65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"13" лютого 2026 р. Справа № 916/4397/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Нікітенка С.В., розглянувши справу,
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС ПОЗИКА" (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26, офіс 411; код ЄДРПОУ 41084239),
до: Фізичної особи-підприємця Шевченко Любові Віталіївни ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ),
про стягнення 41530,00 грн.
Розгляд справи здійснюється без повідомлення (виклику) учасників справи.
Обставини справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС ПОЗИКА" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Шевченко Любові Віталіївни про стягнення заборгованості за Договором про надання кредиту № 490547-КС-002 від 28.10.2024 у розмірі 41530,00 грн, з яких: 20000,00 грн - сума прострочених платежів по тілу кредиту, 19600,00 грн - сума прострочених платежів по процентам та 1930,00 грн - сума прострочених платежів за комісією. Судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн позивач просить суд стягнути з відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачкою грошових зобов'язань за Договором про надання кредиту №490547-КС-002 від 28.10.2024.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.10.2025 справу № 916/4397/25 передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Нікітенку С.В.
Ухвалою від 03.11.2025 суд відкрив провадження у справі № 916/4397/25. Прийняв справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи постановив здійснювати без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.
Цією ж ухвалою суд запропонував відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві відзив на позовну заяву, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст. 165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Встановив позивачу строк для подання відповіді на відзив із урахуванням вимог ст. 166 ГПК України протягом 10 днів з дня отримання відзиву. Встановив відповідачу строк для подання заперечень із урахуванням вимог 167 ГПК України, протягом 10 днів з дня отримання відповіді на відзив. Роз'яснив сторонам про можливість звернення до суду з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у строки, визначені ч. 7 ст. 252 ГПК України.
Одночасно з позовною заявою Товариство з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС ПОЗИКА" звернулось до Господарського суду Одеської області з клопотанням про витребування доказів, в якому просило суд витребувати у АТ КБ "ПРИВАТБАНК" наступні письмові докази, які становлять банківську таємницю, а саме:
- письмовий доказ у вигляді відповідного рішення структурного підрозділу або посадової особи банку, чи у вигляді іншого письмового доказу, який би підтверджував або спростовував факт випуски банківської картки № НОМЕР_2 (та відкриття під неї відповідного банківського рахунку) на ім'я Шевченко Любов Віталіївна (РНОКПП НОМЕР_1 );
- письмовий доказ у вигляді виписок про рух коштів по рахунку, який був відкритий для обслуговування банківської картки № НОМЕР_2 за період з 28.10.2024 року (дата видачі кредиту) по 17.02.2025 року (дата закінчення терміну кредитування).
Ухвалою суду від 03.11.2025 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС ПОЗИКА" про витребування доказів задоволено. Витребувано у АТ КБ "ПРИВАТБАНК" наступні письмові докази, які становлять банківську таємницю, а саме:
- письмовий доказ у вигляді відповідного рішення структурного підрозділу або посадової особи банку, чи у вигляді іншого письмового доказу, який би підтверджував або спростовував факт випуски банківської картки № НОМЕР_2 (та відкриття під неї відповідного банківського рахунку) на ім'я Шевченко Любов Віталіївна (РНОКПП НОМЕР_1 );
- письмовий доказ у вигляді виписок про рух коштів по рахунку, який був відкритий для обслуговування банківської картки № НОМЕР_2 за період з 28.10.2024 року (дата видачі кредиту) по 17.02.2025 року (дата закінчення терміну кредитування).
17 листопада 2025 року до суду від АТ КБ "ПРИВАТБАНК" на виконання вимог ухвали суду від 03.11.2025 надійшов супровідний лист з додатком.
Вказаний лист суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.
Суд зазначає, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
У Перехідних положеннях Господарського процесуального кодексу України, а саме у підпункті 17.1 пункту 17 передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі.
Ухвала суду про відкриття провадження у справі надсилались судом рекомендованим листом на адресу місцезнаходження відповідачки, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та в електронний кабінет позивача.
Ухвала суду від 03.11.2025 не отримана відповідачкою у справі, про що свідчить повернуте на адресу суду поштове повідомлення з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою" (т. 1, а.с. 102-103).
Станом на 13.02.2026 від відповідачки у справі відзив на позовну заяву до суду не надходив.
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
Судом враховано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до частин 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.
Відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідачка своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористалась, жодних заперечень проти позову не надала, з огляду на що, суд вважає за можливе відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до положень ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття розумний строк вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі Броуган та інші проти Сполученого Королівства).
Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.
Таким чином, враховуючи обставини справи та введення воєнного стану в Україні згідно Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022, суд застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд
Матеріали справи свідчать, що 28 жовтня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС ПОЗИКА" (надалі - кредитодавець або позивач) і фізичною особою-підприємцем Шевченко Любов Віталіївна (надалі - позичальник або відповідачка) був укладений договір № 490547-КС-002 про надання кредиту (Електронна форма) (надалі - Договір).
