Справа № 600/5291/24-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Сіжук Ольга Володимирівна
Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.
13 лютого 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Ватаманюка Р.В.
суддів: Боровицького О. А. Курка О. П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 та Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Міністерство оборони України про визнання протиправними дій, скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії,
позивач звернувся із позовом до Чернівецького окружного адміністративного суду в якому просив:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) щодо взяття на військовий облік та призову на військову службу під час мобілізації;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування позивача до списків особового складу цієї частини на відповідну посаду;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) виключити ОСОБА_1 з військового обліку;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виключити позивача зі списків особового складу цієї частини.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 07.07.2025 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 21.02.2020 Новоселицьким районним судом Чернівецької області був засуджений за вчинення злочину, передбаченого частиною четвертою статті 187 Кримінального кодексу України, звільнений 05.12.2023.
18.12.2023 позивач був виключений з військового обліку військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_2 .
19.10.2024 ОСОБА_1 взято на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_3 .
За результатами проведеної 19.10.2024 військово-лікарської комісії, позивач визнаний придатним до військової служби.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (з основної діяльності) від 21.10.2024 №529 позивача призвано для проходження військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період у складі команди НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21.10.2024 №300 ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини.
Вважаючи протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо взяття позивача на військовий облік та призову на військову службу під час мобілізації та вважаючи протиправним наказ командира Військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу протиправними, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.
Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з того, що Закон № 2232-ХІІ не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. При цьому дії суб'єкта владних повноважень, по взяттю позивача на військовий облік та призову на військову службу під час мобілізації на особливий період є такими, що вчинені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 року № 389-VIII (далі - Закон № 389-VIII).
Згідно із статтею 1 Закону № 389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Пунктом 2 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 військовому командуванню разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування доручено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Станом на час розгляду справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлені Законом України від 21.10.1993 №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-XII).
У статті 1 Закону №3543-XII містяться визначення понять «мобілізація» та «особливий період», відповідно до яких:
мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу; Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;
особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно з частинами першою та другою статті 4 Закону №3543-XII організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України. Загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Частиною п'ятою статті 4 Закону №3543-XII регламентовано, що вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.
Відповідно до статті 2 Закону №3543-XII, правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України «Про оборону України», цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.
За змістом пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення № 154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно з пунктом 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Відповідно до пункту 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення: оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Отже, обов'язки щодо обліку військовозобов'язаних та мобілізації покладені на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України №2232-XII від 25.03.1992 «Про військовий обов'язок і військову службу» (із змінами) (далі - Закон №2232-XII).
Згідно із статтею 1 Закону №2232-XII, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до частини п'ятої статті 1 Закону №2232-XII від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Частиною дев'ятою статті 1 Закону №2232-XII визначено такі категорії громадяни України щодо військового обов'язку: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Згідно з частиною першою статті 39 Закону №2232-XII призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.
Статтею 22 Закону №3543-XII встановлені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Громадяни зобов'язані, зокрема, з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Відповідно до частини третьої вищезазначеної статті, під час мобілізації громадяни зобов'язані, зокрема: з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки); проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України.
Разом з тим, статтею 23 Закону №3543-XII встановлено вичерпний перелік осіб, яким надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та перелік осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Згідно з пунктом 6 частини шостої статті 37 Закону №2232-XII (в редакції до 18.05.2024, яка діяла станом на момент виключення позивача з військового обліку), виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Отже, виключення позивача з військового обліку відбулось на підставі діючої на той час норми Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а правовідносини, пов'язані з перебуванням позивача на військовому обліку, завершились (припинились).
У зв'язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 № 3633-IX, який набрав законної сили 18.05.2024, (далі - Закон № 3633-ІХ), редакція частини шостої статті 37 Закону № 2232-ХІІ зазнала змін, внаслідок яких, пункт 6 частини шостої було виключено.
За змістом частини шостої статті 37 Закону № 2232-ХІІ у редакції, чинній станом з 18.05.2024, виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:
1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;
2) припинили громадянство України;
3) визнані непридатними до військової служби;
4) досягли граничного віку перебування в запасі.
Отже, з 18.05.2024 редакція частини шостої статті 37 Закону № 2232-ХІІ не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Так, у Рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Тобто, дія нормативно-правового акта в часі пов'язується із набранням чинності і з моментом втрати ним юридичної сили.
