було предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанції під час первинного судового розгляду заявлених прокурором у цій справі позовних вимог. Верховний Суд постановою від 12.03.2025 прийняв остаточне судове рішення щодо двох позовних вимог, а щодо вимоги про витребування майна - направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
61. Рада не скористалася процесуальним правом заперечити проти заявленого прокурором позову у передбаченому ГПК України порядку при первинному розгляді цього спору судами і не обрала підставою такої незгоди обставини, пов'язані із відсутністю у прокурора права на звернення до суду в інтересах держави з даним позовом.
62. При новому розгляді справи суди обох інстанцій вирішували спір тільки в межах однієї позовної вимоги прокурора та з урахуванням обов'язкових вказівок суду касаційної інстанції в постанові від 12.03.2025. При цьому аргументи щодо повноважень прокурора Рада не наводила і в апеляційній скарзі, за результатом розгляду якої суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржувану постанову.
63. У зв'язку з чим з огляду на положення пункту 3 статті 300 ГПК України Верховний Суд позбавлений можливості розглянути доводи касаційної скарги у зазначеній частині.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
64. Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
65. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина 1 статті 311 ГПК України).
66. Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що внаслідок неправильного застосування норм матеріального права суди дійшли помилкового висновку про задоволення позову, тому рішення судів попередніх інстанцій необхідно скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити. У зв'язку з чим касаційна скарга Ради підлягає задоволенню.
Розподіл судових витрат
67. Відповідно до частини 14 статті 129 ГПК України у зв'язку із задоволенням касаційної скарги та прийняттям судом касаційної інстанції нового рішення по суті спору витрати Ради зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг покладаються на прокуратуру у розмірі, передбаченому статтею 4 Закону України «Про судовий збір» (у т.ч. із застосуванням коефіцієнту пониження розміру ставки судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг в електронній формі).
Керуючись статтями 129, 300, 301, 306, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Харківської міської ради задовольнити.
2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.11.2025 і рішення Господарського суду Харківської області від 13.08.2025 у справі № 922/3775/21 скасувати. Ухвалити нове рішення. У позові відмовити.
3. Стягнути з Харківської обласної прокуратури (61001, м. Харків, вул. Б. Хмельницького, 4; ідентифікаційний код 02910108) на користь Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, 7; ідентифікаційний код 04059243) 6 356 грн судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.
4. Доручити Господарському суду Харківської області видати наказ.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Міщенко І. С.
Судді Берднік І. С.
Зуєв В. А.