Відповідно до умов п. 2.1. Договору кредитодавець надає позичальнику кредит в розмірі 20000,00 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісію у порядку та на умовах, визначених цим договором та Правилами надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям Товариством з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС ПОЗИКА" (надалі - правила).
У розділі 2 Договору наведені наступні істотні умови надання кредиту, зокрема:
2.2.Тип кредиту: Кредит.
2.3.Строк кредиту : 16 тижнів.
2.4.Стандартна процентна ставка за Кредитом : в день 1%, фіксована.
Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку (терміну) Договору. Встановлений Договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено Кредитодавцем в односторонньому порядку.
2.5. Комісія за надання Кредиту (далі - Комісія) : 4000,00 грн.
2.6. Загальний розмір наданого Кредиту : 20000,00 грн.
2.7. Строк дії Договору до 17.02.2025 року
2.8. Орієнтовна загальна вартість наданого Кредиту 40437,90 грн.
2.9. Загальні витрати за Кредитом: 20437,90 грн.
2.10. Орієнтовна реальна річна процентна ставка: 9286,05 процентів.
2.11. Дата видачі кредиту 28.10.2024
2.12. Дата повернення кредиту 17.02.2025.
2.13. Мета (цілі) отримання Кредиту: для придбання товарів (робіт, послуг) для здійснення підприємницької, господарської діяльності. Цей кредит є споживчим кредитом.
Пунктом 4.2.2. Кредитного договору встановлений графік платежів, які має здійснювати Позичальник для належного виконання умов Кредитного договору.
Згідно графіку передбачено повернення кредиту частинами з кінцевим строком останнього платежу 17.02.2025.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до дати вказаної в п. 2.7. Договору (окрім п. 11.2.6. Договору, який діє протягом передбаченого у зазначеному пункті строку)(п.11.1).
Підписанням цього договору позичальник підтверджує, що до укладання договору уважно ознайомився з текстом його Договору та Правилами, а також отримав від кредитодавця інформацію, надання якої передбачено чинним законодавством України, зокрема частиною другою та п'ятою статті 7 Закону України "Про фінансові послуги по фінансові компанії" на сайті кредитодавця, що забезпечує вірне розуміння позичальником суті фінансової послуги без нав'язування її придбання (п. 11.3.1. Договору).
Інші умови цього правочину регулюються Правилами. Усі неврегульовані договором правовідносини сторін регулюються законодавством України (п. 11.16 Договору).
Як встановлено судом, ТОВ "БІЗНЕС ПОЗИКА" свої зобов'язання за Договором кредиту виконало та надало Позичальнику грошові кошти в розмірі 20000,00 грн шляхом перерахування на банківську картку Позичальника № НОМЕР_2 (котрий Позичальником вказано при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті), що підтверджується довідкою про видачу коштів (або платіжним дорученням).
Відповідно до розрахунку заборгованості за Договором № 490547-КС-002 ФОП Шевченко Л.В. на виконання умов договору здійснила часткову оплату за Договором в загальній сумі 5070,00 грн.
Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідачка свої зобов'язання за Кредитним договором належним чином не виконала, у зв'язку з чим у боржника - ФОП Шевченко Л.В. станом на 22.10.2025 утворилась заборгованість за Договором № 490547-КС-002 про надання кредиту, в загальному розмірі 41530,00 грн, що складається з:
- 20000,00 грн - суми прострочених платежів по тілу кредиту;
- 19600,00 грн - суми прострочених платежів по процентах;
- 1930,00 грн - суми прострочених платежів за комісією.
Неналежне виконання відповідачкою своїх договірних зобов'язань стало підставою для звернення позивача до господарського суду з позовом про стягнення заборгованості.
Таким чином, виник спір, який підлягає вирішенню у судовому порядку.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС ПОЗИКА" підлягають задоволенню, з таких підстав.
Щодо дійсності укладеного договору в електронній формі та підписання його позичальником, суд зазначає таке.
Фізична особа-підприємець Шевченко Л.В. через веб-сайт Кредитодавця https://bizpozyka.com/ шляхом введення Логіну Особистого кабінету та паролю, ввійшла до Особистого кабінету та з Особистого кабінету через Інформаційно-телекомунікаційну систему (ІТС) подала Заявку на отримання кредиту, де відповідно вказала номер свого поточного (карткового) рахунку.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) правочин може вчинятись усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
В силу частин 1-3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
28 жовтня 2024 року позивач направив ФОП Шевченко Л.В. пропозицію (оферта) укласти Договір № 490547-КС-002 про надання кредиту.
Відповідь Заявника/Позичальника, якому адресована пропозиція укласти Договір про надання кредиту, надається шляхом надсилання електронного повідомлення Кредитодавцю.
