Справа № 441/1441/23 Головуючий у 1 інстанції: Перетятько О.В.
Провадження № 22-ц/811/1617/25 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.
02 лютого 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючої судді: Мікуш Ю.Р.,
Суддів: Савуляка Р.В.,Шандри М.М.,
Секретар Іванова О.О.,
з участю відповідача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу №441/1441/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 09 квітня 2025 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
23 червня 2023 року представник АТ «Кредобанк» - адвокат Пех Максим Валерійович засобами поштового зв"язку подав до Городоцького районного суду Львівської області позовну заяву до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № CL-330238 від 19.08.2021 в розмірі 493 943 грн. 99 коп., а також 7 409 грн. 16 коп. понесених у справі судових витрат.
Позовна заява мотивована тим, що 19 серпня 2021 року між АТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № CL-330238.
На виконання умов кредитного договору банк надав відповідачу фінансовий кредит в розмірі 360000 грн, на умовах строковості, зворотності, платності.
ОСОБА_1 свої обов'язки перед банком не виконав, через що у нього перед АТ «Кредобанк» виникла заборгованість, яка станом на 16 травня 2023 року становить 493 943 грн. 99 коп., з яких 345 998 грн. 03 коп. - тіло кредиту, 147 945 грн. 96 коп. - відсотки.
Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 09 квітня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Кредобанк» заборгованість за кредитним договором №CL-330238 від 19.08.2021 в розмірі 493943 грн. 99 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Кредобанк» 7 409 грн. 16 коп. судового збору.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 . Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду є незаконним, необгрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права в частині нарахованих та стягнутих відсотків. Зазначає, що основним джерелом його доходу була підприємницька діяльність - надання туристичних послуг, для організації та проведення якої ним було взято кредит. У зв"язку з введенням 24.02.2022 року воєнного стану, виникли форс-мажорні обставини, які позбавили його можливості надавати послуги. До 24 лютого 2022 року він своєчасно виконував умови кредитного договору. Станом на сьогодні він не має жодних доходів від підприємницької діяльності. Звертає увагу на обмеження щодо нарахування сум передбачених ст.625 ЦК України, а також звільнення від обов"язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання грошового зобов"язання за договором у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану. Сума заборгованості повинна бути зменшена на суму відсотків, а саме на 147945,96 грн, а також на суму незаконно нарахованої банком та сплаченої ним комісії в розмірі 1440 грн.
Дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки кредит ним брався з метою розвитку та розширення підприємницької діяльності як фізичною особою підприємцем.
Розгляд справи здійснено з порушенням територіальної підсудності, оскільки п.10.6 кредитного договору сторони погодили, що спори, які виникатимуть з кредитного договору, вирішуватимуться судом за місцезнаходженням відділення банку, в якому був укладений кредитний договір та в якому він виконується. Місцезнаходження відділення банку в якому кредитний договір виконувався згідно договору є: АДРЕСА_1 .
Просить скасувати рішення Городоцького районного суду Львівської області від 09 квітня 2025 року в частині нарахування відсотків та в цій частині ухвалити нове рішення, яким в задоволенні нарахування відсотків відмовити.
16 липня 2025 року через підсистему "Електронний суд" представник АТ "Кредобанк" - Пех Максим Валерійович подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, у зв"язку з безпідставністю доводів апеляційної скарги. Той факт, що торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини, сам по собі не є підставою для звільнення або зменшення відповідальності за невиконання/неналежне виконання договірних зобов"язань. Звертає увагу що проценти за користування кредитом є зобов'язанням за кредитним договором, а тому п.18 Перехідних положень ЦК України на дані відносини не поширюється, оскільки банк не заявляв позовних вимог щодо притягнення відповідача до відповідальності визначеної ст.625 ЦК України. Зазначає, що кредит не видався на розвиток підприємницької діяльності, тому апелянт вводить суд в оману посилаючись на таку обставину. Позов у цій справі поданий з дотриманням правил підсудності передбачених ч.1 ст.27 ЦПК України. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення. Також просить справу розглядати у відсутності представника позивача.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_1 на підтримання доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
За змістом ч.1 ст. 367 ЦПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення оскаржується в частині стягнення відсотків за користування кредитом в сумі 147945 грн.96 коп., тому переглядається лише в частині правомірності їх нарахування позивачем та стягнення судом.
