03 лютого 2026 року
м. Київ
cправа № 922/578/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючої, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Руда Г. В.,
за участю представників:
прокуратури - Єреп В. В.,
позивача-1 - не з'явилися,
позивача-2 - не з'явилися,
відповідача-1 - не з'явилися,
відповідача-2 - не з'явилися,
третьої особи - не з'явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.09.2024 (колегія суддів: Лакіза В. В. - головуюча, Здоровко Л. М., Мартюхіна Н. О.) та рішення Господарського суду Харківської області від 06.06.2024 (суддя Шатерніков М. І.) у справі
за позовом керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі: 1) Балаклійської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області, 2) Північно-Східного офісу Держаудитслужби
до: 1) Комунального некомерційного підприємства Балаклійської міської ради Харківської області "Балаклійська клінічна багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЛЬТАР",
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів - Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України,
про визнання недійсним договору про закупівлю та застосування наслідків недійсності правочину,
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У лютому 2024 року керівник Ізюмської окружної прокуратури Харківської області (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області в інтересах держави в особі Балаклійської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області (далі - Балаклійська міська військова адміністрація), Північно-Східного офісу Держаудитслужби з позовом до Комунального некомерційного підприємства Балаклійської міської ради Харківської області "Балаклійська клінічна багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" (далі - КНП "Балаклійська клінічна багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування"), Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЛЬТАР" (далі - ТОВ "ВОЛЬТАР"), у якому з урахуванням заяви про зміну предмета позову просив:
- визнати недійсним договір поставки від 06.01.2017 № 4, укладений між КНП "Балаклійська клінічна багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" та ТОВ "ВОЛЬТАР";
- стягнути з ТОВ "ВОЛЬТАР" на користь КНП "Балаклійська клінічна багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" 349 500,00 грн, а з КНП "Балаклійська клінічна багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" отримані 349 500,00 грн за рішенням суду стягнути в дохід держави.
1.2. Позовні вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Балаклійської міської військової адміністрації, Північно-Східного офісу Держаудитслужби обґрунтовані посиланням на рішення Адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 11.08.2020 № 70/76-р/к у справі № 3/01-83-19. Так, відповідно до цього рішення ТОВ "ВОЛЬТАР" і Товариство з обмеженою відповідальністю "Аліус-Фарм" (далі - ТОВ "Аліус-Фарм") вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини 2 статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції".
За доводами Прокурора, зазначене порушення полягає у здійсненні антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів шляхом погодження своєї поведінки під час підготовки тендерних пропозицій і участі у процедурі закупівлі, проведеній КНП "Балаклійська клінічна багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування". Тому, як зазначав Прокурор, ТОВ "ВОЛЬТАР" і ТОВ "Аліус-Фарм", узгодивши свою поведінку та свої тендерні пропозиції, усунули конкуренцію та змагальність між собою, чим порушили положення Закону України "Про захист економічної конкуренції". Прокурор із посиланням на частину 3 статті 228 Цивільного кодексу України зазначав, що в разі якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 06.06.2024, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 04.09.2024 у справі № 922/578/24, відмовлено в задоволенні позову Прокурора в інтересах держави в особі Балаклійської міської військової адміністрації та Північно-Східного офісу Держаудитслужби.
2.2. Господарські суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу № 922/578/24, встановили, що в цьому випадку Прокурор обґрунтував, у чому може полягати порушення інтересів держави, та дотримався процедури, яка передбачена законодавством України для звернення до суду з позовом в інтересах держави.
2.3. Господарські суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні позовних вимог Прокурора в інтересах держави в особі Балаклійської міської військової адміністрації та Північно-Східного офісу Держаудитслужби, виходили з того, що Прокурор у цьому випадку обрав неефективний спосіб захисту прав держави, оскільки повернення до державного бюджету грошових коштів за поставлений товар при застосуванні наслідків недійсності правочину не звільняє замовника від обов'язку відшкодувати вартість товару, який використовувався протягом шести років. Крім того, як зазначили господарські суди, існує обґрунтоване припущення, що вартість компенсації за товар буде більшою, ніж уже сплачена грошова сума за оспорюваним договором.
