Справа № 500/3024/20
13 лютого 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко О.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні,
ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту патрульної поліції України, в якому просить стягнути з Департаменту патрульної поліції України (ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку у сумі 54463 (п'ятдесят чотири тисячі чотириста шістдесят три) грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Лейтенант поліції ОСОБА_1 до 12 листопада 2018 року проходив службу в поліції на посаді старшого інспектора взводу з обслуговування доріг державного значення батальйону №4 Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції України. Однак, Департаментом патрульної поліції України в період з 01.01.2016 року по 31.12.2017 року йому не було виплачено доплату за роботу у нічний час та не було проведено індексацію грошового забезпечення. 21.02.2020 Тернопільський окружний адміністративний суд ухвалив рішення по справі №1.380.2019.005556 (набрало законної сили 24.03.2020), яким стягнув з Департаменту патрульної поліції України на користь ОСОБА_1 3910,25 грн. доплат за службу в нічний час та 2 892,72 грн. індексації грошового забезпечення. Згідно листа від Департаменту патрульної поліції України від 24.07.2020 за №13408/41/5/05-2020 повністю рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21.02.2020 було виконано лише 09.07.2020.
Зважаючи на вищевикладене та з покликанням на приписи ст.94 Закону України «Про Національну поліцію», п.15 Порядку №260, ст.117, ст.233 КЗпП України, позивач просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 19.10.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі.
Від представника відповідача до суду надійшов відзив на позов, в якому вказано, що Департаменту патрульної поліції з позовними вимогами не погоджується та вважає доводи позивача безпідставними та помилковими.
Як зазначено відповідачем, позивач до моменту звільнення (12.11.2018 року) перебував на посаді старшого інспектора взводу з обслуговування доріг державного значення батальйону №4 Управління. 21.02.2020 Тернопільський окружний адміністративний суд прийняв рішення по справі № 1.380.2019.005556, яким вирішив стягнути з Департаменту патрульної поліції на користь позивача заборгованість у вигляді доплати за службу в нічний час за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 та заборгованість по індексації грошового забезпечення. Дане рішення набрало законної сили 24.03.2020. Враховуючи те, що на момент прийняття та набрання законної сили рішення по справі №1.380.2019.005556, Позивач не перебував з відповідачем в трудових відносинах, а також те, що позивачем не було надано розрахункового рахунку для зарахування коштів, Департаментом патрульної поліції не було можливості виконати рішення суду негайно. 23.06.2020 на адресу ДПП надійшла заява представника позивача з копіями виконавчих листів про виконання Рішення суду від 21.02.2020 та вказаними реквізитами позивача для перерахування грошових коштів (копія заяви міститься в матеріалах справи). Дана заява була розглянута і виконана в термін, передбачений Законом України «Про звернення громадян». 09.07.2020 на виконання рішення суду від 21.02.2020 по справі № 1.380.2019.005556 Департаментом патрульної поліції було видано платіжне доручення, на підставі якого Позивачу перераховано доплату за службу в нічний час та індексацію грошового забезпечення в сумі 6700 грн. 93 коп. (за вирахуванням податків та зборів).
Відповідач вказує, що на дату звільнення позивача 12.11.2018 Департаментом патрульної поліції проведено повний і остаточний розрахунок із ним, здійснена виплата всіх належних йому сум. Департамент наголошує, що вини роботодавця (Департаменту патрульної поліції) немає, адже виплата в повному обсязі відбулась 09.07.2020 з незалежних від ДПП причин (Позивач не вказав розрахункового рахунку для зарахування чи перерахування коштів). На думку позивача, з прийняттям судового рішення по справі №1.380.2019.005556, статті 116 та 117 КЗпП не застосовуються, а зобов'язання роботодавця виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судове рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.
Крім того, відповідач вважає, що позивач здійснив неправильний розрахунок.
Зважаючи на вищевикладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Також, від представника відповідача до суду надійшли клопотання про залишення позову без розгляду.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 08.12.2020 року адміністративну справу №500/3024/20 передано на розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.01.2021 року визначено суддю Маруліну Л.О. для розгляду адміністративної справи №500/3024/20.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.02.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі.
Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 року №2825-IX Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону №2825-IX з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Згідно із п. 1 «Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва», затвердженого Наказом Державної судової адміністрації України 16 вересня 2024 року №399 цей Порядок розроблено на виконання вимог Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ» та визначає порядок передачі нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративних судових справ іншим окружним адміністративним судам України.
У відповідності до п. 4 Порядку №399 на розгляд та вирішення судам підлягають передачі судові справи, які нерозглянуті ОАСК та передані до КОАС, але до набрання чинності Законом, не розподілені між суддями.
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», Порядку №399 скеровано дану справу до Одеського окружного адміністративного суду.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.02.2025 року справу №500/3024/20 передано на розгляд головуючому судді (судді-доповідачу): Вовченко О.А.
Ухвалою судді від 03.03.2025 року прийнято до провадження адміністративну справу №500/3024/20, розпочато розгляд справи №500/3024/20 спочатку.
Суддею вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Судом вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою суду від 13.02.2026 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення без розгляду позовної заяви по справі №500/3024/20 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції України про стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні .
Станом на дату вирішення даної справи інших заяво по суті справи до суду не надходило.
Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, відзивом на позов, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги, та перевіривши їх наданими з боку учасників справи доказами, судом встановлено таке.
