ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
16 лютого 2026 року Справа № 903/705/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Маціщук А.В.
суддя Василишин А.Р.
суддя Філіпова Т.Л.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Волинської області від 12.11.2025 р.
постановлене у м. Луцьк, повний текст складено 24.11.2025 р.
у справі № 903/705/25 (суддя Бідюк С.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-7"
до відповідача ОСОБА_1
про стягнення 17 150,00 грн. заборгованості та штрафу
Відповідно до рішення від 12.11.2025 р. Господарський суд Волинської області частково задоволив позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-7" у справі № 903/705/25. Згідно з рішенням суду підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-7" 12600,00 грн. заборгованості, 300,00 грн. штрафу та 2277,62 грн. витрат зі сплати судового збору. Суд відмовив у стягненні 4250,00 грн. штрафу.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 звернулася до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Вважає, що оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог є незаконним, таким, що постановлене при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також - із порушенням норм процесуального права (порушення суб'єктної юрисдикції).
Доводить, що договір № 156 від 06.02.2009 р. укладався між ТОВ «Дельта-7» та ОСОБА_2 , натомість суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що договір № 156 від 06.02.2009 р. укладався між ТзОВ «Дельта-7» та ОСОБА_2 , тобто - невідомою сторонньою особою.
Також зауважує, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції вказав про дату укладення договору оренди № 156 - 06.02.2025 р. Звертає увагу, що на момент укладення вищевказаного договору, тобто - 06.02.2009 р., відповідачка як орендар не була суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою-підприємцем, і в свідоцтві про реєстрацію фізичної особи-підприємця, серія В02 № 944297 вказується дата проведення державної реєстрації, а саме 23.04.2009 р. Натомість позивач у позові прямо вказував, що саме 06.02.2009 р. був укладений договір № 156 і саме з фізичною особою - підприємцем Музичук Лесею Миколаївною. Доводить таким чином, що договір оренди був укладений орендодавцем з орендарем як з фізичною особою, тому він не є господарським договором, а є цивільно-правовим договором.
Стверджує, що між сторонами договору № 156 від 06.02.2009 р. господарських правовідносин не виникало, підтвердженням чого є той факт, що позивач за всі 16 років жодного разу не звертався до відповідача з вимогою внесення орендної плати, а відповідач весь цей час не займалася на нібито орендованому місці господарською діяльністю. Також зазначає, що ніякого торгівельного центру чи ринку на вказаному в договорі місці не існує.
Просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 12.11.2025 р. у справі № 903/705/25 в частині задоволення позовних вимог та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити повністю.
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Дельта-7" подав відзив на апеляційну скаргу, вважає доводи скаржниці необгрунтованими та безпідставними.
Доводить, що зважаючи на те, що об'єкт оренди (торгове місце) був отриманий в оренду відповідачем для здійснення торгівельної діяльності, для чого між відповідачем та позивачем і було укладено договір, тому за змістом спірних правовідносин, суб'єктним складом сторін спору та законодавством, що застосовується до даних правовідносин, цей спір є господарським, а відтак підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Зазначає, що відсутність здійснення підприємницької діяльності пов'язана не із забороною чи неможливістю її здійснювати, а саме із небажанням відповідача і така обставина не є підставою для звільнення орендаря від обов'язку оплати оренди.
Стверджує, що договір оренди торгового місця № 156 від 06.02.2009 р., укладений сторонами, є чинним, недійсним у судовому порядку не визнавався і в силу норм статті 629 Цивільного кодексу України, він є обов'язковим для виконання сторонами.
Просить рішення Господарського суду Волинської області у справі № 903/705/25 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідно до ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження. Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи, що ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і учасники не заявляли клопотання про розгляд апеляційної скарги в судовому засіданні, тому розгляд апеляційної скарги відбувся в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами згідно з ч.13 ст.8, ч.10 ст.270 ГПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судом першої інстанції, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного судового рішення норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено наступне.