За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних).
На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб'єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров'я.
Внесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (стаття 58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону.
Однак, у даному випадку йдеться не про кримінальну або адміністративну відповідальність, а про поновлення військового обліку, що регулюється спеціальним законодавством.
При цьому законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає інтересам держави.
У зв'язку із внесенням змін до Закону №2232-XII було звужено коло підстав для виключення з військового обліку.
Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов'язок. З часу набрання чинності змін до Закону №2232-XII він поширює свою дію на всій території України і розповсюджується у тому числі і на осіб, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин.
Законодавство не передбачає збереження стану (статусу) виключення з військового обліку для осіб, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Водночас такі особи підлягають взяттю на військовий облік, зокрема військовий облік військовозобов'язаних, на загальних підставах, передбачених частиною першою статті 37 Закону № 2232-XII, якщо відсутні передбачені діючою редакцією частини шостої статті 37 Закону №2232-XII підстави для виключення з військового обліку.
Так, пункт 2 частини першої статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачає, що взяттю на військовий облік військовозобов'язаних у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають громадяни України, які старші 25 років і раніше не перебували на військовому обліку.
Позивач цьому критерію взяття на облік як військовозобов'язаного відповідає.
Таким чином, позивач був виключений з військового обліку на підставі чинної на той час редакції статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Нова редакція цієї статті від 18.05.2024 не змінила правовідносин, які мали місце до того, а встановила нові правовідносини у виді нових підстав виключення з військового обліку, які почали діяти з 18.05.2024. Наслідком нового унормування стало те, що якщо особа, яка була виключена на законних підставах з військового обліку, після того як такі підстави відпали і за умови, що вона відповідає законодавчо встановленим критеріям взяття на військовий облік, підлягає взяттю на такій облік. При цьому, нове взяття на військовий облік, слід розглядати не як продовження попередніх правовідносин під час дії яких особа була виключена з військового обліку, так як ці правовідносини завершились, а їх слід розцінювати як нові правовідносини, які виникли на підставі нової норми права.
Згідно матеріалів справи 19.10.2024 ОСОБА_1 взято на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_3 .
При цьому, доказів вчинення самостійних дій щодо постановки на військовий облік з 18.05.2024 позивачем не надано суду. Із заявами про надання йому у встановленому законом порядку відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації позивач не звертався. Докази протилежного в матеріалах справи відсутні.
Таким чином, оскільки за чинними нормами Закону №2232-XII позивач є старшим 25 років, не перебував на військовому обліку та є військовозобов'язаним, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач на законних підставах поновив його на військовому обліку військовозобов'язаних.
Аналогічний висновок викладений Верховним Судом в ухвалі від 09.07.2025 у справі № 400/10631/24.
Доводи представника позивача про те, що виключення позивача з військового обліку 18.12.2023 у зв'язку із засудженням за вчинення особливо тяжкого злочину унеможливлює будь-які подальші дії держави щодо військового обліку та виключає можливість призову під час мобілізації, не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом. Правове регулювання військового обов'язку є публічно-правовим та може змінюватися законодавцем залежно від потреб оборони держави, зокрема в умовах воєнного стану.
Виключення позивача з військового обліку у грудні 2023 року було здійснено відповідно до пункту 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у редакції, чинній на той час, та породжувало правові наслідки саме в межах дії відповідної редакції закону. Водночас із 18.05.2024 законодавець виключив із зазначеної норми підставу щодо виключення з військового обліку осіб, засуджених за тяжкі або особливо тяжкі злочини, чим змінив обсяг прав та обов'язків відповідної категорії осіб у сфері військового обов'язку.
Зміна правового регулювання не є наданням зворотної дії закону в часі, оскільки не ставить під сумнів правомірність самого факту виключення позивача з військового обліку у 2023 році, а визначає правовий режим на майбутнє - з моменту набрання чинності новою редакцією закону. Із цієї дати правові наслідки статусу осіб, раніше виключених з військового обліку на відповідній підставі, підлягають оцінці з урахуванням чинного законодавства.