Лейтенант поліції ОСОБА_1 до 12 листопада 2018 року проходив службу в поліції на посаді старшого інспектора взводу з обслуговування доріг державного значення батальйону №4 Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції України.
21.02.2020 Тернопільський окружний адміністративний суд ухвалив рішення по справі №1.380.2019.005556 (набрало законної сили 24.03.2020), яким стягнув з Департаменту патрульної поліції України на користь ОСОБА_1 3910,25 грн. доплат за службу в нічний час та 2 892,72 грн. індексації грошового забезпечення.
На виконання даного рішення на користь ОСОБА_1 перераховано кошти на загальну суму 8 700,93 грн, відповідно до наступних платіжних доручень:
- від 09.07.2020 № 7951 перераховано 6 700,93 грн (за вирахуванням податків та зборів), у тому числі: заборгованість по індексації грошового забезпечення 2 892,72 грн та у вигляді доплати за службу у нічний час 3 910,25 грн; утримано військовий збір - 102,04 грн;
- від 13.07.2020 № 7988 перераховано 2 000, 00 грн витрати на правову допомогу.
Позивач вважаючи, що у нього є право на середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні 09.10.2020 року звернувся до суду з даним позовом (шляхом направлення його засобами поштового зв'язку.
Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до ч.1 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.59 Закону «Про національну поліцію» служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, за станом здоров'я (через хворобу) - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції (пп.2 ч.1 ст.77 Закону).
Відповідно до ст.94 Закону поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається Кабінетом Міністрів України залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції України та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських затверджений наказом МВС України №260 від 06.04.2016 року (далі Порядок №260).
Згідно з п.3 розділу І Порядку грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.
До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення поліцейським виплачується за місцем проходження служби виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом органу поліції на грошове забезпечення (п.7).
Пунктом 11 розділу І Порядку встановлено, що грошове забезпечення, виплачене поліцейському несвоєчасно або в меншому розмірі, ніж належало, виплачується за весь період, протягом якого поліцейський мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються, зокрема, Конституцією України та Кодексом законів про працю України (надалі - КЗпП України).
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
Суд зазначає, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, яка є обов'язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору.
Враховуючи, що не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати грошового забезпечення за період з 12.11.2018 по 08.07.2020 включно.
Судом встановлено, що спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з невиплатою відповідачем позивачу індексації та доплати за службу у нічний час.
Як вже встановлено судом, на виконання вказаного рішення суду, 09.07.2020 року відповідач нарахував (6802,97 грн) та виплатив позивачу (6700,93 грн.) індексацію грошового забезпечення та доплату за службу в нічний час.
Отже, за встановлених обставин справи, до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини другої статті 117 КЗпП України, оскільки на момент звільнення позивачу не було виплачено всіх належних їй сум і розмір таких сум (розмір компенсації) був спірним.
Ураховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд вважає порушеним право позивача на отримання відшкодування за затримку виплати на підставі статті 117 КЗпП України.
При цьому, суд враховує правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17 та від 13 травня 2020 року № 810/451/17.
Згідно з ч.1 ст.27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).
Абзацом 3 п. 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Згідно довідки про доходи позивача від 24.09.2020 року (а.с.8), ОСОБА_1 за вересень та жовтень 2021 року нараховано 21380,80 грн (11126,99+10253,81) грн.
Кількість календарних днів за вересень та жовтень 2021 становить за 61 день.
Таким чином, середньоденний заробіток становить 350,49 (21380,80/61) грн.
За період з 12.11.2018 року по 09.07.2020 року було 606 календарні дні, тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 606 дні*350,49 грн. = 212396,94 грн.
Вирішуючи спір по суті, суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені в постановах від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 та від 26.02.2019 року у справі №761/9584/15-ц щодо необхідності дотримання судом, який розглядає спір про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, принципів розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування, та зменшення за певних умов розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, суд може зменшити належні до виплати суми. При цьому, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Вказаний підхід застосований Верховним Судом під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019 року.
Суд для визначення суми, яку належить стягнути як середній заробіток за несвоєчасну виплату позивачу грошового забезпечення, враховує: тривалість строку між звільненням позивача і, відповідно, непроведенням з ним повного розрахунку (березень 2020 року), та зверненням до суду з позовом про нарахування та стягнення зазначених сум (01 червня 2020 року), що становить менше трьох місяців; співмірність ймовірного розміру майнових втрат пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні працівника та заявлених позивачем до виплати сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Враховуючи вищевикладене, розмір простроченої заборгованості роботодавця та ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, суд вважає за можливе застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.
Суд зазначає, що відсоток невчасно виплаченого грошового забезпечення позивача (істотність частки) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 3,15 % (6700,93 грн. (грошове забезпечення позивача, виплачене йому з порушенням термінів 26.03.2021) / 212396,94 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку (606 дні)) х 100).
Отже сума, яка підлягає відшкодуванню (з урахуванням принципу співмірності) становить: 350,49 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 606 (дні затримки розрахунку) х 3,15 % = 6690,50 грн.).
Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2020 року у справі №260/348/19.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку з розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 6370,71 грн.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі РуїсТоріха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, суд доходить висновку, що адміністративний позов належить задовольнити частково.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції України про стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні - задовольнити частково.
Стягнути з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку у сумі 6690,50 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач - Департамент патрульної поліції (вул. Федора Ернста, 3, м. Київ, 03048, код ЄДРПОУ 40108646).
Суддя О.А. Вовченко