Головуючий І інстанції: Супрун Ю.О.
13 лютого 2026 р. Справа № 520/16330/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2025, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/16330/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Хмельницькій області), в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 19.11.2024 №203040017965, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити та виплачувати з 23 січня 2023 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області при призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 14.12.1996 по 30.04.2001, з 01.07.2000 по 30.04.2001, з 02.10.2013 по 14.10.2015, з 14.03.2016 по 23.03.2018, з 23.05.2018 по 25.04.2022, починаючи з 23 січня 2023 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області при обчисленні розміру пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , врахувати заробітну плату за періоди роботи з 01.07.2000 по 31.12.2001, з 02.10.2013 по 14.10.2015, з 14.03.2016 по 23.03.2018, з 23.05.2018 по 25.04.2022, починаючи з 23 січня 2023 року.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (код ЄДРПОУ: 21318350) подати звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду по даній справі протягом 20 днів з дня набрання рішенням законної сили.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2025 позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 19.11.2024 №203040017965, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити з 23 січня 2023 року ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 14.12.1996 по 30.04.2001, з 01.07.2000 по 30.04.2001, з 02.10.2013 по 14.10.2015, з 14.03.2016 по 23.03.2018, з 23.05.2018 по 25.04.2022.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2025, винести постанову, якою відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що страховий стаж позивача становить 28 років 3 місяці 29 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком згідно Закону №1058-IV. Зазначає, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.09.2024 у справі №520/16326/24 зобов'язано головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії. На виконання вказаного рішення головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 27.10.2023 та прийнято рішення від 19.11.2024 №203040017965 про відмову у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного стажу роботи 30 років. Вважає, що оскільки в резолютивній частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.09.2024 у справі №520/16326/24 не встановлено жодних зобов'язань щодо зарахування ОСОБА_1 до страхового стажу періодів роботи з 14.12.1996 по 30.04.2001, з 01.07.2000 по 30.04.2001, з 02.10.2013 по 14.10.2015, з 14.03.2016 по 23.03.2018, з 23.05.2018 по 25.04.2022 та призначити йому пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV, відтак головним управлінням при повторному розгляді заяви позивача від 27.10.2023 правомірно відмовлено у призначенні пенсії за віком, оскільки ОСОБА_1 не дотримано норм передбачених ст. 26 Закону № 1058-IV. Вважає, що вимоги про зобов'язання призначити пенсію є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому не підлягає задоволенню.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечував проти її задоволення.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно зі ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
При цьому, колегія суддів зазначає, що як вбачається з апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції фактично оскаржується в частині задоволення позову.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 27.10.2023 звернувся до органу ПФУ через фронт-офіс із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV.
За результатами розгляду заяви від 27.10.2023 позивачеві за принципом екстериторіальності рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 02.11.2023 №203040017965 відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного загального страхового стажу (30 років).
З рішення від 02.11.2023 №203040017965 вбачається, що страховий стаж позивача склав 28 років 3 місяці 29 днів. Відповідно до наданих документів, до страхового стажу позивача орган ПФУ не зарахував:
- період роботи з 14.12.1996 по 30.04.2001, оскільки відсутній наказ про звільнення з роботи, а також за період роботи з 01.01.2001 по 30.04.2001, згідно із записами трудової книжки від 05.09.1985 НОМЕР_1 , оскільки відсутня сплата страхових внесків згідно із індивідуальними відомостями про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування;
- періоди роботи з 02.10.2013 по 14.10.2015, з 14.03.2016 по 23.03.2018 згідно трудовою книжкою від 05.09.1985 НОМЕР_1 та період роботи з 23.05.2018 по 25.04.2022 згідно з вкладишем до трудової книжки від 23.05.2018 НОМЕР_2 , оскільки відповідно до Закону України від 23.12.2022 "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31.12.1991.
05.02.2024 не погодившись із рішенням від 02.11.2023 №203040017965 позивач подав скаргу від 27.01.2024 до ГУПФУ в Хмельницькій області, в якій просив скасувати зазначене рішення та врахувати незараховані періоди роботи.
Листом від 21.02.2024 ГУПФУ в Хмельницькій області, розглянувши скаргу позивача, повторно відмовило у задоволенні його заяви.
Не погоджуючись з вказаними діями відповідача, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Рішенням Харківського окружного адміністративного 06.09.2024 по справі №520/16326/24, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 31.10.2024, визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 02.11.2023 № 203040017965, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії.
17.02.2025 позивач звернувся засобами особистого кабінету веб-порталу ПФУ із заявою про призначення пенсії. Одночасно позивачем була подана заява про внесення додаткових даних до реєстру застрахованих осіб.
Позивач 01.03.2025 звернувся з клопотанням до ГУПФУ в Хмельницькій області з вимогою виконання рішення суду з додатком всіх необхідних документів.
07.03.2025 позивач звернувся до ГУПФУ в Харківській області за роз'ясненнями стосовно звернень від 17.02.2025.