Твердження позивача про відсутність правового механізму повторної постановки на військовий облік є безпідставним, оскільки порядок організації та ведення військового обліку, зокрема внесення змін до облікових даних, визначається Законом № 2232-ХІІ та підзаконними нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, які регламентують повноваження територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки щодо уточнення, поновлення та ведення облікових даних військовозобов'язаних. Сам по собі факт виключення з обліку не створює для особи «довічного» і незмінного правового статусу за умови зміни законодавчого регулювання.
Отже, висновок позивача про неможливість його подальшого перебування на військовому обліку та призову під час мобілізації з огляду на попереднє виключення з обліку не відповідає змісту чинного законодавства, а тому не спростовує правомірності дій відповідача та не є підставою для задоволення позову.
Стосовно доводів представника позивача про те, що медичний огляд ОСОБА_1 був проведений формально, без повноцінної перевірки його фізичного стану, судом першої інстанції правильно було враховано, що доказів оскарження рішення ВЛК за результатами його медичного огляду в ході розгляду даної справи до суду не надано.
За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи, суд дійшов висновку, що дії суб'єкта владних повноважень, по взяттю позивача на військовий облік та призову на військову службу під час мобілізації на особливий період є такими, що вчинені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а, відтак, в задоволенні позовних вимог а цій частині слід відмовити.
Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування позивача до списків особового складу частини та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 виключити позивача зі списків особового складу, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 14 Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України 15.09.2022 № 280 зарахування до списків особового складу військової частини прибулого особового складу (або прийому на роботу працівників) здійснюється наказом по стройовій частині у день їх прибуття (прийому на роботу) до військової частини. Підставою для видання наказу про зарахування особового складу до списків військової частини (про прийом на роботу працівника) є: для військовослужбовців - іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця; для військовослужбовців, військову службу яким було призупинено,- виправдувальний вирок суду (його належним чином завірена копія), що набрав законної сили, постанова органу досудового розслідування про закриття кримінального провадження відповідно до пунктів 1-3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, наказ відповідного командира (керівника) по особовому складу про продовження військовослужбовцю військової служби та дії контракту; для працівників - трудові договори (або контракти) та особисті заяви про прийом на роботу з відповідним рішенням командира (керівника) щодо їх прийняття. До списків особового складу військової частини наказами не зараховуються особи, прикомандировані з інших військових частин.
Враховуючи те, що наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21.10.2024 №300 в частині зарахування ОСОБА_1 до особового складу Військової частини НОМЕР_1 виданий на підставі поіменного списку ІНФОРМАЦІЯ_3 від 21.10.2024 №8924 та рапорту солдата ОСОБА_1 про прийняття посади від 21.10.2024 підстави для визнання його протиправним та скасування відсутні.
Крім того, відповідно до пунктів 4-7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), громадяни, які вступили на військову службу за контрактом або за призовом, складають Військову присягу на вірність Українському народу в порядку, визначеному Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України. Громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.
Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом №2232-XII. Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Згідно з частиною третьою статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до пункту 12 Положення №1153/2008, встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Відтак, після видання наказу про зарахування до списків особового складу виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, які не передбачають звільнення з військової служби шляхом скасування рішення про зарахування до списків особового складу військової частини чи визнання відповідних дій протиправними.
Доводи представника позивача про те, що після змін до законодавства з 18.05.2024 мобілізація осіб, раніше засуджених за вчинення особливо тяжкого злочину, можлива виключно на підставі окремого рішення Генерального штабу Збройних Сил України, є безпідставними, оскільки Закони України «Про військовий обов'язок і військову службу» та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не передбачають обов'язковості прийняття індивідуального рішення Генеральним штабом щодо кожної такої особи як передумови її призову під час мобілізації.
Організація та здійснення заходів з ведення військового обліку і призову під час мобілізації віднесені законом до повноважень територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, які діють у межах наданої компетенції та реалізують мобілізаційні рішення, прийняті у встановленому порядку. Сам факт попередньої судимості не змінює визначеного законом розподілу повноважень між органами військового управління та не створює спеціальної процедури, якщо така прямо не встановлена законом.
Отже, твердження про відсутність у керівника ТЦК та СП повноважень щодо вчинення відповідних дій без окремого рішення Генерального штабу є безпідставним та не свідчить про протиправність оскаржуваних дій.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанці про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Ватаманюк Р.В.
Судді Боровицький О. А. Курко О. П.