Судом встановлені такі обставини.
19.08.2021 між АТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № CL-330238.
З копії кредитного договору № CL-330238 від 19.08.2021, Додатку № 1 до нього, паспорта споживчого кредиту вбачається, що ОСОБА_1 отримав у АТ «Кредобанк» кредит в розмірі 360 000 грн. 00 коп., процентна ставка 35, 00% річних, строк кредитування 60 місяців з 19.08.2021 до 18.08.2026. Мета отримання кредиту : поточні потреби , рефінансування заборгованості в інших банках. Погашення кредиту здійснюється 60 ануїтетними платежами по 12894 грн.
Відповідач зобов'язався погашати кредит, сплачувати нараховані проценти за користування грошовими коштами та інші обов'язкові платежі у строки встановлені умовами договору та графіком платежів.
З розрахунку заборгованості за договором кредиту встановлено, що ОСОБА_1 погашав кредит з 18 жовтня 2021 по 18 березня 2022 року щомісячно у розмірі визначеному графіком, надалі платежі були припинені, крім одного , а саме 18 серпня 2022 року на суму 2987,17 грн. відсотків. Загальна сума сплаченої заборгованості за тілом кредиту становить 14001,97грн., за відсотками - 66367,20 грн.
Звертаючись з позовом Банк зазначив, що виконав умови договору і надав відповідачу кредит в розмірі, на умовах строковості, зворотності, платності, однак відповідач свої обов'язки не виконав, через що виникла заборгованість, яка станом на 16.05.2023 становить 493 943 грн. 99 коп., з яких 345 998 грн. 03 коп. - тіло кредиту, 147 945 грн. 96 коп. - відсотки.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору , однак відповідач порушив умови кредитного договору, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість,яка підлягає стягненню.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Умовами кредитного договору №CL-330238 укладеного 19 серпня 2021 року між Акціонерним товариством «Кредобанк» та ОСОБА_1 сторони погодили, що за користування кредитом Позичальник сплачує Банку відсотки, за процентною ставкою 35% річних (п.4.1 договору); позичальник здійснює погашення заборгованості за цим Кредитним договором відповідно до Графіку платежів (Додаток № 1 до цього Кредитного договору). Всього позичальник зобов'язаний здійснити 60 щомісячних платежів по 12894,00 грн. щомісячно, кожного останнього числа відповідного місяця, впродовж 60 місяців з дати укладання кредитного договору (п.6.2 договору).
Як вбачається з розрахунку заборгованості, який відповідач не оспорює, відсотки за користування кредитом нараховані відповідно до умов договору.
Оскаржуючи рішення в частині нарахування відсотків, відповідач посилається на п. 18 Перехідних положень Цивільного кодексу України, яким передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Зазначена норма закону не стосується нарахування відсотків за договором кредиту, а позовних вимог про застосування до відповідача відповідальності на підставі ст.625 ЦК України чи стягнення з нього неустойки (штрафу, пені) за прострочення кредиту не заявлено.
Відтак, посилання в апеляційній скарзі на п.18 Перехідних положень Цивільного кодексу України є безпідставним.
Суд звертає увагу, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики на підставі ст.ст.1048,1054 ЦК України та у розмірі визначеному відповідно до умов кредитного договору, який відповідач підписав особисто та приступив до його виконання.
Проценти за користування кредитом є зобов'язанням за кредитним договором та є складовим елементом плати за наданий кредит, що разом із тілом кредиту становлять загальну суму боргу і охоплюються поняттям «основна сума заборгованості із зобов'язань за кредитом». Такий правовий висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2023 року у справі № 910/23042/16.
Аргументи апеляційної скарги про те, що кредит відповідачем отримано на розвиток підприємницької діяльності, яка полягала в організації туристичної діяльності, однак з введенням в Україні воєнного стану регулярне пасажирське сполучення через державний кордон припинилося і відповідач втратив доходи, отже для нього настали форс-мажорні обставини, висновків суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення заборгованості за процентами не спростовують, враховуючи таке.