Наведене, за висновками судів, зумовить не захист інтересів держави, а їх порушення. Господарські суди попередніх інстанцій також зазначили, що Прокурор для належного обґрунтування ефективності обраного способу захисту прав держави у сфері публічних закупівель мав довести не тільки факт порушення у процедурі закупівлі, а й довести доцільність такого захисту, зокрема, економічну, яка може полягати в попередженні нераціонального витрачання бюджетних коштів у публічній закупівлі, що необхідні для здійснення діяльності в подальшому. У такому випадку, за висновками судів, застосування наслідків недійсності правочину може відповідати інтересам держави, якщо припиниться витрачання коштів відповідного бюджету внаслідок припинення зобов'язання на майбутнє.
При цьому Прокурор має довести, що задоволення пред'явлених ним вимог дозволить у подальшому забезпечити можливість досягнення кінцевих результатів, які мав намір досягнути компетентний орган, оголошуючи публічну закупівлю, на більш вигідних для публічних інтересів умовах. Проте, як установили суди, Прокурор в обґрунтування пред'явлених вимог щодо застосування наслідків недійсності договору зазначав лише про те, що до бюджету повернуться грошові кошти за фактично сплачений товар. Однак, як зазначили суди, Прокурор не доводить обставин нераціональності використання коштів та економічну доцільність позову з урахуванням того, що публічний інтерес на закупівлю медичного обладнання "Гастродуоденоскоп біопсійний з волоконною оптикою герметичний ГДБ-ВО-Г (9,5) - ЛОМО" в разі задоволення позову потребуватиме подальшого витрачання бюджетних коштів для проведення повторної публічної закупівлі.
3. Короткий зміст касаційної скарги
3.1. Не погоджуючись із постановою Східного апеляційного господарського суду від 04.09.2024 та рішенням Господарського суду Харківської області від 06.06.2024 у справі № 922/578/24, до Верховного Суду звернувся заступник керівника Харківської обласної прокуратури з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов Прокурора в інтересах держави в особі Балаклійської міської військової адміністрації та Північно-Східного офісу Держаудитслужби.
3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, заступник керівника Харківської обласної прокуратури зазначає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, порушили положення статей 13, 73, 76- 79, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України та неправильно застосували приписи статті 5 Закону України "Про публічні закупівлі", статей 15, 16, 203, 215, 228 Цивільного кодексу України.
3.3. Заступник керівника Харківської обласної прокуратури, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
На думку заступника керівника Харківської обласної прокуратури, на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України в питанні щодо належності та ефективності обраного позивачем способу захисту та в питанні щодо застосування наслідків недійсності правочину.
3.4. 16.12.2024 до Верховного Суду від Харківської обласної прокуратури надійшли додаткові пояснення у справі № 922/578/24.
4. Обставини справи, встановлені судами
4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що КНП "Балаклійська клінічна багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" 01.12.2016 в електронній системі закупівель опублікувало оголошення про проведення відкритих торгів із закупівлі медичного обладнання (ідентифікатор публічної закупівлі: UА-2016-12-01-001190-с).
4.2. Господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що очікувана вартість предмета закупівлі складала 350 000,00 грн.
4.3. Правом на участь у процедурі закупівлі скористалися дві юридичні особи, а саме: ТОВ "ВОЛЬТАР" (з тендерною пропозицією - 349 500,00 грн, яка впродовж аукціону не змінювалася) та ТОВ "Аліус-Фарм" (з тендерною пропозицією - 350 000,00 грн, яка впродовж аукціону не змінювалася).
4.4. Згідно з протоколом розгляду тендерних пропозицій від 20.12.2016 № 129 пропозиція учасника - ТОВ "ВОЛЬТАР" визнана найбільш економічно вигідною і такою, що відповідає вимогам і кваліфікаційним критеріям, установленим статтями 16, 17 Закону України "Про публічні закупівлі", та умовам тендерної документації. Тому тендерний комітет КНП "Балаклійська клінічна багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" рішенням від 20.12.2016 № 129 визнав переможцем і акцептував пропозицію ТОВ "ВОЛЬТАР", яка відповідала вимогам тендерної документації замовника. Надалі в електронній системі закупівель було опубліковано повідомлення про намір укласти договір від 20.12.2016 № 2745.
4.5. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 06.01.2017 між КНП "Балаклійська клінічна багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" як покупцем і ТОВ "ВОЛЬТАР" як постачальником було укладено договір поставки № 4, за умовами якого ТОВ "ВОЛЬТАР" зобов'язалося передати в установлений строк у власність КНП "Балаклійська клінічна багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" "Гастродуоденоскоп біопсійний з волоконною оптикою герметичний ГДБ-ВО-Г (9,5) - ЛОМО" (ДК 016:2010 32.50.1 - Інструменти і прилади медичні, хірургічні та стоматологічні; ДК 021:2015 33168100-6 - Ендоскопи), а покупець зобов'язався прийняти товар і оплатити його на умовах, передбачених цим договором.