06.02.2009 р. ТОВ "Дельта-7" як орендодавець та Музичук Леся Миколаївна як орендар уклали договір оренди торгового місця, площі № 156 /а.с. 11 - 12 у т.1/. У договорі вказано, що Музичук Леся Миколаївна діє на підставі свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи серія В02 № 944297, і суду надано свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, видане Музичук Лесі Миколаївні серії В02 № 944297 із датою проведення державної реєстрації 23.04.2009 р. /а.с. 9 у т.1/.
За умовами п. 1.1 цього договору орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування торговельну площу на території ринку площею 17,5 кв.м. для встановлення металевої конструкції за № ряд 13 м-це 3.
Відповідно до п. 2.1 договору вступ орендаря в користування орендованим місцем, площею настає одночасно із підписанням сторонами договору.
Згідно з п. 2.2 договору у випадку припинення торгівельної діяльності орендар зобов'язаний у письмовій формі попередити про це орендодавця не пізніше, як за 30 днів, провести при цьому повний розрахунок та здати орендовану площу в належному стані.
Відповідно до п. 3.1 договору орендна плата визначається у розмірі 20 грн за м.кв., що становить 350 грн за місяць та вноситься до 5-го числа поточного місяця.
Згідно з п. 4.1.2 договору орендар зобов'язується своєчасно, не пізніше до 5-го числа поточного місяця в повному обсязі сплачувати орендодавцю орендну плату за спожиту електроенергію.
Умовами п. 4.1.3 договору орендар зобов'язується дотримуватись правил охорони праці, Правил торгівлі на ринках, законодавства про захист прав споживачів, податкового законодавства та забезпечувати охорону власного майна, яке знаходиться на об'єкті підприємницької діяльності.
Відповідно до п. 5.1.1 договору за порушення термінів сплати орендної плати, встановлених у п. 4.1.2, орендар сплачує за прострочку з 5-го до 15-го числа штраф в сумі 10 грн за кожен день прострочки, за несплату після 15-го числа - штраф у сумі 50 грн за кожен день прострочки.
Відповідно до п. 6.1 договору договір діє з 01.05.2009 р. до 31.12.2009 р., а в частині розрахунків у разі невиконання їх орендарем - до повного проведення розрахунків та відшкодування збитків.
Згідно з п. 6.6. договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення дії договору після закінчення його терміну протягом одного календарного місяця, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах.
Доказів припинення дії договору суду не надано, тобто - договір закінчення його терміну продовжувався щороку на той самий термін і на тих самих умовах
Договір оренди підписаний директором ТОВ «Дельта-7» ОСОБА_3 та Музичук Л.М. і скріплений печаткою ТОВ «Дельта-7».
ОСОБА_2 у 2010 році змінила прізвище на Омельчук, що підтверджується відповідачкою у відзиві на позов та апеляційній скарзі.
ТОВ «Дельта-7» у позові доводить, що відповідачка не виконує обов'язку зі своєчасної сплати орендних платежів, а саме - не здійснює оплату за користування об'єктом оренди у спірний період з 31.07.2022 р. по 30.06.2025 р. Заборгованість визначена позивачем у сумі 12600,00 грн. заборгованості, а також - штраф у сумі 4550,00 грн. за прострочення сплати орендної плати на підставі п. 5.1.1 договору /а.с. 13 у т. 1/.
Господарський суд Волинської області дійшов висновку, що оскільки предметом спору у даній справі є стягнення коштів за договором оренди торгового місця, яке передано відповідачці для здійснення нею підприємницької діяльності, тому зазначений спір на підставі п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України належить до юрисдикції господарського суду.
По суті спору суд першої інстанції виснував, що заявлені позивачем вимоги про стягнення 12600 грн орендної плати, нарахованої за період з 31.07.2022 р. по 30.03.2025 р. підлягають до стягнення з відповідачки, оскільки зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається. Перевіривши розрахунок штрафу, суд першої інстанції виснував, що належною до стягнення є сума 300 грн штрафу із розрахунку 50 грн за кожен випадок порушення зобов'язання, яким у даному випадку є прострочення оплати орендних платежів за окремий місяць користування об'єктом оренди, визначений позивачем.
