Рівненський апеляційний суд
09 лютого 2026 року м. Рівне
Справа № 570/5190/25
Провадження № 33/4815/340/26
Суддя Рівненського апеляційного суду - Полюхович О.І.,
з участю:
особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 ,
захисника - Петровського І.О.,
потерпілого - ОСОБА_2 ,
законного представника потерпілого - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне матеріали справи про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника Петровського І.О. в інтересах ОСОБА_1 на постанову Рівненського районного суду Рівненської області від 01 грудня 2025 року, -
Постановою Рівненського районного суду Рівненської області від 01 грудня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП, та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 (одна тисяча сімсот) гривень.
Зпротоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що 07 жовтня 2025 року приблизно о 12 год. 12 хв. за адресою: АДРЕСА_1 громади громадянин ОСОБА_1 , будучи батьком неповнолітнього ОСОБА_4 , 2013 року народження, неналежно виконує свої батьківські обов'язки щодо виховання свого сина, внаслідок чого останній 23.09.2025 року на шкільній перерві наніс удар ОСОБА_2 , внаслідок чого останній отримав перелом нижнього кінця стегнової кістки, чим громадянин ОСОБА_1 порушив вимоги ст.12 Закон України "Про охорону дитинства" та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.184 КУпАП.
В поданій апеляційній скарзі захисник Петровський І.О. просить скасувати постанову суду від 01 грудня 2025 року, а провадження у справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Вважає рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню у зв'язку з невірним застосуванням судом норм матеріального права, крім того при ухваленні рішення судом неповно з'ясовано обставини справи, що мають значення для прийняття обґрунтованого рішення, а його висновки не відповідають фактичним обставинам справи та є помилковими. Вказує, що оскільки норма закону, порушення якої ставиться в провину ОСОБА_1 є бланкетною, то протокол про адміністративне правопорушення обов'язково має містити посилання на норму спеціального закону, за порушення якої настає відповідальність за ч.1 ст.184 КУпАП, при цьому зазначена в протоколі ст.12 ЗУ «Про охорону дитинства» налічує в собі 8 частин, однак в протоколі не зазначено, яке саме порушення допущено ОСОБА_1 та якій частині вказаного закону вони суперечать.
Наголошує, що фабула протоколу належним чином не розкриває суть інкримінованого правопорушення, адже у ній не зазначено від виконання яких саме обов'язків ухилився ОСОБА_1 , що стало наслідком вчинення його малолітнім сином дій щодо ОСОБА_2 , при цьому в протоколі не зазначено про наявність потерпілої сторони. Зауважує, що під час збирання доказів працівник поліції обмежився лише поясненнями обох батьків, однак жодним чином не було опитано їх дітей - ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з метою встановлення дійсних обставин конфлікту, не опитано класних керівників цих дітей та не встановлено інших дітей, що у той час перебували у вказаному місці, оскільки з наявної інформації зі слів ОСОБА_4 , попередньо із ОСОБА_2 перебували його однокласники, які між собою боролися.
Доводить, що матеріали справи не містять жодних конкретних відомостей про подію яка відбулася 23 вересня 2025 року на шкільній перерві в Білокриницькому ліцеї, не проведено судово-медичної експертизи з метою встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, отриманих ОСОБА_2 та способу їх заподіяння, а перелом було виявлено лише 26 вересня 2025 року, хоча попередньо були здійснені обстеження, а також дослідження у вигляді МРТ, які жодних переломів у ОСОБА_2 не фіксували, що підтверджується долученими до матеріалів справи медичними документами, тому встановити коли саме виникло зазначене тілесне ушкодження неможливо, як і не можливо встановити механізм його виникнення. Наголошує, що відповідно до характеристики ОСОБА_4 від 28 січня 2026 року, директор ліцею ОСОБА_5 та класний керівник ОСОБА_6 вказують, що ОСОБА_7 характеризується виключно із позитивної сторони, а «Батьки приділяють належну увагу навчанню та вихованню дитини, відвідують батьківські збори та класні заходи, постійно підтримують зв'язок з класним керівником».
Також просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови суду.
Відповідно до ст.285 КУпАП постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено.
Постанова відносно ОСОБА_1 винесена 01 грудня 2025 року (а.с.23).
Докази про надіслання копії постанови ОСОБА_1 в матеріалах справи відсутні, а отримав дану постанову ОСОБА_1 безпосередньо в приміщенні суду 22.01.2026 року (а.с.39).
Апеляційна скарга подана захисником через систему «Електронний суд» 01.02.2026 року (а.с.42).
Отже, оскільки строк на апеляційне оскарження пропущений з поважних причин, то цей строк слід поновити.
Заслухавши доводи ОСОБА_1 та захисника Петровського І.О. на підтримання апеляційної скарги, думку потерпілого ОСОБА_2 та його законного представника ОСОБА_3 про залишення постанови суду без змін, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга захисника Петровського І.О. підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч.1 ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
За змістом ст.245 КУпАП, завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно з вимогами ст.252 КУпАП, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. При цьому, обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції не в повній мірі врахував вимоги зазначених вище норм та положень ст.ст.245, 252 КУПАП щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи і вирішення її в точній відповідності з законом.
Суд першої інстанції, визнаючи ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП вказав, що вина правопорушника доведена дослідженими матеріалами справи.
Так, відповідальність за ч.1 ст.184 КУпАП настає у разі ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
Об'єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП, проявляється саме у невиконанні батьками або особами, які їх замінюють, обов'язків щодо виховання дітей, а саме: залишення впродовж тривалого строку потерпілого без будь-якого нагляду; ухилення від виховання дітей (у т. ч. незабезпечення відвідування ними школи, контролю за дозвіллям); незабезпечення потерпілим безпечних умов перебування за місцем проживання чи в іншому місці; невжиття заходів щодо їх лікування; безпідставне обмеження в харчуванні, одязі, інших предметах першої необхідності; штучне створення незадовільних побутових умов тощо.