4.6. Згідно з пунктом 2.2 договору поставки від 06.01.2017 № 4 ціна договору складала 349 500,00 грн, у тому числі ПДВ - 22 864,49 грн.
4.7. 06.01.2017 сформовано Звіт про результати проведення процедури закупівлі UА-2016-12-01-001190-с.
4.8. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 08.02.2017 обладнання було оплачене після фактичного його отримання.
4.9. Крім того, як установили господарські суди попередніх інстанцій, рішенням Адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 11.08.2020 № 70/76-р/к у справі № 3/01-83-19 визнано, що ТОВ "ВОЛЬТАР" і ТОВ "Аліус-Фарм" вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини 2 статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів шляхом погодження своєї поведінки під час підготовки тендерних пропозицій та участі у процедурі закупівлі, проведеної КНП "Балаклійська клінічна багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" щодо медичного обладнання "Гастродуоденоскоп біопсійний з волоконною оптикою герметичний ГДБ-ВО-Г (9,5) - ЛОМО" (ДК 016:2010 32.50.1 - Інструменти і прилади медичні, хірургічні та стоматологічні; ДК 021:2015 33168100-6 - Ендоскопи).
4.10. Прокурор, зазначаючи, що ТОВ "ВОЛЬТАР" і ТОВ "Аліус-Фарм" порушили законодавство про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів публічної закупівлі, звернувся до Господарського суду Харківської області із цим позовом.
5. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
5.1. Ухвалою Верховного Суду від 25.11.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.09.2024 та рішення Господарського суду Харківської області від 06.06.2024 у справі № 922/578/24; вирішено здійснити розгляд справи у відкритому судовому засіданні.
Ухвалою Верховного Суду від 17.12.2024 зупинено касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.09.2024 та рішення Господарського суду Харківської області від 06.06.2024 у справі № 922/578/24 до закінчення перегляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 922/3456/23.
Ухвалою Верховного Суду від 12.01.2026 задоволено заяву Прокурора про поновлення провадження у справі № 922/578/24; поновлено касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.09.2024 та рішення Господарського суду Харківської області від 06.06.2024 у справі № 922/578/24.
5.2. 03.02.2026 до Верховного Суду від Харківської обласної прокуратури надійшло клопотання, в якому Харківська обласна прокуратура просить передати справу № 922/578/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду. На думку Харківської обласної прокуратури, в цьому випадку наявні правові підстави для відступлення від висновків, викладених у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23.
За доводами Харківської обласної прокуратури, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 сформувала висновки щодо застосування частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, які суперечать приписам процесуального законодавства та змісту самої частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України.
5.3. Верховний Суд, розглянувши доводи Харківської обласної прокуратури, зазначає, що принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема, їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.
Колегія суддів також зазначає, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого, або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 29.04.2025 у справі № 920/788/24, від 24.09.2024 у справі № 910/12499/23, від 12.03.2024 у справі № 910/6986/21, від 05.09.2023 у справі № 921/750/21, від 11.04.2023 у справі № 916/4112/21.
Відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя; суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи. Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейським судом з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, тощо. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.
Крім того, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміна суспільного контексту. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 29.04.2025 у справі № 920/788/24, від 19.03.2024 у справі № 915/534/21, від 27.06.2023 у справі № 910/22039/21, від 20.06.2023 у справі № 917/504/22, від 18.07.2023 у справі № 910/2419/20.
Таким чином, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 та постановах Верховного Суду від 19.03.2024 у справі № 910/11369/23, від 18.04.2023 у справі № 910/908/22, від 14.06.2023 у справі № 924/521/21, від 31.05.2023 у справі № 909/433/21.
При цьому в пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом Суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
Водночас, колегія суддів установила, що об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 вже сформувала правову позицію у подібних правовідносинах та сформулювала висновки щодо застосування приписів частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України. Крім того, висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України враховані Верховним судом у складі колегій суддів Касаційного господарського суду в постановах від 05.02.2026 у справі № 910/6780/23, від 04.02.2026 у справі № 913/330/23, від 20.01.2026 у справі № 910/7385/23, від 20.01.2026 у справі № 907/178/24, від 20.01.2026 у справі № 910/10055/20.