Листом ГУПФУ в Хмельницькій області від 17.03.2025 позивача було повідомлено про відмову в призначенні пенсії при повторному розгляді за рішенням суду заяви про призначення пенсії з посиланням на рішення ГУ ПФУ в Хмельницькій області від 19.11.2024 року.
Відповідно до рішення від 19.11.2024 Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. До страхового стажу не зараховано:
- з 14.12.1996 по 30.04.2001 згідно записів трудової книжки від 05.09.1985 НОМЕР_3 , оскільки запис про звільнення внесено з порушенням Інструкції - відсутній наказ про звільнення з роботи, та за період з 01.07.2000 по 30.04.2001, відсутня сплата страхових внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування;
- періоди роботи з 02.10.2013 по 14.10.2015, з 14.03.2016 по 23.03.2018 згідно з трудовою книжкою від 05.09.1985 НОМЕР_1 та період роботи з 23.05.2018 по 25.04.2022 згідно з вкладишем до трудової книжки від 23.05.2018 НОМЕР_2 , оскільки організації знаходяться на території держави, з якою розірвано дипломатичні відносини на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", а також відсутні дані про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду Російської Федерації.
Не погодившись з рішенням ГУПФУ в Хмельницькій області від 19.11.2024 року про відмову в призначенні пенсії позивач оскаржив це рішення до Голови Правління ПФУ, не отримавши відповідь станом на 17.06.2025, звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було протиправно не зараховано до страхового стажу позивача періоди його роботи з 14.12.1996 по 30.04.2001, з 01.07.2000 по 30.04.2001, з 02.10.2013 по 14.10.2015, з 14.03.2016 по 23.03.2018, з 23.05.2018 по 25.04.2022 та беручи до уваги, що під час розгляду справи відповідачем жодним чином не доведено факту неможливості зарахування спірних періодів трудової діяльності позивача, суд дійшов висновку про безпідставність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV та наявність підстав для його скасування.
Вважав, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити з 23 січня 2023 року ОСОБА_1 , пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 14.12.1996 по 30.04.2001, з 01.07.2000 по 30.04.2001, з 02.10.2013 по 14.10.2015, з 14.03.2016 по 23.03.2018, з 23.05.2018 по 25.04.2022.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених ст. 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі по тексту - Закон №1058-IV)
За приписами ч.1 ст.9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За змістом ч.1 ст.26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
За розрахунком пенсійного органу на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії підтверджений страховий стаж становить 28 років 3 місяці 29 днів.
Відповідно до рішення від 19.11.2024 Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. До страхового стажу не зараховано:
- з 14.12.1996 по 30.04.2001 згідно записів трудової книжки від 05.09.1985 НОМЕР_3 , оскільки запис про звільнення внесено з порушенням Інструкції - відсутній наказ про звільнення з роботи, та за період з 01.07.2000 по 30.04.2001, відсутня сплата страхових внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування;
- періоди роботи з 02.10.2013 по 14.10.2015, з 14.03.2016 по 23.03.2018 згідно з трудовою книжкою від 05.09.1985 НОМЕР_1 та період роботи з 23.05.2018 по 25.04.2022 згідно з вкладишем до трудової книжки від 23.05.2018 НОМЕР_2 , оскільки організації знаходяться на території держави, з якою розірвано дипломатичні відносини на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", а також відсутні дані про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду Російської Федерації.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
За змістом ч.1 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч.4 ст.24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
До 01.01.2004 порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі по тексту - Закон №1788-XII).
Статтею 62 Закону №1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі по тексту Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110 (далі по тексту - Інструкція №58) усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У пункті 2.6 пункту 2 Інструкції №58 зазначено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Таким чином, страховий стаж підтверджується записами у трудовій книжці, і лише у випадку їх відсутності встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи та архівними установами, зокрема довідками, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_3 , позивач у період з 14.12.1996 по 30.04.2001 працював у ТОВ "Грант".
З огляду на вищевикладене, відмовляючи позивачу у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 14.12.1996 по 30.04.2001 з підстав неналежного оформлення трудової книжки, пенсійний орган застосував формальний підхід, що не відповідає принципу верховенства права.
Також, зі змісту оскаржуваного рішення слідує, що органом пенсійного фонду не зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 01.01.2001 по 30.04.2001, згідно із записами трудової книжки від 05.09.1985 НОМЕР_3 , оскільки відсутня сплата страхових внесків згідно із індивідуальними відомостями про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Надаючи оцінку такій підставі для відмови у призначенні пенсії за віком, колегія суддів враховує, що згідно зі статтею 20 Закону №1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат, що здійснюються в натуральній формі. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Частиною 16 ст.106 Закону №1058-IV передбачено, що виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів; ухилення від взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків.
Отже, обов'язок зі сплати страхових внесків та відповідальність за несплату, несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача. Порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи.
Суд звертає увагу на те, що позивач не повинен відповідати за ймовірне неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо обов'язкового порядку взяття на облік страхувальника, як платника страхових внесків, а також належної сплати страхових внесків. Тому відсутність в Реєстрі звітності до ПФУ та даних щодо сплати ЄСВ не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи.