По-перше, метою кредиту є поточні потреби та рефінансування заборгованості відповідача в АТ «Ідея Банк», а не на розвиток підприємницької діяльності як зазначає відповідач.
По-друге, форс - мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс - мажорними саме для цього конкретного випадку виконання зобов'язання. Лист ТПП України від 28.02.2022 року №2024/02.0-7.1 на який посилається відповідач в апеляційній скарзі є інформаційним документом,який стосується необмеженого кола суб'єктів та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні.
У постанові Верховного Суду від 29.06.2023 у справі № 922/999/22 викладено правові висновки, що лист Торгово-промислової палати України не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні"; той факт, що Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини - військову агресію російської федерації проти України, сам по собі не є підставою для звільнення або зменшення відповідальності за невиконання/неналежне виконання договірних зобов'язань.
Враховуючи наведені висновки Верховного Суду, покликання відповідача на форс-мажорні обставини не звільняє його від виконання взятих на себе зобов'язань.
Посилання на те, що справа підлягала розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки кредит отриманий як фізичною особою - підприємцем на розвиток підприємницької діяльності є безпідставним, оскільки як вбачається з кредитного договору такий укладений відповідачем як фізичною особою на поточні потреби та на рефінансування кредитної заборгованості в АТ «Ідея Банк».
Відповідно до ч.1 ст.19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно з ч.1 ст.19 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
Для цілей цього Кодексу господарською діяльністю є діяльність юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Даний спір виник з кредитних правовідносин між юридичною та фізичною особою та не пов'язаний з господарською діяльністю відповідача, тому підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Щодо тверджень відповідача про непідсудність справи Городоцькому районному суду Львівської області.
Відповідно до ч.1 ст.27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Відповідач зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 , що підтверджується відповіддю з Єдиного державного демографічного реєстру та копією паспорта.
У ст.28 ЦПК України вказаний перелік справ, які можуть пред'являтися за вибором позивача.
Згідно з ч.8 ст.28 ЦПК України позови, що виникають із договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.
Аналіз зазначених норм процесуального закону свідчить про те, що ст.27 ЦПК України передбачено обов'язок позивача пред'явити позов за місцем проживання або перебування відповідача, а ст.28 ЦПК України передбачене право позивача звертатися з позовом за місцем виконання договору. Тобто застосування ст.28 ЦПК України не є обов'язковим, а лише за вибором позивача. У цій справі позивач звернувся з позовом до відповідача на підставі ст.27 ЦПК України, що не є порушенням правил територіальної підсудності.
Доводи апеляційної скарги про те, що банк незаконно нарахував йому комісію у розмірі 1440 грн. не приймаються до уваги з тих підстав, що сума комісії не є предметом спору у цій справі.
Як вбачається з розрахунку заборгованості, заборгованість відповідача складається з тіла кредиту в розмірі 345998,03 та відсотків в розмірі 147945,96 грн., розмір комісії-0.00 грн.
Крім цього, можливість нарахування комісії кредитодавцем, пов'язаної з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення передбачено у ст.8 Закону України «Про споживче кредитування».
Посилання відповідача на позицію Верховного Суду у справі № 695/3474/17 не є релевантним, оскільки у цій справі комісія була нарахована щомісячно, а у справі,яка розглядається комісія є одноразовою, що не заборонено законом «Про споживче кредитування».
Доводи апеляційної скаргине містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову, всебічно встановив фактичні обставини справи, застосував матеріальний закон, який підлягав до застосування та дотримався процедури розгляду справи, встановленої ЦПК України, внасдідок чого ухвалене рішення є законним та обґрунтованим , тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.
Згідно з ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1;375; 383; 384; 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 09 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст. ст. 389-391 ЦПК України.
Повний текст постанови складений 12 лютого 2026 року.
Головуюча суддя Ю.Р. Мікуш
Судді: Р.В. Савуляк
М.М. Шандра