При цьому із часу формування правового висновку у справі № 922/3456/23 щодо застосування частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, від якого пропонує відступити Харківська обласна прокуратура, пройшло менше ніж два місяці. Відтак ні суспільні відносини, ні їх правове регулювання в державі не змінилися. Жодних свідчень того, що рішення в зазначеній справі призвело до вад правозастосування, які би зумовлювали потребу відступити від сформульованого Верховним Судом висновку, немає.
Отже, Харківська обласна прокуратура, зазначаючи про необхідність відступлення від висновків, викладених у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, не навела вмотивованого обґрунтування щодо необхідності відступлення від таких висновків Верховного Суду, зокрема, не довела наявності причин для відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення).
Тому колегія суддів вважає, що в межах цієї справи відсутні правові підстави для відступлення від висновків, викладених у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23.
Ураховуючи наявність сталої правозастосовчої практики з наведеного Харківською обласною прокуратурою питання та відсутність у клопотанні належного обґрунтування необхідності передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що клопотання Харківської обласної прокуратури про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не може бути задоволено Судом.
5.4. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
5.5. Заслухавши суддю-доповідачку, прокурора, дослідивши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.
5.6. Предметом позову в цій справі з урахуванням заяви про зміну предмета позову є вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Балаклійської міської військової адміністрації, Північно-Східного офісу Держаудитслужби до КНП "Балаклійська клінічна багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування", ТОВ "ВОЛЬТАР" про визнання недійсним договору поставки від 06.01.2017 № 4, укладеного між КНП "Балаклійська клінічна багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" та ТОВ "ВОЛЬТАР"; стягнення з ТОВ "ВОЛЬТАР" на користь КНП "Балаклійська клінічна багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" 349 500,00 грн та стягнення з КНП "Балаклійська клінічна багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" отриманих 349 500,00 грн за рішенням суду в дохід держави.
5.7. Позовні вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Балаклійської міської військової адміністрації, Північно-Східного офісу Держаудитслужби обґрунтовані посиланням на рішення Адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 11.08.2020 № 70/76-р/к у справі № 3/01-83-19. Так, відповідно до цього рішення ТОВ "ВОЛЬТАР" і ТОВ "Аліус-Фарм" вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини 2 статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції". За доводами Прокурора, зазначене порушення полягає у здійсненні антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів шляхом погодження своєї поведінки під час підготовки тендерних пропозицій і участі у процедурі закупівлі, проведеній КНП "Балаклійська клінічна багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування".
Тому, як зазначав Прокурор, ТОВ "ВОЛЬТАР" і ТОВ "Аліус-Фарм", узгодивши свою поведінку та свої тендерні пропозиції, усунули конкуренцію та змагальність між собою, чим порушили положення Закону України "Про захист економічної конкуренції". Прокурор із посиланням на частину 3 статті 228 Цивільного кодексу України зазначав, що в разі якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу лише в однієї із сторін, все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
5.8. Господарські суди попередніх інстанцій, розглянувши справу № 922/578/24 по суті позовних вимог, дійшли висновку про відмову в задоволенні позову Прокурора в інтересах держави в особі Балаклійської міської військової адміністрації, Північно-Східного офісу Держаудитслужби.
5.9. Заступник керівника Харківської обласної прокуратури не погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, а тому звернувся з касаційною скаргою на судові рішення. Заступник керівника Харківської обласної прокуратури, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
5.10. Верховний Суд, переглядаючи оскаржувані судові рішення, зазначає, що касаційне провадження в цій справі № 922/578/24 зупинялося до закінчення перегляду в касаційному порядку об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 922/3456/23. Отже, висновки, які викладені об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, підлягають врахуванню при розгляді касаційної скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури в цій справі.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України
5.11. Скаржник, посилаючись на пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначає, що на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України в питанні щодо належності та ефективності обраного позивачем способу захисту та в питанні щодо застосування наслідків недійсності правочину.
5.12. Колегія суддів, розглянувши наведені доводи скаржника, зазначає таке.
5.13. Пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
5.14. Зміст наведеної норми права свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питання застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
5.15. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та постановах Верховного Суду від 18.03.2025 у справі № 908/3321/23, від 25.02.2025 у справі № 903/622/24, від 04.02.2025 у справі № 909/996/22.
5.16. Крім того, в разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.08.2024 у справі № 906/446/23, від 08.08.2024 у справі № 906/497/23, від 19.03.2024 у справі № 910/6141/22, від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22.