Відповідачка в апеляційній скарзі такі висновки суду не оспорює, заперечення по суті спору в апеляційній скарзі не наводить і доказів сплати орендної плати суду не надала. Натомість відповідачка доводить про порушення судом правил підвідомчості спору, оскільки, на думку відповідачки, спірний договір є цивільно-правовим, тому справа не належить до юрисдикції господарських судів, а підлягала розгляду в суді загальної юрисдикції.
Керуючись нормами ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, тому апеляційний суд перевіряє рішення в частині належності даного спору до цивільної або господарської юрисдикції. Отже колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, - стосовно належності справи до господарської юрисдикції.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спір у даній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України належить до юрисдикції господарського суду.
Так, статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь - який юридичний спір та будь - яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно з статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації та визначається законом.
Правила визначення юрисдикції встановлені процесуальними законами, якими регламентована предметна і суб'єктна юрисдикція адміністративних, господарських та цивільних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. Перелік категорій справ, що підлягають розгляду в порядку господарського судочинства, визначено у статті 20 ГПК України.
Так, ст. 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
В порядку цивільного судочинства можуть розглядатись будь-які справи, в яких хоча б одна із сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними.
Отже, критеріями розмежування між справами цивільного і господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин. Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції
Така правова позиція є усталеною в практиці судів і викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 р. у справі № 916/385/19.
З дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", тобто з 15.12.2017 р. одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 р. у справі № 338/180/17.
Вищезазначені висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду враховуються колегією суддів відповідно до ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ч.4 ст. 236 ГПК України.
Під господарською діяльністю у законодавстві розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
Як встановлено судом, правовідносини сторін виникли на підставі договору оренди торгового місця - торговельної площі на території ринку як об'єкта підприємницької діяльності. У договорі зазначено, що орендар Музичук Леся Миколаївна діє на підставі свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В02 № 944297. Договір є чинним і не був припинений на час звернення позивачем із позовом до суду.
Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 09.07.2025 р., отриманим судом першої інстанції встановлено, що Омельчук (Музичук) Леся Миколаївна здійснювала підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець з 23.04.2009 р. по 19.06.2015 р. та з 22.06.2021 р. по 16.09.2021 р., основним видом економічної діяльності якої було - 45.32 Роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів /а.с. 18 - 21 у т.1/.
Про припинення торгівельної діяльності відповідачка не повідомляла позивача, як це передбачено п. 2.2. договору - у матеріалах справи відсутні докази такого, отже відповідачка продовжує користуватися об'єктом оренди (торговельною площею на території ринку) з метою, визначеною у договорі.
Наведені обставини підтверджують наявність між сторонами господарських відносин, і спір виник у зв'язку із здійсненням підприємницької діяльності на підставі договору, який є чинним, тому за змістом спірних правовідносин та законодавством, що застосовується до даних правовідносин, цей спір є господарським, а відтак підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства на підставі п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України.
Доводи відповідачки/скаржниці про те, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначено про укладення договору оренди № 156 від 06.02.2009 р. ТзОВ «Дельта-7» із Музикою Л.М., тобто - невідомою сторонньою особою колегія суду оцінює як очевидну описку суду, оскільки докази у справі підтверджують, що договір оренди укладений орендарем Музичук Лесею Миколаївною, яка у 2010 році змінила прізвище на Омельчук, і відповідачка підтверджує, що нею 06.02.2009 р. укладався договір оренди торгового місця, площі № 156 з ТОВ «Дельта-7».
Так само очевидною опискою є дата укладення договору оренди № 156 - 06.02.2025 р., на що звертає увагу відповідачка в апеляційній скарзі, тоді як доказами у справі підтверджено і за змістом рішення вбачається, що договір оренди укладений сторонами саме 06.02.2009 р.
Такі допущені судом першої інстанції та не виправлені описки не впливають на правильність рішення по суті спору і не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Підсумовуючи викладене, за результатом перегляду рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення Господарського суду Волинської області від 12.11.2025 р. у справі № 903/705/25 відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і немає підстав для його скасування чи зміни. Доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника згідно зі ст.129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Волинської області від 12.11.2025 р. у справі № 903/705/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України.
Справу № 903/705/25 повернути Господарському суду Волинської області.
Головуючий суддя Маціщук А.В.
Суддя Василишин А.Р.
Суддя Філіпова Т.Л.