28 жовтня 2024 року ФОП Шевченко Л.В. прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення Договору 490547-КС-002 про надання кредиту, на умовах визначених офертою, шляхом направлення через ІТС Одноразового ідентифікатора UA-1291, (направленого Позичальнику на номер телефону НОМЕР_3 , вказаного Позичальником у Заявці) електронного повідомлення СМС - повідомлення.
Частиною 2 ст. 639 ЦК України встановлено, що якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
30 вересня 2015 року набрав чинності Закон України від 03.09.2015 № 675-VIII "Про електронну комерцію", який регулює правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів.
Вказаний Закон визначає, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі (ст. 1 Закону).
Так, в ч. 3 ст. 11 вказаного вище Закону встановлено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
За частинами 4, 6 наведеної норми, пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Також, положеннями ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію" встановлено поняття "підпис у сфері електронної комерції". Так, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію" одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Перерахування на рахунок відповідачки кредитних коштів в розмірі 20000,00 грн підтверджується інформаційною довідкою, сформованою ТОВ "ПрофітГід" (т.1, а.с. 49).
Із зазначеної довідки вбачається, що 28.10.2024 позичальнику на його картку було здійснено перерахування кредитних коштів у сумі 20000,00 грн.
Крім того, відповідачка не спростувала самого факту зарахування коштів на власну банківську картку.
За правилами абз. 2 ч. 1 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною 7 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" встановлено, що електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Як підтверджується наявними у справі доказами, кінцевим строком повернення остаточного платежу, згідно Договору, є 17.02.2025.
Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати.
Статтею 526 ЦК України закріплено загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору, закону, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одним із принципів належного виконання є його виконання у строк (термін), встановлений договором. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
Таким чином, порушення відповідачкою строку виконання зобов'язання за Договором порушує права позивача, як іншої сторони за договором, та створює підстави для виконання зобов'язання примусово.
На підставі зазначеного, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідачки 20000,00 грн тіла кредиту є належним чином обґрунтованими позивачем, підтверджені поданими ним доказами та не спростовані відповідачкою, а тому є такими, що підлягають до задоволення судом.
Щодо позовних вимог в частині стягнення заборгованості за процентами у розмірі 19600,00 грн та комісії у розмірі 1930 грн, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, згідно з частиною 2 якої боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Частиною 2 ст. 1056-1 ЦК України встановлено, що розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
Тобто, уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно користуватися кредитом, натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за користування кредитом).
Крім того, відповідачка, укладаючи кредитний договір № 490547-КС-002 від 28.10.2024 добровільно стала стороною такого договору, а відтак на відповідних умовах зобов'язана нести всі ризики, пов'язані з порушенням власних зобов'язань.
Також у п. 2.5. Договору сторони визначили, що комісія за видачу кредиту становить 4000,00грн.
Враховуючи часткову сплату відповідачкою комісії за надання кредиту в розмірі 2070,00 грн, залишок заборгованості за комісією становить 1930,00 грн, відповідно до розрахунку заборгованості за кредитом (т. 1, а.с. 11-13).
Перевіривши правомірність та правильність здійсненого позивачем розрахунку заборгованості за процентами у розмірі 19600,00 грн та за комісією у розмірі 1930,00 грн, суд зазначає, що нарахування не суперечить положенням чинного законодавства, встановленим обставинам справи, розрахунок є арифметично вірним, у зв'язку з чим, позовні вимоги в цій частині є правомірними та обґрунтованими.
Відповідачкою зазначеного позивачем розрахунку не спростовано, власного розрахунку суду не надано.
Таким чином, надані позивачем докази у своїй сукупності є узгодженими щодо сум здійснених платежів, дат їх проведення, посилань на відповідний кредитний договір, який підписано відповідачкою через телекомунікаційну систему одноразовим ідентифікатором, зарахування коштів на рахунок відповідачки.
Відтак, суд вважає доводи позивача та надані ним докази вірогідними та не спростованими відповідачкою, відносно укладення сторонами кредитного договору, отримання нею кредитних коштів, а також неналежного виконання взятих на себе зобов'язань по погашенню кредиту, сплати процентів та комісії в повному обсязі у визначені графіком погашення строки.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Відповідачка позовні вимоги належними та доступними засобами доказування не спростувала, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість позовних вимог.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судові витрати в розмірі сплаченого судового збору в сумі 2422,40 грн покладаються на відповідачку.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Шевченко Любові Віталіївни ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС ПОЗИКА" (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26, офіс 411; код ЄДРПОУ 41084239) суму прострочених платежів по тілу кредиту у розмірі 20000,00 грн, суму прострочених платежів по процентам у розмірі 19600,00 грн, суму прострочених платежів за комісією у розмірі 1930,00 грн та суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.
Рішення підписано 13.02.2026.
Суддя Нікітенко С.В.