5.17. З урахуванням доводів скаржника колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
5.18. Частинами 1, 2 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори).
5.19. Верховний Суд також зазначає, що, звертаючись із позовом про визнання недійсним правочину, позивач згідно з вимогами статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення.
Без доведення позивачем обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства суд не має підстав для задоволення відповідного позову. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21 та постановах Верховного Суду від 08.04.2025 у справі № 910/9128/23, від 14.01.2025 у справі № 925/1459/23, від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19, від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22.
5.20. Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2) тощо.
5.21. Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
5.22. Отже, наведеними правовими положеннями визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави недійсності правочину, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).
5.23. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.04.2025 у справі № 910/9128/23, від 14.01.2025 у справі № 925/1459/23, від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19, від 20.02.2024 у справі № 903/1037/22, від 19.03.2024 у справі № 910/4293/22.
5.24. Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.04.2025 у справі № 910/9128/23, від 14.01.2025 у справі № 925/1459/23, від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22 від 18.05.2023 у справі № 906/743/21, від 03.08.2023 у справі № 909/654/19, від 19.10.2022 у справі № 912/278/21.
5.25. При цьому невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22, від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19.
5.26. Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.04.2025 у справі № 910/9128/23, від 14.01.2025 у справі № 925/1459/23, від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22, від 20.02.2024 у справі № 903/1037/22, від 19.03.2024 у справі № 910/4293/22.
5.27. Крім того, Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України в разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
5.28. Як зазначила об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, наслідки, передбачені реченнями 2- 3 частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, не спрямовані на поновлення майнової сфери постраждалого учасника цивільно-правових правовідносин. Передбачені законом санкції мають за мету покарати осіб, які вчинили заборонений законодавством правочин.
5.29. За загальним правилом правовим наслідком недійсності правочинів є повернення сторін у стан, що передував укладенню правочину (абзац 2 частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України). Такий правовий наслідок спрямований на те, аби нівелювати все, що відбулося, і зробити його юридично незначущим.
5.30. Супроводжувальним правовим наслідком недійсності правочину є можливість відшкодування винною стороною правочину збитків та моральної шкоди, завданої другій стороні правочину. Такий правовий наслідок спрямований на те, аби досягти компенсації понесених такою стороною втрат, тобто є проявом дії компенсаційних засад цивільного права.
5.31. Оскільки відшкодування збитків та моральної шкоди є видом цивільно- правової відповідальності, їх стягнення відбувається на користь приватної особи, в її інтересах і саме задля неї.
5.32. Водночас, як зазначила об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, в частині 3 статті 228 Цивільного кодексу України передбачаються зовсім інші правові наслідки: спрямовані на реакцію з боку держави на правопорушення сторони / сторін правочину; ініціатором цих правових наслідків є держава, а не сторона правочину; ці правові наслідки встановлені в публічних інтересах (як їх розуміє держава), а не в приватноправових; наслідки полягають не у відновленні становища, що існувало до вчинення правочину, а у вилученні майна; ці правові наслідки не можна розцінювати як відшкодування збитків. Тому, за висновком об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, такі правові наслідки не належать до компенсаційних, адже вони є сутнісно іншими та є різновидом конфіскації майна державою.
5.33. При цьому стосовно відповідності приписів частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України критеріям ЄСПЛ щодо сумісності втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, то об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 зазначила, що конфіскація без вироку суду розглядається ЄСПЛ як втручання у право власності, захищене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
5.34. Тому об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 зазначила, що суд, вирішуючи питання щодо застосування частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, має враховувати те, що санкції, передбачені частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України, є не компенсаційними, а конфіскаційними, які передбачають стягнення всього отриманого за правочином на користь держави. Ці санкції спрямовані не на відновлення правового стану, який існував до порушення, а на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства.
5.35. Крім того, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 уточнила висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 13.11.2024 у справі № 911/934/23, від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, щодо застосування частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, таким чином:
"При визначенні підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).
Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції".
5.36. Отже, для застосування приписів частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України Прокурор у цій справі мав довести те, що сам правочин (придбання КНП "Балаклійська клінічна багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" медичного обладнання - "Гастродуоденоскоп біопсійний з волоконною оптикою герметичний ГДБ-ВО-Г (9,5) - ЛОМО") за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства.