Ухилення від виконання батьківських обов'язків може полягати у різних формах бездіяльності, пов'язаної з незабезпеченням необхідних умов життя, належного виховання та навчання неповнолітніх дітей.
Диспозиція даної норми закону є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов'язки батьків або осіб, які їх замінюють щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
Відповідно до ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно ст.150 СК України, визначені обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, зокрема, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; батьки зобов'язані поважати дитину; передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї; забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини; забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 471714 від 07 жовтня 2025 року, 07 жовтня 2025 року приблизно о 12 год. 12 хв. за адресою: АДРЕСА_1 , громадянин ОСОБА_1 , будучи батьком неповнолітнього ОСОБА_4 , 2013 року народження, неналежно виконує свої батьківські обов'язки щодо виховання свого сина, внаслідок чого останній 23.09.2025 року на шкільній перерві наніс удар ОСОБА_2 , в результаті якого він отримав перелом нижнього кінця стегнової кістки, чим громадянин ОСОБА_1 порушив вимоги ст.12 Закон України "Про охорону дитинства", та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.184 КУпАП.
Разом із тим у протоколі не зазначено суть адміністративного правопорушення, конкретних обставин, які б вказували на ухилення ОСОБА_1 від виконання батьківських обов'язків щодо його сина та не вказано від яких саме передбачених законодавством обов'язків, з посиланням на норму закону, він ухиляється.
В матеріалах справи відсутні об'єктивні дані, що свідчили б про ухилення ОСОБА_1 від виконання батьківських обов'язків, а наведена у протоколі подія сама по собі у розумінні ст.184 КУпАП не може бути кваліфікована як таке ухилення.
Місцевим судом не взято до уваги й те, що ухилення батьками обов'язків щодо виховання дітей мають містити систематичний та триваючий характер, а на підтвердження вини ОСОБА_1 до матеріалів справи долучено лише докази, що стосуються факту заподіяння тілесних ушкоджень неповнолітньому ОСОБА_2 , які не свідчать про наявність у діях батька складу адміністративного правопорушення.
Так, відповідно до характеристики опорного закладу «Білокриницький ліцей» Білокриницької сільської ради, ОСОБА_4 , 2013 року народження, навчається за програмою Державного стандарту базової середньої освіти в очній формі, характеризується позитивно, дисциплінований, активний, енергійний, має життєрадісну та доброзичливу манеру спілкування, добре розвинені комунікативні навички. Також, згідно з характеристикою, батьки приділяють належну увагу навчанню та вихованню дитини, відвідують батьківські збори та класні заходи, постійно підтримують зв'язок з класним керівником (а.с.51).
Таким чином, будь-яких доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 , будучи батьком неповнолітнього ОСОБА_4 , неналежно виконує свої батьківські обов'язки щодо виховання свого сина, до матеріалів справи не долучено.
Крім того апеляційний суд зазначає, що відповідальність за ч.1 ст.184 КУпАП настає виключно за умови встановлення ухилення або бездіяльності батьків, які перебувають у прямому причинному зв'язку з негативними наслідками для дитини. Проте в ході апеляційного розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 є працевлаштованим, одружений, має трьох дітей, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, раніше до кримінальної чи адміністративної відповідальності не притягувався. Ці обставини свідчать про його позитивний соціальний статус та відсутність попередньої негативної поведінки.
Під час апеляційного розгляду малолітній ОСОБА_2 у присутності свого законного представника - батька ОСОБА_3 пояснив, що 23 вересня 2025 року під час перерви на шкільному подвір'ї він разом із друзями грав у «доганяли», коли до нього підбіг ОСОБА_4 та вдарив його по нозі.
Малолітній ОСОБА_4 , допитаний у судовому засіданні в присутності свого законного представника - батька ОСОБА_1 зазначив, що в той день під час перерви на шкільному подвір'ї він побачив групу дітей, які, на його думку, боролися між собою, у зв'язку з чим намагався їх розборонити.
Разом з тим апеляційний суд зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД № 471714 від 07 жовтня 2025 року містить внутрішню суперечність щодо часу вчинення адміністративного правопорушення, оскільки фактичні обставини, покладені в основу обвинувачення, пов'язуються з подією від 23 вересня 2025 року, тоді як у протоколі час вчинення правопорушення зазначено 07 жовтня 2025 року, що відповідає даті його складання. Така невідповідність не дає можливості однозначно встановити момент вчинення правопорушення, який є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони правопорушення.
Зазначений недолік не може вважатися формальним, оскільки він перешкоджає з'ясуванню фактичних обставин справи та належній реалізації особою права на захист, а відтак свідчить про недотримання вимог ст.256 КУпАП і ставить під сумнів належність протоколу як доказу у справі.
З урахуванням вищенаведеного, оцінивши докази в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції не дотримався вимог ст.ст.245, 252, 280 КУпАП, не встановив всі фактичні обставини справи та всі обов'язкові ознаки складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП, а відтак дійшов помилкового висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні даного адміністративного правопорушення.
Таким чином суд апеляційної інстанції приходить до висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги захисника, скасування постанови суду та закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП.
Керуючись ст.6 ЄКПЛ, ст.294 КУпАП, суд, -
Поновити захиснику Петровському І.О. строк на апеляційне оскарження.
Апеляційну скаргу захисника Петровського І.О. задовольнити.
Постанову Рівненського районного суду Рівненської області від 01 грудня 2025 року відносно ОСОБА_1 скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Рівненського апеляційного суду О.І. Полюхович