12 лютого 2026 рокуСправа № 951/702/25 пров. № А/857/1461/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
судді-доповідача - Качмара В.Я.,
суддів - Гудима Л.Я., Онишкевича Т.В.,
при секретарі судового засідання - Гладкій С.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про скасування постанови, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 2 грудня 2025 року (суддя Гриновець О.Б., смт Козова, повний текст складено 8 грудня 2025 року), -
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області (далі ГУНП), в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення від 01.10.2025 серії ЕГА № 1885547 (далі Постанова).
Рішенням Козівського районного суду Тернопільської області від 2 грудня 2025 року позов задоволено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з'ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В доводах апеляційної скарги вказує, що 01.10.2025 позивачем здійснено завідомо неправдивий виклик спеціальних служб (поліцію), а саме зателефонувавши на спеціальну лінію « 102» повідомив про неіснуючу подію, яка не мала свого підтвердження та неодноразово телефонуючи на лінію « 102» повторно повідомляв її, чим перешкоджав роботі оператора екстреної лінії та вчинив правопорушення, передбачене статтею 183 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП).
Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав.
Учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС), вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що долучені до матеріалів справи докази не підтверджують факту наявності у позивача прямого умислу на вчинення завідомо неправдивого виклику працівників поліції.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що згідно з оскаржуваною Постановою, близько 15:27 ОСОБА_1 за місцем проживання на АДРЕСА_1 здійснив завідомо неправдивий виклик на лінію « 102», чим вчинивши адміністративне правопорушення, передбачене статтею 183 КУпАП.
Вказані дії кваліфіковано відповідачем як вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 183 КУпАП, за що винесено Постанову та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3 400 грн.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
За приписами статті 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема, органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.
Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Згідно з статтею 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до статті 183 КУпАП завідомо неправдивий виклик пожежно-рятувального підрозділу (частини), поліції, бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги або інших аварійно-рятувальних формувань - тягне за собою накладення штрафу від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до частини другої статті 283 КУпАП, постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (стаття 62 Конституції України).
Таким чином, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18 липня 2019 року у справі № 216/5226/16-а.
Відповідно до частини першої статті 72 КАС, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функцію фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху.
За правилами статті 9 КАС розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
В силу частини першої статті 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Поряд із цим, згідно із частиною другою статті 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Наведена норма передбачає покладення на відповідача, як суб'єкта владних повноважень, тягаря доказування наявності складу адміністративного правопорушення у діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, яка у протилежному випадку вважається добросовісною.
Стаття 10 КУпАП визначає, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Отже, суб'єктивна сторона правопорушення за статтею 183 КУпАП характеризується умисною формою вини, тобто особа, яка вчиняє такі дії, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач звернувся на лінію 102 та повідомив, що, на його думку, громадянин Гуменний здійснює перевезення пасажирів в режимі таксі без наявних дозвільних документів, також підтвердив вказані обставини по приїзду працівників поліції.
Судом апеляційної інстанції досліджено долучені відповідачем відео- та аудіозаписи, однак прямого умислу в діях позивача не встановлено, а саме, що він, звертаючись до органів поліції, усвідомлював неправдивість повідомленої інформації, бажав даремного виїзду на місце виклику працівників поліції. Крім того, не доведено того, що позивач вчинив дії, спрямовані на зрив діяльності та функціонування органів поліції.
У той же час, будь-яких інших доказів на підтвердження вини позивача в розумінні статті 251 КУпАП відповідачем не надано, як і не спростовано доводи щодо недоведеності його вини у вчиненні адміністративного правопорушення.
Крім того, як слушно зауважено судом першої інстанції, матеріали справи не містять доказів того, що працівники поліції у повному обсязі встановили обставини, що стосуються повідомленого позивачем факту, за яким ним здійснено виклик поліції, та перевірили, чи інформація, яку позивач повідомив, була дійсно завідомо неправдивою, що свідчить про винесення посадовою особою Постанови без всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин справи.
Покликання скаржника на те, що позивач здійснював виклики з метою помсти працівникам поліції, не відповідають встановленим обставинам справи, оскільки з долучених відеозаписів убачається, що позивач, навпаки, висловлював припущення про упереджене ставлення до нього з боку працівників поліції, а не про намір помсти з його боку.
Отже, обставини, які викладені в Постанові, не підтверджені належними та допустимими доказами по справі, які б свідчили про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 183 КУпАП.
У постанові Верховного Суду від 8 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а зазначено, що в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Як визначено пунктом 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (заява № 16437/04), при оцінці доказів судам слід керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Дактарас проти Литви» від 24 листопада 2000 року зазначено про те, що обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція.
З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 183 КУпАП, а тому оскаржувана Постанова підлягає скасуванню.
Наведені ж в апеляційній скарзі доводи не спростовують і не містять вагомих та обґрунтованих аргументів, які б давали підстави стверджувати про інше, такі спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 271, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 2 грудня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді Л. Я. Гудим
Т. В. Онишкевич
Повне судове рішення складено 12.02.2026.