Проте відповідно до встановлених обставин справи та змісту позовної заяви Прокурор не доводив того, що внаслідок укладення оспорюваного правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар неналежної якості. Крім того, як зазначили господарські суди, Прокурор не доводив обставин нераціональності використання коштів та економічну доцільність позову з урахуванням того, що публічний інтерес на закупівлю медичного обладнання "Гастродуоденоскоп біопсійний з волоконною оптикою герметичний ГДБ-ВО-Г (9,5) - ЛОМО" в разі задоволення позову потребуватиме подальшого витрачання бюджетних коштів для проведення повторної публічної закупівлі.
5.37. За таких обставин у цьому випадку відсутній причинно-наслідковий зв'язок між порушенням конкуренції та погіршенням майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Подібний висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23.
5.38. Водночас Прокурор стверджував про порушення правил конкуренції, які мали місце під час проведення закупівлі. Разом із тим антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має на меті завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства в розумінні частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України. Подібний висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23.
5.39. З урахуванням викладеного колегія суддів зазначає, що приписи частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України можуть застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання).
Водночас приписи частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема, законодавства про захист конкуренції. Подібні висновки викладені в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23.
5.40. Водночас господарські суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні позовних вимог Прокурора в інтересах держави в особі Балаклійської міської військової адміністрації та Північно-Східного офісу Держаудитслужби, виснували, що Прокурор у цьому випадку обрав неефективний спосіб захисту прав держави, оскільки повернення до державного бюджету грошових коштів за поставлений товар при застосуванні наслідків недійсності правочину не звільняє замовника від обов'язку відшкодувати вартість товару, який використовувався протягом шести років.
5.41. Крім того, як зазначили господарські суди, існує обґрунтоване припущення, що вартість компенсації за товар буде більшою, ніж уже сплачена грошова сума за оспорюваним договором. Наведене, за висновками судів, зумовить не захист інтересів держави, а їх порушення.
Господарські суди попередніх інстанцій також зазначили, що Прокурор для належного обґрунтування ефективності обраного способу захисту прав держави у сфері публічних закупівель мав довести не тільки факт порушення у процедурі закупівлі, а й довести доцільність такого захисту, зокрема, економічну, яка може полягати в попередженні нераціонального витрачання бюджетних коштів у публічній закупівлі, що необхідні для здійснення діяльності в подальшому. У такому випадку, за висновками судів, застосування наслідків недійсності правочину може відповідати інтересам держави, якщо припиниться витрачання коштів відповідного бюджету внаслідок припинення зобов'язання на майбутнє.
5.42. З урахуванням викладеного господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відмову в задоволенні позовних вимог Прокурора в інтересах держави в особі Балаклійської міської військової адміністрації та Північно-Східного офісу Держаудитслужби. Водночас доводи заступника керівника Харківської обласної прокуратури, викладені в касаційній скарзі, не спростовують наведених висновків господарських судів попередніх інстанцій.
5.43. При цьому скаржник, посилаючись у касаційній скарзі на приписи частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, не довів, що така норма підлягає застосуванню у спірних правовідносинах.
5.44. Водночас зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що господарські суди попередніх інстанцій із дотриманням вимог процесуального законодавства здійснили оцінку доказів та встановили обставини справи на підставі належних, допустимих, достатніх і достовірних доказів.
5.45. Таким чином, за результатами розгляду цієї справи Верховний Суд не встановив порушення господарськими судами попередніх інстанцій положень статей 13, 73, 76- 79, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України та неправильного застосування приписів статті 5 Закону України "Про публічні закупівлі", статей 15, 16, 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, на які посилається скаржник. Тому наведені скаржником підстави касаційного оскарження щодо неправильного застосування судами норм матеріального права, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень із цих підстав.
5.46. За результатами перегляду оскаржуваних судових рішень у касаційному порядку Верховний Суд дійшов висновку про правильність кваліфікації спірних правовідносин судами із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Тому в цьому випадку відсутні правові підстави для скасування чи зміни судових рішень, що оскаржуються.
5.47. Крім того, деякі доводи скаржника зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судами при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками господарських судів, які покладені в основу оскаржуваних судових рішень.
5.48. Верховний Суд також зазначає, що інші доводи касаційної скарги стосуються з'ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
6.2. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.3. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.4. З урахуванням меж перегляду справи в суді касаційної інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
7. Судові витрати
Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.
2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.09.2024 та рішення Господарського суду Харківської області від 06.06.2024 у справі № 922/578/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуюча Н. О. Багай
Судді Т. Б. Дроботова
Ю. Я. Чумак