Як вже зазначалось судом, у спірний період з 01.01.2001 по 30.04.2001 відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_3 працював у ТОВ "Грант".
Таким чином, колегія суддів вказує про наявність достатніх підстав для зарахування періоду роботи позивача з 14.12.1996 по 30.04.2001 до страхового стажу.
Крім того, як убачається зі спірного рішення Пенсійним органом не зараховано періоди роботи з 02.10.2013 по 14.10.2015, з 14.03.2016 по 23.03.2018 згідно з трудовою книжкою від 05.09.1985 НОМЕР_1 та період роботи з 23.05.2018 по 25.04.2022 згідно з вкладишем до трудової книжки від 23.05.2018 НОМЕР_2 , оскільки організації знаходяться на території держави, з якою розірвано дипломатичні відносини на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", а також відсутні дані про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду Російської Федерації.
Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Частиною четвертою статті 1 Закону №1788-ХІІ передбачено, що у тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачені інші правила, ніж ті, які містяться в цьому законі, то застосовуються правила за цими договорами (угодами).
Відповідно до частини 2 статті 6 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, укладеною між Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Білорусь, Республіки Вірменії, Республіки Казахстан, Республіки Киргизстан, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Республіки Узбекистан та України, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.
Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Російської Федерації, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14.01.1993 трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Частиною 2 статті 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, Республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема, стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Зі змісту трудової книжки позивача від 05.09.1985 серії НОМЕР_1 встановлено, що позивач у періоди: з 02.10.2013 по 14.10.2015 працював на ООО "Руполис-Растуново" (мовою оригіналу), з 14.03.2016 по 23.03.2018 працював в ООО "Акселерейшн Инжиниринг" (мовою оригіналу). Згідно з вкладишем до трудової книжки від 23.05.2018 НОМЕР_2 позивач у період з 23.05.2018 по 25.04.2022 працював в ООО "ПЭМ-ИНИНИРИНГ" (мовою оригіналу).
Автентичність записів трудової книжки відповідачем не оспорюється.
Вказана трудова книжка містить усі належним чином внесені записи про роботу позивача у спірні періоди. Такі записи засвідчені чітким відтиском печатки підприємств та не містять ні виправлень/підтирань, ні інших неточностей, які б давали підстави сумніватись у їх достовірності.
Як зазначено вище, відмовляючи у зарахування до страхового стажу позивача вказаних періодів відповідач вказує, що організації знаходяться на території держави, з якою розірвано дипломатичні відносини на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".
Колегія суддів не погоджується з такою позицією відповідача та звертає увагу, що згідно зі ст.19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Приписами частини другою статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі - Угода).
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).
Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російська федерація, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Отже, з аналізу наведеного вище, виходить, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; страховий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві. Зазначена вище постанова набрала чинності 02.12.2022.
Відтак, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Суд зазначає, що за наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Крім того, наявна в матеріалах справи трудова книжка (завірена її копія) позивача не може піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до стажу з тих міркувань, що з 19.06.2023 для України припинено дію Угоди про гарантії право громадяни держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення пенсії не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.
Отже, посилання пенсійного органу на припинення участі України в Угоді гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення з 19.06.2023 року, як на підставу для відмови у зарахуванні до страхованого стажу спірних періодів роботи, колегія суддів відхиляє, оскільки позивач набув трудовий стаж у той час, коли вказана Угода діяла, як зі сторони України, так і зі сторони Російської Федерації, пенсійні права громадян держав-учасників Угоди, що виникли у відповідності до положень даної Угоди, не втрачають своєї сили і в разі його виходу з Угоди держави-учасника, на території якого вони проживають, а тому підстави для не зарахування спірного трудового стажу відсутні.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 19.11.2024 №203040017965, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV та наявність підстав для його скасування.
Колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.
Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 509/1350/17 зазначила, що суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
При цьому, застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з'ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для прийняття рішення про призначення пенсії.
Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З огляду на те, що при зверненні позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії останнім було долучено весь необхідний перелік документів, колегія суддів дійшла висновку про дотримання позивачем всіх визначених законодавством умов для її призначення.
Відтак, враховуючи, що підстав для відмови у призначенні позивачу пенсії за віком не було, існує лише один вид правомірної поведінки ГУ ПФУ у Хмельницькій області - здійснити призначення позивачу пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 14.12.1996 по 30.04.2001, з 01.07.2000 по 30.04.2001, з 02.10.2013 по 14.10.2015, з 14.03.2016 по 23.03.2018, з 23.05.2018 по 25.04.2022.
Отже, у відповідача відсутній вибір між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.
З огляду на встановлені судом обставини колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити з 23 січня 2023 року ОСОБА_1 , пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 14.12.1996 по 30.04.2001, з 01.07.2000 по 30.04.2001, з 02.10.2013 по 14.10.2015, з 14.03.2016 по 23.03.2018, з 23.05.2018 по 25.04.2022.
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду в оскаржуваній частині не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2025 по справі № 520/16330/25 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді З.Г. Подобайло І.М. Ральченко